Фон (одиниця гучності)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Фон (дав.-гр. φωνή звук) — логарифмічна одиниця для оцінки рівня гучності звуку. Шкала фонів від шкали Децибел відрізняється тим, що в ній значення гучності корелюються із чутливістю людського слуху на різних частотах. У чистого тону із частотою 1000 Гц рівень у фонах чисельно дорівнює рівню в децибелах, для інших частот використають виправлення з таблиці або спеціального графіку - кривих рівних гучностей, що представляє собою стандартизоване (ISO 226) сімейство кривих, називаних також ізофонами.
Наприклад, якщо синусоїдальна хвиля частотою 100 Гц створює звуковий тиск рівнем 60 дб, то, провівши прямі, що відповідають цим значенням на діаграмі, знаходимо на їхньому перетинанні ізофону, що відповідає рівню гучності 50 тло, - виходить, даний звук має рівень гучності 50 тло.
Ізофона "0 тло", позначена пунктиром, характеризує поріг чутності звуків різної частоти для нормального слуха.
[ред.] Література і документація
- П. Линдсей, Д. Норман Переработка информации у человека — М: Мир, 1974
- Севашко А.В. Звукорежиссура и запись фонограмм. Профессиональное руководство — Изд.: Додэка-XXI, 2007
- Бурдун Г. Д., Базакуца В. А. Единицы физических величин — Х: Вища школа, 1984
- ISO 226:2003 Акустика. Нормальные кривые равной громкости
[ред.] Посилання
- Наличие звука и субъективное слуховое ощущение
- Звук: немного теории
- Шум в децибелах
- Широкополосный звуковой диффузер
