Мури Софійського монастиря

Шаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: автор проектуШаблон:Визначна пам'ятка: невідомі параметри: веб-сторінка

Мури Софійського монастиря
Монастирські мури
50°27′11″ пн. ш. 30°30′55″ сх. д.
Статус	Пам'ятка архітектури національного значення
Статус спадщини	пам'ятка архітектури національного значення України
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ, Володимирська вулиця, 24
Тип будівлі	Мури
Будівник	муровий шафар Йосип
Будівництво	Перша половина XVIII століття — 1750
Мури Софійського монастиря (Україна)
Мури Софійського монастиря у Вікісховищі

Київ: Собор святої Софії і прилеглі монастирські споруди, Києво-Печерська лавра
Kiev: Saint-Sophia Cathedral and Related Monastic Buildings, Kiev-Pechersk Lavra
Світова спадщина
50°27′11″ пн. ш. 30°30′55″ сх. д.
Країна	Україна
Тип	Культурний
Критерії	I, II, III, IV
Об'єкт №	527
Регіон	Європа і Північна Америка
Зареєстровано:	1990 (14 сесія)
Мури Софійського монастиря у Вікісховищі

Мури Софійського монастиря огороджують колишню садибу Софійського монастиря, а нині Національного заповідника «Софія Київська», вздовж вулиць Володимирської, під незначним кутом до неї, Стрілецької, Георгіївського провулка та Софійської площі. До системи мурів входять дзвіниця, південна в'їзна вежа та Брама Заборовського, які забезпечували в'їзд до монастиря із сходу, півдня та заходу відповідно.

Мури у складі комплексу монастирських споруд собору Святої Софії внесені до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527. Пам'ятка культурної спадщини національного значення, охоронний номер пам'ятки № 1/9.

Історія

Будівництво монастирських мурів під орудою мурового шафара Йосипа розпочалося у першій половині XVIII століття, тривало 1745 року та завершилося в 1750 році. Спершу мури оточували садибу зусібіч. Вони пролягали приблизно по лініях сучасних вулиць Володимирської, Стрільцької, Рильського та Георгіївського провулків і Софійської площі. До лінії мурів у північно-східному куті включалася Г-подібна споруда, що була збудована одночасно з ними та складалася з ряду склепінчастих приміщень з окремим входами до кожного.

Після скасування монастиря 1786 року його садибу поділено між митрополичим домом, Софійським собором та Київською духовною консисторією. 1819 року на лінії мурів зафіксована митрополича кузня, 1838 року — заїзд. Того ж року зруйнувалася частина муру без даху, прилегла до Георгіївського цвинтаря. У 1839 році вздовж Володимирської вулиці до мурів з боку подвір'я прибудовано пристінний корпус. 1843 року проведено ремонт зруйнованої частини муру біля економічного правління митрополичого дому. У 1853 році буревій пошкодив 19-метрову ділянку муру, що знаходилася на чорному дворі консисторії. 1857 року огорожу кафедрального собору відремонтовано та побілено.

У 1872 році в мурованій огорожі на південно-східній частині, яка належала митрополичому будинку, було розташовано 10 мурованих крамниць під бляшаним дахом, одноповерховий вкриитий тесом будинок, брама для в'їзду з Софійської площі, головна в'їзна брама з двома мурованими спорудами обабіч (не збереглася до нашого часу).

Починаючи із середини XIX століття, монастирські мури поступово зносилися. Так, у 1851, 1885 та 1901 роках поступово було розібрано ділянку муру від південної в'їзної вежі до Георгіївського цвинтаря, що було пов'язано з розширенням будинку консисторії та влаштуванням проїзду з Володимирської вулиці в її двір. Також поступово зносився мур на Рильському провулку: такі дії були у 1860, 1898 та 1903 роках і робилися через зведення нових прибуткових будинків, що належали монастирю. У 1904, 1909 та 1911 роках поетапно розібрано мур на Стрілецькій вулиці. Таким чином, розміри мурів досягли сучасних розмірів.