Часе, вперед!

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Часе, вперед!
рос. Время, вперёд!
Жанр драма
Режисер Михайло Швейцер
Софія Мількіна
Сценарист Валентин Катаєв
Михайло Швейцер
На основі Time, Forward!d
У головних
ролях
Інна Гула
Тамара Сьоміна
Сергій Юрський
Леонід Куравльов
Оператор Наум Ардашников
Юрій Гантман
Композитор Георгій Свиридов
Художник Абрам Фрейдін
Юрій Ракша
Кінокомпанія «Мосфільм»
Тривалість 147 хв.
Мова російська
Країна СРСР СРСР
Рік 1965
IMDb ID 0059888

«Часе, вперед!» (рос. Время, вперёд!) — радянська двосерійна виробнича драма 1965 року, екранізація однойменного роману Валентина Катаєва.

Сюжет[ред. | ред. код]

Травень 1930 року. Історична хроніка перших п'ятирічок плавно переходить у сюжет фільму. Один день на будівництві Магнітогорського металургійного комбінату.

Уранці з плаката-блискавки Шури Солдатової будівельники дізнаються про те, що трудівники Харкова встановили рекорд за кількістю замісів бетону за зміну. Дві бригади бетонників під керівництвом Іщенка та Ханумова рвуться в бій, щоб цей рекорд побити. Керівник 6-ї ділянки Маргулієс в складному становищі: налаштовувати підлеглих на трудові досягнення йому не потрібно, навпаки, необхідно стримати зайвий запал. Керівництво будівництва в особі Налбандова не заохочує гонитву за рекордами, вважаючи, що на чільне місце слід ставити ретельне планування і якість. Інша невелика сюжетна лінія пов'язана зі столичним письменником Огнієвим, які приїхав на всесоюзне будівництво за новими сюжетами. Отримавши з Москви розрахунки і зваживши всі можливості, Маргулієс дає Іщенку добро на рекорд.

Починається зміна, і бетонники готові зробити трудовий подвиг. Паралельно показані особисті проблеми героїв картини. Не витримавши суворих умов уральського будівництва, від виконроба Корнєєва йде дружина. А дружина бригадира Іщенка саме в цей день народжує, і йому доводиться терміново везти її до пологового будинку. Двоє членів його бригади Саєнко та Загіров — дармоїди, які розкладають інших робітників, і їх з ганьбою виганяють з колективу. Починається проливний дощ, що переходить в бурю. Несподівано закінчується цемент, і для продовження зміни Корнєєву доводиться всіма правдами і неправдами діставати його зі складу. Коли робітники перевищують показник харків'ян у 306 замісів, приходить неприємна новина: колеги з «Кузнецькбуду» побили рекорд і довели його до недосяжних, здавалося б, 402 замісів.

Зміна вже під кінець, але робочі несамовито продовжують бій за високий показник. Остання перешкода на шляху до рекорду — член аварійного штабу Семечкін, який вирішив у найвідповідальніший момент поставити на водопровід лічильник, що позбавило бетонників води. Маргулієс за допомогою стрільців воєнізованої охорони заарештовує перестрахувальника. Бригадир суперників Ханумов, що спостерігає за тим, що відбувається з боку, не витримує і допомагає Іщенку частково автоматизувати процес. У результаті до закінчення зміни бригада урочисто рапортує про «світовий рекорд» у 415 замісів. Перед завершенням вахти з'являється контрольна комісія, яка бере проби бетону, а очолює її Налбандов, який дає зрозуміти Маргулієсу, що це ще не кінець. Настає ніч. Давид Маргулієс все ще на ногах, він не відпочивав і нічого не їв. Він проводжає Шуру Солдатову. Як виявляється, їх пов'язують любовні відносини. Шура несподівано пропонує Давиду: «Заміж мене візьмеш?» — на що він відповідає: «Чи ти мене візьмеш?»

У ролях[ред. | ред. код]

Знімальна група[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]