Рубаї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Рубаї́ — чотиривірш, як правило, філософського змісту за схемою римування: ааба чи аааа (різновид монорими).
Рубаї як викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи, — одна з найпопулярніших версифікованих форм у ліричній поезії народів Сходу, сягнула своєї досконалості в тюркомовному літуратурному середовищі (Захіреддін Бабур) та іранському (Омар Хайям). Приклад рубаї Омара Хайяма у перекладі В. Мисика:


І юних, і старих — всіх поглинає час, (а)

І невеликий нам дається днів запас. (а)

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само, (б)

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас. (а)


Різновид рубаї у казахській поезії називається ельон (одинадцятискладник з медіаною після шостого складу). Звертаються до вишуканої віршової форми рубаї й українські поети. Так, Д. Павличко у 1987 видав збірку «Рубаї»:

Мені нагадають людські серця

Крихке й тоненьке серце олівця —

Зламати легко, застругати важче,

Списати неможливо до кінця.


Подеколи рубаї вживаються з редифом.

В українській літературі рубаї писали Василь Мисик, Микола Бажан, Дмитро Павличко, Володимир Ляшкевич, Віталій Ігнащенко, Володимир Ящук, Данило Кононенко та інші.

[ред.] Деякі рубаї Омара Хайями

1

Цей гордий небосхил, байдужий лиходій,

Ще жодному із нас не підживляв надій:

Де знайде зігнуту під тягарем людину,

Іще один тягар він накидає їй.




2

Ні, не гнітять мене перестрахи й жалі,

Що вмерти мушу я, що строки в нас малі:

Того, що суджено, боятися не треба.

Боюсь неправедно прожити на землі.




3

Як жалко, що мені, прихильнику вина,

Дістався цей калам1 і келія тісна!

Ти висох молячись, а я в шинку промок.

Зате для мокрого й геєна не страшна!

1Очеретяне перо.




4

Коли єство моє ліпив Творець із глини,

Зарані відав він про всі мої провини.

Якщо від нього й гріх, чому мене він хоче

В день суду ввергнути в палаючі глибини?




5

Настало свято. Злих думок воно немало зборе.

Підчаший ллє у піалу вино, ясне й прозоре.

Намордник посту, молитов оброть це свято зніме

Із тих ослів, що ждуть його давно... о горе, горе!




6

Єсть бик у небесах, Волосожаром зветься;

Є й під землею бик, що бачить не дається.

Хто ж оком розуму погляне, той помітить,

Що посередині табун ослів пасеться.




7

Недоброзичливість ніколи не могла

Узяти верх: до злих вертались їх діла.

Я зичу благ тобі - ти зла мені бажаєш:

Ти благ не діждешся, я не побачу зла!




8

Шукай людину скрізь: на бідному постої,

У закутку нужди і в пишному покої.

Одна душа жива за сто Кааб дорожча!

Чому ж ідеш до них? Шукай душі живої!




9

Коли у небуття і ймення наше кане,

Не згасне сонечко у небі полум'яне.

Нас не було, та світ не був від того гірший;

Він не погіршає й тоді, як нас не стане.




10

Хіба не дивно, що пани чиновні,

Самим собі нудні, хоч горді зовні,

До кожного, хто здирство зневажає,

Такого пишного презирства повні?




11

У кого кожний день в запасі півкоржа,

У кого свій садок і хата не чужа,

Хто в рабстві не родивсь і сам рабів не має,

У того світлий зір і радісна душа.




12

О світе! Знаєш сам, які твої діла!

Сидиш недвигою у башті гніту й зла!

Одним добро даєш, а іншим - лихо! Тільки

Це й знаєш ти, осел! Ні, гірший від осла!




13

О Доле! Бідний нам ти приділяєш пай!

Звільни ж мене з тенет, за ворога не май!

Якщо ти з дурнями й низькими накладаєш,-

Ну що ж, тоді й мене за йолопа вважай!




14

Ті, що поклони б'ють, наслідують ослам,

Бо служать шахраям, шахрайський возять крам

І найдивніше те, що під покровом віри

Живуть кафірами1 і продають іслам!

1 Кафір - «невірний» у мусульманському світі.




15

В Каабі, в капищах,- дух рабства і покори.

Співають рабству гімн церковні дзвони й хори,

Міхраби1, храми, хрест - та це ж усе ознаки

Терпіння рабського, його міцні підпори!

1 Міхраб - заглиблення в стіні мечеті.




16

Ви думкою найвищого сягнули,

Про Всеблагого теревені гнули,

А в тайне прозирнути не змогли:

Налепеталися - й навік заснули.




17

Ви в себе всесвіту ввібрали силу

I судите про нього - з небосхилу,

А суть пізнавши - наче небосхил,

Сягаєте чолом земного пилу.




18

I юних, і старих - всіх поглинає час,

I невеликий нам дається днів запас.

Ніщо не вічне тут: ми підемо так само,

Як ті, що вже пішли й що прийдуть після нас.




19

Не буде рож - є колючки над яром;

Погасне світло - вдовольнишся жаром;

Не буде шейха й ханаки1 - ну що ж:

Здобріємо дзвіницею й зуннаром2.

1Ханак - місце молитви, монастир.

2 Зуннар - пояс, який носили християни в

мусульманських державах.




20

Ти з глини сам зліпив мене, о Боже!

Ти ковдру тчеш мені і стелиш ложе.

Ніхто у голову мені, крім тебе,

Ані добра, ні зла вписать не може!


[ред.] Література

  • Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 617-618

[ред.] Посилання

Особисті інструменти