Осіннє бездоріжжя
| Осіннє бездоріжжя | |
 | |
| Автор | Архип Куїнджі |
|---|---|
| Час створення | 1870 |
| Розміри | 71 × 110,5 |
| Матеріал | полотно, олія |
| Місцезнаходження | Державний Російський музей (Санкт-Петербург, Росія) |
«Осіннє бездоріжжя» — картина українського художника Архипа Куїнджі, написана в 1870 році[1][2] (за іншими даними, в 1872 році[3]). Картина є частиною зібрання Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі (інв. Ж-4192). Розмір картини — 71 × 110,5 см[1] (за іншими даними, 70 × 110 см[3]).
Історія та опис[ред. | ред. код]
Картина, написана на початку 1870-х років, стала одним із творів митця, які відобразили основний художній принцип передвижників: без прикрас показували непривабливу дійсність[4].
Осінній пейзаж із відтінком жанровості, немов весь пронизаний сірої імлою, розповідає про бідних людей, в житті яких все також тьмяно й безрадісно. На картині зображений степовий простір, розкислий від осінньої негоди, сіре дощове небо, візок, який зав'яз у непролазному багні, ліворуч від візка бредуть жінка й дитина. Здається, що можна почути навіть плямкання бруду під ногами дитини й жінки. Мотив дороги, такої ж нескінченної, як і терпіння людей, був присутній у багатьох картинах того періоду.[5]
Ця робота Куїнджі максимально реалістично й повно передає безпросвітність тогочасного російського життя. Кольорове рішення, нехарактерне для реалістичного пейзажу, передає вогкість вологого повітря. Митець використав у картині, на якій немає жодної яскравої плями, різні відтінки сірого й коричневого; все зливається в єдину сірість, яка створює у глядача безрадісний настрій. Існування бідних людей безпросвітно, й глядач відчуває це в повній мірі. Кожна деталь осінньої природи невипадкова й максимально значуща.[5]
Невеликий просвіт, який ніби осяває картину зсередини, можна побачити лише на горизонті: це осіннє сонце майже безуспішно намагається пробитися крізь хмари. Але настрій від цього світла не поліпшується, пейзаж залишається таким же сумним.[5]
Місце, де був написаний цей пейзаж, невідомо[5].
На виставках картина мала великий успіх, після «Осіннього бездоріжжя» Куїнджі отримав звання класного художника[4].
Мотив, розпочатий художником у картині «Осіннє бездоріжжя», був продовжений у його більш пізніх картинах «Забуте село» (1874) і «Чумацький тракт в Маріуполі» (1875), які були виставлені на 3-й і 4-й виставках Товариства пересувних художніх виставок («передвижників») відповідно[5].
У 1890-х роках Куїнджі почав роботу над картиною «Осінь. Туман»[6], яка практично повторює «Осіннє бездоріжжя» в дзеркальному відображенні, але ця робота залишилася незавершеною.[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Государственный Русский музей — каталог собрания / Г. Н. Голдовский, В. А. Леняшин. — СПб.: Palace Editions, 2016. — Т. 6: Живопись второй половины XIX века (К—М). — С. 73. — 176 с. — ISBN 978-5-93332-565-9.
- ↑ Виталий Манин рассуждает о творчестве Архипа Ивановича Куинджи. Kuinje.ru. Архів оригіналу за 28 вересня 2012. Процитовано 30 січня 2021.
- ↑ а б Государственный Русский музей — Живопись, XVIII — начало XX века (каталог). — Ленинград: Аврора и Искусство, 1980. — С. 156. — 448 с.
- ↑ а б Мастер дивного света – Архип Куинджи. Виртуальный Русский музей. 1.11.2018. Архів оригіналу за 4 червня 2019. Процитовано 30 січня 2021.
- ↑ а б в г д е «Осенняя распутица» Архипа Куинджи. Виртуальный Русский музей. 13.11.2017. Архів оригіналу за 4 червня 2019. Процитовано 30 січня 2021.
- ↑ Архип Иванович Куинджи. Галерея картин художника - Осень. Туман. 1898-1908. Kuinje.ru. Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 30 січня 2021.
Література[ред. | ред. код]
- Государственный Русский музей — Живопись, XVIII — начало XX века (каталог). — Ленинград: Аврора и Искусство, 1980. — С. 156. — 448 с.
- Государственный Русский музей — каталог собрания / Г. Н. Голдовский, В. А. Леняшин. — СПб.: Palace Editions, 2016. — Т. 6: Живопись второй половины XIX века (К—М). — С. 73. — 176 с. — ISBN 978-5-93332-565-9.
| |||||||
