Адольф Гітлер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Гітлер» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Адольф Гітлер
Adolf Hitler
Адольф Гітлер
Прапор
Фюрер Великої Німеччини Reichsadler der Deutsches Reich (1933–1945).svg
2 серпня 1934 — 30 квітня 1945
Попередник: Пауль фон Гінденбург
Наступник: Карл Деніц
Flag of Prussia 1933.svg 1-й Рейхсштатгальтер Прусії Reichsadler der Deutsches Reich (1933–1945).svg
30 січня 1933 — 30 січня 1935
Попередник: Посада запроваджена
Наступник: Посада ліквідована
Flag of German Reich (1935–1945).svg 23-й Рейхсканцлер Німеччини Reichsadler der Deutsches Reich (1933–1945).svg
30 січня 1933 — 30 квітня 1945
Попередник: Курт фон Шпейхер
Наступник: Пауль Йозеф Геббельс
 
Партія: НСДАП
Національність: Німець
Віросповідання: Католик
Народження: 20 квітня 1889(1889-04-20)
Браунау-на-Інні, Австро-Угорщина
Смерть: 30 квітня 1945(1945-04-30) (56 років)
Берлін, Третій Райх (Таємно похований на території бази НКВС у Маґдебурзі, в 1970 році кремований, a прах розвіяно над Ельбою)
Батько: Алоїс Гітлер
Мати: Клара Гітлер
Дружина: Єва Браун
 
Військова служба
Роки служби: 19141945
Приналежність: Німецька імперія Німецька імперія
Звання: Фюрер
Битви: Перша Світова Війна
Друга Світова Війна
 
Автограф: Автограф
 
Нагороди:
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Золотий партійний знак НСДАП
Орден Крові
Почесний хрест ветерана війни
За поранення (нагрудний знак)

Адо́льф Гі́тлер (нім. Adolf Hitler, МФА: [ˈaːdɔlf ˈhɪtlɐ];) (* 20 квітня 1889, Браунау-на-Інні, Австрія — 30 квітня 1945, Берлін) — політичний та державний діяч Німеччини, рейхсканцлер від 1933 до 1945 року, провідник Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП), один із ідеологів національного соціалізму.

Військово-промисловий комплекс, створений за його правління, вивів Німеччину з глибокої економічної кризи, в якій та опинилася після Першої світової війни.

Гітлер був одним із ініціаторів розв'язування Другої світової війни, у якій Німеччина зазнала поразки.

Ранні роки

Прізвище

У літературі можна часто зустріти, що справжнє прізвище Адольфа було Шикльґрубер (наприклад,[1]). Але А. Гітлер ніколи не носив цього прізвища. Його батько, як незаконно народжений син Анни Марії Шикльґрубер, носив це прізвище до 40 років. Після усиновлення його Георгом Гітлером він від 1877 року мав прізвище Гітлер, ще за два роки до народження сина Адольфа.

Дитинство та юність

Пам'ятник у Браунау, встановлений, аби нагадати про недопущення відновлення фашизму

Адольф Гітлер народився 20 квітня 1889 р. у готелі «У померанця» в Браунау-на-Інні, маленькому австрійському містечку поблизу Лінцу, на кордоні з Баварією, на території тодішньої Австро-Угорщини. Він був четвертим із шести дітей Алоїса Гітлера (до того — Шикльґрубера)[2], дрібного службовця-митника, який 1876 року взяв прізвище свого прийомного батька — Гітлер, та Клари Гітлер (дівоче прізвище Пельцль (Pölzl)). Алоїс та Клара були родичами, і для їхнього шлюбу (1884 р.) довелося отримувати дозвіл Риму. Сам Адольф Гітлер ніколи не носив прізвища Шикльґрубер, як це пізніше стверджували його політичні супротивники, що також приписували йому єврейське походження. Із шести дітей Алоїса Шикльґрубера дорослого віку досягли лише Адольф та його сестра Паула.

Адольф був охрещений у пасхальний понеділок 22 квітня.

Дитинство Адольфа проходило під сильним впливом суворого батькового виховання, який хотів примусити сина повторити його кар'єру службовця, та безумовної любові з боку матері.

1892 року батько отримав підвищення по службі і був переведений до Пассау, куди й переїхала сім'я. 1895 року сім'я переїхала до Гальфельда, поблизу Ламбаха-на-Трауні, де батько придбав будинок із ділянкою площею 38 тис. м².

Дитячою читанкою Гітлера були твори Джеймса Фенімора Купера та Карла Мая. Випадково натрапивши в батьківському домі на брошурку на військову тему (антинаполеонівські війни), почав цікавитися війною та солдатами.

Навчатися Адольф почав 1895 року в народній школі у Фішльгаймі, поблизу Ламбаха. Від 1900 року він навчався у державній реальній школі в Лінці.

3 січня 1903 року у віці 65 років помер його батько. Гітлеру було тоді 13 років. Спроби матері продовжувати виховання в батьківський спосіб були не надто успішними. Із-за шкільних проблем, викликаних його характером, від 1904 року Адольф продовжує навчання у реальній школі у Штейрі, де живе у шкільному пансіоні. 1905 року він серйозно захворів і залишив школу.

Alois Hitler.jpeg Bundesarchiv Bild 183-1989-0322-506, Adolf Hitler, Kinderbild.jpg Klara Hitler.jpg
Батько — Алоїс Гітлер (до 1877 року Шикльґрубер). Адольф Гітлер в дитинстві. Мати — Клара Гітлер.

У реальній школі, яку відвідував хлопчик, він мав серйозні труднощі. Вже перший рік школи (1900/01) йому довелося повторити. У школі Гітлер мало чим виділявся. Його вчителі говорили про недостатнє та швидко зникаюче бажання працювати. Це, а також часті переїзди родини і зміна шкіл, не допомогло йому досягти академічних чи професійних успіхів. У своїй книзі-життєписі «Моя боротьба» Адольф Гітлер наголошує, що навмисне вчився погано, протестуючи проти бажання батька бачити його державним службовцем, а не художником, як того хотів Адольф.

Лише з другої спроби вступивши до вищої реальної школи, у віці 16 років він покинув навчання. Тоді він почав пити, причому одного разу напився так сильно, що був підібраний вночі на приміському шляху якоюсь служницею. Після цієї події він став анти-алкоголіком.

З 1905 року Гітлер жив досить непоганим життям у Відні, отримуючи пенсію для сиріт, яка, всупереч розповідям про його юність, була не такою вже маленькою, та матеріальну підтримку від своєї матері. Також він підпрацьовував у якості тимчасового працівника, коли мав потребу в грошах, та як художник, продаючи акварелі.

Академія вишуканих мистецтв Відня відхилила його заяву на вступ двічі: в 1907 і 1908, пославшись на його «нездатність до живопису». Директор академії рекомендував Гітлера в якості дослідника архітектури, але у нього не було документів про освіту щоб це якось підтвердити.

21 грудня 1907 року, його мати померла у віці 47 років від раку грудей. Гітлер втратив останню в житті опору. Родичі не хотіли фінансово підтримувати шкільного невдаху та безробітного. В нього почали закінчуватися гроші, а родичі не бажали надавати йому жодної матеріальної підтримки. В той період життя його єдиним доходом стала сирітська пенсія.

У 1909 році він жив у притулку для бездомних, а в 1910 році, він оселився в будинку для бідних робітників. У той час, коли Гітлер жив у Відні, це місто було осередком релігійних забобонів і пережитків расизму XIX століття. Побоювання навали іммігрантів зі Сходу були широко розповсюджені серед містян, навіть тогочасний мер міста нерідко використовував риторику забарвлену антисемітизмом для політичного ефекту.

Гітлер читав місцеві газети, що роздмухували забобони і грали на християнських побоюваннях про заполонення всіх сфер життя євреями зі Сходу. Зважаючи на таку загальну обстановку у Відні, складно визначити коли саме в Гітлері прокинувся його шалений антисемітизм. Деякі джерела навіть дають переконливі докази, що Гітлер мав єврейських друзів в гуртожитку і в інших місцях у Відні. Погляди багатьох істориків та дослідників розходяться з цього приводу.

Повністю Гітлер отримав майно свого батька лише в травні 1913 р. і відразу ж переїхав до Мюнхена. Історики вважають, Гітлер поїхав з Відня, щоб уникнути призову в австрійській армії. Гітлер пізніше стверджував, що він не бажав служити державі Габсбургів, в армії було забагато представників «нижчої раси».[3] Згодом він провалив медичне обстеження в Зальцбурзі 5 лютого 1914, після чого повернувся в Мюнхен.

Участь у Першій світовій війні

Гітлер під час Першої світової війни 1914–1918 рр.

1 серпня 1914 почалася Перша світова війна. Гітлер зрадів звістці про війну. Він негайно подав заяву Людвігу III, щоб отримати дозвіл служити в Баварській армії. Вже наступного дня йому запропонували з'явитися в будь-який баварський полк. Він вибрав 16-й резервний Баварський полк («полк Ліста», на прізвище командира). 16 серпня він був зарахований у 6-й резервний батальйон 2-го баварського піхотного полку № 16, що складався з добровольців. 1 вересня переведений в 1-у роту Баварського резервного піхотного полку № 16. 8 жовтня присягнув на вірність королю Баварії та імператору Францу Йосифу.

У жовтні 1914 року був відправлений на Західний фронт і 29 жовтня брав участь в битві на Ізері, а з 30 жовтня по 24 листопада — під Іпром.

1 листопада 1914 Гітлеру присвоєно звання єфрейтора. 9 листопада він переведений зв'язковим у штаб полку. З 25 листопада по 13 грудня він брав участь у позиційній війні у Фландрії. 2 грудня 1914 нагороджений Залізним хрестом другого ступеня. З 14 по 24 грудня брав участь у битві у Французькій Фландрії. З 25 грудня 1914 по 9 березня 1915 року — позиційні бої у Французькій Фландрії.

У 1915 році брав участь у битві під Нав-Шапелем, під Ла-Бассе і Аррасом. У 1916 році брав участь у розвідувальних і демонстраційних боях 6-ї армії у зв'язку з битвою на Соммі, а також в битві під Фромелем і безпосередньо в битві на Соммі. У квітні 1916 року знайомиться з Шарлотт Лобжуа. Поранений у ліве стегно осколком гранати під Ле Баргюр в першій битві на Соммі. Потрапив у лазарет Червоного Хреста в Бееліці. По виході з госпіталю (березень 1917 року) повернувся в полк у 2-у роту 1-го резервного батальйону.

Гітлер з товаришами по службі з 16 Баварського резервного піхотного полку

У 1917 році — весняна битва під Аррас. Брав участь у боях в Артуа, Фландрії, у Верхньому Ельзасі. 17 вересня 1917 нагороджений Хрестом з мечами за бойові заслуги III ступеня.

У 1918 році брав участь у великій битві у Франції, в боях під Евре і Мондідьє. 9 травня 1918 нагороджений полковим дипломом за видатну хоробрість під Фонтані. 18 травня отримує знак відмінності поранених (чорний). 27 травня − 13 червня — бої під Суассоном і Реймсом. 14 червня − 14 липня позиційні бої між Уазою, Марною і Еною. 15-17 липня — участь в наступальних боях на Марні і в Шампані. 18-29 липня — участь в оборонних боях на Суассоні, Реймсі й Марні. Нагороджений Залізним хрестом першого ступеня, за доставку на артилерійські позиції донесення в особливо важких умовах, чим врятував німецьку піхоту від обстрілу власною артилерією.

21-23 серпня — участь у битві під Монс-Бапом.

25 серпня 1918 Гітлер отримав нагороду за службу III ступеня. За численними свідченнями, він був обачним, дуже сміливим і відмінним солдатом.

15 жовтня 1918 — отруєння газом під Ла Монтень у результаті вибуху поряд з ним хімічного снаряду. Ураження очей. Тимчасова втрата зору. Лікування в баварському польовому лазареті в Уденарді, потім у прусському тиловому лазареті в Пазевальку. Перебуваючи на лікуванні в госпіталі, дізнався про капітуляцію Німеччини і повалення кайзера, що стало для нього великим потрясінням.

Формування світогляду

Книга Гітлера «Майн кампф» у виданні 1934 року

Основні засади ідеології Гітлера він описав у автобіографічній книзі «Майн кампф» (нім. «Mein Kampf» — «Моя Боротьба»). В її основі лежали ідеї шовінізму, соціалізму та антисемітизму, увібрані ним від низки австрійських ідеологів: Георга фон Шенерера, Карла Люгера, Ріхарда Вагнера. Перший з них був ідеологом пангерманізму, який прагнув воз'єднання Німеччини з Австрією. На його погляди впливали католицька церква та євреї. На думку фон Шенерера, «порочність» останніх полягає у їх крові, а тому євреїв просто треба винищувати як заразу. Слов'яни, за переконаннями Гітлера, також вважалися «недолюдьми» (нім. Untermensch), а тому мали б бути знищені або перетворені на рабів[Джерело?].

Партійна діяльність

Діяльність після війни

Після завершення Першої світової Гітлер 21 листопада 1918 року повернувся до Мюнхена. Тоді, не бажаючи підпасти під демобілізацію він записався до Рейхсверу. Саме в цей період свого життя відкрився його ораторський талант. Протягом грудня 1918 — січня 1919 року він охороняв в'язнів у одному з концтаборів, який був розташований у місті Трауфштайн.

У липні того ж 1919 року Гітлер пройшов свій перший курс політичної підготовки: він прослухав курс лекцій в Мюнхенському університеті, суть яких полягала у протидії більшовицькій агітації у військах. 12 вересня 1919 року Адольф Гітлер вперше відвідав збори Німецької робітничої партії у пивній Штеркемброй, що у Мюнхені. Ще тоді голова партії Антон Дрекслер помітив красномовність Гітлера. Вже 4 вересня 1919 року він вступив до лав цієї партії, ставши її 55-тим членом. За особистого сприяння Гітлера 1 квітня 1920 року було проголошено основну програму, яка отримала назву «25 пунктів». У одній зі своїх промов, яка відбулася у серпні 1920 року, Гітлер вперше ґрунтовно висвітлив засади свого антисемітизму, звинувативши євреїв ледве не у всіх бідах та назвавши їх нездарами та кровопивцями. Гітлер здобував усе більший вплив у колі своїх однопартійців, але він все ще не мав провідної партійної посади. Щоб отримати бажану керівну посаду майбутній фюрер вирішив вдатися до хитрощів: 11 липня 1921 року він демонстративно вийшов з партії, а головною умовою для свого повернення поставив призначення його «головою партії з диктаторськими повноваженнями». Керівництво пішло йому на поступки і вже 29 липня він повернувся до лав НСДАП. Ставши місцевим партійним лідером, він почав розширювати свій вплив, виголошуючи промови на все вищому й вищому рівні. Його навіть стали називати «німецьким Муссоліні».

Пивний путч та ув'язнення

Гітлер в 20-ті роки

Початок 1923 року відзначився у Німеччині загостренням кризи у багатьох сферах суспільства. На тлі загальної апатії та відчаю після поразки у Першій світовій війні, безконтрольної інфляції та кризи у економіці, країною прокотилася хвиля страйків та демонстрацій. Восени 1923 року нове погіршення ситуації було викликано французькою окупацією Рура. У цих умовах Націонал-соціалістична партія на чолі з Адольфом Гітлером вступила в союз з правими консерваторами-сепаратистами, що перебували при владі в Баварії і почала спільно готувати виступ проти соціал-демократичного уряду в Берліні. Гітлера надихав приклад походу Муссоліні на Рим, і він сподівався повторити це у Німеччині, організувавши похід на столицю. Проте стратегічні цілі учасників заколоту різко різнилися: консерватори-сепаратисти прагнули реставрувати дореволюційну баварську монархію Віттельсбахів, а нацисти створити сильну державу на чолі з Гітлером в якості диктатора. Лідер баварських правих Густав фон Кар був проголошений комісаром землі з диктаторськими повноваженнями і ввів у Баварії надзвичайний стан. Він також відмовився виконувати накази з Берліна і зокрема — розпустити нацистські загони і закрити газету Völkischer Beobachter. Проте, зіткнувшись з твердою позицією берлінського Генерального штабу, лідери Баварії завагалися і заявили Гітлеру, що не мають наміру поки що відкрито виступати проти Берліна. Гітлер натомість вирішив сам взяти ініціативу у свої руки і почати заколот.

8 листопада 1923 року у приміщенні пивного бару «Бюргербройкеллер» (Bürgerbräukeller), де зібралася велика група видатних баварців, серед них лідер правих Густав фон Кар, командувач збройними силами Баварії генерал Отто фон Лоссов, начальник баварської поліції Ханс фон Шайссер та інші. Протягом 30 хвилин фон Кар читав підготовлену промову для близько 1000 присутніх в залі, коли раптом Гітлер вийшов на сцену, став на стіл і щоб заглушити галас у залі вистрілив з пістолета у стелю. Гітлер заявив, що почалася революція, баварський уряд повалено і він збирається сформувати тимчасовий уряд Рейху. Він також запросив фон Кара та інших представників баварського уряду почати з ним консультації у сусідній кімнаті, на що ті неохоче погодилися. Близько 500 штурмовиків оточили приміщення і встановили зовні важкі кулемети. Тим часом, Герман Герінг та колишній учасник Першої світової війни і союзник Гітлера Еріх Людендорф намагалися заспокоїти натовп і закликали усіх до спокою.

Розмахуючи пістолетом в сусідній кімнаті, Гітлер заборонив залишати приміщення без його дозволу і оголосив про формування нового уряду на чолі з собою. Людендорф, фон Кар та деякі інші баварці під тиском погодилися бути членами тимчасового уряду. Попри це, згодом фон Кару, фон Зайссеру і Лоссову вдалося втекти з приміщення бару і оприлюднити заяву, в якій вони відмежовувалися від Гітлера та засуджували путч. Тим часом прихильникам нацистів, зокрема Ернсту Рему на чолі з групою бойовиків вдалося захопити баварське військове міністерство. За наказом Гітлера були арештовані як заручники члени міської ради Мюнхена. Путчистам, однак не вдалося захопити об'єкти стратегічного значення, у тому числі телеграф та телефонну станцію, звідки представники влади повідомили Берлін про заколот у Мюнхені.

Наступного ранку представники баварського уряду викликали до Мюнхена війська з навколишніх міст і почали придушення путчу. Гітлер і Людендорф вирішили очолити демонстрацію на підтримку заколотників і Рема і почали марш містом. Гітлер і Людендорф вважали, що їхня акція буде користуватися підтримкою більшості солдатів, а Людендорф, зокрема, вважав, що армія не відкриє по ньому вогонь, а перейде на їхній бік, оскільки він ще досі зберігав статус полководця-героя минулої війни. Хода почалася опівдні. У ній брали участь крім Гітлера і Людендорфа також Герінг, Макс Ервін та інші члени нацистської партії. Спочатку путчистам вдалося підкорити невелику групу поліцейських, і хода продовжувалася за підтримки незначної частини населення. Однак скоро путчисти зіткнулися зі значно більшою кількістю поліції, які у відповідь на постріл з лав демонстрантів відкрили вогонь. Від куль поліції загинуло 14 путчистів, також було вбито четверо поліцейських. Гітлер вцілів, оскільки його повалили на землю, інші нацисти отримали поранення. На відміну від інших, Людендорф не був поранений і був одразу ж узятий під варту.

Наслідком путчу став судовий процес над заколотниками, який проходив у лютому-березні 1924 року. На лаві підсудних з усіх путчистів опинився лише Гітлер та декілька його поплічників. Суд засудив Гітлера за державну зраду до 5 років ув'язнення і штрафу розміром в 200 золотих марок. Гітлер відбував покарання у в'язниці Ландсберг. Проте вже через 9 місяців, у грудні 1924 року, його випустили на свободу.

Модернізація НСДАП

За час відсутності лідера партія розпалася. Гітлеру довелося практично починати все з нуля. Велику допомогу надав йому Ернст Рем, який почав відновлення штурмових загонів (СА) . Проте вирішальну роль у відродженні НСДАП зіграв Грегор Штрассер, лідер правоекстремістських рухів у Північній і Північно-Західної Німеччини. Привівши їх до лав НСДАП, він допоміг перетворенню партії з регіональної (баварської) в загальнонаціональну політичну силу. У квітні 1925 року Гітлер відмовився від австрійського громадянства і до лютого 1932 року був без громадянства. У 1926 році був заснований гітлерюгенд, засновано вище керівництво СА, почалося завоювання «червоного Берліна» Геббельсом. Тим часом Гітлер шукав підтримку на загальнонімецькому рівні. Йому вдалося завоювати довіру частини генералітету, а також встановити контакти з промисловими магнатами. В цей же час Гітлер написав свою працю «Моя боротьба».

На чолі Рейху

Прихід до влади та внутрішня політика

Після Першої світової війни Німеччина, яка втратила свій панівний статус в Європі та з могутньої імперії перетворилася на країну з республіканською формою правління, переживала не найкращі часи: гостро стояла економічна та політична криза, які підкріплювалися загальнонаціональною апатією на фоні трагічного програшу у війні.

Така хитка ситуація в державі була ідеальною для приходу до влади Гітлера, оскільки останній зі своєю партією НСДАП заявляв про спроможність швидко підняти розорену державу на новий рівень. На парламентських виборах 1930 року партія Гітлера вперше заявила про себе на загальнонаціональному рівні. Вже на наступних виборах до Рейхстагу, які відбулися 1932 року, НСДАП набрала 14 млн голосів, що свідчить про колосальну підтримку ідей Гітлера на початку його політичної кар'єри.

Адольф Гітлер та Пауль фон Гінденбург, 21 березня 1933 року.

Остаточно ж утвердитись у влади Адольфу Гітлеру вдалося в 1933 році, коли президент Пауль фон Гінденбург призначив його рейхсканцлером (фактично — прем'єр-міністром) Німеччини.

Але посади рейхсканцлера Гітлерові було замало: оцінюючи реальну ситуацію в державі він прагнув якомога швидше сконцентрувати всю повноту влади в своїх руках. Так після смерті 2 серпня 1934 року президента фон Гінденбурга він зайняв його місце, а також увів нову найвищу державну посаду Німеччини — фюрера, яким Гітлер був аж до своєї смерті в 1945 році. З цього часу цілком і повністю утвердилася мрія про німецький Третій Рейх, якою давно вже був одержимий Гітлер.

Уся подальша державна політика нового фюрера полягала у повній централізації влади та встановленні жорстокого тоталітарного режиму в Німеччині: було знищено всіх політичних конкурентів Гітлера, встановлено повну партійну та ідеологічну монополію НСДАП, свобода преси та громадського життя була цілком згорнута.

Значного впливу в тогочасній Німеччині набули молодіжні нацистські організації, прикладом якої можна вважати широко відомий Гітлерюгенд (нім. Hitlerjugend, букв. — «Молодь Гітлера»). Широкий вплив як всередині німецького суспільства, так і поза його межами, мали парамілітарні відгалуження гітлерівської НСДАП — СС та СА. Під особистим наглядом Гітлера діяла таємна поліція (Гестапо) та служба розвідки (Абвер).

Ще однією важливою віхою у історії зовнішньополітичних відносин Гітлера є Пакт Молотова-Ріббентропа, який безперечно зіграв вирішальну роль у розв'язанні Другої світової. Цей документ було підписано міністрами закордонних справ СРСР та Німецького Рейху 23 серпня 1939 року і фактично за ним Гітлер та Сталін розділили сфери впливу у Східній Європі.

Зовнішньополітична діяльність

Як і у внутрішній політиці, Гітлер прагнув встановити повну гегемонію Німеччини на міжнародній арені. Його основною метою було змінити розташування сил у Європі, поставивши на коліна основних суперників та водночас країн-переможниць у Першій світовій війні: Францію та Великобританію. Спочатку в планах Гітлера була розправа над меншими та слабшими державами, що постали після Паризької мирної конференції: Чехословаччиною та Польщею, а потім вже перехід і до більшої здобичі. Частину земель, які увійшли до складу цих держав, населяли переважно німці, а тому фюрер вважав своїм особистим обов'язком долучити їх до складу Німецького Рейху. Не могла не хвилювати його і Рейнська демілітаризована зона, яка з 1919 року була відірвана від Німеччини та, попри свій демілітаризований статус, неодноразово підпадала в зону інтересів Франції. У свій час кульмінацією цього протистояння став Рурський конфлікт 1925 року, коли французько-бельгійський контингент намагався окупувати нейтральну зону.

Особливе місце у планах Гітлера посідав сталінський Радянський Союз, відносини з яким він вибудовував послідовно та, на перший погляд, досить зважено. Але, усвідомлюючи можливість існування в Європі лише одного тоталітарного диктатора, фюрер готовий був за першої ж вдалої нагоди знищити найбільшу комуністичну державу світу та особисто Сталіна, вважаючи комунізм разом з євреями головним ворогом німецького світу. Як згодом покаже час, аналогічної думки притримувався і останній, радо хапаючись за нагоду розширити свою зону впливу на Захід у 1945 році.

Муссоліні та Гітлер 1936 року

Гітлер відіграв провідну роль у формуванні так званого Антикомінтернівського пакту, який було укладено між Німеччиною та Японією у листопаді 1936 року. 1937 року до нього долучилася фашистська Італія, якою з 1922 року керував Беніто Муссоліні. Так сформувалася вісь Берлін-Рим-Токіо. Пізніше саме на ці три країни буде покладено провину за розв'язання Другої світової.

За сприяння гітлерівського режиму надавалася підтримка військам Франциско Фра́нко під час Громадянської війни в Іспанії в 1936–1939 рр.

Також актом порушення норм міжнародного права, який був особисто здійснений за доручення Гітлера, можна вважати аншлюс (приєднання) Австрії до Третього Рейху, яке німецькі війська здійснили у березні 1938 року. Варто зазначити, що тоді австрійці досить радо сприйняли цей задум Гітлера, бо також мали образу за програш у Першій світовій війні.

Наступною важливою віхою для Гітлера стала успішна реалізація плану із захоплення Чехословацьких територій, а саме Судетської області. Не бажаючи розв'язувати війну, фюрер вирішив використати суто дипломатичні методи: за сприяння Великобританії, Франції та свого союзника по Антикомінтернівському пакту — Італії, підписати 30 вересня 1938 року угоду, яка дала можливість приєднати Судети до Німеччини. Від місця підписання (німецьке місто Мюнхен) цей договір став іменуватися «Мюнхенською угодою».

Друга світова війна

Ескалація конфлікту

Однією з найбільш яскравих та трагічних сторінок в історії людства є Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року нападом німецьких військ на Польщу. Для міжнародної спільноти Гітлер пояснив цей акт як запобіжний захід, який мав би захистити німецьке населення Польщі та убезпечити німецький кордон від можливої «агресії» цієї держави. Варто зазначити, що коли Сталін 17 вересня атакував Польщу зі сходу, його наміри виглядали майже аналогічно. Гітлер, який любив давати красномовні назви своїм операціям, тоді назвав план вторгнення до Польщі і її розподілу «Планом Вайс», що мало символічний підтекст. І хоча союзники Польщі Англія та Франція оголосили Німеччині війну вже 3 вересня 1939 року, реальних бойових дій на Західному фронті не велося до весни 1940 року.

Ці події увійшли в історію під назвою «Дивна війна».

Візит Гітлера в окуповану Польщу, вересень 1939 року

У квітні 1940 року Гітлер віддав наказ розпочати Бліцкріґ (нім. Blitzkrieg — блискавична війна) на Заході. Тоді швидко було подолано опір Данії, Норвегії, Бельгії, Голандії та Люксембургу. Навіть потужна Франція до 22 червня 1940 перетворилася на звичайну маріонеткову державу, якою тепер керував Режим Віші. Особливо символічним був акт капітуляції Франції, який було укладено в Комп'єнському лісі у старому вагоні фельдмаршала Фердинанда Фоша (в цьому самому вагоні Німецька імперія 11 листопада 1918 року підписувала Комп'єнське перемир'я з Францією, що фактично означало її капітуляцію у Першій світовій війні). Цей принизливий для усіх французів акт було здійснено з особистої ініціативи Адольфа Гітлера.

Так майже вся континентальна Європа до середини літа 1940 року перейшла під владу Гітлера. Залишалися лише острівна Британія на Північному Заході та СРСР на Сході. Проти першої Гітлер планував розпочати морську операцію з вторгненням, яка отримала назву «Морський лев». Але 9 січня 1941 року фюрер віддав наказ відмінити цей план.

Вторгнення в СРСР

У грудні 1940 року Адольф Гітлер підписав свою Директиву № 21, яка отримала назву «План Барбаросса». За ним німецькі війська мали за декілька місяців після вторгнення до СРСР пройти величезні території та вийти на рубіж Волга-Астрахань. З боку Гітлера цей хід може видатися досить самовпевненим, хоча не слід думати, нібито адміністрація Гітлера погано знала сталінську дійсність: з квітня 1922 року, коли було підписано Рапальський договір, СРСР та Німеччина регулярно надсилали своїх офіцерів на стажування одне до одного, тому напевне в оточенні фюрера були люди, які особисто знали всю правду про стан справ у Сталіна.

22 червня 1941 року німецькі війська, виконуючи наказ Адольфа Гітлера, перейшли кордон з СРСР та почали широкомасштабний наступ.

Реальний стан справ на Східному фронті перешкоджав планам Гітлера, в чому він як завжди звинувачував своїх генералів. На його думку, від вищого військового керівництва Німеччини виходить постійна небезпека, яка загрожує йому особисто і ходу всіх бойових дій загалом. В свою чергу на окупованих територіях Країни Рад було фактично замінено культ особи Сталіна на гітлерівську пропаганду, яка постійно агітувала до переходу на бік Рейху та добровільного виїзду на роботу в Німеччину.

Крах планів про світове панування

Вже у 1942 році стало зрозуміло, що планам Гітлера про швидку та беззаперечну перемогу на всіх фронтах прийшов крах: у грудні 1941 році війська Вермахту були відкинуті від Москви, а у жовтні 1942 року зазнали поразки біля Ель-Аламейну. Лютий 1943 року остаточно зірвав плани на Східному фронті — грандіозна облога Сталінграда завершилася розгромом та оточенням. Тепер на сході Гітлер прагнув вже не захопити нові території, а утримати наявні здобутки. Із Заходу прийшла нова небезпека: 6 червня 1944 утворився новий фронт, відбулася висадка союзників у Нормандії. Почалися стратегічні бомбардування Німеччини, які сіяли жах серед населення та підірвали колись могутню промисловість цієї держави.

Навіть найближчому оточенню фюрера колись могутнього тисячолітнього Рейху точно не відомо, коли саме він облишив свої плани підкорити собі півсвіту, але факт його зневіри на останньому етапі життя у власну перемогу важко заперечити.

Останні дні Гітлера

Американська газета повідомляє про смерть Гітлера

26 квітня союзні війська захопили три чверті Берліна, але Гітлер все ще на щось сподівався. Він перебував у двоярусному бункері на глибині близько 10 метрів під землею.

Під вечір стало зрозуміло, що 9-та та 12-та армії не в змозі захистити столицю. З Гітлером у бункері були також його коханка Єва Браун, Геббельс з родиною, начальник Генерального штабу Ганс Кребс, секретарі, ад'ютанти, охоронці.

Ввечері у бункер прибула одна з найкращих пілотів Рейху Ханна Райч. Гітлер запросив її до себе і сказав: «Ханно, ви належите до тих, хто помре зі мною. У кожного з нас є ампули з отрутою. Я не хочу, щоб хтось з нас потрапив до рук росіян, і я не хочу, щоб наші тіла дісталися росіянам. Євине та моє тіла будуть спалені».

27 квітня. Розпад особистості та запаморочення розуму не завадили Гітлерові віддати наказ затопити тунелі метро, коли він дізнався, що туди спустилися радянські солдати. Виконання наказу призвело до загибелі тисяч людей: поранених німецьких солдатів, жінок та дітей, що там перебували.

29 квітня. Весілля Гітлера та Браун. У якості свідків виступали Йозеф Геббельс та Мартін Борман. Все відбувалося відповідно до закону. Підписали весільний контракт та повінчалися. Після невеликого «святкування» Гітлер усамітнився, аби скласти заповіт.

30 квітня. Останній день Гітлера. Всі його наближені збираються для прощання. У сад канцелярії доставлено 200 літрів бензину. Всі, крім Гітлера та Браун, виходять у коридор.

Існує дві версії подальших подій.

Згідно з першою, заснованою на свідченнях особистого камердинера Гітлера, фюрер і Браун вистрілили одне в одного о 15:30. Коли Лінге та Борман увійшли до кімнати, Гітлер сидів, похилившись на софі, а з його скроні текла кров. Револьвер лежав поряд на столі. Мертва Єва була в іншому кутку софи. Свій револьвер вона впустила на підлогу.

Інша версія (прийнята більшістю істориків) наголошує, що Гітлер і Єва Браун отруїлися ціаністим калієм. Перш ніж померти, Гітлер отруїв двох своїх собак.

За наказом Бормана тіла були загорнуті у ковдри, винесені у сад, политі бензином та спалені. Тіла горіли погано, і тому все ж таки напівспалені трупи есесівцям довелося закопати.

Пізніше тіла були знайдені червоноармійцями та кремовані. Прах розвіяли над Ельбою.

Військові злочини та Голокост

Причеп із замордованими в'язнями Бухенвальду, 16 квітня 1945 року

Друга світова війна стала найбільшим збройним конфліктом в історії людства, оскільки жодна війна до цього часу не велася з таким розмахом та жорстокістю. Як показали численні документи, фото та відеоматеріали, підкріпленні словами сотень тисяч живих очевидців тих подій, Гітлер є особистим ініціатором та головним військовим і політичним злочинцем цього періоду. Окрім самого факту розв'язання війни з особистої ініціативи фюрера, він також віддавав чимало надзвичайно жорстоких наказів, які призвели до величезних втрат навіть серед мирного населення Німеччини[Джерело?]. Всього ж цей глобальний конфлікт забрав життя понад 60 млн осіб, а ще 90 млн стали інвалідами[Джерело?].

Особливо трагічною сторінкою в історії всього людства є Голокост — масове та цілеспрямоване винищення євреїв у всіх країнах-союзниках Гітлерівської Німеччини та на окупованих нею територіях в період з 1933 по 1945 роки. Окрім євреїв гітлерівські плани передбачали знищення слов'янських народів (українців, росіян, білорусів тощо)[Джерело?]. Оскільки фізично знищити таку величезну кількість людей здавалося просто неможливо, Гітлер передбачав перетворення решти на слуг та рабів для німців[Джерело?].

Тим паче, жодним чином Гітлер та його вірнопіддані не вбачали існування ніяких незалежних державних утворень на окупованих територіях, а передбачали створення лише маріонеткових держав та провінцій, що повністю б підпорядковувалися Берліну.

Незважаючи на те, що вчинити суд над Гітлером не вдалося через його смерть Нюрнберзький трибунал визнав саме його головним винуватцем у вчинені військових злочинів, вбивстві мирного населення та розв'язанні Другої світової війни.

Адольф Гітлер і Україна

Коли в УРСР, на Кубані та у Автономній республіці німців Поволжя лютував голод, Євангелічні церкви у Німеччині отримали близько 100 000 листів про допомогу від німців, що жили у СРСР. Голова уряду Німеччини А. Гітлер наказав надавати державну підтримку громадським організаціям, що збирали гроші для надання допомоги співвітчизникам, і особисто пожертвував 1000 марок до фонду допомоги німцям, що голодували в Україні. Ця допомога потрапляла і до українців та поляків, що жили разом із німцями. Місцеві комуністи називали її «гітлерівською» і, за наказом із Москви, примушували голодуючих відмовлятися від допомоги[4].

Під час зустрічі напередодні Другої світової війни (11 серпня 1939 року) із Верховним комісаром Ліги Націй у Данцігу Карлом Буркхардтом А. Гітлер сказав йому про мету війни: «Мені потрібна Україна»[5].

Особисте життя

Гітлер та Єва Браун 1942 року

Особисте життя Гітлера маловідоме. Достовірно можна сказати лише те, що його єдиною офійною дружиною була Єва Браун, з якою він побрався перед самою смертю 29 квітня 1945 року. Дітей від неї Гітлер не мав.

Поранення на Соммі

В результаті поранення, яке Гітлер отримав у 1916 в битві на Соммі, він позбувся яєчка. Про це свідчать спогади німецького військового лікаря Йохана Ямбора, що особисто надавав медичну допомогу майбутньому вождеві Третього Рейху. Він розповів про це священику Францижеку Павлару, який зробив запис розмови.

За словами Йохана Ямбора, поранений Гітлер був дуже переляканий і голосно кликав на допомогу. Коли з'ясувалося, що в результаті поранення майбутній фюрер позбувся одного яєчка, то він запитав у лікарів, чи зможе мати дітей.

Адольф Гітлер був незручним пацієнтом: поводився украй неспокійно і вимагав до себе підвищеної уваги. За це медики швидко прозвали його крикуном. Ямбор жалкував про те, що допоміг вижити майбутньому лідерові нацистської Німеччини[6].

Переконання і звички

Відповідно до більшості біографів, Гітлер був вегетаріанцем з 1931 року (з моменту самогубства Гелі Раубаль) до самої смерті в 1945 році. Деякі автори стверджують, що Гітлер лише обмежував себе у вживанні м'яса. Він також негативно ставився до куріння, у нацистській Німеччині була розгорнута боротьба з цією звичкою.

Гітлер з хворобливою ретельністю дбав про чистоту. Панічно боявся людей з нежиттю. Не терпів фамільярності.

Був людиною не надто товариською. Звертав увагу на думку інших тільки тоді, коли вони були йому потрібні і робили те, що він вважав правильним. У листах ніколи не цікавився думкою інших. Любив вживати іноземні слова. Багато читав, навіть під час війни. За твердженням особистого лікаря фон Хассельбаха, він обов'язково кожен день опрацьовував хоча б одну книгу. В Лінці, наприклад, він записався відразу в три бібліотеки. Спочатку перегортав книгу з кінця. Якщо вирішував, що книгу варто читати, то читав частинами, тільки те, що йому було потрібно.

Розпорядок дня та меню Гітлера

Дотримувався із 1934 року

  • 10:00: Забирає із стільця біля дверей газети й кореспонденцію і, лежачи в ліжку, переглядає. Далі умивання, гоління, вдягання. Після того, як почали тремтіти руки — його став голити слуга.
  • Близько 11:00: слуга неодмінно стукав у зачинені двері з привітанням «Доброго ранку, мій фюрере. Уже час!»
  • 11-12:00: за допомогою дзвінка Гітлер вимагає сніданок. До 1938 року — склянка молока і хрусткі хлібці. Пізніше — яблучний, м'ятний або ромашковий чай. Солодкий здобний хліб. У 1944-45 роки — дуже багато тістечок з шоколадом. Або каша — з вівсяних пластівців, залитих молоком, натертого яблука, кількох горіхів і часток лимона. Іноді сир «Гервайс». Під час сніданку домовляється з ад'ютантом про зустрічі і справи на день.
  • Після 12:00: зустрічі, наради і т. д.
  • Між 14 і 17 годинами: обід. Суп, фрукти, квасоля, морква та інші овочі. Картопля і салат (завжди приготований з лимоном). Фюрер любив тушковані овочі (особливо білу квасолю), жовтий горошок і сочевицю. Овочі йому слід було готувати тільки на свіжій олії. Охоче ​​їв яєчню з хлібом, без скоринки. Довгий час Гітлер їв яйця з чорною ікрою, але коли дізнався ціну на чорну ікру, заборонив йому її подавати.
З 1941 року Гітлер також став їсти сардини в маслі і книдлі з печінки. Міг кілька днів поспіль їсти книдлі, але вони повинні були бути приготовані різними способами. Якщо в будинку були гості, то він їв те ж, що подавалося і гостям, за винятком (після 1931 року) страв з м'яса і на тваринному жирі. Якщо гості їли біфштекс, то йому подавали біфштекс з овочів.
  • Між 20 і 24 годинами: вечеря. Найчастіше — відварене яйце, картопля в мундирі і сир. Після битви під Сталінградом став випивати 1-2 склянки пива, сподіваючись швидше втомитися і піти спати. Однак, коли Гітлер зауважив, що став одужувати, від цієї звички відмовився.
  • Після вечері — одна година відпочинку. Після відпочинку — сон до 6-8 години ранку.
  • До війни — «розмови біля каміну» до 6:00 ранку. Під час війни — обговорення стану справ — часто до 8:00 ранку. Після сніданку з тістечками і грою зі своєю вівчаркою лягав спати.

Примітки

  1. БСЭ
  2. . Адольф Гитлер: Пер. с франц. / Предисл. Л. Черной. — М.: АСТ-ПРЕСС, 1999. — 160 с.: ил. (Судьбы XX века)
  3. «Моя боротьба». Книга А. Гітлера, де кілька розділів присвячено його життєпису.
  4. В. І. Сергійчук. Голодомор 1932–1933 років як найвідчутніший удар у складовій геноциду українства.— Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921–1923, 1932–1933, 1946–1947): Матеріали Міжнародної наукової конференції. Київ, 20-21 листопада 2013 р./Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України; Інститут історії України НАН України; Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Національний університет «Києво-Могилянська академія». — К., 2013. — 364 с.
  5. «Все, что предпринимаю, направлено против России. Если Запад так глуп и слеп, что не может этого понять, я буду вынужден договориться с русскими. Затем я ударю по Западу и после его поражения объединенными силами обращусь против Советского Союза. Мне нужна Украина…» — У статті: Безыменский Л. Августовское предложение Гитлера Лондону. — Международная жизнь, 1989, № 8.
  6. У Гітлера не було яєчка.

Джерела та посилання

Література

  • Всесвітня історія : навч. посібник. / Б. М. Гончар, В. М. Мордвінцев, С. П. Стельмах, Київ: Знання, 2011. с. 667–686. IBSN 978-966-346-772-6
  • (англ.) Kershaw, Ian (1999) [1998]. Hitler: 1889–1936: Hubris. New York: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-04671-7.
  • (англ.) Kershaw, Ian (2000b). Hitler, 1936–1945: Nemesis. New York; London: W. W. Norton & Company. ISBN 978-0-393-32252-1.
  • (англ.) Kolb, Eberhard (1988) [1984]. The Weimar Republic. New York: Routledge. ISBN 978-0-415-09077-3.
  • (англ.) Larson, Erik (2011). In the Garden of Beasts: Love, Terror, and an American Family in Hitler's Berlin. New York, NY: Random House/Crown Publishing Group. ISBN 978-0-307-40884-6.
  • (англ.) Linge, Heinz (2009) [1980]. With Hitler to the End: The Memoirs of Adolf Hitler's Valet. Intro. Roger Moorhouse. New York: Skyhorse Publishing. ISBN 978-1-60239-804-7.