Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці
| Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці | |
|---|---|
 | |
| 50°28′11″ пн. ш. 30°31′08″ сх. д. / 50.46975200002777484° пн. ш. 30.519110000027779961° сх. д.Координати: 50°28′11″ пн. ш. 30°31′08″ сх. д. / 50.46975200002777484° пн. ш. 30.519110000027779961° сх. д. | |
| Тип споруди | Старообрядницький храм |
| Розташування |
 Україна, Київ |
| Стан | пам'ятка архітектури місцевого значення України |
| Епонім | Небовзяття Діви Марії |
  Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці (Україна) | |
 | |
 Церква Успіння Пресвятої Богородиці на Почайнинській вулиці у Вікісховищі | |
Храм в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці у м.Києві - кафедральний храм Древлеправославної Цекрви України. Розташований в Києві за адресою вулиця Почайнинська, будинок 26. До 1930-х років храм був освячений в ім'я Вознесіння Господнього.
Історія[ред. | ред. код]
Древлеправославні християни (старовіри) оселилися в Києві на початку XIX століття, в основному це були купці. Тоді ж вони відкрили підпільну каплицю, про існування якої стало відомо в 1811 році, коли вона згоріла під час Подільської пожежі. У 1813 році купець Іван Алексєєв побудував нову моленну на вулиці Черая бруд з східного боку гори Киселівки[1]. У 1860 році був побудований Успенський храм на Набережно-Микільській вулиці[2].
У 1863 році для храму Успіння Пресвятої Богородиці єпископом Балтським Варлаамом був висвячений на священика Куликов Кирило Іванович. Згодом відносини о.Кирила з громадою зіпсувалися, тому архієпископ Антоній (Шутов) зняв його з посади настоятеля, а для Успенського храму рукопоклав Кисільова Кирила Івановича[3]. У 1874 році о.Кирил Куликов влаштував Вознесенський храм у власному будинку на Почайнинській вулиці, за фактом чого в 1876 році поліція порушила справу. 21 вересня 1876 року Київська палата кримінального і цивільного суду закрила справу, так, як законом заборонялося перебудову селянських хат під древлеправославні молитовні, а про міські будинки нічого сказано не було[4]. У лютому 1888 року о.Кирил хотів покинути храм, посилаючись на матеріальну убогість, але єпископ Сильвестр не дозволив йому цього зробити[3].
У 1914 році настоятелем Успенського храму був протоієрей Полікарп Мясников, дияконом — Симон Іванович Маслов, головщіки — Василь Іванович Карпов і Іван Григорович Кольцов, церковним старостою — Терентій Іванович Крашенніков; настоятелем Вознесенського храму був о.Кирил Кисельов, дияконом — Петро Якович Гришакин, головщік — Семен Чистов[5].
Обидва храми були закриті радянською владою. У 1930-х роках богослужіння у Вознесенському храмі були відновлені, але тепер її освятили в ім'я Успіння Пресвятої Богородиці. Іконостас і церковне вбрання були перенесені сюди зі старого Успенського храму[6]. Значну роль в захисті Вознесенського храму зіграв Федір Євгенович Торлін (розстріляний в 1938 році, реабілітований в 1955 році)[7].
У 1988 році в цей храм з Вінниці була формально перенесена кафедра єпископа Київського, але храм знаходився в поганому стані і довгий час не мав постійного священика[8]. У 2004 році на кафедральний храм призначений о.Олексій Комендантов з Приморського, Кілійського району, Одеської області, завдяки якому почалося відродження храму[9]. Роками ведеться боротьба за повернення старого Успенського храму[10].
Станом на 2023 рік настоятель храму - протоієрей Сергій Столярчук[11].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Таранец, 2004, с. 193.
- ↑ Таранец, 2004, с. 195.
- ↑ а б Таранец, 2004, с. 200—201.
- ↑ Таранец, 2004, с. 194.
- ↑ Таранец, 2004, с. 201—202.
- ↑ Таранец, 2004, с. 202.
- ↑ Таранец, 2004, с. 203.
- ↑ Таранец, 2004, с. 204.
- ↑ Петров С. П. Киевская Русь и староверы. Проблемы преемственности Православия в условиях независимого государства Украины. Релігія в Україні. Архів оригіналу за 3 квітня 2019. Процитовано 3 квітня 2019.
- ↑ Старообрядцы требуют храм от КГГА. КиевВласть. 6 серпня 2012. Архів оригіналу за 3 квітня 2019. Процитовано 3 квітня 2019.
- ↑ Торжество в Киевской Архиепископии. Русская вера. 7 травня 2018. Архів оригіналу за 26 вересня 2020. Процитовано 3 квітня 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Таранец С. В. Старообрядчество города Киева и Киевской губернии. — К. : Национальная академия наук Украины, Институт Украинской археографии и источниковедения им. М. С. Грушевского, 2004. — 352 с. — ISBN 966-02-3386-8.