Сплюшка кенійська
| Сплюшка кенійська | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Пара кенійських сплюшок
| ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Otus ireneae Ripley, 1966 | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Сплюшка кенійська[2] (Otus ireneae) — вид совоподібних птахів родини совових (Strigidae)[3]. Мешкає в Кенії і Танзанії.
Опис[ред. | ред. код]
.jpg)
Довжина птаха становить 15-18 см, вага 45-55 г. Забарвлення існує в сірувато-коричневій, бурій і рудувато-коричневій морфах. Представники рудуватої морфи мають рівномірне забарвлення, за винятком білих плям на плечах, у представників сірої і бурої морф нижня частина тіла сірувато-коричнева, поцяткована білими плямами з чорними краями і чорними смужками. Пір'яні "вуха" на голові слабо виражені, плямисті. Очі жовті, дзьоб світло-зеленувато-жовтий. Голос — м'яке угукання «ту-ту-ту», яке повторюється до 10 і більше разів протягом хвилини, і яке нагадує крик барбіона[4].
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Кенійські сплюшки були вперше відкриті у 1966 році в Національному парку Арабуко-Сококе на узбережжі Кенії. Пізніше були відкриті також дві ізольовані популяції в заповіднику Дакатча в Кенії та в заповідниках Манго і Квамгумі, розташованих в Танзанії, на схід від гір Усамбара[5]. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, в яких переважають Cynometra і Manilkara, також в лісах Afzelia і Brachylaena. Зустрічаються на висоті до 400 м над рівнем моря. Ведуть нічний спосіб життя, живляться жуками та іншими комахами[6].
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як такий, що перебуває під загрозою зникнення. За оцінками дослідників, популяція кенійських сплюшок становить від 3500 до 15000 птахів[7]. Їм загрожує знищення природного середовища.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Otus ireneae: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 03 жовтня 2022
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Owls. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 03 жовтня 2022.
- ↑ Virani, Munir Z.; Njoroge, Peter; Gordon, Ian (8 липня 2010). Disconcerting trends in populations of the endangered Sokoke Scops OwlOtus ireneae in the Arabuko-Sokoke Forest, Kenya. Ostrich (англ.). 81 (2): 155—158. doi:10.2989/00306525.2010.488429. ISSN 0030-6525. S2CID 54207275.
- ↑ Monadjem, Ara; Virani, Munir Z.; Jackson, Colin; Reside, April (June 2013). Rapid decline and shift in the future distribution predicted for the endangered Sokoke Scops Owl Otus ireneae due to climate change. Bird Conservation International (англ.). 23 (2): 247—258. doi:10.1017/S0959270912000330. ISSN 0959-2709.
- ↑ Virani, Munir (January 2000). Home range and movement patterns of Sokoke Scops Owl Otus ireneae. Ostrich. 71 (1–2): 139—142. doi:10.1080/00306525.2000.9639892. ISSN 0030-6525. S2CID 85429560.
- ↑ Evans, Tom (1997). Preliminary estimates of the population density of the Sokoke scops owl Otus ireneae Ripley in the East Usambara lowlands, Tanzania. African Journal of Ecology (англ.). 35 (4): 303—311. doi:10.1111/j.1365-2028.1997.093-89093.x. ISSN 1365-2028.
Джерела[ред. | ред. код]
- Claus König, Friedhelm Weick: Owls of the World. Christopher Helm, London 2008, ISBN 978-0-7136-6548-2
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |