День Перемоги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
День Перемоги
{{{назва}}}
Ким святкується Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Росія, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан, Україна, Ізраїль
Тип військове
Початок 9 травня
Святкування парад, панахида, покладання вінків
Пов'язаний з Другою світовою війною, Німецько-радянською війною і Великою Вітчизняною війною

День Перемо́ги (рос. День Победы) — державне свято Радянського Союзу, що відзначалося щорічно 9 травня «на згадку про переможне завершення Великої Вітчизняної війни радянського народу проти німецько-фашистських загарбників»[1]. Дата пов'язана з прийняттям капітуляції Німеччини у війні в радянській зоні окупації в передмісті Берліна Карлсхорсті за московським часом. Встановлене указом президії Верховної Ради СРСР від 8 травня 1945 року (ще до підписання) як день «всенародного торжества»[1]. У 1948 році, враховуючи жахливі наслідки війни, зокрема наявність на той момент величезної кількості інвалідів, свято скасували[2]. Статус державного свята й неробочого дня 9 травня знову отримало 1965 року[3]. З того часу супроводжувався урочистими військовими парадами радянської армії на Червоній площі в Москві. Також святкувався у деяких країнах Варшавського договору. З 1991 року, після розвалу СРСР, продовжує святкуватися в низці пострадянських країн — Росії, Білорусі, Україні, Казахстані тощо. В українському законодавстві із 2000 до 2015 років визначався як день «торжества безсмертного подвигу народу — переможця над фашизмом, всенародної пам'яті про його боротьбу за свободу і незалежність Батьківщини»[4]. У більшості європейських країн День перемоги в Європі відзначають 8 травня, а країнах Британської Співдружності — 7 травня.

Історія[ред.ред. код]

Останні дні війни[ред.ред. код]

У квітні 1945 радянські війська впритул підійшли до меж Берліна. Німецькі війська займали оборону уздовж західних берегів рік Одер й Нейсе. На підступах до Берліна й у самому місті було зосереджене угруповання військ, що мало у своєму складі 62 дивізії (у тому числі 48 піхотних, 4 і й 10 моторизованих), 37 окремих піхотних полків і близько 100 окремих піхотних батальйонів, а також значну кількість артилерійських частин і підрозділів. Це угруповання нараховувало біля мільйона чоловік, 1500 танків, 10400 артилерійських систем і мінометів, 3300 бойових літаків.[5]

Сам Берлін також був перетворений у найсильніший укріплений район і підготовлений до ведення вуличних боїв. Навколо Берліна було створено три оборонних кільця, усередині міста споруджено більше 400 залізобетонних довгострокових вогневих точок з гарнізонами до тисячі чоловік. Сам берлінський гарнізон нараховував у своєму складі близько 200 тисяч чоловік.

Радянські війська до початку операції нараховували 149 стрілецьких й 12 кавалерійських дивізій, 13 танкових й 7 механізованих корпусів, 15 окремих танкових і самохідних бригад, загальною чисельністю більше 1900000 чоловік. В операції брали участь 1-а й 2-а армія війська Польського, що нараховували 10 піхотних й 1 танкову дивізію, а також 1 окрему кавалерійську бригаду, загальною чисельністю 155 900 чоловік.

Взяття Рейхстагу[ред.ред. код]

29 квітня почалися бої за Рейхстаг, який обороняли біля тисячі чоловік. Після декількох атак підрозділам 171-ої й 150-ої стрілецьких дивізій удалося зайняти будинок уже вночі. 30 квітня о 14-ій годині 25 хвилин лейтенант О. Берест[6] та сержанти М.Єгоров і М. Кантарія підняли над Рейхстагом Прапор Перемоги[7][8]. Проте в офіційній радянській історіографії[9] Прапор Перемоги вважався встановленим лише М.Єгоровим і М.Кантарією, а прізвище О.Береста несправедливо замовчувалось[10].

Підписання капітуляції[ред.ред. код]

1 травня о 3-й годині 50 хвилин на командний пункт 8-й гвардійської армії був доставлений начальник генерального штабу сухопутних сил (Вермахту) генерал піхоти Кребс, що заявив, що він уповноважений вести переговори про перемир'я. Однак Й.Сталін розпорядився не вести переговорів, крім як про беззастережну капітуляцію. Німецькому командуванню був поставлений ультиматум: якщо до 10-ї години не буде дана згода на беззастережну капітуляцію, радянськими військами буде нанесений нищівний удар. Не одержавши відповіді, радянські війська о 10-ій годині 40 хвилин відкрили ураганний вогонь по залишках оборони в центрі Берліна. До 18-ї години стало відомо, що вимоги про капітуляцію були відхилені. Після цього почався останній штурм центральної частини міста, де перебувала Імперська канцелярія. Всю ніч, з 1 на 2 травня, тривали бої за канцелярію. До ранку всі приміщення були зайняті радянськими солдатами.

Вільгельм Кейтель підписує Акт беззастережної капітуляції Німеччини

Уночі 2 травня о 1-й годині 50 хвилин по радіо було прийнято таке повідомлення: «Висилаємо своїх парламентерів на міст Бісмарк-штрассе. Припиняємо воєнні дії». Пізніше заступник міністра пропаганди доктор Фриче звернувся до радянського командування із проханням про дозвіл виступити по радіо зі зверненням до німецьких військ берлінського гарнізону про припинення опору. До 15-ї години залишки берлінського гарнізону (більше 134 тисяч чоловік) здалися в полон.

7 травня о 2:41 ночі в Реймсі, був підписаний акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Від імені союзників акт про капітуляцію підписали генерал Вальтер Беделл Сміт, генерал І. Суслопаров (як свідок від СРСР) і генерал Франсуа Севез (від Франції). Від Німеччини його підписали адмірал Фридебург і генерал Йодль.

8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом (9 травня о 0:43 за московським часом) генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, а також представники німецьких ВМС, що мали відповідні повноваження від Деніца, на вимогу Сталіна повторно[2] підписали Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, що ознаменувало закінчення Німецько-радянської війни.

За узгодженням між урядами СРСР, США й Великобританії була досягнута домовленість уважати процедуру в Реймсі попередньою[Джерело?]. Проте, у західній історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, пов'язується із процедурою в Реймсі, а підписання акту про капітуляцію в Берліні вважається його ратифікацією.

Прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав мир з Німеччиною, тобто залишився з Німеччиною в стані війни. Війна з Німеччиною була закінчена 21 січня 1955 року прийняттям Президією Верховної Ради СРСР відповідного рішення. Проте, під власне Великою Вітчизняною війною розуміють лише частину війни з Німеччиною до 8 травня 1945 року включно.

Берлінська операція[ред.ред. код]

Графіті, залишені радянськими солдатами на стінах Рейхстагу

Загалом в Берлінській операції, що тривала з 16 квітня до 8 травня, були задіяні понад 2,5 мільйони солдат і офіцерів, 6250 танків і самохідних установок, 7500 літаків.

Утрати виявилися величезними: за добу Червона Армія загубила, за офіційним даними, більше 15 тисяч солдат і офіцерів. Усього радянські війська в Берлінській операції втратили 352 тисяч чоловік, у тому числі 78 тисяч чоловік загиблими.

У ході операції широко використалися танки в місті. У подібних умовах вони не могли виконувати широкий маневр і ставали зручною мішенню для протитанкових засобів німців. Це також привело до високих втрат: за два тижні боїв Червона Армія втратила третину танків, що брали участь у Берлінській операції, і САУ, що склало 1997 одиниць. Також було втрачено 2108 артилерійських систем і мінометів, 917 бойових літаків.

У результаті радянські війська повністю розгромили 70 піхотних, 12 танкових й 11 моторизованих дивізій противника, взяли в полон близько 480 тисяч чоловік.

Парад Перемоги на Красній площі[ред.ред. код]

9 травня на Центральний аеродром імені Фрунзе приземлився літак «ІЛ-2» з екіпажем А. І. Семенкова, що доставив у Москву акт про капітуляцію Німеччини.

24 червня на Красній площі відбувся Парад Перемоги. Командував парадом Рокоссовський, приймав парад — Жуков.[11]

На параді урочистим маршем пройшли зведені полки фронтів у такому порядку: Карельського, Ленінградського, 1-го Прибалтійського, 3-го, 2-го і 1-го Білоруських, 1-го, 4-го, 2-го і 3-го Українських, зведений полк Військово-морського Флоту. У складі полку 1-го Білоруського фронту особливою колоною пройшли представники Війська Польського. Попереду зведених полків фронтів йшли командувачі фронтами й арміями, Герої Радянського Союзу несли прапори частин і з'єднань.

Парад завершився маршем 200 прапороносців, що кидала прапори переможених німецьких військ на поміст біля підніжжя Мавзолею.

Установлення свята[ред.ред. код]

Командування 1-го Українського фронту на Параді Перемоги 24 червня 1945 року в Москві

Пізно увечері 8 травня 1945-го року у передмісті Берліна Акт про повну і беззастережну капітуляцію Німеччини підписав генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, пізніше повішений за вироком міжнародного трибуналу. На той момент Гітлер уже покінчив життя самогубством, деякі нацистські ватажки, зокрема, Гіммлер, тікали на захід, щоб здатися в полон англо-американським військам. З боку Червоної Армії документ про капітуляцію Німеччини був підписаний без згоди ставки Сталіна. Тому Сталін започаткував святкування Дня Перемоги в СРСР на 9-те травня, на день пізніше ніж святкування Дня Перемоги у решти країн антигітлерівської коаліції. 8 травня 1945 року, до підписання Акту про капітуляцію, М. Калініним був підписаний Указ Президії Верховної ради СРСР, що оголошував 9 травня «Святом Перемоги» (рос. Праздником Победы) та неробочим днем[12]. Відповідні декрети видали також уряди інших комуністичних країн Східної Європи[13].

Наприкінці 1947 року Сталін скасував святкування цього дня. З огляду на перемогу у війні весь народ, особливо фронтовики, очікували на пом'якшення сталінського режиму, чого Сталін робити не збирався. Відновили ж його святкування лише після того, коли за часи хрущовської відлиги народ дихнув трохи вільніше і зажив заможніше, вже в часи раннього Брежнєва.

2004 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 та 9 травня Днями пам'яті та примирення.

Відзначення[ред.ред. код]

В Україні[ред.ред. код]

Танк Т-34 на Хрещатику, 9 травня, 2010
Донецьк, 2013 рік
Хода ветеранів на Хрещатику, 2011
Символ пам'яті полеглих в Україні, використовується з 2014 року

Суспільна думка[ред.ред. код]

За результатами соціологічного опитування проведеного 2007 року Центром Разумкова[14], найбільшим святом цей день був для людей старших за 60 років (82%), у віковій групі 18—29 років цей справді великим святом вважали 59,2% опитаних. Опитування показало, що серед регіонів України виділявся Західний регіон, де День Перемоги великим святом вважали 43,3% опитаних, а майже кожний п'ятий (19,3%) не вважали цей день святом.

За результатами соціологічного опитування Центром Разумкова[15], у 2011 році 70% громадян України вважали День Перемоги великим святом, ще 23,6% опитаних вважали цей день звичайним святом. Не вважали День Перемоги святом 4,7% респондентів і 1,7% опитаних не змогли відповісти на питання. Відповідно до цього опитування, станом на 2011 рік Німецько-радянську війну українці переважно називали Великою Вітчизняною (до такої назви схилялися 66,2% опитаних, 28,6% назвали цю війну Другою світовою, інші відповіді дали 2,4% респондентів, решта — вагалися з відповіддю).

Серед тих, хто є противником святкування Дня Перемоги 9 травня, популярною є думка про необхідність перенесення святкування на 8 травня, як в більшості країнах Європи. Так у 2012 році 8-го травня молоді активісти провели панахиду за загиблими у Другій світовій війні у Києві, Львові, Запоріжжі та Дніпропетровську[16][17]. У Львові на Янівському цвинтарі відбувся спільний молебень[18]. Організатори заходів виступають за святкування перемоги 8 травня[19].

Історія вшанування[ред.ред. код]

У Радянському Союзі (і, відповідно, на теренах Української РСР) День Перемоги був оголошений неробочим днем Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1965 року як «Свято Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.»

У 1991 році до статті 73 Кодексу законів про працю Української РСР були внесені зміни і в переліку святкових днів 9 травня було зазначено як «День Перемоги».[20] Пізніше в цю статтю вносилися зміни у 1992[21], 1996[22] та 2000[23] роках, однак ці зміни не стосувалися Дня Перемоги.

В Україні на День Перемоги традиційно організовуються паради, в яких беруть участь військові та ветерани. До параду може залучатися військова техніка, але частіше вони проходять без неї. Так, в Києві за роки незалежності військова техніка вперше була представлена на параді тільки в 2010 році. Крім парадів в цей день вшановують пам'ять загиблих. До військових меморіалів покладають квіти. В церквах служать панахиди[24].

Багато людей святкують цей день без участі у масових акціях. Так, за соцопитуванням 2013 року 75 відсотків українців заявили про те, що планують відзначати День Перемоги[25]. Проте, за оцінками МВС 2012 року очікувалось, що в масових святкових заходах приймуть участь 2 мільйони людей[26].

Менш підтримки свято має на заході країни, переважно в трьох галицьких областях. Так, у Львові перший парад за часи незалежності провели у 2010 році, а раніше він не проводився. Неподалік пройшов альтернативний мітинг, учасники якого наполягали на тому, що цього дня необхідно поминати і молитися за померлих у Другій світовій війні, а не святкувати. Сталося декілька сутичок між учасниками обох заходів.[27]. Також тут популярною є думка про те, що святкування на честь перемоги повинно відбуватися 8 травня[28].

Багато суперечок отримала спроба зобов'язати на державному рівні використовувати як символ свята червоний прапор. У 2011 році був прийнятий Законопроект № 8157, який зобов'язував всі державні органи та органи місцевого самоврядування здійснювати «офіційний підйом у День Перемоги копій Прапора Перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним прапором України». Законопроект був визнаний неконституційним[29] та не вступив в дію, проте в 2011 його прихильники розпочали акцію по поширенню використання червоного прапора. Це покликало суперечки в суспільстві. Особливо погано до використання червоного стягу ставилися на заході. Це не завадило створити там провокацію 9 травня 2011 року[30][31][32][33]. До Львова приїхали представники проросійських українофобських[34] організацій, що розгорнули прапор на Марсовому полі. Такі дії викликали найгострішу реакцію у Львові[35] та Івано-Франківську, де відзначення Дня перемоги супроводжувалися зіткненнями між прихильниками використання червоного прапора в Україні як символіки свята Перемоги з одного боку та представниками ВО «Свобода» й місцевих жителів з іншого.

До 2014 року серед символів Дня Перемоги використовувалася також георгіївська стрічка. Однак в 2014 році вона стала символом російської агресії щодо України, тому її було вирішено змінити на червоний мак. Дизайн символу розробив харківський дизайнер Сергій Мішакін.

У 2014 році день 9 травня припав на третій місяць російської окупації Криму та перший місяць тривання Антитерористичної операції на Сході України, що спонукало місцеві влади більшості міст відмовитись від урочистих заходів через ймовірність провокацій. Зокрема святкові паради були скасовані у Києві, Харкові та Одесі[36], молебни замість парадів відбулися у Луцьку[37] та Рівному[38], тоді як у Львові усі офіційні заходи відбулися 8 травня[39]. Натомість урочистий парад мав місце в окупованому росіянами Севастополі за особистої участі президента Росії В. Путіна[40][41].

Починаючи з 2015 року, 8 травня в Україні щорічно відзначається День пам'яті та примирення.[42][43] Замість «Дня Перемоги» 9 травня відзначатиметься «День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні». 9 квітня 2015 року депутати також проголосували за законопроекти, якими зокрема прибрали термін «Велика Вітчизняна війна» з українського законодавства[44] і заборонили пропаганду комунізму та нацизму.[45]

У світі[ред.ред. код]

Парад Перемоги у Москві (2000)

День Перемоги відзначають 9 травня також в багатьох пострадянських країнах (окрім Естонії, Латвії та Литви), зокрема:

а також у країнах:

У ряді країн Європи день перемоги над Третім рейхом відзначають 8 травня, зокрема у:

У Нідерландах визволення від німецьких загарбників відзначають 5 травня[69]

У США це свято називається V-E Day, або Victory in Europe Day («День Перемоги в Європі»). ООН починаючи з 2005 року відзначає 8-9 травня як Дні пам'яті та примирення.

Неоднозначне ставлення до Дня Перемоги в країнах Балтії, Молдові[Джерело?]. Зокрема, голова сейму Литви Вікторас Мунтянас зазначив: «Для нас 8 травня є днем перемоги над фашизмом, а 9 травня — день початку радянської окупації».[70]

В Україні також частина суспільства схиляється до думки, що для України було більш прийнятно скорботно відзначати саме День Пам'яті загиблих, а не святкувати День перемоги та не влаштовувати гучних почестей, оскільки на війні багато загиблих[Джерело?].

Проголошені Генеральною Асамблеєю ООН в резолюції, приуроченій до 60-ї річниці закінчення Другої світової війни в Європі (Резолюція №A/RES/59/26 від 22 листопада 2004 року).[71]

Резолюція пропонує державам-членам ООН, неурядовим організаціям, приватним особам, крім святкування своїх Днів Перемоги чи Визволення, щороку відзначати один або два дні (8 і 9 травня) як данину пам'яті всіх жертв Другої світової війни.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Указ Президиума Верховного Совета СССР от 8 мая 1945 г. «Об объявлении 9 мая Праздником Победы»
  2. а б (рос.)Вторая мировая война: преподавание, исследования, манипуляции, Юрий Шаповал, «Зеркало недели. Украина» № 16, 26 апреля 2013
  3. 09.05.1965 — вперше День Перемоги в СРСР став державним святом і вихідним днем Територія Терору
  4. Закон України «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 років»
  5. Берлинская операция 1945(рос.) — стаття з БСЭ на сайті Яндекс. Словари
  6. Урядовий портал. Центральний музей ЗС України видав чергову сторінку «Історичного календаря», присвячену Герою України Олексій Бересту
  7. Повернення із забуття
  8. Дзеркало тижня: «Якщо щось трапиться з Єгоровим і Кантарією, Берест дійде обов'язково…»
  9. Див. напр. статтю в БСЭ,
  10. Детальніше див. в статті Берест Олексій Прокопович
  11. Документальний фільм «Парад Перемоги», 1945 на YouTube
  12. Указ Президії Верховної ради СРСР
  13. Dekret z dnia 8 maja 1945 r. o ustanowieniu Narodowego Święta Zwycięstwa i Wolności (пол.)
  14. Більшість українців вважає День Перемоги великим святом
  15. Опитування: українці вважають День Перемоги дійсно великим святом
  16. Регіональні акції вшанування пам'яті жертв Другої світової війни
  17. День пам'яті та єднання — відзначили в Києві, Львові, Запоріжжі та Дніпропетровську (фото)
  18. Акція Пам᾽яті жертв Другої світової війни — [Львів, 8.05]
  19. Наша позиція стосовно святкування Дня Перемоги
  20. Від 18 червня 1991 року № 1205-XII
  21. від 5 червня 1992 року № 2417-XII
  22. від 28 червня 1996 року № 256/96-ВР
  23. від 1 лютого 2000 року № 1421-XIV
  24. http://korrespondent.net/event/eventsukraine/3358590-kyev-otmetyt-den-pobedy-pervoi-mynutoi-myra
  25. http://tsn.ua/ukrayina/svyatkuvati-den-peremogi-9-travnya-budut-dvi-treti-ukrayinciv-opituvannya-293398.html
  26. http://ukr.lb.ua/news/2012/05/09/150012_uchastie_meropriyatiyah_den_pobedi.html
  27. День перемоги у Львові: БТР, бійка, прапор Росії та молебень. Фото
  28. Наша позиція стосовно святкування Дня Перемоги
  29. КСУ визнав червоний прапор неконституційним
  30. 9 мая во Львове: технология классической провокации
  31. Діаспора: Янукович веде Україну в імперське ярмо «русского мира»
  32. Звернення Громадянського руху «Відсіч» до можновладців: Коли ви нарешті припините брехати людям?
  33. ЛЬВОВСКИЙ СПЕКТАКЛЬ
  34. Львовская провокация глазами очевидца
  35. Львовский шабаш. Коллекция ВИДЕО
  36. Масові заходи на 9 травня скоротили у Києві, Львові, Харкові та Одесі
  37. Сум і тривога: як у Луцьку відзначили День Перемоги
  38. 9 травня у Рівному відзначили спільним молебнем під українськими стягами та з посиленою охороною міліції
  39. 9 травня у Львові — найспокійніше за всю історію
  40. Путін дивився у Севастополі парад
  41. На парад Перемоги у Севастополь прибув Путін. Німеччина засудила проведення урочистостей у цей день в Криму
  42. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 169/2015 Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни
  43. Влада не збирається скасовувати святкування 9 травня
  44. Рада замінила «Велику вітчизняну війну» Другою світовою. 8 травня — День пам'яті. Українська правда. 09.04.2015
  45. Пропаганду комунізму та нацизму в Україні офіційно заборонили. Телеканал «24». 09.04.2015
  46. Сайт посольства Азербайджану в Україні
  47. «Календарь праздников» Праздники Беларуси(рос.)
  48. Ст. 8 Закону «Про свята і пам'ятні дні Республіки Вірменія» (рос.)
  49. П з) ст. 20 Трудового кодексу Грузії
  50. Ст. 3 Закону «Про свята в Республіці Казахстан»
  51. Ст. 113 Трудового кодексу Киргизької Республіки
  52. П. g) ст. 111 Трудового кодексу Республіки Молдова
  53. «Календарь праздников» Праздники России(рос.)
  54. Ст. 2 Закону РТ «Про святкові дні»
  55. П. 6 ст. 66 Кодексу законів про працю Туркменістану
  56. Ст. 131 Трудового Кодексу РУз [1][2]
  57. Государственные праздники Республики Абхазия (рос.)
  58. Праздники и памятные даты НКР(рос.)
  59. В Южной Осетии утвержден календарь праздничных дней и памятных дат (рос.)
  60. П. д) ст. 112 Трудового кодексу ПМР
  61. а б «Календарь праздников» Праздники Сербии(рос.)
  62. «Календарь праздников» Праздники Боснии(рос.)
  63. http://globaltours.co.il/ru/index.php?ARTICLE=may_9_israel
  64. Ľudová strana — Hnutie za demokratické Slovensko (словац.)
  65. «Календарь праздников» Праздники Норвегии(рос.), Frigjøringsdagen
  66. «Календарь праздников» Праздники Чехии(рос.), cs:Český státní svátek
  67. «Календарь праздников» Праздники Польши(рос.)
  68. Dz. U. z 1945 r. Nr 21, poz. 116
  69. «Календарь праздников» Праздники Нидерландов(рос.) Bevrijdingsdag
  70. Глава парламенту Литви: 9 травня — це день початку радянської окупації
  71. «A/RES/59/26» (арабською, китайською, англійською, французькою, російською, іспанською). ООН. 3 травня 2005. Процитовано 9 травня 2013. 

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]