Energiewende

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад.

Energiewende (вимова [ʔenɐˈɡiːˌvɛndə] ( прослухати), укр. енергетичний перехід) — це постійний перехід Німеччини до низьковуглецевого, екологічно безпечного, надійного та доступного енергопостачання.[1] Нова система має намір значною мірою покладатися на відновлювані джерела енергії (зокрема, вітрову, фотоелектричну та гідроелектроенергію), енергоефективність та управління попитом на енергію.

Законодавча підтримка Energiewende була прийнята наприкінці 2010 року і включала скорочення викидів парникових газів на 80–95 % до 2050 року (порівняно з 1990 роком) і цільове використання відновлюваної енергії на 60 % до 2050 року[2] Німеччина вже досягла значного прогресу у досягненні мети скорочення викидів парникових газів до запровадження програми, досягнувши зниження на 27 % між 1990 і 2014 роками. Однак країні потрібно буде підтримувати середній рівень скорочення викидів парникових газів на рівні 3,5 % на рік, щоб досягти своєї мети енергетичного переходу, що дорівнює максимальному історичному значенню на цей час.[3] Загальний енергетичний баланс Німеччини все ще має високу частку CO2 через значне використання вугілля та викопного газу.[4]

У рамках Energiewende Німеччина поступово відмовилася від атомної енергетики у 2023 році[5] і планує вивести з експлуатації всі існуючі вугільні електростанції до 2038 року[6] Дострокове виведення з експлуатації ядерних реакторів країни було особливо суперечливим.[7][8]

Історія[ред. | ред. код]

Основні відновлювані джерела енергії в Німеччині: біомаса, енергія вітру та фотогальваніка

Ключовий політичний документ, що описує енергетичний перехід, був опублікований урядом Німеччини у вересні 2010 року, приблизно за шість місяців до аварії на АЕС у Фукусімі.[1] Законодавча підтримка прийнята у вересні 2010 року. 6 червня 2011 року, після аварії на Фукусімі, уряд зосередився на відмові від ядерної енергетики.[9] Пізніше цю програму назвали «вендеттою Німеччини проти ядерної енергетики» і приписали зростаючому впливу ідеологічно антиядерних зелених рухів у мейнстрімі політики.[10] У 2014 році тодішній федеральний міністр економіки та енергетики Зігмар Габріель лобіював шведську компанію Vattenfall щодо продовження інвестицій у шахти бурого вугілля в Німеччині, пояснюючи, це тим, що «ми не можемо одночасно відмовитися від атомної енергетики та виробництва електроенергії на основі вугілля».[11] Подібну заяву Габріеля згадав Джеймс Хансен у своїй книзі 2009 року " Шторми моїх онуків " — Габріель стверджував, що «використання вугілля було важливим, оскільки Німеччина збиралася поступово відмовитися від ядерної енергетики. Крапка. Це було політичне рішення, і це було не підлягає обговоренню».[12]

У 2011 році Комітету з питань етики з безпечного енергопостачання було доручено оцінити доцільність відмови від ядерної енергетики та переходу на відновлювані джерела енергії, і він дійшов висновку, що повної відмови від ядерних електростанцій можна було досягнути в найближче десятиліття.[13]

У 2019 році Федеральний суд аудиторів Німеччини визначив, що програма коштувала 160 мільярдів євро за останні 5 років, і розкритикував витрати за те, що вони «надзвичайно непропорційні результатам». Попри широку початкову підтримку, станом на 2019 рік програма сприймається як «дорога, хаотична та несправедлива» та «масовий провал».[14]

Після російського вторгнення в Україну у 2022 Німеччина оголосила, що відновить 10 ГВт вугільні електростанції, щоб нібито «економити природний газ» після недавнього дефіциту в Європі[15]. Це призвело до подальшої критики стратегії Energiewende та того, як це вплинуло на різні країни Європи. Міхаель Кречмер (CDU) оголосив Energiewende провалом, підкресливши, що відновлювана генерація є недостатньою, а можливості базового навантаження досягли своєї межі. Він закликав скасувати поетапне припинення ядерної енергетики та перезапустити реактори, що залишилися, доки не буде створена нова здійсненна стратегія[16].

З лютого 2022 точилися гарячі дебати щодо призупинення поетапного виведення ядерних реакторів та перезапуску ще діючих реакторів, щоб краще впоратися з енергетичною кризою, спричиненою російським вторгненням в Україну[17]. Також у серпні 2022 німецька контррозвідка почала розслідування щодо двох високопосадовців міністерства енергетики Німеччини, підозрюваних у представленні інтересів Росії[18].

У березні 2024 Федеральниц суд аудиторів опублікував звіт, у якому оцінив політику як таку, що не відповідає цілям за низкою пунктів: запланована частка відновлюваної енергії у 80% потребує диспетчеризованих джерел, але передбачувані 10 ГВт виробництва викопного газу не є ні достатніми, ні в розкладі; розширення електричної мережі відстає від графіка на 6000 км і 7 років; безпека ланцюга постачання оцінена недостатньо; системні витрати на забезпечення 24/7 генерації недооцінені та базуються на сценаріях «найкращого випадку»; встановлена потужність у ВДЕ також відстає від графіка на 30%, тоді як очікується зростання попиту на 30% внаслідок електрифікації теплопостачання та транспорту[19][20].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Federal Ministry of Economics and Technology (BMWi); Federal Ministry for the Environment, Nature Conservation and Nuclear Safety (BMU) (28 September 2010). Energy concept for an environmentally sound, reliable and affordable energy supply (PDF). Berlin, Germany: Federal Ministry of Economics and Technology (BMWi). Архів оригіналу (PDF) за 6 October 2016. Процитовано 1 травня 2016.
  2. ↑ The Energy of the Future: Fourth "Energy Transition" Monitoring Report — Summary (PDF). Berlin, Germany: Federal Ministry for Economic Affairs and Energy (BMWi). November 2015. Процитовано 18 листопада 2017.
  3. ↑ Hillebrandt, Katharina, ред. (2015). Pathways to deep decarbonization in Germany (PDF). Sustainable Development Solutions Network (SDSN) and Institute for Sustainable Development and International Relations (IDDRI). Архів оригіналу (PDF) за 9 вересня 2016. Процитовано 28 квітня 2016.
  4. ↑ Atomkraftwerke in Deutschland. Bundesministerium für Umwelt, Naturschutz, nukleare Sicherheit und Verbraucherschutz (нім.). Архів оригіналу за 24 березня 2022. Процитовано 26 березня 2022.
  5. ↑ Kernkraft. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 26 грудня 2020.
  6. ↑ Bund und Länder einigen sich auf Stilllegungspfad zum Kohleausstieg. Bundesregierung. 16 January 2020.
  7. ↑ Bruninx, Kenneth; Madzharov, Darin; Delarue, Erik; D'haeseleer, William (2013). Impact of the German nuclear phase-out on Europe's electricity generation — a comprehensive study. Energy Policy. 60: 251—261. doi:10.1016/j.enpol.2013.05.026. Процитовано 12 травня 2016.
  8. ↑ Reflections on Germany's nuclear phaseout - Nuclear Engineering International. www.neimagazine.com. Процитовано 28 травня 2020.
  9. ↑ The Federal Government's energy concept of 2010 and the transformation of the energy system of 2011 (PDF). Bonn, Germany: Federal Ministry for the Environment, Nature Conservation, and Nuclear Safety (BMU). October 2011. Архів оригіналу (PDF) за 6 October 2016. Процитовано 16 червня 2016.
  10. ↑ A Tale of Two Decarbonizations. The Breakthrough Institute (англ.). Процитовано 21 липня 2020.
  11. ↑ Letter from Sigmar Gabriel to Stefan Loevfen (PDF). 13 жовтня 2014.
  12. ↑ Hansen, James (2009). Storms of my grandchildren. Bloomsbury Publishing USA. ISBN 978-1608195022.
  13. ↑ Deutschlands Energiewende – Ein Gemeinschaftswerk für die Zukunft (PDF). Ethik-Kommission Sichere Energieversorgung. 30 травня 2011.
  14. ↑ Traufetter, Gerald; Schultz, Stefan; Jung, Alexander; Dohmen, Frank (13 May 2019). German failure on the road to a renewable future. Der Spiegel International (англ.). Hamburg, Germany. Процитовано 16 лютого 2021.
  15. ↑ Eddy, Melissa (19 June 2022). Germany will fire up coal plants again in an effort to save natural gas. The New York Times.
  16. ↑ CDU-Vize Kretschmer hält Energiewende für gescheitert. Der Spiegel (нім.). 1 August 2022. ISSN 2195-1349. Процитовано 3 August 2022.
  17. ↑ Germany rethinks nuclear power exit due to threat of winter energy crunch. Financial Times. 26 July 2022. Процитовано 3 August 2022.
  18. ↑ ZEIT ONLINE | Lesen Sie zeit.de mit Werbung oder im PUR-Abo. Sie haben die Wahl. www.zeit.de. Процитовано 1 September 2022.
  19. ↑ Bericht nach § 99 BHO zur Umsetzung der Energiewende im Hinblick auf die Versorgungssicherheit, Bezahlbarkeit und Umweltverträglichkeit der Stromversorgung (PDF). Bundesrechnungshof. 7 березня 2024.
  20. ↑ Court of Auditors considers power supply jeopardised - energate messenger.com. www.energate-messenger.com (англ.). Процитовано 3 квітня 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Energiewende&oldid=42375274