Аратинга гаїтянський
| Аратинга гаїтянський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Psittacara chloropterus Souancé, 1856 | ||||||||||||||||
 Ареал виду | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| Aratinga chloroptera | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Арати́нга гаїтянський[2] (Psittacara chloropterus) — вид папугоподібних птахів родини папугових (Psittacidae)[3]. Ендемік острова Гаїті. Вимерлий пуерто-риканський аратинга раніше вважався підвидом гаїтянського аратинги, однак був визнаний окремим видом.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 30-33 см, вага 150 г. Забарвлення переважно зелене, на крилах червоні плями. Нижня сторона махових пер і хвоста жовтувато-зелена, на голові можуть бути червоні плямки. Райдужки жовті, навколо очей плями голої білої шкіри. Лапи сірувато-коричневі.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Гаїтянські аратинги мешкають в Домініканській Республіці і Гаїті, зокрема в горах Кордильєра-Сентраль, Сьєрра-де-Баоруко[en], Сьєрра-де-Неїба[de] і Сель, а також в парках деяких міст, таких як Санто-Домінго. Вони живуть у вологих і сухих тропічних лісах, в пальмових гаях, рідколіссях і саванах, на полях і плантаціях, в парках і садах. Зустрічаються парами або зграйками до 10 птахів, на висоті до 3000 м над рівнем моря. Гніздяться в дуплах дерев або в гніздах деревних термітів.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як вразливий. За оцінками дослідників, популяція гаїтянських аратинг становить від 1500 до 7000 дорослих птахів. Їм загрожує знищення природного середовища і знищення як шкідників посівів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Psittacara chloropterus: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 11 вересня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David (ред.). Parrots, cockatoos. IOC World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 11 вересня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Juniper & Parr (1998) Parrots: A Guide to Parrots of the World; ISBN 0-300-07453-0
- Forshaw (2006) Parrots of the World: An Identification Guide; ISBN 0-691-09251-6
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |