Попович Василь Іванович
| Василь Іванович Попович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
31 березня 1960 (64 роки) Долина, Івано-Франківська область |
| Громадянство |
 Україна |
| Діяльність | оториноларинголог |
| Alma mater | ТДМІ |
| Науковий ступінь | доктор медичних наук (2001) |
| Заклад | ІФНМУ |
Василь Іванович Попович (нар. 31 березня 1960, Долина) — український вчений-оториноларинголог. Доктор медичних наук (2001), професор, завідувач кафедри оториноларингології, офтальмології з курсом хірургії голови та шиї Івано-Франківського національного медичного університету.
Життєпис[ред. | ред. код]
Василь Попович народився 31 березня 1960 року у місті Долина Івано-Франківської області. Батько — Іван Миколайович Попович — головний бухгалтер Долинського газопереробного заводу. Мати — Віра Іванівна — вчителька математики[1].
Навчався у Долинській середній школі № 4, після чого вступив у Львівське медичне училище, яке закінчив з відзнакою у 1978 році. У 1978—1979 роках працював лаборантом патолого-анатомічного відділення Львівського обласного туберкульозного диспансеру. 1979 року вступив до Томського медичного інституту, де навчався на лікувальному факультеті, який курсу оториноларингології в закінчив з відзнакою у 1985 році[1].
Після закінчення вишу працював в Томській області лікарем отоларингологом, лікарем санітарної авіації. Пізніше у Науково-дослідному інституті онкології Томського наукового центру Російської академія медичних наук, де пройшов шлях від аспіранта до головного лікаря та старшого наукового співробітника[1].
1992 року достроково захистив кандидатську дисертацію, завдяки чому став старшим науковим співробітником відділення пухлин голови і шиї НДІ онкології Томського наукового центру Російської АМН[2]. У 2000 році став доктором наук, захистивши дисертацію за темою «Сучасні методи лікування хворих на рак орофарингеальної області, шкіри і нижньої губи» у вченій раді Російського онкологічного наукового центру Російської академії медичних наук[2]. Диплом доктора наук Росії у 2001 році був нострифікований Вищою атестаційною комісією України.
З 2001 року, після повернення на Батьківщину, завідувач курсу оториноларингології в Івано-Франківському національному медичному університеті, який згодом реорганізований в кафедру отоларингології з курсом хірургії голови та шиї[2].
З 2014 року — головний спеціаліст Міністерства охорони здоров'я України, а з 2017 року — член експертної групи МОЗ України за напрямом «Отоларингологія. Дитяча отоларингологія. Сурдологія»[3][4].
Засновник «Школи доказової медицини»[3].
Науковий доробок[ред. | ред. код]
Свою наукову діяльність присвятив вивченню проблеми лікування пухлин голови та шиї, можливостям променевої діагностики при захворюваннях ЛОР-органів, та розвитку методів мініінвазивної хірургії, зокрема розробці органозберігаючих методик лікування, а також профілактиці і лікуванню променевих уражень нормальних тканин. Важливий напрям наукових досліджень Поповича — боротьба із поширенням антибактеріальної резистентності[5].
Був керівником авторського колективу з двох наукових відкриттів у галузі медицини, які стосувались проблем поліпозного риносинуситу та бронхіальної астми, асоційованих з непереносністю аспірину. Усі відкриття були підтверджені дипломами Міжнародної академії авторів наукових відкриттів[2].
Автор і співавтор понад 400 наукових публікацій, 2 наукових відкриттів, 12 винаходів, 9 методичних рекомендацій (2 видані в Євросоюзі), 7 монографій, 13 навчальних посібників[3].
Член Міжнародної академії авторів наукових відкриттів, член Української асоціації оториноларингологів, член Європейського товариства оториноларингології і хірургії[2].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Премія ВДНГ СРСР (1991)[2]
- Медаль імені Петра Капиці Російської академії наук (2009)[2]
- Орден «Золотий орел» Європейської академії природничих наук (2009)[2]
- Лауреат премії імені Герасима Терсенова (2011)[2]
- Орден «Шавальє» Бельгійської академії наук (2012)[2]
- Кращий науковець Прикарпаття (2012)[2]
- Номінант Ордену Святого Пантелеймона в номінації «Новатор охорони здоров'я» (2019)[3]
Література[ред. | ред. код]
- Качкан, Володимир. Еверести професора Василя Поповича: документально-художній есей // ТОВ «Доктор-Медіа-Груп»
- Качкан, Володимир (2020). Паралелі та меридіани ІФНМУ. Івано-Франківськ: Місто НВ. с. 616. ISBN 978-966-428-697-5.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Іван Ярич. Попович Василь / М. М. Романюк (голова) та ін. // З історії Долини. — Долина : Долинська міська рада, Долинський краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни і Омеляна Антоновичів, 2011. — № 3. — С. 248-250.
- ↑ а б в г д е ж и к л м Столбюк, С. В.; Немирована, І. В. (2014). Винахідники України - еліта держави. Винаходи та інновації. Видавництво Миколи Серба ТОВ «Видавничий центр «Логос Україна». с. 106. ISBN 978-966-1581-22-6.
- ↑ а б в г Лектори: Попович Василь Іванович. shdm.school (укр.). Процитовано 20 липня 2021.
- ↑ Василь Попович. EFBM (укр.). Процитовано 20 липня 2021.
- ↑ Кондрацька, Т. Г; Кузнєцов, С. М. (2007). Імена України. Київ: Фенікс. с. 411. ISBN 978-966-651-433-5.