Монадологія

Монадоло́гія (Monadologie, 1714) — одна із праць Ґотфріда Лейбніца, що найкраще визначає його філософію — монадизм. Написана під кінець його життя щоб підтримати метафізику простих субстанцій. Монадологія, таким чином, — праця про формальні атоми — не фізичні, а метафізичні.

Підмурок

Раціональний підмурок, поданий Лейбніцом для монад у його роботі, п'ятикратний:

1. Математичний, через нескінченно мале числення і його антиатомістичні висновки (проти матеріалістів подібно Епікуру, Лукретіусу і Ґасенді).
2. Фізичний, через живу теорію сил і його неявну критику Декартової динаміки, експериментальні помилки якої Лейбніц показав безпосередньо.
3. Метафізичний, через принцип достатньої причини, який, як бритва Оккама, не може бути нескінченно помножений і потрібує початку у кожній дії.
4. Психологічний, через постулювання природжених ідей, особливо у Нових Есе про Людське Розуміння, які надихнули Кантову Критику Чистої Причини.
5. Біологічний, через теорію преформування або облицювання тіл і їх функціонального поділу в органічному розвитку.

Текст

Монадологія написана короткими логічними параграфами, шо витікають кожен наступний із кожного попереднього, що сягають кількості 90 штук. Її назва виникла як факт імітації Лейбніцом Marsilio Ficino, Джордано Бруно і Anne Conway. Лейбніц хотів поєднати значення «monas» («єдиність») і «logos» («трактат» або «наука»). Тому, Монадологія стала трактатом про монади або наукою про єдиність.

Посилання

• Англійський переклад (1898), Роберт Латта
• Англійський переклад і коментар (1999), Джордж МкДональд Росс
• Модель Монадології (англ.), Ерік Штайнхарт

Джерела

• «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.