Плазмоніка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Плазмоніка — підрозділ фотоніки, що вивчає створення та використання електромагнітних полів, локалізованих на масштабах, менших від довжини хвилі світла при взаємодії з носіями заряду на межі розділу середовищ.[1] Основними об'єктами, які вивчає плазмоніка є поверхневі та локалізовані плазмони. Області застосування: передача інформації (хвилеводи), мікроскопія — підсилена поверхнею раманівська спектроскопія та підсилення поверхнею флуоресценції, метаматеріали тощо.

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Stefan A. Majer. Plasmonics: Fundamentals and Applications. Springer. 2007

Література[ред. | ред. код]

  • Плазмоніка : навч. посіб. / О. А. Єщенко. – К. : Фенікс, 2013. – 176 с.