Масляник Олександр Іванович

Масляник Олександр Іванович
Народився	5 серпня 1956(1956-08-05) (67 років) м. Рахів, Закарпатська область
Громадянство	України
Національність	українець
Діяльність	журналіст, письменник, публіцист, редактор
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Членство	Національна спілка журналістів України і Національна спілка письменників України
У шлюбі з	Олена Дзюба
Діти	донька Олена (1979), син Володимир (1986)
Нагороди	Міжнародні літературні премії імені Ірини Вільде та імені В. Винниченка, журналістська премія імені В. Чорновола Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня

|1 = зображення [[Файл...=

Олександр Масляник

Олекса́ндр Іва́нович Масля́ник (5 серпня 1956(19560805), Рахів, Закарпатська область)  - український журналііст, письменник, публіцист, редактор і видавець. Заслужений журналіст України, лауреат Міжнародних літературних премій імені Ірини Вільде, імені В. Винниченка та імені Пантелеймона Куліша, літературної премії "Князь роси" імені Тараса Мельничука, міжнародної літературно-наукової премії Українського Вільного університету (США), Міжнародної літературно-мистецької премії імені Вільгельма Маґера (Німеччина), журналістської премії імені В. Чорновола. Член Національної спілки письменників України з 2016 року та Національної спілки журналістів України з 1980 року. Почесний громадянин Рахова. Почесний член Ставропігійського братства.

Життєпис

Народився 5 серпня 1956 року у м. Рахові, Закарпатської області, українець. Батько Іван Юрійович (1920—1996) — журналіст; мати Єва Василівна (1933-2022); дружина Олена Петрівна (Дзюба,1959) — хореограф, приватний підприємець, донька Олена (1979) — журналіст, син Володимир (1986) — фахівець з міжнародних економічних відносин, онуки Олександр (1999) - фахівець з міжнародних економічних відносин і бізнесу, Володимир (2009) та Максим (2017).

Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка (1979); підготував автореферат кандидатської дисертації на тему «Проблеми народної освіти у висвітленні галицької преси другої половини ХІХ — початку ХХ ст.», автор ряду досліджень у наукових збірниках.

1979—1985 — кореспондент, головний редактор тижневика «Трибуна робітника», м. Львів. 1985—1990 — громадська робота. 1990-96 — заступник головного редактора, політичний оглядач газети «За вільну Україну». 1996—2002 — генеральний директор, політичний оглядач Львівської обласної державної телерадіокомпанії. 2002—2006 — головний редактор газети «Український шлях». З 2006 і до 2016 року — головний редактор «Газети.ua» і газети «Центр Європи» (2015-17). З 2007 року очолює журнал «Ґражда», з 2019 року — головний редактор журналу "Гуцульщина і Покуття". 1999 — слухач Української академії державного управління при Президентові України, державний службовець 9 (дев'ятого) рангу.

Володіє англійською, польською і російською мовами. Живе і працює у Львові. Автор численних публікацій у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Твори Олександра Масляника перекладалися сербською, румунською, словацькою та російською мовами.

2010 — заснував власне видавництво «Тиса», вперше в Україні у повному обсязі видав дилогію письменника-емігранта Михайла Ломацького, повертає з небуття призабуті імена. У заснованій ним серії "Бібліотека журналу «Ґражда» побачили світ десятки книг вітчизняних і зарубіжних авторів.

Автор книг

• художньої прози «Каміння на всіх» (2009),
• лірики «Згадай мене у вранішній молитві…» (2011),
• есеїв «Люди з Вавилону» (2005)
• есеїв "Звір зі Сходу" (2020).

Публіцистика

• «Гуцульщина у Львові» (2012),
• «Художники Закарпатської Гуцульщини» (2013),
• «Сповідь душі» (2014),
• «На крутозламі» (2016)
• "300 імен Рахівщини" (2020)
• "Словник говірки Закарпатської Гуцульщини" (2022)

Сценарії та продюсування телефільмів

• «Побачення зі Львовом»,
• «Україна вітає Папу»,
• «Мости єднання»,
• «Маленькі історії Руського Керестура».

Упорядник і редактор книг[ред. • ред. код]

·        «Народний владика Іван Маргітич» (2013),

·        «Черемошу» грають хвилі» (2013),

"Ясіня в гомоні століть" (2013),

«Пісні «Черемошу» (2013),

Саманта Рац-Стоїлькович «Десь близько» (2014),  

Михайло Ломацький «Заворожений світ»  (2014),    

·        Леся Жигайло-Сусідко «Я повернулась у весну…» (2014),

·        Юрій Боберський «Журавлі» праукраїнської землі» (2014),

·        Василь Шпіцер «Рікою пам’яті» (2014),

·        Дмитро Коренюк «На дарабі до Європи» (2015),

·        Юрій Шкрумеляк «Загублений черевичок» (2015),

·        Микола Волощук, Олена Масляник «Рахівщини славні імена» (2016),

·        «Гуцульщина в плині віків: історія і культура» (2016),

·        Петро Гавука,  Олена Масляник  «Гуцульська кухня» (2016),

Михайло Гафія Трайста "Між коханням і смертю" (2018),

"Долі на вістрі пера" (2019),

о. Василь Носа "Скріплені вірою й окрилені Церквою" (2020),

Володимир Кобринський. Будитель і будівничий (2022),

Богдан Ткачук Безодня гріха. Від Голокосту до геноциду (2022),

Василь Шорбан Вішовельські співанки (2023),

Богдан Ткачук "Гарвіла" (2023),

Богдан Ящун "Нас весна не там зустріла" (2023),.

Відзнаки

• Заслужений журналіст України (2003);
• Почесний громадянин Рахова (2007);
• Лауреат премії імені В.Чорновола (2008);
• Нагорода «Золоте перо» Національної спілки журналістів України (2009);
• Медаль «До 100-річчя від дня народження С. Бандери» (2009);
• Орден-відзнака «Патріот Гуцульщини» (2012);
• Лауреат Міжнародної літературної премії імені Ірини Вільде (2016);
• Лауреат Міжнародної літературної премії імені В. Винниченка (2016);
• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня УПЦ КП (2017);
• Відзнака "За особливі заслуги перед Гуцульщиною" (2018);
• Лауреат літературної премії "Князь роси" імені Тараса Мельничука (2021);
• Відзнака УГКЦ "Ієрусалимський хрест"(2021);
• Лауреат Міжнародної літературно-наукової премії імені Воляників-Швабінських Українського Вільного університету (США, 2021);
• Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Вільгельма Маґера (Німеччина, 2022);
• Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша (2024) .

Посилання

• http://buknews.com.ua/page/syn-ternopillia-iakyi-proslavyv-hutsuliv-bukovyny-prykarpattia-ta-zakarpattia.html [Архівовано 23 травня 2018 у Wayback Machine.]
• http://zakarpattya.net.ua/News/128025-Malovidomi-fakty-Zakarpatskoi-Hutsulshchyny-zibralysia-v-knyzi-Mykhaila-Lomatskoho [Архівовано 6 грудня 2017 у Wayback Machine.]
• http://rakhivcrb.blogspot.com/2013/07/blog-post_18.html [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• http://rakhivcrb.blogspot.com/2013/07/blog-post_17.html [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
• http://www.vox-populi.com.ua/rubriki/hto-e-hto/netilkiprosebeknigatretacastina16avtorgorinbogdan [Архівовано 24 вересня 2020 у Wayback Machine.]
• http://photo.unian.net/rus/detail/218855.html
• http://zolotapektoral.te.ua/припадання-до-рідності-рівновага-ду/ [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.]
• http://zik.ua/news/2017/02/15/nyni_pysmennyk_ne_maie_prava_movchaty__oleksandr_maslyanyk_pid_chas_zustrichi_1044103 [Архівовано 23 лютого 2017 у Wayback Machine.]
• https://www.facebook.com/groups/753905184715607/
• http://zik.ua/news/2017/04/25/oleksandr_maslyanyk_zhyttya_lyudyny_zachynyaietsya_u_mushli_de_ie_tilky_internet_i_1085607 [Архівовано 12 грудня 2017 у Wayback Machine.]
• https://web.archive.org/web/20171212031959/https://buknews.com.ua/page/oleksandr-maslianyk-gyttia-lyudyny-zachyniaietsia-u-mushli-de-ie-tilky-internet-i-mobilnyi.html
• http://litforum.com.ua/index.php?r=18&a=7548 [Архівовано 3 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
• http://zolotapektoral.te.ua/голоси-з-перехрестя-епох/
• https://zakarpattya.net.ua/News/209060-Zvir-zi-Skhodu.-Koly-pero-avtora-–-bahnet-voina [Архівовано 2 лютого 2021 у Wayback Machine.]
• http://www.golos.com.ua/article/342622 [Архівовано 24 лютого 2021 у Wayback Machine.]

Джерела

• Олександр Масляник. У кн. Українська журналістика в іменах — Львів. 2003, вип. 10, с. 319—321
• Олександр Масляник. У кн.. Хто є хто в Україні — Київ, 2004 с. 515
• Борис Козловський. Люди з Вавилону — Високий Замок — 5 серпня 2006
• Олександр Масляник. У жур.. «Ґражда» — 2009 ч.2, с. 35
• Богдан Горинь. Не тільки про себе –- Київ. 2010, т.3 с.424, 468—469
• Олександр Масляник. У кн.: Гуцульщина у Львові — Львів, 2013, с. 153—156
• Анна Грапенюк. 60 відтінків світлого. Гуцульський календар — 2016, с. 60-61
• Олександр Масляник. У кн.: Рахівщини славні імена — Львів, 2016, с. 75-76
• Василь Гейніш. З гір Карпат та їх потоків… Зоря Рахівщини, 30 липня 2016
• Ігор Фарина. Припадання до рідності — рівновага душі. Золота пектораль. 31 січня 2017
• Нині письменник не має права мовчати, — Олександр Масляник під час зустрічі у Львові . ЗІК, 15 лютого 2017
• Аделя Григорук. Щоб відкрилися думки сердець багатьох. У жур.. «Дзвін» — 2017, ч.2, с.205-206
• Ігор Гулик. «Олександр Масляник: Життя людини зачиняється у мушлі, де є тільки інтернет і мобільний», ЗІК, 25 квітня 2017
• Олександр Масляник. www.facebook.com
• Олександр Масляник. На сайті htth://grazda.lviv.ua [Архівовано 17 червня 2017 у Wayback Machine.]
• Олександр Масляник. У кн.: 300 імен Рахівщини — Львів, 2020, с. 243-245
• Марія Порох. Книга розширює кругозір  — Свобода — ч. 3 від 15 січня 2021 року,  с. 8 і 12.
• Аделя Григорук. Крізь приціл пера. Слово Просвіти, ч. 8, 2021.
• Василь Лизанчук. Тяглість московських злочинів. Буковинський журнал, ч. 1 (119) 2021, с.208-215.
• Василь Пилипчинець. Коли перо автора – багнет воїна. Голос України, 24 лютого 2021
• Зимомря Микола, Зимомря Іван. Кольористика творчості Олександра Масляника. У зб.  «Розвиток сучасної освіти і науки: результати, проблеми, перспективи.  Том XII: якісні дослідження для покращення життя людини». – Посвіт, Конін-Ужгород-Перемишль – 2022, с. 130-137