Криштоф I Баторі
| Криштоф I Баторі | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1576 — 1581 | ||
| Попередник: | Стефан Баторій | |
| Наступник: | Жигмонд Баторі | |
| Народження: |
1530 Шимлеу-Сілванієй, Східно-Угорське королівство, Угорське королівство | |
| Смерть: |
27 травня 1581 Алба-Юлія, Трансильванське князівство | |
| Поховання: | церкві єзуїтів | |
| Країна: | Угорське королівство | |
| Рід: | Баторі | |
| Батько: | Іштван VIII Баторі | |
| Мати: | Каталіна Телегді | |
| Шлюб: |
Катерина Даницька Ержбета Бочкаї | |
| Діти: | 3 сина і 1 донька | |
Криштоф I Баторі (угор. Báthory Kristóf, 1530 — 27 травня 1581) — великий князь Трансильванії в 1576—1581 роках.
Життєпис[ред. | ред. код]
Молоді роки[ред. | ред. код]
Походив з впливового угорського клану Баторі, роду Баторі-Шомльо. Син Іштвана Баторі, воєводи Трансильванії, та Каталіни Телегді. Народився 1530 року в родовому замку Шиладь-Шомльо. Початкову освіту здобув під орудою старшого брата Андраша і палатина Тамаша Надашді. Потім навчався в університетах Англії, Франції, Італії, Іспанії та Німеччини. деякий час був пажем імператора Карла V Габсбурга.
Кар'єра[ред. | ред. код]
Після повернення наприкінці 1550-х років поступив на службу угорської правительки Ізабелли Ягеллонки. 1557 року очолювавпосольство до Генріха II, короля Франції. З 1559 року стає одним з наближених радників короля Яноша II Жигмонда.
1562 році переконав короля продовжувати боротьбу проти повсталих на чолі із Мельхіором Балассою, що планував передати владу у Східно-Угорському королівстві імператорові Священної Римської імперії Фердинанду I Габсбургу. 1565 році завдав поразки імператорському полководцю Лазарю фон Швенді, змусивши того відступити від Хуста.
1571 році після зречення Яна II Жигмонда допоміг обранню князем Трансильванії свого брата Стефана. Потім сприяв перемозі над Каспаром Бекешем, що мав претензії на трон. Призначений капітаном Варада. 1572 року родина Баторі отримала від османського султана підтвердження спадкових прав на Трансильванію. 1575 року Криштофа Баторі призначено воєводою Трансильванії на час перебування Стефана Баторі у Польщі.
Володар Трансильванії[ред. | ред. код]
1576 року після того, як його брат Стефан Баторі став королем Речі Посполитої, Криштоф отримав трон Трансильванії, але вимушений був погоджувати зовнішні дії зі спеціальною канцелярією в Кракові.
Завдяки дипломатичному хисту попередив будь-які вторгнення до своїх володінь. багато уваги приділялося зміцненню укріплень й замків, зокрема в 1577 році в Хусті. Завдяки цьому починається стрімкий розвиток господарства і торгівлі.
1577 року на прохання Стефана Баторі надав військову допомогу поваленому молдавському господареві Петру VI проти Івана Підкови. 1578 року відправив 5 тис. піхотинців на допомогу братові, що вів тоді війну з Московським царством.
Загалом дотримувався релігійного миру. Він запросив до Трансильванії одного з проповідників антритринаризму Фаусто Соцціні. Водночас протегував єзуїтам і доручив їм виховання свого сина Жигмонда, який вже за життя батька був призначений спадкоємцем трону. Помер Кристоф Баторі 1581 року.
Меценатство[ред. | ред. код]
Сприяв розвитку живопису і архітектури. Було перебудовано за останніми вимогами європейської моди маєтки і палаци баторі. запрошувалися скульптори й художники. Замки і фортеці стали своєрідними і вельми вражаючими архітектурними пам'ятниками епохи і стилістики Ренесансу.
Родина[ред. | ред. код]
1. Дружина — Катерина Даницька
Діти:
- Балтазар (д/н— 1577)
- Міклош (1567—1576)
2. Дружина — Ержбета, донька Дйордя Бочкаї
Діти:
- Гризельда (1569—1590), дружина великого коронного канцлера Речі Посполитої Яна Замойського
- Жигмонд (1572—1613), великий князь Трансильванії
Джерела[ред. | ред. код]
- Keul, István (2009). Early Modern Religious Communities in East-Central Europe: Ethnic Diversity, Denominational Plurality, and Corporative Politics in the Principality of Transylvania (1526—1691). Brill. ISBN 978-90-04-17652-2.
- Szegedi, Edit (2009). «The Birth and Evolution of the Principality of Transylvania (1541—1690)». In Pop, Ioan-Aurel; Nägler, Thomas; Magyari, András (eds.). The History of Transylvania, Vo. II (From 1541 to 1711). Romanian Academy, Center for Transylvanian Studies. pp. 99–111. ISBN 973-7784-04-9.
|
