Один народ, один рейх, один фюрер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Один народ, один рейх, один фюрер» (нім. «Ein Volk, ein Reich, ein Führer», іноді перекладається як «Один народ, одна імперія, один вождь») — гасло, девіз нацистської Німеччини, що відображає поставлене нацистами завдання згуртування німців в єдину «народну спільноту». Під цим агітаційним гаслом 10 квітня 1938 року проводився референдум в Австрії з аншлюсу з Німеччиною, він регулярно з'являвся на плакатах з портретом Гітлера.

Походження[ред. | ред. код]

Гасло має теологічне коріння (пор. «один Господь, одна віра, одне хрещення» в Еф 4:5)[1]. Німецькі християни наприкінці 1930-х років використовували гасло «Один фюрер — один народ — один Бог — одна церква — одна імперія» (нім. Ein Führer – Ein Volk – Ein Gott – Eine Kirche – Ein Reich). Заклик усував поділ народу та церкви, німецьких католиків та протестантів.

Гасло з'явилося серед австрійських членів НСДАП, які вже 29 липня 1936 року провели демонстрацію із закликом "Геть Шушніга ! Один народ! Одна нація! Один фюрер! "[2].

Ідея будівництва національної держави[ред. | ред. код]

Дж. Бендерскі зазначає, що девіз, безперервно згадуваний у передачах і промовах, часто з'являвся на плакатах і друку, наклав відбиток на мислення німців при Гітлері. Він показував прагнення нацистів створити монолітну державу, в якій партія та ідеологія проникали б у найдальші його куточки. Практика виявилася далеко від цього ідеалу, оскільки, крім самого Гітлера, ієрархія влади була нечіткою (була відсутня «нацистська конституція»), що призводило до «бюрократичних війн»[10].

На думку французького філософа А. Кожева, висловлену в серпні 1945 року у його записці для французьких посадових осіб, «Латинська імперія. Малюнок французької зовнішньої політики», гасло було лише «поганим перекладом» гасла французької революції «Республіка, єдина і неподільна», приреченої від початку спробою побудови національної держави у епоху, коли «„національний“ етап Історії завершено».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Klaus Berger. Das Vaterunser. Verlag Herder GmbH, 2014. С. 120—121.(нім.)
  2. Жиряков И. Г. Из истории аншлюса [Архівовано 2017-09-27 у Wayback Machine.] // Вестник МГОУ. Серия: История и политические науки. 2012, № 4. С. 62.