Підсилювач
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Підси́лювач (рос. усилитель, англ. amplifier, нім. Verstärker m) — пристрій, в якому здійснюється збільшення потужності вхідного сигналу за рахунок енергії допоміжного джерела живлення. Залежно від виду енергії вхідного сигналу і джерела підсилювача поділяють на: електричні, механічні, гідравлічні, пневматичні. Найпоширеніші електричні підсилювачі[Джерело?].
В електротехніці за характером вхідного сигналу підсилювачі діляться на[1]: підсилювачі постійного та змінного струму, які в свою чергу, поділяються на підсилювачі:
- низької частоти (ПНЧ) (діапазон частот від 10 Гц до 20 кГц);
- високої частоти (ПВЧ) (діапазон частот від 20 кГц до 100 Мгц)
- широкосмугові підсилювачі.
Див. також [ред.]
Посилання [ред.]
- ↑ Стахів П. Г., Коруд В. І., Гамола О. Є. Основи електроніки: функціональні елементи та їх застосування. Підручник для студентів неелетротехнічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Львів: «Новий Світ — 2000». — 2006. — 208 с.
Література [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Підсилювач |
- Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
