Пенда (король Мерсії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пенда
давн-англ. Penda
Пенда
вітраж із зображенням загибелі Пенди в битві при Вінведі, Вустерський кафедральний собор
король Мерсії
626 — 655
Попередник: Кіорл
Наступник: Еова
 
Народження:  ?
Смерть: 15 листопада 655(0655-11-15)
Династія: Мерсії
Батько: Пібба
Дружина: Кіневіса
Діти: сини: Педа, Вульфхер, Етельред I, Меревальд, Мерцелін
доньки: Кінебурга, Кінесвіта

Пенда (давн-англ. Penda; загинув 15 листопада 655)[1] — король Мерсії (626—655), король Вессексу (645—648). Сповідував язичництво в той час, коли Християнство поширилось у багатьох сусідніх англосаксонських королівствах. У 628 році, після перемоги в битві при Сіренчестері, він захопив владу в долині річки Северн. Пенда також брав участь у битві при Хетфілд Чейз (633), де завдав поразки могутньому королю Нортумбрії Едвіну Святому.[2]

Через дев'ять років Пенда здобув перемогу у битві при Месерфілді, вбивши спадкоємця Едвіна в Нортумбрії, короля Освальда. З цього моменту Пенда фактично став наймогутнішим серед англосаксонських правителів свого часу, заклавши підвалини першості Мерсії серед інших королівств, які входили до складу Гептархії. Він неодноразово перемагав східних англів і змусив переховуватись короля Кенвала, утримуючи в своїх руках на протязі трьох років престол у Вессексі. Пенда також продовжував війну проти Берніції, ще одного королівства, утвореного англами в східній частині сучасної Англії та Шотландії. Через тринадцять років після Месерфілда, Пенда зазнав важкої поразки від Освіу, наступника Освальда в Нортумбрії та загинув у битві при Вінведі в ході фінальної кампанії супроти Берніції.

Зміст

Етимологія імені [ред.]

Походження імені "Пенда" точно не з'ясоване. Дане ім'я не зустрічається жодного разу в генеалогії монархічних родів англосаксів. Водночас в історичних джерелах декілька разів згадуються простолюдини з таким ім'ям. В науковій літературі висловлюються припущення, що ім'я "Пенда" має кельтське або ж германське коріння.[3][4] Зокрема, серед імен членів Нортумбрійського духовного братства, що були записані у ІХ столітті в "Книзі єпископату Дарема" (лат. Liber vitae Dunelmensis), трапляється ім'я Пенда, яке віднесене монахами до числа британських, а точніше валлійських імен.[5] Джон Т. Кох зазначає, що Пенда та ряд інших королівських імен періоду ранньої Мерсії скоріш за все є бритськими іменами, аніж германськими, хоча вони і не відповідають відомій нам валлійській антропонімії.[6] До такого класу королівських антропонімів, наприклад, відносяться імена "Пібба" (батько Пенди) та "Педа" (його син). Дехто схильний вважати, що тісний союз між Пендою і різними британськими правителями був зумовлений в першу чергу певною "національною" чи етнічною спорідненістю.[7] Інші науковці припускають, що ім'я "Пенда" походить від невідомого староанглійського слова "панда" або ж "пант(д)" , яке означає "обіцянка" чи "обітниця" (англ. pledge).[8][9] Континентальний германський відповідник даного слова — іменник жіночого роду "пента" (IX століття), а також топонім "Пенті-лінген", який ймовірно виник на основі власної назви "Пенді".[10]

Походження, початок правління та битва із західними саксами [ред.]

Пенда був сином Пібби та нащадком Ікела, ймовірного засновника королівства Мерсія. Англосаксонський часопис виводить походження Пенди через Ікела аж до самого Водана (Вотана) — божества германських народів та англосаксів.[11]

"Історія бритів" валлійського монаха Неннія зазначає, що Пібба мав дванадцять синів, але тільки Пенда та Еова залишили помітний слід в історії.[12] (Хоча ці дванадцять синів, скоріш за все, є лише свідченням того, що багато мерсійців намагались вести свій родовід саме від Пібби).[13] Окрім Еови, історики згадують також й іншого брата Пенди на ім'я Кенвал. Хоча Кенвал також міг бути свояком Пенди (братом його дружини), який був королем у Вессексі.[14]

Відомості про час та обставини, за яких Пенда став королем, є досить неточними. Як сповіщає "зачинатель англійської історії" Беда Преподобний, попередник Пенди Кіорл перебував на престолі Мерсії на початку VII століття в роки правління короля Нортумбрії Етельфріта. Нез'ясовано також і те, чи Пенда одразу сів на трон після Кіорла, чи були вони у родинних зв'язках між собою, і якщо так, то якою мірою. Історик ХІІ століття Генріх Хантінгдонський стверджував про спорідненість між Кіорлом та Піббою.[15] Існує припущення, що Кіорл та Пенда могли бути династичними ворогами.[16] Той факт, що Кіорл одружив свою доньку з королем Нортумбрії Едвіном може слугувати свідченням ворожнечі між ним та Пендою, оскільки пізніше Пенда протистояв Едвіну та здобув перемогу над ним у союзі з королем Гвінеду Кадваллоном ап Кадваном.[17] Ще одним опосередкованим доказом неприязних династичних взаємовідносин між Кіорлом та Пендою є, зокрема, страта останнім Едфріта — сина Едвіна та Квенбурги (доньки Кіорла), і, відповідно, внука Кіорла. Хоча мотиви Пенди, що спонукали його до страти Едфріта також піддаються сумніву істориками. Деякі з них розглядають вбивство нащадка Кіорла як наслідок тиску на Пенду з боку короля Нортумбрії Освальда, владі якого загрожував Едфріт. Ймовірно також, що Пенда вирішив позбавитися від Едфріта з метою зміцнення власних претензій на мерсійський престол.[18]

Згідно Англосаксонської хроніки Пенда став королем 626-го в 50-річному віці та правив впродовж 30 літ.[11] Хоча така тривалість правління піддається сумнівам,[19] оскільки та ж Хроніка зазначає, що Пенда помер у 655 році, а отже перебував на престолі роком менше.[20] Крім того, видається сумнівним також вік Пенди, в якому він став королем Мерсії (50 років), оскільки це не зовсім узгоджується із віком його дітей. Якщо вірити Англосаксонській хроніці, то Пенда помер у 80 років, залишивши по собі сина Вульфхера, який, згідно Беде, зоставався юнаком і через три роки після смерті свого батька. Більшість істориків такий факт вважають малоймовірним.[21] Окремі науковці припускають, що скоріш за все автори Англосаксонського часопису згадували 50-річний вік Пенди у зв'язку із його смертю, а не вступом на королівський трон.[22]

Примітки [ред.]

  1. Манускрипт А Англосаксонського часопису датує смерть Пенди 655 роком. Беда Преподобний додатково зазначає дату — 15 листопада. Історик Р.Л. Пул висунув гіпотезу, що Беда розпочинав кожен рік вереснем, тому насправді загибель Пенди сталася не 655-го, а восени 654 року. Його думку підтримував також інший історик, Френк Стентон у своїй праці Англосаксонська Англія (1943).1 Інші вважають, що початок року в Беди припадав на 25 грудня або ж 1 січня, таким чином, Пенда помер саме в листопаді 655-го (дивись S. Wood, 1983: "Bede's Northumbrian dates again"). Д.П. Кірбі вважає, що Пенда міг померти як в 655-му, так і в 656 році. (дивись D.P. Kirby "Bede and Northumbrian Chronology", 1963). Аннали Камбрії містять вказівку на 657 рік. Annales Cambriae at Fordham University
  2. Згідно Беди Преподобного та Англосаксонської хроніки битва при Хетфілді відбулась 633 року. Беда зазначає 12 жовтня як дату битви, одначе Манускрипт Е Хроніки вказує на те, що битва відбулась двома днями пізніше.
  3. John Rhys, 1901 Celtic Folklore Welsh and Manx, Vol.II, Oxford University Press, page 676
  4. P. Sims-Williams, Religion and Literature [in Western England, 600–800], Cambridge 1990, page 26.
  5. Filppula et al., pages 125–126.
  6. Celtic culture: a historical encyclopedia, ABC-CLIO, 2006ISBN 1-85109-440-7, 9781851094400, page. 60
  7. Wade-Evans p. 325
  8. «Millennia.fs2.com». Процитовано 2012-11-27. 
  9. «Online Etymology Dictionary». Etymonline.com. Процитовано 2012-11-27. 
  10. Notes and queries, Oxford Journals, 1920, p. 246.
  11. а б Anglo-Saxon Chronicle, Manuscript A (ASC A), 626.2
  12. Historia Brittonum (HB), Chapter 60.3
  13. Kirby, The Earliest English Kings, page 57.4
  14. Williams, Ann, Kingship and Government in Pre-Conquest England, p. 29.
  15. Henry of Huntingdon, Historia Anglorum, Book II, 27.5
  16. Ziegler, "The Politics of Exile in Early Northumbria", note 39.6
  17. Ann Williams, Alfred P. Smyth, and D. P. Kirby, A Biographical Dictionary of Dark Age Britain (1991), page 74.
  18. Michelle Ziegler, "The Politics of Exile in Early Northumbria", The Heroic Age, Issue 2, Autumn/Winter 1999.
  19. Brooks, "The Formation of the Mercian Kingdom", page 165.7
  20. Kirby, page 67.4
  21. Kirby, page 68.4
  22. Brooks, page 166.7

Посилання [ред.]