Стапель (суднобудування)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Судно на поперечному стапелі до спуску
Спуск судна з поперечного стапеля

Ста́пель (від нід. stapel) (нім. Helling, Helgen) — нахилений до води й відповідно обладнаний майданчик елінгу, що являє собою залізобетонний, кам'яний або дерев'яний фундамент з високими опорами (кільблоками), а також вантажопідйомним та іншим устаткуванням, на якому будують, ремонтують і з якого спускають на воду судна.

Будівництво судна на стапелі[ред.ред. код]

Будівництво судна на стапелі починається з закладки судна. Як правило, будівництво судна на стапелі здійснюють шляхом збирання з готових блоків і секцій, виготовлених в спеціалізованих цехах. Можливість виготовлення блоків і секцій «під дахом» дозволяє підвищити якість їх збирання та скоротити час перебування судна на стапелі. Одночасно зі складанням корпусу відбувається монтаж великогабаритного обладнання.

Процес побудови судна на стапелі завершується спуском судна. Після спуску судна виконається його добудовування та дооснащення на плаву. Після спуску судна на стапелі відбувається закладання наступного судна, таким чином кількість стапелів та термін перебування судна на стапелі визначають продуктивність верфі, або судно- чи кораблебудівного заводу. За способом спускання судна стапелі поділяються на поперечні та поздовжні.

Поперечний стапель[ред.ред. код]

Поперечні стапелі розташовані паралельно до берегової лінії. В процесі спуску судна з поперечного стапеля воно рухається уздовж своєї поперечної осі.

Поздовжній стапель[ред.ред. код]

Поздовжні стапелі розташовані перпендикулярно до берегової лінії. В процесі спуску судна з поздовжнього стапеля воно рухається уздовж своєї поздовжньої осі.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Основы технологии судостроения: Учебник / В. Л. Александров, Г. В. Бавыкин, А. С. Рашковский и др. Под общ. ред. В. Ф. Соколова. – СПб.: Судостроение, 1995. – 400 с.
  • Гуревич И. М., 3еличенко А. Я., Кулик Ю. Г. Технология судостроения и судоремонта. Под ред. И. М. Гуревича. Учебник для вузов водн. трансп. М.: «Транспорт», 1976. 416 с.

Посилання[ред.ред. код]