Кіорл (король Мерсії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кіорл
давн-англ. Cearl
король Мерсії
606 — близько 626
Попередник: Пібба
Наступник: Пенда
 
Народження: ?
Смерть: 626
Батько: Кінемунд (?)
Діти: Квенбурга

Кіорл (англ. Cearl; помер близько 626[1]) — король Мерсії (606 — около 626). Ймовірно, син Кінемунда та внук Креоди[1]. Він був першим мерсійським королем, згаданим Бедою Преподобним у його "Церковній історії народу англів".

Походження Кіорла невідоме. Він не входить до мерсійської королівської генеалогії;[2] англійський історик XII століття Генріх Хантінгдонський вказує на Кіорла як наступника Пібби на престолі Мерсії, зауважуючи при цьому, що Кіорл не був його сином, а лише родичем по бічній ліній.[3]

Беда згадує Кіорла лише мимохідь, як тестя Едвіна Святого, майбутнього короля Нортумбрії. Згідно з Бедою, Едвін одружився з Квенбургою, донькою "Кіорла, короля Мерсії", у якого він переховувався під час вигнання. У шлюбі подружжя народило двох синів, Осфріта та Едфріта.[4] Історики розглядають шлюб доньки Кіорла в якості доказу його незалежності від тодішнього короля Нортумбрії Етельфріта, позаяк Едвін вів боротьбу з Етельфрітом і відповідно Кіорл не дав би згоди на одруження доньки з ворогом свого сюзерена.[5] Хоча "Історія бриттів" Неннія містить відомості про те, що не Кіорл, а його наступник Пенда зумів вибороти незалежність Мерсії від Нортумбрії. Можливо Кіорл став політично залежним від Етельфріта лише через деякий час після укладення шлюбу Квенбурги з Едвіном. Історик Д.П. Кірбі висунув припущення, згідно з яким, Кіорл спромігся одружити свою доньку з Едвіном саме завдяки протекції могутнього короля Східної Англії Редвальда. На думку Кірбі, подальша втеча Едвіна в землі східних англів була зумовлена спробами Етельфріта посягнути на владу Кіорла та його спадкоємців у Мерсії.[6]

Вважається, що авторитет Кіорла як короля зазнав удару після поразки в битві при Честері близько 616 року. Якраз в цей час на арену боротьби за владу в Мерсії вступає Пенда, що ймовірно був двоюрідним братом Кіорла та сином Пібби. Можливо саме після згаданої битви Кіорл втратив суверенну та неподільну владу над Мерсією і лише з приходом Пенди вдалося відновити повну незалежність королівства.[7]

Залишається невідомим, чи правив Кіорл аж до того часу, коли Пенда сів на престол (якщо вірити Англосаксонському часопису, то це сталося у 626 році). Також не з'ясовано в яких стосунках були Кіорл та Пенда між собою, і чи були взагалі. Той факт, що Кіорл одружив свою доньку з Едвіном може слугувати свідченням ворожнечі між ним та Пендою, оскільки пізніше Пенда протистояв Едвіну та здобув перемогу над ним у союзі з королем Гвінеду Кадваллоном ап Кадваном.[8]

Ще одним опосередкованим доказом неприязних династичних взаємовідносин між Кіорлом та Пендою є, зокрема, страта останнім Едфріта — сина Едвіна та Квенбурги, і, відповідно, внука Кіорла. Хоча мотиви Пенди, що спонукали його до страти Едфріта також піддаються сумніву істориками. Деякі з них розглядають вбивство нащадка Кіорла як наслідок тиску на Пенду з боку короля Нортумбрії Освальда, владі якого загрожував Едфріт. Ймовірно також, що Пенда вирішив позбавитися від Едфріта з метою зміцнення власних претензій на мерсійський престол.[9]

Близько 626 року Кіорл помер і трон успадкував Пенда[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в England, Anglo-Saxon & Danish kings
  2. Англосаксонський часопис до 626 року, де наводиться родовід Пенди.
  3. Henry of Huntingdon, Historia Anglorum, переклад Діани Грінвей (1997), Книга II, глава 27 (с. 111).(англ.)
  4. Bede, Historia ecclesiastica gentis Anglorum Book II, Chapter XIV.
  5. Nicholas Brooks, "The Formation of the Mercian Kingdom", in S. Bassett, The Origins of Anglo-Saxon Kingdoms (1989), page 166; Frank Stenton, Anglo-Saxon England (1943), third edition (1971), reissued paperback (Oxford University Press, 1998), pages 38–39; see also N.J. Higham, An English empire: Bede and the early Anglo-Saxon kings (1995), pp. 143–151.
  6. D. P. Kirby, The Earliest English Kings (1991), revised edition (2000), pages 55 and 61.
  7. Higham, N. J., King Cearl, the Battle of Chester and the origins of the Mercian "Overkingship" Midland History (1992), pages 1-15
  8. Ann Williams, Alfred P. Smyth, and D. P. Kirby, A Biographical Dictionary of Dark Age Britain (1991), page 74.
  9. Michelle Ziegler, "The Politics of Exile in Early Northumbria", The Heroic Age, Issue 2, Autumn/Winter 1999.

Посилання[ред.ред. код]

  • [1] (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Steven Basset (Hrsg.): The Origins of Anglo-Saxon Kingdoms, Leicester University Press, Leicester 1989, ISBN 0-7185-1317-7.
  • Nicholas Brooks: "The Formation of the Mercian Kingdom" in: Steven Basset (Hrsg.): The Origins of Anglo-Saxon Kingdoms, Leicester University Press, Leicester 1989, ISBN 0-7185-1317-7.
  • Wendy Davies: "Annals and the Origins of Mercia" in Ann Dornier: Mercian Studies. Leicester University Press, Leicester 1977, ISBN 0-7185-1148-4.
  • Ann Dornier: Mercian Studies. Leicester University Press, Leicester 1977, ISBN 0-7185-1148-4.
  • David Dumville: "The Anglian Collection of Royal Genealogies and Regnal Lists." in: Anglo Saxon England 5 (1976), p. 23-50
  • Nicholas J. Higham: The Kingdom of Northumbria. AD 350 - 1100. Sutton, Stroud 1993, ISBN 0-86299-730-5.
  • D. P. Kirby: The Earliest English Kings. Unwin Hyman, London 1991, ISBN 0-04-445691-3.
  • Frank M. Stenton: Anglo-Saxon England. 3. Aufl., Oxford University Press, Oxford 1971, ISBN 0-19-280139-2.
  • Ian W. Walker: Mercia and the Making of England. Sutton, Stroud 2000 ISBN 0-7509-2131-5
  • Barbara Yorke: Kings and Kingdoms of Early Anglo-Saxon England. Seaby, London 1990, ISBN 1-85264-027-8.
  • Bede's Ecclesiastical History of the English People, B. Colgrave & R.A.B. Mynors (Hrsg.), Clarendon, Oxford 1969, ISBN 0-19-822202-5.