Граматика української мови

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Див. також статтю Українська мова.

Поширеність української мови на поч. XX ст.

Украї́нська мо́ва (вимовляється [ukrɑ'jınʲsʲkɑ 'mɔwɑ]) — мова, поширена у південно-східній Європі, належить до слов'янської групи індоєвропейської мовної родини. Єдина державна мова в Україні та одна з трьох офіційних мов у Придністров'ї.

Українською мовою говорять в Україні, прикордонних територіях сусідніх країн, де здавна мешкають українці[1], а також у країнах, куди свого часу виїхала значна кількість українців (українська діаспора)[2].

Розмовна мова південних районів Русі[3] XXIII ст. є одним з етапів розвитку сучасної української мови.

Морфологія[ред.ред. код]

В українській мові виділяються десять частин мови:

Іменник, прикметник, числівник, займенник і дієслово є змінюваними частинами мови слова (відмінюються і дієвідмінюються), інші є незмінюваними.

Іменник[ред.ред. код]

Див. також статтю Іменник.

В українській мові іменники мають такі граматичні характеристики:

  • мають один з трьох родів: чоловічий, жіночий, середній (множинні іменники не мають роду — окуляри, канікули, гроші). Рід іменників формально виражається у закінченнях самого іменника (ромашка), у закінченнях прикметника (закінчення ий — а — е: біле волосся), у закінченнях дієслова в минулому часі (закінчення Ø — а — о: собака гавкав), у суфіксах (студентка, українець, поетеса).
  • змінюються за числами: одниною, множиною та двоїною.
  • змінюються за відмінками: називний — хто-що? (брат, мова), родовий — кого-чого? (брата, мови), давальний — кому-чому? (брату/ові, мові), знахідний — бачу кого-що? (брата, мову), орудний — ким-чим? (братом, мовою), місцевий — на/у/по кому-чому? (на браті/ові, у мові), кличний — хто-що? (брате, мово). Іменники в непрямих відмінках, як правило, виконують синтаксичну роль додатка, а також означення та обставини залежно від лексичного значення.

Відмінювання іменників залежить від роду іменника, від його закінчення в називному відмінку однини (тобто від його словникової форми), від кінцевого приголосного основи іменника. За цими ознаками визначено чотири відміни іменника і групи (м'яка, тверда, мішана) у І і ІІ відміні.

I відміна[ред.ред. код]

До І відміни належать іменники:

  • переважно жіночого роду на -а /-я: троянда, мрія, Ганнуся, вежа,
  • чоловічого роду на -а /-я: Микола, Ілля, воєвода,
  • спільного (жін./чол.) роду на -а /-я: листоноша, суддя, Чайка, нероба.
Поділ іменників I відміни на групи
Тверда М’яка Мішана
Твердий (нешиплячий) приголосний основи: стріха, хата, Будь-який м’який: земля, зілля, пісня, Твердий шиплячий: хаща, тиша, лівша.
Тверда група
Відмінок Однина Множина
Називний рік-а сирот-а рік-и сирот-и
Родовий рік-и сирот-и рік-ø сиріт-ø
Давальний ріц-і сирот-і рік-ам сирот-ам
Знахідний рік-у сирот-у рік-и сиріт-ø
Орудний рік-ою сирот-ою рік-ами сирот-ами
Місцевий (на) ріц-і (на) сирот-і (на) рік-ах (на) сирот-ах
Кличний рік-о сирот-о рік-и сирот-и
М'яка група
Відмінок Однина Множина
Називний земл-я мрі земл-і мрі
Родовий земл-і мрі земель-ø мрій-ø
Давальний земл-і мрі земл-ям мрі-ям
Знахідний земл-ю мрі земл-і мрі
Орудний земл-ею мрі-єю земл-ями мрі-ями
Місцевий (на) земл-і (у) мрі (на) земл-ях (у) мрі-ях
Кличний земл-е мрі земл-і мрі
Мішана група
Відмінок Однина Множина
Називний веж-а веж-і
Родовий веж-і веж-ø
Давальний веж-і веж-ам
Знахідний веж-у веж-і
Орудний веж-ею веж-ами
Місцевий (на) веж-і (на) веж-ах
Кличний веж-е веж-і
Зауваження до відмінкових форм першої відміни
  • Іменник пані з закінченням є запозиченням з польської мови, що не відмінюється. Цей іменник відомий також у формі однини паня, що є впливом інших іменників на ; у цій формі він відмінюється за зразком іменників першої відміни. У літературній мові цей іменник може мати подвійні форми. Зрідка цей іменник зустрічається також у формі панія.
  • У давальному та місцевому відмінках однини іменників твердої групи кінцеві приголосні основи [ɦ], [k], [x] перед закінченням переходять у [zʲ], [t͡sʲ], [sʲ]: вага — вазі, рука — руці, свекруха — свекрусі.
  • Паралельне закінчення у кличному відмінку однини мають іменники, що належать до м'якої групи і позначають пестливі назви: бабус-ю, мамун-ю, Вал-ю, Тон-ю, Тол-ю. Воно з'явилося за аналогією до іменників другої відміни.
  • Іменник жіночого роду першої відміни дівчина у множині має форму, спільну з формою множини іменника четвертої відміни середнього роду дівча, і відмінюється за зразком іменників четвертої відміни.
  • Іменники людина, дитина, курка, гуска у множині втрачають суфікси (люди, діти, кури, гуси ) і відмінюються за зразком іменників «pluralia tantum» (іменників, що вживаються тільки в множині).
  • Особливості форм іменників родового відмінка множини:
    • відбувається чергування останнього голосного основи [о] з [і]: особа — осіб, сирота — сиріт, нога — ніг.
    • немає чергування найчастіше в односкладових іменниках, особливо у словах іншомовного походження (мод, норм, нот, доз), а з багатоскладових у тих, що характеризуються нерухомим наголосом (долонь, колод, розмов, нагород, установ).
    • окремі іменники можуть мати подвійні форми: лоз і ліз, нор і нір, коз і кіз, голов і голів, коров і корів, панчох і панчіх.
    • у деяких іменниках кінцевий [е] закритого складу чергується з [і]: береза — беріз, череда — черід.
    • якщо в кінці основи збігаються два приголосних звуки, то між ними з'являються голосні [о] або [е] (відбувається чергування [о], [е] з ø).
      • вставний [о] характерний для іменників з твердим кінцевим — переважно задньоязиковим — приголосним (думка — думок, жінка — жінок, казка — казок).
      • вставний [е] характерний для іменників з м'якими кінцевими приголосними (вишня — вишень, земля — земель) і для іменників з твердими сонорними (зрідка губними) приголосними основи (весна — весен, борозна — борозен, царівна — царівен).
      • багато іменників, передусім іншомовного походження, не мають вставних звуків (у сполученнях сонорних, або щілинного і проривного приголосних): банд, барв, битв, бірж, бомб, букв, варт, веранд, верб, верст, вільх, жертв, карт, клятв, ламп, мавп, тайн, фарб, фірм, шахт.
      • ряд іменників може мати паралельні форми зі вставним голосним і без нього: крихот (крихіт) і крихт, іскор і іскр, служеб і служб.
      • у родовому відмінку множини іменник сосна має форми сосон і сосен, іменник дошкадощок.
    • Нетипові закінчення:
      • -ей мають іменники стаття (статей), сім'я (сімей), миша (мишей), свиня (свиней);
      • -ів мають іменники тесля (теслів), сусіда (сусідів); староста (старостів і старост), баба (бабів і баб), губа (губів і губ), легеня (легенів і легень).
    • У знахідному відмінку множини
      • іменники, які позначають осіб, мають форму, спільну з родовим відмінком: бачу жінок, сестер, робітниць,
      • для назв неживих предметів використовуються переважно форми називного відмінка: беру книжки, статті, груші,
      • для назв деяких свійських тварин, комах у знахідному відмінку множини вживаються обидві форми родового і називного відмінків: пасу свиней і свині, овець і вівці, корів і корови, кіз і кози, гусей і гуси; маю бджіл і бджоли.
  • В орудному відмінку множини деякі іменники під впливом іменників третьої відміни мають паралельне закінчення -ми: свинями і свиньми, сльозами і слізьми.

II відміна[ред.ред. код]

До ІІ відміни належать іменники:

  • чоловічого роду, які не мають закінчення -а /-я (кінь, мармур, клей, батько, Дніпро),
  • середнього роду, які відмінюються без суфіксів (село, поле, сонце, затишшя, листя),
  • спільного роду, які не мають закінчення -а /-я а також іменники з суфіксом -ищ(е) (доцент, астроном, Гайдай, вітрище, бородище).
Поділ іменників II відміни на групи
Тверда М’яка Мішана
Твердий (нешиплячий) приголосний основи: озеро, вітер, абзац, Будь-який м’який: водій, зілля, князь, сторіччя, Твердий шиплячий: плащ, плече, кущ.
Середній рід на з основою на приголосний (крім шиплячого): поле, сонце.
Поділ іменників II відміни чоловічого роду на на групи
Тверда М’яка Мішана
Іменники, що закінчуються на , у яких наголос при відмінюванні не переходить з основи на закінчення (на , -а́р, -ер, -єр, -и́р, -ір, -їр, -ур, -юр, -яр): сир, звір, комар, снігур, гектар, шофер, кар’єр, касир, папір, професор, абажур, гіпюр, ювіляр. Іменнники, що закінчуються на ненаголошений склад -ар, -ир, а саме: ті, у яких при відмінюванні (особливо у множині) наголос переходить з основи на закінчення: буква́р — букваря́, кобза́р — кобзаря́, пухи́р — пухиря́; ті, що мають наголос на іншому складі основи: бо́ндар, ко́зир, лі́кар, пи́сар. Іменники, які закінчуються тільки на -яр і означають фах чи рід занять (наголос у непрямих відмінках також переходить з основи на закінчення): вугля́р, пісня́р, скля́р.
Тверда група
Відмінок Однина Множина
Називний степ-ø батьк-о степ-и батьк-и
Родовий степ-у батьк-а степ-ів батьк-ів
Давальний степ-ові/у батьк-ові/у степ-ам батьк-ам
Знахідний степ-ø батьк-а степ-и батьк-ів
Орудний степ-ом батьк-ом степ-ами батьк-ами
Місцевий (у) степ-у (на) батьк-ові/у (у) степ-ах (на) батьк-ах
Кличний степ-е батьк-у степ-и батьк-и
М'яка група
Відмінок Однина Множина
Називний день-ø гай-ø дн-і га-ї
Родовий дн-я га дн-ів га-їв
Давальний дн-ю/еві га-ю/єві дн-ям га-ям
Знахідний день-ø гай-ø дн-і га-ї
Орудний дн-ем га-єм дн-ями га-ями
Місцевий (по) дн-ю (у) га (по) дн-ях (у) га-ях
Кличний день-ø га дн-і га-ї
Мішана група
Відмінок Однина Множина
Називний кущ-ø кущ-і
Родовий кущ-а кущ-ів
Давальний кущ-у/еві кущ-ам
Знахідний кущ-ø кущ-і
Орудний кущ-ем кущ-ами
Місцевий (у) кущ-і (у) кущ-ах
Кличний кущ-ø кущ-і
Зауваження до відмінкових форм іменників другої відміни

У родовому відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -а(-я) (для чітко окреслених предметів і понять) чи -у(-ю) (для нечітко окреслених предметів і понять).

Закінчення -а(-я) мають такі групи іменників:

  • назви осіб та істот: абітурієнта, коня, комара, Дмитра,
  • назви конкретних предметів, які піддаються лічбі: зошита, ножа, олівця,
  • власні назви населених пунктів: Ужгорода, Тернополя,
  • назви водних об'єктів з наголошеним закінченням: Дніпра, Дінця,
  • назви довжини, площі, ваги, об'єму, часових проміжків: метра, грама, тижня (але року, віку),
  • іменники-терміни: атома, квадрата, відмінка,
  • назви будівель та їхніх частин: парника, коридора, гаража.

Закінчення -у(-ю) мають іменники, що позначають:

  • матеріали та речовини: цукру, меду, оцту, піску,
  • явища природи: вітру, туману, граду,
  • сукупність: хору, гурту (але табуна),
  • середовище або простір: лугу, простору, горизонту,
  • назви держав і територій: Криму, Китаю,
  • назви установ, закладів, організацій: парламенту, вокзалу, театру,
  • почуття, психічний і фізичний стан: болю, сміху
  • дії, процеси: відходу, переїзду, крику, виступу,
  • абстрактні поняття: розуму, миру, характеру, настрою, вантажу

У давальному відмінку однини іменники мають паралельні закінчення. У назвах істот переважають флексії -ові, -еві, а у назвах неістот здебільшого вживаються , .

У знахідному відмінку однини деяких іменників (назв неістот) можливі паралельні закінчення: писати лист і листа, зрізати дуба і дуб, дати ніж і ножа, полагодити приймач і приймача, узяти стілець і стільця.

У називному і кличному відмінках множини деякі іменники мають специфічні форми: комарі, хабарі, пазурі, снігурі, звірі, друзі; вуса і вуси, вівсавівси), хлібахліби з іншим значенням); очі, плечі.

У родовому відмінку множини іменники на -анин, -янин втрачають елемент -ин і мають нульове закінчення: міщанин — міщан, галичанин — галичан (але осетинів, грузинів, мордвинів). Особливими є такі форми слів: чобіт, циган; гостей, коней, грошей, очей, плечейпліч); почуттів, повір'їв, прислів'їв, морів.

Деякі іменники в орудному відмінку множини мають паралельні закінчення: гістьмигостями), кіньмиконями), чобітьмичоботами, чоботями), коліньмиколінами), крильмикрилами). Особливими є такі форми слів: очима, плечима.

Фіксуються такі чергування:

  • голосних -о- та -і-: рік-ø — рок-у,
  • приголосних г, к, х та з, ц, с у місцевому відмінку: луг-ø — у луз-і, байрак-ø — у байрац-і, горох-ø — у горос-і.

III відміна[ред.ред. код]

До ІІІ відміни належать іменники:

  • жіночого роду, які не мають закінчення -а /-я: кров, успішність, совість, любов.
  • іменник мати.
Відмінкові форми іменників III відміни
Відмінок Однина Множина
Називний тінь-ø ніч-ø тін-і ноч-і
Родовий тін-і ноч-і тін-ей ноч-ей
Давальний тін-і ноч-і тін-ям ноч-ам
Знахідний тінь-ø ніч-ø тін-і ноч-і
Орудний тінн-ю нічч-ю тін-ями ноч-ами
Місцевий (у) тін-і (у) ноч-і (у) тін-ях (у) ноч-ах
Кличний тін-е ноч-е тін-і ноч-і
Зауваження до відмінкових форм III відміни

Форми непрямих відмінків від іменників, що означають абстрактні поняття простору (височінь-ø, глибочінь-ø, далечінь-ø, широчінь-ø), крім знахідного та орудного, вживаються рідко — їх замінюють відповідні словоформи першої відміни з суфіксом -ин(а): височин-а, глибочин-а, широчин-а.

В орудному відмінку однини іменники III відміни мають закінчення (графічно ), причому:

  • якщо основа іменника закінчується одним приголосним (крім губного та р), то після голосного перед закінченням цей приголосний подовжується (на письмі подвоюється): височінн-ю, вісс-ю, в'язз-ю, мідд-ю,
  • якщо основа іменника закінчується сполученням приголосних або на губний (б, п, в, м, ф), а також на р, щ, то подовження не відбувається: верф'-ю, матір'-ю, радіст-ю.

Оскільки до III відміни належать іменники, що позначають неістоти, то флексія кличного відмінка не була вироблена, а з'явилася за аналогією до флексії іменників першої відміни м'якої групи (земл-е, пісн-е, наді-є): віст-е, смерт-е, любов-е.

Для розмежування омонімічних форм родового, давального, місцевого відмінків однини, називного, знахідного, кличного відмінків множини, а також називного і знахідного однини необхідно мати хоча б мінімальний контекст: не відмовлятися від подорожі; завдячувати подорожі; бути у подорожі до Італії; подорожі допомагають людині; любити подорожі; о подорожі, ви найкращі ліки.

Більшістю відмінкових форм з іменниками III відміни збігається іменник мати, у якому при відмінюванні з'являється формотворчий суфікс -ер-, який в закритому складі переходить в -ір-:

Відмінок Однина Множина
Називний мат-и мат-ер-і
Родовий мат-ер-і мат-ер-ів
Давальний мат-ер-і мат-ер-ям
Знахідний мат-ір-ø мат-ер-ів
Орудний мат-ір-ю мат-ер-ями
Місцевий (у) мат-ер-і (у) мат-ер-ях
Кличний мат-и мат-ер-і

Фіксуються такі чергування:

  • голосних -о- та -і- в суфіксах іменників: [рад'іс'т'-ø — радос'т'-і], [с'іл'ь-ø — сол'-і].
  • приголосних:
    • губних (б, п, в, м, ф) та р зі сполученням їх з j: [кров-ø — кровj-у]
    • за наявністю-відсутністю подовження: [галуз'-ø — галуз':-у],
    • за твердістю-м'якістю: [галуз'-ø — галуз-е].

У ряді іменників III відміни, що в формі однини та в називному і знахідному відмінках множини мають наголос на корені, в інших відмінках множини наголошується флексія: ніч-ø — ноч-і — ноч-ей — ноч-ам — ноч-ами, але: тінь-ø — тін-і — тін-ей — тін-ям — тін-ями.

IV відміна[ред.ред. код]

До IV відміни належать іменники середнього роду, які відмінюються із суфіксом -ат- /-ят-, -ен- (чаєня, лоша, каченя, плем'я, тім'я). IV відміна об'єднує переважно іменники — назви малих істот і предметів: кошеня, рученя, ведмежа, теля, дівча.

Відмінювання іменників четвертої відміни
Відмінок Однина Множина
Називний курч-а ім'-я курч-ат-а ім-ен-а
Родовий курч-ат-и ім-ен-і/ім'-я курч-ат-ø ім-ен-ø
Давальний курч-ат-і ім-ен-і курч-ат-ам ім-ен-ам
Знахідний курч-а ім'-я курч-ат-ø ім-ен-а
Орудний курч-ам ім-ен-ем/ім'-ям курч-ат-ами ім-ен-ами
Місцевий (на) курч-ат-і (по) ім-ен-і (на) курч-ат-ах (по) ім-ен-ах
Кличний курч-а ім'-я курч-ат-а ім-ен-a
Зауваження до відмінкових форм іменників четвертої відміни

В іменників IV відміни фіксуються такі зміни у непрямих відмінках:

  • додавання до основи іменника формотворчих суфіксів -ат-, -ен-, що є характерною ознакою цієї відміни:
Приклади іменників з суфіксом -ат- Список іменників з суфіксом -ен-
Називний Родовий Називний Родовий
гус-я гус-ят-и ім'-я ім-ен-і
курч-а курч-ат-и плем'-я плем-ен-і
тел-я тел-ят-и сім'-я сім-ен-і
дівч-а дівч-ат-и тім'-я тім-ен-і
лош-а лош-ат-и вим'-я вим-ен-і

У родовому відмінку множини іменників з суфіксом -ен- в кінцевому закритому складі немає переходу е в і внаслідок вирівняння основ: імен-ø, племен-ø, але: вим'-їв, тім'-їв.

  • приголосних за твердістю-м'якістю: теляти — теляті.
  • наявність паралельних форм:
    • в іменниках з суфіксом -ен-:
      • у родовому відмінку однини: імен-і й ім'-я,
      • в орудному відмінку однини: племен-ем і плем'-ям.
    • в іменниках з суфіксом -ат-:
      • у знахідному відмінку множини:
        • іменники — назви тварин мають подвійні форми: телят-ø і телят-а,
        • для назв неживих предметів використовуються переважно форми називного відмінка: (узяв) коліщат-а, бровенят-а,
        • іменники, які позначають осіб, мають форму, спільну з родовим відмінком: (зустрів) дівчат-ø, малят-ø.
  • Наголос:
    • нерухомий для іменників з суфіксом -ат-: курч-а — курчат-и — курчат-а — курчат-ам — курчат-ами,
    • рухомий для іменників з суфіксом -ен-, у множині переважно наголошується флексія: ім'-яімен-і — імен-ем та ім'ям — імен-а — імен-ам — імен-ами.

Прикметник[ред.ред. код]

В українській мові прикметники змінюються за родами, числами та відмінками — форми прикметника залежать від форм відповідного іменника, з яким прикметник узгоджується: стрункий юнак — стрункого юнака, стрункої тополі, стрункі дівчата — струнких дівчат. Морфологічними ознаками прикметника в українській мові є рід, число, відмінок і група відмінювання прикметника.

Якісні прикметники, виражаючи ознаку, яка може виявлятися більшою або меншою мірою, мають ступені порівняння — вищий і найвищий, кожен зі ступенів має дві форми — просту і складену.

Вищий ступінь
  • Проста форма утворюється за допомогою суфіксів -іш, -ш: добрий — добріший, милий — миліший, довгий — довший, міцний — міцніший. У деяких прикметниках при цьому можуть випадати суфікси -к-, -ок-, -ек-: тонкий — тонший, глибокий — глибший, далекий — дальший. При додаванні суфікса -ш- можуть виникати звукові сполуки, які на письмі позначаються буквами жч і щ. Літера щ пишеться у прикметниках вищий, товщий (товстіший), кращий. Сполучення літер жч пишеться у прикметниках ближчий, важчий, вужчий, дорожчий, дужчий, нижчий, тяжчий.
  • Складена форма утворюється за допомогою додавання до прикметника слів більш, менш: яскравий — більш яскравий, швидкий — менш швидкий.
Найвищий ступінь
  • Проста форма утворюється за допомогою додавання до прикметника вищого ступеня префікса най-: дорожчий — найдорожчий, міцніший — найміцніший. Значення найвищого ступеня порівняння можна посилити префіксами як-, що-: якнайдорожчий, щонайменший.
  • Складена форма утворюється за допомогою додавання до прикметника слів найбільш, найменш, а також додаванням до прикметника вищого ступеня слів від усіх (за всіх), над усе: тривожний — найбільш тривожний, тривожніший над усе.

Присвійні прикметники (утворюються від назв людей і тварин) першої відміни творяться за допомогою суфікса -ин (кінцеві приголосні твірної основи [г], [к], [х] чергуються з [ж], [ч], [ш]: Ольга — Ольжин, тітка — тітчин), другої відміни — за допомогою суфікса -ів (-їв), який чергується з -ов, -ев (-єв) (дядько — дядьків, дядькового, лікар — лікарів, лікаревого).

Незначна кількіть прикметників чоловічого роду поряд з загальновживаною повною формою має коротку (незмінну) форму: ясен, дрібен, зелен, повен, славен, красен, винен, потрібен, певен, годен, ладен, рад.

Повні форми прикметників можуть мати:

  • Нестягнену форму (лише прикметники жіночого та середнього роду) у називному та знахідному відмінках однини і множини: гарная, гарнеє, гарнії; синяя, синєє, синії (зустрічаються здебільшого у народній творчості та поетиці).
  • Стягнену форму (є основною, загальновживаною): гарна, гарне, гарні; синя, синє, сині.

Відмінювання прикметників залежить від групи, до якої прикметник належить (твердої чи м'якої). За особливим зразком відмінюються складні прикметники, другою частиною яких є -лиций.

Займенник[ред.ред. код]

За значенням і граматичними ознаками займенники в українській мові поділяються на три групи:

  • ті, що співвідносяться з іменниками (я, ти, вона, дехто, абищо, і т. д.)
  • ті, що співвідносяться з прикметниками (твій, ваш, чийсь, нічий, і т. д.)
  • ті, що співвідносяться з числівниками (скільки, стільки, казна-скільки, ніскільки і т. д.)

Розряди займенників за значенням:

  • особові (я, він)
  • зворотні (себе)
  • вказівні (той, цей)
  • означальні (весь, всякий, кожен)
  • питальні (хто?, що? котрий?)
  • питально-відносні (хто, що, який, котрий)
  • неозначені (декотрий, абихто, що-небудь)
  • заперечні (ніхто, ніякий, ніскільки)

Дієслово[ред.ред. код]

В українській мові дієслово має 4 часи:

  • теперішній: читає
  • минулий: читав
  • майбутній, який має дві форми: просту читатиме і складну буде читати
  • давноминулий: читав був

Усі дієслова поділяються на два види — доконаний і недоконаний. Щоб передати завершеність дії, слід уживати дієслова доконаного виду — наприклад, замість писати — написати.

У теперішньому та майбутньому часі дієслова відмінюються за особою та числом. У минулому часі дієслово не має характеристики особи, натомість має характеристику роду.

Примітки[ред.ред. код]

  1. У Росії, Молдові, вкл. невизнану Придністровську Молдавську Республіку, у Білорусі, Румунії, Польщі та Словаччині.
  2. У Канаді, США, Казахстані, Бразилії тощо.
  3. Сучасні північ та захід України, схід Польщі, схід Словаччини, південний захід Білорусі, схід Румунії, Республіка Молдова.