Кубійович Володимир Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кубійович Володимир Михайлович
Володимир Антон[1]
Kubijowicz.jpg
Народився 23 вересня 1900(1900-09-23)
Новий Сонч, Польща
Помер 2 листопада 1985(1985-11-02) (85 років)
Париж, Франція
Поховання Сарсель
Національність українець
Діяльність історик, географ, громадський діяч
Alma mater Ягеллонський університет
Головував Український центральний комітет
Родичі Сіяк Остап, Богдан (брат, 1908 р. н.[2])
Дружина Сіяк Дарія
Власноручний підпис Володимира Кубійовича.jpeg

Володи́мир Миха́йлович Кубійо́вич (* 23 вересня 1900, Новий Сонч, Лемківщина нині Польща; 2 листопада 1985, Париж) — український історик, географ, енциклопедист, видавець, громадсько-політичний діяч, організатор видання та головний редактор Енциклопедії українознавства та фундаментальної праці «Ґеоґрафія українських і сумежних земель».

Біографія[ред.ред. код]

Володимир Кубійович народився в 1900 р. у Новому Сончі на Західній Лемківщині в українсько-польській родині. Був охрещений у греко-католицькій церкві лемківського села Матієва (пол. Maciejowa). Батько - українець, греко-католик, походив з села Корнів (Городенківщина, Покуття), працював дрібним податковим урядником. Був середнього зросту, міцної статури. Від батька Володимир успадкував працьовитість та педантичність. Роль батька була визначальною у формуванні В. Кубійовича як українця та греко-католика. Матір - Марія з Добровольских, полька, донька власника ковбасної крамнички та малої їдальні в Новому Сончі. Рід Добровольских - жиди-вихрести.[3] В сім'ї розмовляли польською.

В однострої вояка Української Галицької Армії. 1918 рік

У 1906-10 р. навчався в народній школі Н. Сонча. 1910-18 р. навчався у Першій новосандецькій гімназії (типова класична).[4] 1918 року розпочав навчання в Ягеллонському університеті в Кракові, але воно було перерване війною в Галичині. У 19181919 рр. — артилерист в Українській Галицькій Армії. Після відступу УГА за Збруч в половині 1919 року залишився у Галичині, а відтак повернувся до Кракова, де продовжив навчання у 19191923 рр.

У 19281939 рр. — доцент Краківського (Яґеллонського) університету. Займався вивченням українських етнічних земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини та Румунії. 27-28 вересня 1929 у Львові відбувся перший Український з'їзд учителів географії, дійсним головою Президії було обрано доктора В. Кубійовича. З 1931 року — дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, голова його географічної секції. Як видатний географ брав участь у міжнародних наукових конгресах у Празі (1932), Варшаві (1934) і Болгарії (1936), де виступав з доповідями. У своїх дослідженнях польсько-українських окраїн Кубійович послідовно обстоював українські геополітичні інтереси і провадив наукову дискусію з польськими вченими, яких звинувачував в умисному підробленні статистичних даних в дослідженнях, за що в 1939 був позбавлений кафедри в Ягеллонському університеті.

У 19391940 рр. — професор УВУ (Український Вільний Університет) у Празі.

Як активний учасник українського національно-визвольного руху і щирий український патріот, проф. В. Кубійович в середині квітня 1940 року очолив Український Центральний Комітет (УЦК) у Кракові (був головою до 1944 р.), який координував діяльність українських громадсько-культурних організацій у Генеральній Губернії (Краків був її адміністраційним центром) і допомагав українським втікачам від більшовиків. Праця в УЦК в тих обставинах була важким тягарем, коли доводилося лавірувати між домаганнями німецької адміністрації та українських політичних груп.

Попри всі труднощі воєнного часу, УЦК, очолюваний ним, зробив дуже багато для піднесення української культури і авторитету українців. Зокрема, було добре скоординовано культурницьку і організаційну діяльність на найзахідніших українських землях (так зване Закерзоння), що були перед війною головним об'єктом посиленої полонізації. Засновано українське видавництво у Кракові. В Холмі повернуто православним Собор Різдва Пресвятої Богородиці.

Після приєднання Галичини до Генеральної Губернії в 1941 році поле діяльності УЦК значно розширилося. Зорганізовно Допомогові Комітети на місцях. За умов фактичної заборони на діяльність політичних партій УЦК став головним репрезентантом українців перед німецькою владою.

У квітні 1943 як голова УЦК став одним з організаторів Військової Управи, і зі свого боку докладав багато зусиль для формування частин дивізії військ СС «Галичина». Зокрема, разом з членами ВУ йому вдалось домогтися дозволу німецьких чинників на набір до української дивізії не тільки в Дистрикті Галичина, але й по всій Генеральній Губернії. У 1944 р. емігрував до Парижу.

Після розгорання польсько-української підпільної війни виступив із закликом припинити збройне протистояння. Його стараннями уникнули ґестапівських арештів чимало українських політичних і громадських діячів, було врятовано від концтабору багато євреїв (разом — кілька сотень осіб).

У 1945 році на пропозицію генерала Павла Шандрука стає його заступником у формованому тоді Українському Національному Комітеті (УНК). В розмові з Шандруком він висловився так: «Будучи ініціатором формування Дивізії „Галичина“, я дуже турбуюся її долею, і коли б УНК мав би їй допомогти, то його треба створити хоча б тільки для того.» За згодою обох фракцій ОУН Володимир Кубійович став представником Західної України в УНК.

Після закінчення Другої світової війни жив у еміграції в Німеччині і Франції, займаючись переважно науковою діяльністю. У 19471951 рр. — генеральний секретар НТШ, з 1952 — голова НТШ у Європі. Автор понад 80 наукових праць з географії України: «Територія i людність українських земель» (1935), «Атлас України і сумежних країв» (1937), «Географія українських і сумежних земель» (1938, 1943), «Українські етнічні групи Галичини» (1953) та ін.

Головний редактор «Енциклопедії Українознавства» (Париж — Нью-Йорк, 1955–1984) та «Encyclopedia of Ukraine» (Торонто, Баффало, Лондон, 1984–1985), Ukraine. A Concise Encyclopaedia (Торонто). Редактор українського видання праці Вольфа-Дітріха Гайке з історії Дивізії «Галичина», автор статей у «Вістях» Братства колишніх Вояків Дивізії, зокрема статті «Початки Української Дивізії „Галичина“». Також написав спогади «Мені 70» і «Українці в Генеральній Губернії 1939-41» (1975).

Помер 2 листопада 1985 р. у Сарселі (Франція), на 86-му році життя.

Пам'ять[ред.ред. код]

На честь В. Кубійовича названі вулиці у Львові, Коломиї та деяких інших містах.

Наукові праці[ред.ред. код]

«Encyclopedia of Ukraine»

Примітки[ред.ред. код]

  1. Олег Шаблій. Володимир Кубійович… С. 17
  2. Олег Шаблій. Володимир Кубійович… С. 18
  3. про це казав сам Кубійович, посилаючись на кузина Казімєжа Добровольского - академіка ПАН, професора Краківського університету, історика, соціолога.
  4. Олег Шаблій. Володимир Кубійович… С. 15-19

Література[ред.ред. код]

  1. Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  2. Професор Володимир Кубійович / Упорядн. О. І. Шаблій. — Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2006.
  3. Жуковський А. Діяльність Володимира Кубійовича на відтинку Енциклопедії Українознавства / «Український історик», 1986, № 03-04
  4. Олег Шаблій. Володимир Кубійович.— Париж — Львів: НТШ в Європі, «Фенікс», УАД, 1996.— 704 с., 41 іл. Фото — 32 ISBN 5-87332-047-0

Посилання[ред.ред. код]