Rhinocyllus

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Rhinocyllus
Довгоносик Rhinocyllus conicus (Frölich, 1792). США
Довгоносик Rhinocyllus conicus (Frölich, 1792). США
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Підцарство: Справжні багатоклітинні тварини (Eumetazoa)
Тип: Членистоногі (Arthropoda)
Клас: Комахи (Insecta)
Підклас: Крилаті комахи (Pterygota)
Інфраклас: Новокрилі (Neoptera)
Надряд: Голометабола (Holometabola)
Ряд: Твердокрилі (Coleoptera)
Підряд: Всеїдні жуки (Polyphaga)
Надродина: Довгоносикоподібні (Curculionoidea)
Родина: Довгоносики (Curculionidae)
Підродина: Lixinae
Триба: Lixini
Рід: Rhinocyllus
Germar, 1817
Посилання
Вікісховище: Rhinocyllus
Віківиди: Rhinocyllus
EOL: 65360
ITIS: 617026
NCBI: 202165
Fossilworks: 139159

Rhinocýllus  — рід жуків родини Довгоносики (Curculionidae).

Зовнішній вигляд[ред. | ред. код]

До цього роду відносяться жуки, довжина тіла яких знаходиться у межах 3.7-6.9 мм[1]. Основні ознаки[2]:

  • вусикові борозенки йдуть різко на низ головотрубки і звичайно доходять до нижнього краю ока;
  • головотрубка широка, зверху із глибокою широкою борозенкою, края валикоподібно припідняти;
  • передньогруди перед тазиками не мають борозенки для головотрубки;
  • кігтики різної довжини;
  • верх тіла вкритий густими трохи припіднятими волосками.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Життєвий цикл вивченого у цьому відношенні виду Rhinocyllus conicus тісно пов'язаний із рослинами з родини Айстрові. В Україні це найчастіше осот Cirsium ukranicum Bess. ex DC. Імаго живляться зеленими частинами рослин, яйця по одному відкладаються на поверхню суцвіття-кошика, у отвір, який заздалегідь вигризає самиця. Личинки прокладає собі тунель всередину кошика і живляться незрілим насінням та оточуючими тканинами[3].

Географічне поширення[ред. | ред. код]

Ареал роду охоплює майже всю Палеарктику, крім півночі, завдяки одному виду. У решти ареали значно менші. Один вид роду мешкає в Україні[4], два види інтродуковані до Афротропіки, Неарктики та Австралійської області(див. нижче).

Класифікація[ред. | ред. код]

У цьому роді два підроди: Rhynocyllus s. str. та Rhynolarinus і чотири види[1]. Вид української фауни позначений кольором:

  • Rhinocyllus conicus (Frölich, 1792) — майже вся Європа (включаючи Нідерланди й Прибалтику), Закавказзя, Північна Африка, Західний Сибір, Казахстан, Далекий Схід, Північно-Західний Китай, Середня Азія, Туреччина, Ізраїль, Афротропіка, інтродукований до Північної Америки, Австралії та Нової Зеландії.
  • Rhinocyllus oblongus Capiomont, 1873 — Португалія, Іспанія, Італія, Греція, Північна Африка, Ізраїль, Туреччина
  • Rhinocyllus turkeslanicus Desbrochers des Loges, 1900 — Туркестан
  • Rhynolarinus alpinus Gultekin, Diott, Caldara, 2019 - Ломбардія (Північна Італія)

Практичне значення[ред. | ред. код]

Один вид цього роду (див. вище) завезений до Північної Америки, Африки, Австралії та Нової Зеландії для пригнічення популяцій будяків  — злісних пасовищних бур'янів[5]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Gültekin, L., Diotti, L., Caldara R. 2019. On the genus Rhinocyllus Germar (Coleoptera: Curculionidae: Lixinae) with description of a new subgenus and a new species from Italy // Journal of Insect Biodiversity, 11(1): 10–23
  2. Тер-Минасян М. Е. Жуки-долгоносики подсемейства Cleoninae фауны СССР. Л.: Наука, 1967, с. 49-52
  3. Воловник С. В. О распространении и экологии некоторых видов долгоносиков-клеонин (Coleopetra, Curculionidae). II. Роды Rhinocyllus Germ., Eustenopus Petri и Lachnaeus Schonh.// Энтомол. обозр., 1993. — Т. 72. — Вып. 3. — С. 586—590. http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf18.htm [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  4. Воловник С. В. Видовой состав и распространение клеонин (Coleoptera, Curculionidae, Cleoninae) степной зоны Украины // Вестник зоологии, 1984, № 6. С. 39-43.http://www.zin.ru/Animalia/Coleoptera/rus/vlvpdf12.htm
  5. Kok, L.T., Surles, W.W. Successful Biocontrol of Musk Thistle by an Introduced Weevil, Rhinocyllus conicus // Environmental Entomology, 1975. — V. 4. — # 6. — P. 1025—1027.