Рубаї
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Рубаї́ — чотиривірш, як правило, філософського змісту за схемою римування: ааба чи аааа (різновид монорими).
Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному літуратурному середовищі (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хайям). Приклад рубаї Омара Хайяма у перекладі В. Мисика:
І юних, і старих — всіх поглинає час, (а)
І невеликий нам дається днів запас. (а)
Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, (б)
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас. (а)
Різновид рубаї у казахській поезії називається ельон (одинадцятискладник з медіаною після шостого складу). Звертаються до вишуканої віршової форми рубаї й українські поети. Так, Д. Павличко у 1987 видав збірку «Рубаї»:
Мені нагадають людські серця
Крихке й тоненьке серце олівця —
Зламати легко, застругати важче,
Списати неможливо до кінця.
Подеколи рубаї вживаються з редифом.
В українській літературі рубаї писали Василь Мисик, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Володимир Ляшкевич, Віталій Ігнащенко, Володимир Ящук, Данило Кононенко та інші.
[ред.] Деякі рубаї Омара Хайями
1
Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,
Ще жодному із нас не підживляв надій:
Де знайде зігнуту під тягарем людину,
Іще один тягар він накидає їй.
2
Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,
Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:
Того, що суджено, боятися не треба.
Боюсь неправедно прожити на землі.
3
Як жалко, що мені, прихильнику вина,
Дістався цей калам1 і келія тісна!
Ти висох молячись, а я в шинку промок.
Зате для мокрого й геєна не страшна!
1Очеретяне перо.
4
Коли єство моє ліпив Творець із глини,
Зарані відав він про всі мої провини.
Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче
В день суду ввергнути в палаючі глибини?
5
Настало свято. Злих думок воно немало зборе.
Підчаший ллє у піалу вино, ясне й прозоре.
Намордник посту, молитов оброть це свято зніме
Із тих ослів, що ждуть його давно... о горе, горе!
6
Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;
Є й під землею бик, що бачить не дається.
Хто ж оком розуму погляне, той помітить,
Що посередині табун ослів пасеться.
7
Недоброзичливість ніколи не могла
Узяти верх: до злих вертались їх діла.
Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш:
Ти благ не діждешся, я не побачу зла!
8
Шукай людину скрізь: на бідному постої,
У закутку нужди і в пишному покої.
Одна душа жива за сто Кааб дорожча!
Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!
9
Коли у небуття і ймення наше кане,
Не згасне сонечко у небі полум'яне.
Нас не було, та світ не був від того гірший;
Він не погіршає й тоді, як нас не стане.
10
Хіба не дивно, що пани чиновні,
Самим собі нудні, хоч горді зовні,
До кожного, хто здирство зневажає,
Такого пишного презирства повні?
11
У кого кожний день в запасі півкоржа,
У кого свій садок і хата не чужа,
Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,
У того світлий зір і радісна душа.
12
О світе! Знаєш сам, які твої діла!
Сидиш недвигою у башті гніту й зла!
Одним добро даєш, а іншим - лихо! Тільки
Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!
13
О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай!
Звільни ж мене з тенет, за ворога не май!
Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш,-
Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай!
14
Ті, що поклони б'ють, наслідують ослам,
Бо служать шахраям, шахрайський возять крам
І найдивніше те, що під покровом віри
Живуть кафірами1 і продають іслам!
1 Кафір - «невірний» у мусульманському світі.
15
В Каабі, в капищах,- дух рабства і покори.
Співають рабству гімн церковні дзвони й хори,
Міхраби1, храми, хрест - та це ж усе ознаки
Терпіння рабського, його міцні підпори!
1 Міхраб - заглиблення в стіні мечеті.
16
Ви думкою найвищого сягнули,
Про Всеблагого теревені гнули,
А в тайне прозирнути не змогли:
Налепеталися - й навік заснули.
17
Ви в себе всесвіту ввібрали силу
I судите про нього - з небосхилу,
А суть пізнавши - наче небосхил,
Сягаєте чолом земного пилу.
18
I юних, і старих - всіх поглинає час,
I невеликий нам дається днів запас.
Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,
Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.
19
Не буде рож - є колючки над яром;
Погасне світло - вдовольнишся жаром;
Не буде шейха й ханаки1 - ну що ж:
Здобріємо дзвіницею й зуннаром2.
1Ханак - місце молитви, монастир.
2 Зуннар - пояс, який носили християни в
мусульманських державах.
20
Ти з глини сам зліпив мене, о Боже!
Ти ковдру тчеш мені і стелиш ложе.
Ніхто у голову мені, крім тебе,
Ані добра, ні зла вписать не може!
[ред.] Література
- Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 617-618
