П'єр-Сен-Мартен
П'єр-Сен-Мартен  | |
|---|---|
| фр. Gouffre de la Pierre-Saint-Martin | |
 Вхід до печери | |
| Характеристики | |
| Тип | карстова |
| Гірські породи | вапняк |
| Довжина | 83 649 м |
| Глибина | 1410 м |
| Кількість входів | 11 |
| Дослідження | |
| Рік відкриття | 1950 |
| Категорія складності | 5Б |
| Розташування | |
| Країна | Іспанія, Франція |
| Регіон |
Аретт Атлантичні Піренеї Наварра |
| Карти розташування | |
 
| |
 П'єр-Сен-Мартен у Вікісховищі | |
П'єр-Сен-Мартен (фр. Gouffre de la Pierre-Saint-Martin) — печера в Атлантичних Піренеях, на кордоні Франції і Іспанії (7 входів на французькій території і 4 — на іспанській[1]). Печера свого часу була якнайглибшою у світі (1953—1954 і 1966—1979 роки). На сьогодні її глибина 1408 м, при сумарній протяжності ходів понад 80 км[2].
Історія досліджень[ред. | ред. код]
Масив вивчали Юджин Фурньє і Едуард Мартель, але популярність він здобув, коли в 1950 році Жорж Лепіне відкрив провалля, пізніше назване його ім'ям — перший із входів до системи П'єр-Сен-Мартен.
У 1951 році в прірву глибиною 320 м (якнайглибший у світі колодязь на той момент) спустилися Жорж Лепіне, Марсель Лубан, Гарун Тазієв під керівництвом бельгійського фізика Макса Козінса.
У 1952 році проводиться масштабна експедиція, але на самому її початку через неполадки з лебідкою, встановленою біля входу для підйому учасників, у вхідному колодязі печери розбивається Марсель Лубан[3][4]. Його тіло було поховане на дні прірви, і витягнуте через лише 2 роки.
У 1953 році спелеологи з Ліона відкривають величезний зал Верна (255 × 245 × 180 м³), найбільший на момент відкриття у світі. Досягнута глибина − 734 м[5] Печера стає якнайглибшою у світі, але вже через рік цей титул на багато років перехопить прірва Берже.
У 1954 році Бідеган, Кастере, Лабері, Лепіне, Маєрі, Мауер відкривають Тунель Вітру (Tunnel du Vent), в якому вітер дме зі швидкістю до 40 км/год.[6]
Компанія EDF у 1955—1956 роках пробиває кілометровий тунель до залу Верна для того, щоб перехопити підземну річку для потреб вироблення електроенергії. Проект був покинутий і забутий на багато років.
У 1962 році іспанські спелеологи (кер. Хуан Сан Мартін) здійснюють складне технічне сходження в залі Верна, і відкривають продовження, досягнуто глибини − 845 м[7][8]. Слідом за іспанцями англійські спелеологи долають кілометровий рубіж глибини (− 1006 м).
У 1966 році було засновано міжнародну асоціацію (l'Association pour la recherche spéléologique internationale de la Pierre Saint-Martin[9]) для координації досліджень масиву П'єр-Сен-Мартен. У тому ж році, після з'єднання з печерою Gouffre de la Tête Sauvage П'єр-Сен-Мартен знову стає якнайглибшою печерною системою світу (− 1171 м[8]).
До 1973 року, після приєднання цілої серії печер з більше високорозташованими входами (M-3, M-13, SC-3) глибина системи досягає − 1332 м[10].
У 1979 році печера в поступається першістю з глибини французькій печері Жан-Бернар, що набрала глибину − 1358 м.
У 1982 році глибина П'єр-Сен-Мартен збільшується до − 1342 м[10].
У 2006 році реанімується проект ГЕС, довелося пробити новий тунель завдовжки 600 м, оскільки старий був виконаний з помилками. Проект був переданий компанії SHEM (Société Hydro Électrique du Midi), колишня філія SNCF. Водозабір цього разу був організований вище за зал Верна. Гідроелектростанція потужністю 4 МВт вступила в лад 4 квітня 2008 року.
6 серпня 2008 року печера Gouffre des Partages (M. 413) з'єдналася з П'єр-Сен-Мартен, глибина системи становить 1410 м при довжині 80200 м[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б content&task=view&id=76&itemid=56 Jonction Réseau de la Pierre — Gouffre des Partages! (фр. ).
- ↑ Worlds Deepest Caves [Архівовано 2017-10-28 у Wayback Machine.], compiled by Bob Gulden.
- ↑ Моя жизнь под землёй. гл. 31: «Пьер-сен-Мартен», Н. Кастере, М., «Мысль», 1974.
- ↑ Le gouffre de la Pierre Saint-Martin, Haroun Tazieff (фр. ).
- ↑ content&task=view&id=13&Itemid=56&limit=1&limitstart=1 Історія досліджень масиву П'єр-Сен-Мартен в 1892—2000 роках (фр. ).
- ↑ Le gouffre de la Pierre Saint-Martin[недоступне посилання з квітня 2019], Haroun Tazieff, 1952, p. 111.
- ↑ Histoire événementielle de la spéléologie [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.], XX століття.
- ↑ а б Експедиція в морок, «Перегони по вертикалі», К. Б. Серафімів.
- ↑ ARSIP site.
- ↑ а б Експедиція в морок, «Битва чорних велетнів», К. Б. Серафимів.
Посилання[ред. | ред. код]
- Моя жизнь под землёй. гл.31: «Пьер-Сен-Мартен», Н. Кастере, М., Мысль, 1974.
- Site de la Salle de La Verna — Історія, фотографії зали Верна.
- Association pour la Recherche Spéléologique Internationale à la Pierre Saint-Martin.
| |||||
