Іспанія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Королівство Іспанія
Reino de España

Прапор Іспанії Герб Іспанії
Прапор Герб
Девіз: «Plus Ultra» (латин.)
(Ще далі)
Гімн: «Marcha Real»
(Королівський гімн)
Розташування Іспанії
Столиця
(та найбільше місто)
Мадрид
53°26′ пн. ш. 6°15′ зх. д. / 53.433° пн. ш. 6.250° зх. д. / 53.433; -6.250
Офіційні мови іспанська
Державний устрій Парламентська демократія і конституційна монархія
 - Король Філіп VI
 - Прем'єр міністр Маріано Рахой
Об'єднання 1714 p. 
Площа
 - Загалом 504 645 км² (51)
 - Води (%) 1,04%
Населення
 - оцінка 2007 р. 45 200 737 (27)
 - Густота 89 57 чол,/км² (143)
ВВП (ПКС) 2007 р., оцінка
 - Повний 1 310 206 млн (11)
 - На душу населення $29 148 (28)
Валюта Євро (EUR)
Часовий пояс CET (UTC+1)
Домен інтернету .es
Телефонний код +34

Іспанія (ісп. España МФА: [esˈpaɲa]), офіційно Королівство Іспанія, раніше Еспа́нія[1] — держава на південному заході Європи. Займає більшу частину Піренейського півострова, Балеарські і Пітіузькі острови в Середземному морі, Канарські острови в Атлантичному океані. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром і з Марокко.

Етимологія[ред.ред. код]

Походження самоназви España (а отже, і похідних від нього) є дискусійним. Давньоримська назва Іберії, Hispania, може походити від терміна Hesperia, яким римляни поетично називали Іспанію. Саме слово Hesperia походить від грецького Εσπερία, тобто «західна країна», «країна сонця, що сідає» (так греки називали Італію). Римляни перенесли цю назву на Іспанію, оскільки вона міститься ще далі на захід від їхньої країни.

Інша версія походження — від пунічного слова Ispanihad, що означає «країна кроликів» або «край, околиця» (від того, що Іспанія розташована на краю Середземноморського регіону). Є також версія баскійського походження, від слова Ezpanna (тобто «край, межа», оскільки Іспанія є південним краєм Європи).

Гуманіст Антоніо де Небріха запропонував версію походження від іберійського слова Hispalis, що означає «місто західного світу». Хесус Луїс Кунчіллос стверджує, що корінь span походить від фінікійського слова «spy» , що означає «кувати метали». Таким чином i-spn-ya означатиме «край, де кують метали».

В українській мові слово España набуло форми Еспанія, яку було запозичено власне з іспанської мови.[2] Це було зафіксовано в перших офіційних правописах.[1] 1933 року цю форму було змінено на Іспанія, взятої з російської мови (пор. Испания).

Географія[ред.ред. код]

Див. Природа Іспанії, Геологія Іспанії, Гідрогеологія Іспанії.

Мапа Іспанії.

Іспанія — південноєвропейська країна. Вона займає п'ять шостих Піренейського півострова, Балеарські і Пітіузькі острови у Середземному морі та Канарські острови в Атлантичному океані. Піренейські гори важкодоступні та «ізолюють» Іспанію від інших європейських країн, крім Португалії, що займає західну частину півострова.

За територією Іспанія є четвертою країною в Європі, після Росії, України і Франції, та є другою за величиною в Європейському Союзі. Іспанія омивається Середземним морем і Атлантичним океаном. По суходолу Іспанія межує з Португалією на заході (спільний кордон — 1214 км), з Францією — по гребенях Піренейських гір (623 км), з Андоррою (63,7 км), з Гібралтаром (1,2 км), з Марокко (м. Сеута — 6,3 км, м. Мелілья — 9,6 км).

Рельєф країни[ред.ред. код]

Найвища гора Іспанії — Тейде

Рельєф Іспанії різноманітний, тут панівну роль відіграють системи гірських хребтів і високогірних плоскогір'їв. Плоскогір'я і гори становлять близько 90% її території. Майже половину поверхні країни займає велике, найбільше в Європі високогірне плоскогір'я — Месета з середньою висотою 660 м над рівнем моря. Месета відрізняється чергуванням плато, висотних брилових хребтів і гірських улоговин. Центральна Кордильєра поділяє Месету на дві частини: північну і південну. Велика частина території Іспанії розташована на висоті близько 700 м. Це друга за висотою країна в Європі після Швейцарії.

релєфна карта Піренейського півострова

На півночі Месету обрамляють потужні Кантабрійські гори, які простяглися вздовж узбережжя Біскайської затоки на 600 км, ізолюючи внутрішні райони країни від впливу моря. У їх центральній частині знаходиться гірський масив Пікос-де-Еуропа (з іспанської — Піки Європи) з висотами до 2648 м. Ці гори альпійського типу складені в основному відкладами кам'яновугільного періоду — вапняками, кварцитами, пісковиками. Кантабрійські гори — орографічне і тектонічне продовження найпотужнішої гірської системи Іспанії — Піренеїв.

Піренеї являють собою кілька паралельних хребтів, що простягаються з заходу на схід на 450 км. Це один із найбільш важкодоступних гірських районів Європи. Хоча в середньому висота їх не дуже велика (трохи більше 2500 м), але вони не мають потрібної кількості зручно розташованих і доступних перевалів. Всі ці перевали розташовані на висоті 1500–2000 м, тому залізниці, що йдуть з Іспанії в інші країни, обходять Піренеї з заходу і сходу. Найширша і найвища частина гір центральна, тут знаходиться головна їх вершина — пік Ането, що досягає 3404 м. З північного сходу, до Месеті примикає система Іберійський гір, максимальна висота (пік Мон-Кайо) — 2313 м.

Піренейський півострів

Між східними Піренеями і Іберійськими горами простягаються невисокі Каталонські гори, південні схили яких уступами обриваються майже перед Середземним морем. Каталонські гори (середні висоти яких 900–1200 м, найбільша вершина — гора Каро, 1447 м) слідують впродовж 400 км майже паралельно берегу Середземного моря і фактично відокремлюють від нього Арагонське плато. Ділянки прибережних рівнин, які розроблені в Мурсії, Валенсії і Каталонії та на північ від мису Палос до кордону з Францією, характеризуються високою родючістю.

Весь південний схід Піренейського півострова зайнятий Кордильєрою-Бетіке, що є системою гірських масивів і хребтів. Кристалічної віссю її стали гори Сьєрра-Невади. За висотою вони поступаються в Європі тільки Альпам. Їх вершина, гора Муласен, що досягає 3478 м, — найвища точка півострівної Іспанії. Хоча найвища гірська вершина Іспанії знаходиться на острові Тенеріфе (Канарські острови) — це вулкан Тейде, висота якого досягає 3718 м.

Єдина велика низовина — Андалузька на півдні країни. На північному сході Іспанії в долині ріки Ебро розкинулася Арагонська рівнина. Менших розмірів низовини тягнуться вздовж Середземного моря.

Геологічна будова і корисні копалини[ред.ред. код]

Головне місце в геологічній будові Іспанії посідають протерозойські і палеозойські складчасті комплекси Іберійської Месети, перекриття на схід мезо-кайнозойським платформеним чохлом. На півночі Іберійська Месета обрамляється південним краєм Піренеїв, на півдні — ланцюгом Андалузьких гір (Бетської Кордільєри). В Іберійській Месеті виділяються три тектонічні зони.

Пам'ятник вуглекопам

Північна, охоплює Кантабрійські і Іберійські гори, виникла на місці геосинклінального прогинання, виконаного могутніми терігенними осіданнями раннього палеозою, карбонатно-терігенними відкладеннями середнього палеозою і (в Астурійському басейні) параллічеською вугленосною товщею карбону. Основна складчастість належить до кінця карбону (астурійська фаза). Центральна зона, що простягається через Галісію і Кастилію, відповідає стародавньому геоантіклінальному підняттю, пронизаному гранітами; велике значення мала тут кембрійська (сардінська) складчастість. Південна (геосинклінальна) зона (Сьєрра-Морена) складена переважно продуктами підводного вулканізму основного складу і граувакками; вона сформувала свою складчастість в середині девона. Мезокайнозойській платформенний чохол утворений карбонатними осадами; басейн ріки Ебро, в нім спостерігаються флішеві і молассові товщі, що піддалися впливу в олігоцені (у піренейську фазу) інтенсивної складчастості. Бетськая Кордільера складається з серії тектонічних покривів, переміщених на північ. Внутрішні покриви складені метаморфічним палеозоєм, зовнішні — карбонатними і уламковими породамі мезозою, палеогену і нижнього міоцену.

Розробка родовищ корисних копалин
«Молочні ріки»

По покладах корисних копалин, а саме, через значні об'єми, рудні родовища пов'язують з палеозойськими комплексами і гранітами (на півночі і півдні Іспанії). Найпримітніший південний рудний пояс, притаманний для середньопалеозойських ефузивно-терригенних товщ і герцинських гранітів Сьєрри-Морени та Уельви. До нього належить колчеданові поклади міді, гідротермальні родовища ртуті, руди свинцю і цинку. Великі родовища залізняка в Галісії, Астурії, Леоні, Біскайї, Сантандері, Ґранаді, та піритів — в Уельві, Севільї, менш значні — в Мурсії і Астурії ці пірити містять до 10% міді. Багатющі у світі запаси ртуті зосереджені в Альмадені. Родовища свинцево-цинкових руд відомі в провінціях Хаен (Лінарес, Ла-Кароліна) і Мурсія (Картахена, Масаррон), а також в Сантандері (Реосин і Рейноса) і ін. Значні запаси уранових руд, за якими Іспанія входить у 10-у у світі і 2-е місце в Європі. Основні уранові родовища знаходяться у провінціях Саламанка і Касерес. В Іспанії є поклади золота, срібла, миш'яку, марганцю. З нерудних копалин в Іспанії відомі калійні солі (карналіт і сильвініт), що залягають в долині річки Ебро, каолін і апатит. Місцеві енергетичні ресурси складаються в основному із запасів кам'яного вугілля. Вугільні басейни містять невелике число пластів малої потужності з великими ухилами, сильно дислокованих, що утруднює механізацію їх добування і робить їх малорентабельними. Близько 90% видобутку вугілля припадає на басейни Астурії, Леона і Паленсії.

Клімат країни[ред.ред. код]

Завдяки своєму географічному положенню кліматичні умови в Іспанії вкрай різноманітні. Піренейському півострову притаманні три основні кліматичні типи — Континентальний, Океанічний і Середземноморський та ще три не основних, але визначальних кліматичних зон — гірського, альпійського і субтропічного типу.

Карта кліматичних зон Іспанії
Карта середньо річної кількості опадів

Континентальний клімат[ред.ред. код]

охоплює більшість півострова Іспанії, він формується завдяки унікальному розташуванню самого півострова та природньо-кліматичних особливостей Центральної Месети, прилеглих до цього плато гір (як на сході, так і на півдні), і властивостями території басейну ріки Ебро. Континентальний клімат характеризується широким коливанням добових і сезонних змін у температурі, низькою кількістю та нерегулярністю опадів з високим рівнем випаровування, що призводить до посушливості. Середньорічна кількість опадів в цілому становить від 300 до 640 мм на рік (більшість провінцій регіону Месети отримує близько 500 мм на рік). На півночі Месети, Центрального плато і в басейні Ебро, є два сезони дощів, один навесні (квітень-червень), а інший восени (жовтень-листопад). На півдні Месети, вологі сезони — весна й осінь, весною лише один місяць — березень, а осінній період загалом посередньо-вологий, але навіть у ці вологі сезони дощі тут нерегулярні і нетривалі. Континентальні зими прохолодні в межах −1 °C (30,2 °F), з сильним вітром і високою вологістю, незважаючи на низький рівень опадів. За винятком гірських районів північного передгір'я Іберійських гір, в холодні періоди мороз та підмерзання є поширеним явищем. Літо тепле і безхмарне, середня денна температура становить; 21 °C (69,8 °F) на півночі Месети і з 24 °C (75,2 °F) до 27 °C (80,6 °F) на півдні Месети, а нічні температури коливаються від 7 °C (44,6 °F) до 10 °C (+50 °F) по всій континентальній зоні. В басейні ріки Ебро (який знаходиться на нижчому висотному рівні), дещо відмінні особливості — дуже спекотно влітку і температура може перевищувати 40 °C (+104 °F). Влітку загалом на Центральному плато і Месети та в басейні Ебро вологість найнижча, за винятком району річки Ріо-Ебро, де наявна висока вологість.

«Зелена Іспанія»
«Picos de Europa»

Океанічний клімат[ред.ред. код]

переважає в північній частині країни (часто називають «Зелена Іспанія»), від Піренеїв до північно-західних районів півострова, і характеризується відносно м'якою зимою, теплим, але не спекотним літом та, загалом, рясними опадами — близько 1000 мм за весь рік, причому в найпосушливі місяці вище 30 мм за рік. Температура коливається незначно (як на добу, так і щосезону), в середньому діапазоні від +9 °C (48,2 °F) у січні до 21 °C (69,8 °F) в липні. Стримуючий вплив морських атмосферних явищ на узбережжі, чим дальше в глиб країни та вище в гори півночі Іберійського півострова, тим інтенсивніші температурні коливання. Близькість до Атлантичного океану також впливає на кількість опадів, тому на сході їх менше, аніж на океанічному західному узбережжі. Восени, з жовтня по грудень, найтриваліший дощовий сезон, а липень найпосушливий місяць. Висока вологість і переважаючі фронтальні морські вітри, сприяють формуванню кліматичного явища туману, який є загальноприйнятою нормою вздовж всього північно-західного узбережжя, це явище не так часто спостерігається всередині країни (здебільшого на незначних ділянках та ближче до холодної пори року), причиною його відсутності є гори, які стають своєрідним бар'єром для проникнення вологих циклонів зі сторони моря чи океану.

Такі вони, іспанські грози
Пляж у Торремоліносі, Малага

Середземноморський клімат[ред.ред. код]

охоплює територію, яка простягається від Андалузьких рівнин (майже весь південь півострова), уздовж усього південного і східного узбережжя країни аж до Піренеїв (обмежується гірськими хребтами, що йдуть паралельно узбережжю Середземного моря). В цілому, період опадів у цьому регіоні зосереджений, в основному, наприкінці осінньо-зимового циклу та у весняну пору року. Дощі тут, зчаста, нерегулярні з ймовірними періодами посухи. Температура в середземноморській кліматичній зоні вища ніж в континентальних внутрішніх районах. Сезонні і добові зміни температури не мають значної амплітуди коливань. Температура повітря в січні, зазвичай, у середньому від 10 °C (+50 °F) до 13 °C (55,4 °F) у більшості районів середземноморської зони, і лише трішки прохолодніше на північно-східному узбережжі (на північ від Барселони). Взимку температура в глиб рівнин Андалузії також трохи нижча ніж на узбережжі. Середня температура в липні і серпні від +22 °C (71,6 °F) до 27 °C (80,6 °F) на узбережжі, і від 29 °C (84,2 °F) до 31 °C (87,8 °F) в глиб півострова, цей же період відзначається пониженою вологістю. В середземноморській кліматичні зоні наявні значні вітрові потоки (вітри Левече): жаркі та сухі східні або південно-східні повітряні потоки, які зароджуються над Північною Африкою. Епізодично ці вітри іноді приносять з собою піщаний пил Сахари — ці явища найчастіше відбуваються навесні і спричинені раптовим (як правило, нетривалим) різким зростанням температури в пустелі. Кулер — східний вітер, приходить зі сторони Леванту, набираючи свою силу з поміж уголовин між гірськими формаціями Пенібетіко і Атлаських гір в Північній Африці. Ці східні вітри є визначальними, тому що формують особливості середземноморського клімату в регіоні, оскільки вони послаблюють атмосферну температуру і підвищують вологість.

Сьєра-Невада в березні — південь Іспанії
Ліси Ла-Пальми

Три не основні кліматичні зони мають меншу площу поширення, водночас, саме вони формують особливості основних кліматичних типів Іспанії в певні часові періоди (посушливі чи дощові, розу вітрів….)

  • Гірський тип клімату характерний для тих частин території Іспанії, що лежать на висотах понад 2000 метрів (здебільшого в провінціях). Тамтешньою особливістю є дуже спекотне літо та м'яка і холодна зима. Дуже сухий тип клімату, схожий на пустельний, з низькою кількістю опадів до (150 мм на рік) спостерігається в Кабо-де-Гата, це одне з найсухіших місць в Європі.
  • Найвищим точкам Піреней і Сьєрра-Невада (що понад 3000 м) характерні альпійські кліматичні особливості.
  • Канарські острови знаходяться в субтропічному поясі. Температура, помірна і стабільна (з 18 °C до 24 °C) протягом року. Що стосується опадів, східні острови є напівпосушливими, західні вологими, з деякими дуже вологими районами у горах Гомера і Ла-Пальми (його ще називають «Лаурісілва»). Крім того, на південному узбережжі Середземного моря (Малага і прибережній смузі Гранади) спостерігається часткове змішання середземноморського та субтропічного кліматів.

Гідрологія країни[ред.ред. код]

Карта річкових басейнів Іберійського півострова
Каньйон річки Тежу

Як і гідрографія в будь-якій іншій країні, В Іспанії вона визначається двома чинниками: кліматичними і геологічними (рельєф і підземні ресурси) особливостями. Більшість Іспанії підпадає в зону середземноморського клімату, так що перша спільна риса для всіх річок — сильні посухи та низького потоку. Це правило не стосується річок «мокрої Іспанії» — на півночі і північному-заході. Центральне плато з його гірськими хребтами і западинами є визначальним для півострова, та нахилене в бік заходу, тому більшість його водних потоків несуть свої води в цьому напрямку, але ні Дуеро, ні Тахо і не Ґуядіана впадають в Атлантику, але не є судноплавними. Дві інші великі річки — Ґвадалківір також тече в Атлантику, тільки нахилена у бік океану через Бетіську височину — є єдина судноплавна річка на півострові, та й то лише в нижній течії.

Річки більшої частини Іспанії мають переважно дощове живлення і різкі сезонні коливання стоку — при зимовий-весняному його максимумі і мінімумі літом коли великі річки сильно міліють, а багато дрібних пересихають. Лише на півночі і північному заході річки повноводні протягом всього року, з відносно рівномірними по сезонах витратами води. У Піренеях, Андалуських горах дощове живлення річок доповнюється сніговим. Найбільші річки басейну Атлантичного океану — Тахо, Дуеро, Ґуадіана, Ґвадалківір, помережані греблями та є найбільшими річками півострова. До басейну Середземного моря відносяться річки Ебро, Хукар, Сегура. Більшість великих річок перетинають ділянки з порогами що разом з їх літньою маловодністю — перешкоджає судноплавству. Річки півночі Іспанії використовуються переважно в енергетичних цілях, а інші — головним чином для штучного зрошування (на багатьох річках створені регулюючі водосховища).

Багато озер розкидано по території Іспанії, вони всі різного походження, одні — тектонічного і вулканічного походження, а інші — льодовикового та карстового і навіть змішаного походження. Ці озера, здебільшого, невеликі, розташовані переважно в горах.

Ебро зі сторони Сарагоси
Канал від річки Тежу до Сеґура

Мала кількістю опадів, спричинена середземноморськоим кліматом, призвела до ощадливого використання водних ресурсів в Іспанії, як поверхневих, так і підземних. З давніх-давен воду ретельно збирали та економили, оскільки вона необхідна, як для зрошення, так і для споживання населенням. Тому ше в давні часи були побудовані великі акведуки, за часів Римської імперії — в Сеговії, Меріді, Тарраґоні і Барселоні, а араби зрошували свої сади в Валенсії, Леріді і в більшій частині сільської місцевості Андалузії. Крім того вода використовується, як рушійної сили, для індустрії та економіки, опосередковано або безпосередньо, за допомогою електрики. В Іспанії було побудовано багато гідроелектричних вузлів для накопичення енергії та перерозподілу частини водних ресурсів. Це сприяло якісному споживанню води в промисловості і безперебійному постачанню її до великих міських агломерацій. Що ж стосується Канарських островів, то там побудовано станції перегонки з морської води.

В цілому можна сказати, що по всьому іспанському Середземномор'ї, так чи інакше, але відчуває дефіцит у водних ресурсах в порівнянні з зоною Атлантики. Таким чином, дефіцит в іспанському Середземномор'ї становить близько 5000 hm³ на рік, а на Атлантичному є надлишок, що наближається до 25000 hm³ (здебільшого через великий потік річок до океану). Таким чином, необхідно було компенсувати цей дефіцит. Цього домоглися завдяки побудові гребель та каналів на річці Тежу, що полегшило тяжке становище Леванту. З цієї причини, й інші великі водойми піддалися техногенному впливу — річки були використані для будівництва гребель, які перетворили краєвиди річок, їх ущелин, на великі озера та водосховища.

Моря та узбережжя[ред.ред. код]

Пляж у Торремоліносі, Малага

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Іспанії
«Висячий» будинок у місті Куенка, Кастилія-Ла-Манча

В результаті громадянської війни 1936–1939 років генерал Франциско Франко став главою держави і уряду, Фалангістська партія була єдиною легальною політичною організацією до його смерті в 1975. Потім була відновлена монархія з Хуаном Карлосом I на чолі, було прийнято нову конституцію. Соціалістична робітнича партія здобула перемогу на виборах у 1982. Іспанія стала членом ЄС у 1986 і Західно-Європейського Союзу в 1988. Після виборів 1993 Феліпе Гонсалес вчетверте став прем'єр-міністром, але не має більшості в парламенті.

Політика[ред.ред. код]

Державний устрій. Іспанія — конституційна монархія. Форма правління — парламентська монархія: главою держави є король (Хуан Карлос I), однак реальна виконавча влада належить прем'єр-міністру, який очолює уряд. Законодавча влада здійснюється Генеральними кортесами — парламентом, що складається з Сенату (265 депутатів) і Конгресу депутатів (350 депутатів).

Членство у міжнародних організаціях — СОТ, МБРР, ОБСЄ, МВФ, НАТО, ООН, МФЧХ, ОЕСР, РЄ, ЄКА, ЄМС, ЄС.

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Іспанії

Іспанія — розвинена індустріально-аграрна країна. За обсягом промислової продукції наприкінці XX ст. вона посідала 5-е місце в Європі і 8-е — у світі.

Основні галузі промисловості: текстильна, харчова, металообробна, хімічна, кораблебудування, машинобудування, туризм. Транспорт — залізничний, автомобільний, морський. Гол. порти: Картехена, Барселона, Більбао, Санта-Крус-де-Тенеріфе, Таррагона і Валенсія.

Діють дві державні авіакомпанії — «Іберія» і «Авіадо», а також ряд невеликих приватних авіакомпаній. Авіарейси в Латинську Америку, США, Канаду, Японію, Північну Африку і країни Європи. Найбільш завантаженим є аеропорт міста Палма на о. Мальорка. Інші великі аеропорти в Мадриді, Барселоні, Лас-Пальмасі (на о. Гран-Канарія), Малазі, Севільї і на о. Тенеріфе.

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Autonomous communities of Spain no names.svg


Flag of the Balearic Islands.svg
Bandera de Andalucía.svg
Flag of Castile and León.svg
Flag of the Land of Valencia (official).svg
Bandera Castilla-La Mancha.svg
Flag of Aragon.svg
Flag of Spain.svg
Flag of the Community of Madrid.svg
Flag of La Rioja (with coat of arms).svg
Flag of Melilla.svg
Flag of Catalonia.svg
Flag Ceuta.svg
Flag of Cantabria.svg
Flag of the Basque Country.svg
Flag of Galicia.svg


Flag of Extremadura with COA.svg
Flag of Navarre.svg
Flag of Asturias.svg
Flag of the Canary Islands.svg
Flag of the Region of Murcia.svg


Іспанія поділяється на 19 автономних областей: Андалузія, Арагон, Астурія, Балеарські острови, Країна Басків, Канарські острови, Кантабрія, Кастилія і Леон, Кастилія — Ла-Манча, Каталонія, Сеута, Естремадура, Галісія, Мадрид, Мелілья, Мурсія, Наварра, Ла-Ріоха, Валенсія, що поєднують 50 провінцій.

Мадрид

Населення[ред.ред. код]

Демографія[ред.ред. код]

Кількість населення — проживає близько 44 млн осіб (приблизно 14 млн у містах), середня густота населення — близько 90 чоловік на 1 км².

Динаміка зміни чисельності населення:

  • 1900 — 18,6 млн чол.;
  • 1932 — 24,1 млн чол.;
  • 1959 — 29,9 млн чол.;
  • 1977 — 36,3 млн чол.;
  • 1996 — 39,6 млн чол.;
  • 2004 — 40280 тисяч чол.;
  • 2006 — 45130 тисяч чол.;
  • 2008 — 46060 тисяч чол.;
  • 2009 — 46,66 млн чол[3].

Міське населення — 76%. Щільність населення — 79,7 осіб/км².

Релігія[ред.ред. код]

Римо-католицька. Існують громади протестантів різних течій. Поширений іслам.

Культура[ред.ред. код]

Мова[ред.ред. код]

Докладніше: Мови Іспанії

Іспанська мова є офіційною на всій території Іспанії.

На території деяких автономних областей такий самий офіційний статус мають такі мови: у Країні Басків — баскійська, у Валенсії та на Балеарських о-вах — каталанська (у Валенсії вона офіційно називається валенсійською), у Галісії — галісійська, у Каталонії — каталанська та окситанська (у формі аранської говірки) мови.

Мистецтво[ред.ред. код]

У Фігерасі знаходиться Музей-театр Сальвадора Далі.

Корида[ред.ред. код]

Кори́да (ісп. corrida de toros, tauromaquia, toreo) — найпоширеніша форма бою биків, традиційне іспанське видовище, що також практикується в деяких інших країнах. Суть кориди полягає у виконанні певної послідовності фігур з биком особливої породи, що зазвичай завершуються смертю бика. Історія кориди, можливо, сягає бронзового віку, до іберів, які населяли Піренейський півострів і які вважали бика священною твариною (збереглися наскельні зображення биків, яким декілька тисяч років). Ймовірно, первинне вбивство бика було ритуальним. Подібні церемонії існували і в інших середземноморських народів, зокрема у стародавніх греків. Відомо, що в Середні віки до битв з биком мали пристрасть Карл Великий, Альфонсо X Кастильський, Сід Кампеадор. До кінця XV століття, тобто часу завершення реконкісти і об'єднання Іспанії, корида стає розвагою шляхетних осіб. З биком б'ється кабальєро, лицар на коні. Ті, хто ще нещодавно билися з маврами і готувалися зустріти смерть на полі бою, знову могли випробувати себе на арені. У XVI столітті без кориди не обходилася вже більшість великих свят. У Мадриді бої влаштовували на центральній площі, Пласа Майор, де відбувалися найважливіші для країни події, зокрема особливо важливі автодафе, а у дні святкувань коронацій королі виходили вітати народ. Корида в цей період естетизується і перетворюється на елемент культури.

Фламенко[ред.ред. код]

Фламенко — народний іспанський пристрасний танець, який звуть також танцем закоханих. Фламенко — південноіспанський музичний, пісенний і танцювальний стиль, який склався в Андалусії в Середні віки. Спів і танець сольні, супроводжуються грою на гітарі, кастаньєтах. Виконавці фламенко називаются «байлаор» (танцюрист), «кантаор» (співак), «токаор» (гітарист). Ритм в фламенко звуть компас.

Спорт[ред.ред. код]

Найпопулярніший вид спорту в Іспанії — футбол. Збірна Іспанії з футболу виграла чемпіонат Європи 2008, чемпіонат Європи 2012 і чемпіонат світу 2010. Провідні команди чемпіонату Іспанії та європейського футболу загалом: Реал Мадрид та Барселона.

Крім футболу, популярні велоспорт, баскетбол, теніс, гольф. Найвидатніші іспанські спортсмени останніх десятиліть: футболісти Ікер Касільяс, Хаві, Андрес Іньєста, Фернандо Торрес, тенісисти Аранча Санчес-Вікаріо і Рафаель Надаль, велогонщики Мігель Індурайн і Альберто Контадор, гольфісти Север'яно Баллестерос і Серхіо Гарсія, автогонщик Ферна́ндо Ало́нсо Ді́ас

Інше[ред.ред. код]

Державне свято — 12 жовтня — День іспанської нації.

Державний прапор — складається з червоної, жовтої і червоної горизонтальних смуг з гербом посередині. Символічне значення кольорів цього прапора легенда пов'язує з його походженням. Відповідно до переказу, один з королів Арагону побажав мати свій прапор. Оглядаючи різні проекти прапорів, він зупинився на одному з гладким золотим полем. Потім він велів подати келих свіжої крові тварин і, зануривши в нього два пальці, монарх провів ними по жовтому полотнищу, на якому вийшли дві червоні смуги. Згодом прапор Арагону став державним прапором всієї Іспанії. Після встановлення у 1938 році режиму Франка цей прапор став прапором Іспанії.

Державний герб — являє собою складну багаточастинну конструкцію, яка включає герби земель, що належали Короні.

Державний гімн Іспанії — «Марш гренадерів», або «Королівський марш». Вперше цей гімн прозвучав у 1910 році і постійно виконувався до квітня 1931 року, коли в Іспанії було скинуто монархію. Король Альфонс XIII був вигнаний, а партитуру «Королівського маршу» відправили до архіву. Але 17 липня 1942 року Франко підписав декрет, відповідно до якого «Королівський марш» став національним гімном країни.

Іспанські приказки[ред.ред. код]

Популярні іспанські приказки:

  • Покажи свою жінку, i я скажу, який у неї чоловік.
  • Розлука для любові, що для вогню вітер: малу любов гасить, а велику — роздмухує.
  • Щастю, яке знайшла невродлива, заздрить і красива.
  • Яка ж любов могутня й свята, що й бридкого на красеня оберта.
  • Любов, як хвороба, — що старіша, то сильніша.
  • За співом пізнається птах.
  • У хаті, де повішений, не прийнято говорити про мотузку.
  • Після ста років усі полисіємо.
  • Залишити фонтан задля болота.
  • Полохливий перелякається й тіні.
  • На мокрого ще й краплі дощові упали.
  • Хвали себе, Хуане, бо інші це не зроблять.

Українці в Іспанії[ред.ред. код]

Див. також: Українська діаспора в Іспанії

Про українців в Іспанії див. у статті «Українська Іспанія», газета «2000» № 35 (283) від 2 — 8 вересня 2005 р.
Стаття «Іспанія — гарна мачуха. Сповідь небайдужого українського емігранта» у газеті «Україна Молода», № 045 від 11 березня 2006 р.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Правописний словник 1929 року
  2. Порівняно в сусідніх до української мовах: польське Hiszpania, угорське Spanyolország, румунське Spania, німецьке Spanien, словацька Španija, російське Испания.
  3. [http://www.ine.es/prensa/np551.pdf] «Official Population Figures of Spain. Population on the 1 January 2009» (англ.)

Посилання[ред.ред. код]