Підсилювач

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Підси́лювач (рос. усилитель, англ. amplifier, нім. Verstärker m) — пристрій, в якому здійснюється збільшення потужності вхідного сигналу за рахунок енергії допоміжного джерела живлення. За видом використовуваної енергії розрізняють П. електричні, магнітні, гідравлічні, пневматичні і механічні. У пристроях такого типу, на відміну від перетворювачів (див., напр., Перетворювач частоти), зв'язок між вихідними і вхідними величинами безперервний і однозначний. Є П., якими збільшують енергію електромагн. хвиль (див. Квантовий генератор), підсилюють електр. імпульси, підвищують силу дії основного механізму (див. Бустер) тощо. Підсилювачі застосовують у радіотехніці, автоматиці, телемеханіці та ін.

В електротехніці за характером вхідного сигналу підсилювачі діляться на[1]: підсилювачі постійного та змінного струму, які в свою чергу, поділяються на підсилювачі:

  • низької частоти (ПНЧ) (діапазон частот від 10 Гц до 20 кГц);
  • високої частоти (ПВЧ) (діапазон частот від 20 кГц до 100 Мгц)

За характером підсилення поділяються на:

  • широкосмугові
  • резонансні
  • диференціальні
  • операційні
  • селективні

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Стахів П. Г., Коруд В. І., Гамола О. Є. Основи електроніки: функціональні елементи та їх застосування. Підручник для студентів неелетротехнічних спеціальностей вищих навчальних закладів. — Львів: «Новий Світ — 2000». — 2006. — 208 с.

Література[ред.ред. код]