Ухвалення рішень в умовах визначеності

Визначеність — це такий стан знань, коли особа, що ухвалює рішення, заздалегідь знає конкретний результат для кожної альтернативи.

Теорія

Загальна теорія ухвалення рішень, розроблена з урахуванням математичних методів і формальної логіки, що використовується в економіці та має передумови поширення.

З позиції даної теорії ухвалення рішень щодо суті не що інше, як ВИБІР. Ухвалення рішення — це вибір конкретного варіанту дій з безлічі інших. Кожен варіант вибору визначає певний результат (економічний ефект, прибуток, виграш, корисність, надійність тощо.), припускає кількісну оцінку. Показник значення, що характеризує гранично досяжну ефективність з цим завданням, називається критерієм оптимальності.

Класифікація

Управлінські рішення доцільно групувати з урахуванням класифікаційних ознак, наведених на мал. 1. Рішення, які у умовах визначеності, застосовуються тоді, коли є вичерпна інформація про проблемну ситуацію. Такі рішення повністю програмувальні. Керівник, зіштовхуючись із різними завданнями, помічає, що деякі з них періодично повторюються. Рішення, які у умовах імовірної визначеності чи з елементами ризику, застосовуються з усвідомленням того, що наявної інформації недостатньо, або вона недостовірна. Керівник, зазвичай, може передбачити всі варіанти наслідків реалізації такого рішення. Ці рішення частково програмувальні. Рішення зроблені в умовах невизначеності, коли інформації про проблемну ситуацію, вочевидь, не вистачає для ухвалення рішення — цілком непрограмувальні. У разі невизначеності, зазвичай, ухвалюють рішення за новими і творчими задачами.

Управлінські рішення мають бути:

• ефективними;
• своєчасними;
• раціональними;
• обґрунтованими.

Методи

В математичну модель завдання рішення входять такі елементи:

1. задану цільову функцію (критерій керованості): Ф=F(x1,x2,:,xn), де xj (>j=1,2,:,n) — параметри, що враховуються після ухвалення рішення (відбивають ресурси ухвалення рішень);
2. умови, відбивають обмеженість ресурсів немає і дій ЛПР після ухвалення рішень: gi(xj)<aі,kі (xj)=bi; зj<xj<>di, i=1,2,:,m;j=1,2,:, n.

Неодмінним вимогою на вирішення завдання оптимізації є умова n>m. Залежно від критерію ефективності, стратегій і внутрішніх чинників управління вибирається той чи інший метод (алгоритм) оптимізації.

Основними є такі класи методів:

1. методи лінійного і динамічного програмування (ухвалення рішення про оптимальному розподілі ресурсів);
2. методи теорії масового обслуговування (ухвалення рішення на системи з випадковим характером надходження, і обслуговування заявок на ресурси);
3. методи імітаційного моделювання (ухвалення рішення шляхом програвання різних ситуацій, аналізу відгуків системи різні набори поставлених ресурсів);
4. методи теорії ігор (ухвалення рішень з допомогою визначення стратегії у тих чи інших змагальних завданнях);
5. методи теорії розкладів (ухвалення рішень з допомогою розробки календарних розкладів виконання робіт і використання ресурсів);
6. методи мережного планування та управління (ухвалення рішень з допомогою оцінки й перерозподілу ресурсів і під час проектів, зображуваних мережними графіками);
7. методи багатокритеріальної (векторної) оптимізації (ухвалення рішень за умови існування багатьох критеріїв оптимальності рішення) та інші методи.
   

Джерела

• Бакушинский А. Б.,Гончарский А.В. (1989). Некорректние завдання.Численние методи лікування й докладання.
• Горський П. Введення у прикладну дисципліну «підтримка прийняття рішень».

• Леонов О.С.,Ягола О.Г. Оптимальні на методи вирішення некоректних завдань ізистокообразнопредставимими рішеннями.