Теорема про дедукцію

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теоре́ма про деду́кцію (ле́ма про деду́кцію, теоре́ма деду́кції) — один із фундаментальних результатів у теорії доведення, формалізує спосіб міркування, за якого для встановлення імплікації використовується як необхідна умова виведення. Використовується для встановлення існування висновків і доведень без їх побудови. Вперше явно сформулював і довів 1930 року Ербран, а без доведення використовував її 1928 року. Незалежно цей принцип сформулював 1930 року Тарський. За повідомленням Тарського, він знав і застосовував цей принцип ще 1921 року[1].

Формулювання для числення висловлень[ред. | ред. код]

  1. Якщо , то .
  2. Якщо , то .

Тут  — логічні формули (формальної теорії для числення висловлень), означає, що формула виводиться з формули (в теорії ), а означає, що формулу доведено (є теоремою теорії ). Знак означає логічну операцію імплікації.

Формулювання для теорій першого порядку[ред. | ред. код]

Нехай  — підмножина (можливо порожня) формул деякої теорії першого порядку , і  — формули теорії . Тоді, якщо існує таке виведення формули зі множини формул , в якому ні при якому застосуванні правила узагальнення[en] до формул, залежних у цьому виведенні від формули , не зв'язується жодна з вільних змінних формули , то .

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]