Щит Геракла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Щит Геракла (дав.-гр. Ἀσπὶς Ἡρακλέους) — грецька поема з 480 гекзаметричних віршів[1][2], вперше написана Гесіодом[3][4]. Вірш заснований на гомерівському описі щита Ахілла у XVIII книзі «Іліади».

Сюжет[ред. | ред. код]

В основі поеми лежить епізод з подвигів Геракла, в якому він вбиває Кікноса, сина Ареса. Це, головним чином, є приводом для довгого опису щита героя. Щит виготовлений з бронзи, інкрустований дорогоцінними матеріалами: золотом, сріблом, слоновою кісткою та електрумом. У центрі щита зображено дракона, на голові якого сидить Еріда, богиня розбрату. Мотив оточений різноманітними фігурами, серед яких зміїні голови, центавромахія, зображення Олімпу та сцени з легенди про Персея.

Авторство та датування[ред. | ред. код]

Коротка передмова у верхній частині твору (рукописи) вказує на те, що вірші з 1 по 56 є уривками з 4-ї книги «Каталогу жінок»[en], що змусило Арістофана Візантійського припустити, що твір насправді не був гесіоїдним. На цій же підставі Мегакл Афінський, Аполлоній Родоський та Стесіхор також тяжіли до автентичності твору.

Гіпотеза Аристофана була підтверджена двома папірусами з Оксиринха, що містять частину Каталогу, яка передує 1-56 віршам «Щита», і перші вірші самого «Щита»[5]. Сам текст не залишає жодних сумнівів.

На основі зовнішніх і внутрішніх свідчень щит можна датувати початком 6 століття до нашої ери. Перші зображення міфу про Геракла та Кікна з'являються на аттичних вазах близько 565 року до н. е. і свідчать про добре знання твору, в тому числі деталей. У вступі до твору зазначено, як Стесіхор сприйняв атрибуцію Гесіода. Цей поет (автор нині втраченої поеми «Циклоп», яка розповідає про іншу традицію, ніж «Щит») творив між 570 та 540 роками до нашої ери. Це ставить кінцеву дату написання поеми близько 570 р. до н. е.

Український переклад[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Esiodo, Hesiodea quae supersunt omnia, a cura di Hermann Köchly e Gottfried Kinkel, Lipsia, 1870, pp. 142—185.
  2. Esiodo, Hesiodi carmina, a cura di Aloisius Rzach, Lipsia, Teubner, 1908, pp. 97-108.
  3. але не приписувана йому Арістофаном Візантійським
  4. Gennaro Perrotta, Esiodo, in Enciclopedia Italiana, vol. 14, Roma, 1932.
  5. P. Oxy. 2355 e P.Oxy. 2494 = fr. 195 MW

Посилання[ред. | ред. код]