Соборноправність
Соборнопра́вність — устрій церкви, у якому церковним життям керують усі її члени: ієрархія, духовенство і миряни.
Соборноправність, у більшій чи меншій мірі, була властива Православній Українській Церкві до підпорядкування її Синодові російської церкви (тепер патріархові), і церковні собори відбувалися з чималою участю світських осіб. На засадах соборноправності творилося відродження Української Православної Церкви 1917 і пізніших років. Ці принципи яскраво виявилися на церковному соборі 1921 і дотримуються в Соборноправній та частково й у інших українських православних церквах за кордоном.
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
Посилання[ред. | ред. код]
- Соборноправність // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1792. — 1000 екз.
|
Це незавершена стаття про релігію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |