Шпаркос західний
| Шпаркос західний | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Sturnella neglecta Audubon, 1844[2][3] | ||||||||||||||||
 Ареал виду Гніздування Проживання впродовж року Зимування | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Шпа́ркос західний[4] (Sturnella neglecta) — вид горобцеподібних птахів родини трупіалових (Icteridae). Мешкає в Північній Америці. Є офіційним символом штатів Монтана, Канзас, Небраска, Північна Дакота, Орегон і Вайомінг.
Опис[ред. | ред. код]
_(7063379033)_(cropped).jpg)
Довжина птаха становить 16-26 см, розмах крил 41 см, вага 88-116 г. Самці є дещо більшими за самиць. Верхня частина тіла переважно коричнева, поцяткована чорними смужками. Нижня частина тіла жовта, на грудях чорний "комір", боки білі, поцятковані чорними смужками. Над очима світлі "брови", перед очима вони жовті, через очі ідуть темні смуги. Хвіст короткий, лапи довгі, дзьоб довгий, загострений. Спів — мелодійний щебет, що відрізняється від більш простих посвистів східного шпаркоса. Птахи співають, сівши на високо розташоване сідало.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють два підвиди:[5]
- S. n. neglecta Audubon, 1844 — південно-західна і центральна Канада, захід США;
- S. n. confluenta Rathbun, 1917 — тихоокеанське узбережжя Канади і США (від південно-західної Британської Колумбії до Орегону).
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Західні шпаркоси мешкають на заході Північної Америки, в Канаді, США і північній Мексиці. Вони живуть на луках, в преріях і на покинутих полях, на висоті до 2800 м над рівнем моря. В регіонах, де ареал західних шпаркосів перетинається з ареалом східних шпаркосів, вони віддають перевагу більш сухим місцевостям, рідше порослим рослинністю. Зазвичай ці птахи не схрещуються і захищають території один від одного. На більшій частині ареалу західні шпаркоси є осілими птахами, деякі північні популяції взимку мігрують на південь. Ці птахи були також інтродуковані на гавайський острів Кауаї, де успішно прижилися. В червні 2002 році західний шпаркос був помічений на Чукотському півострові.
Поведінка[ред. | ред. код]
Західні шпаркоси живляться переважно жуками, мурахами, кониками, цвіркунами та іншими комахами. Взимку і ранньою весною в їх раціоні велику роль відіграє зерно, восени насіння трав. Іноді вони живляться яйцями птахів або навіть падлом. Птахи шукають їжу на землі, в траві або в чагарниках.
Сезон розмноження в США триває переважно з квітня по серпень. Самці часто одночасно розмножуються з кількома самицями. Гніздо чашоподібне з куполоподібним "дашком", розміщується в густій траві. В кладці від 3 до 7 білих, поцяткованих коричнюватими плямками яєць розміром 28×21 мм. Інкубаційний період триває 13-15 днів, насиджують самиці. Самці приносять до гнізда комах, якими самиці годують пташенят. Пташенята покидають гніздо через 10-12 днів після вилуплення, починають літати вони на 21 день життя. Батьки продовжують піклуватися про них ще протягом 2 тижнів. За сезон може вилупитися два виводки[6]. Західні шпаркоси іноді стають жертвами гніздового паразитизму буроголових вашерів.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Sturnella neglecta: інформація на сайті МСОП (версія 2022.1) (англ.) 09 вересня 2022
- ↑ Audubon, John James (1844). Missouri Meadow-lark. The Birds of America, from drawings made in the United States and their territories. Т. 7. New York: J.B. Chevalier. с. 339—341, Plate 489.
- ↑ Allen, Paul; M'Vickar, Archibald, ред. (1843). History of the expedition under the command of Captains Lewis and Clark, to the sources of the Missouri, thence across the Rocky Mountains and down the river Columbia to the Pacific Ocean : performed during the years 1804, 1805, 18066 by order of the government of the United States. Т. 1. New York: Harper and Brothers. с. 236.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Oropendolas, orioles, blackbirds. World Bird List Version 12.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 09 вересня 2022.
- ↑ Davis, S.K.; Lanyon, W.E. (2020). Poole, A.F. (ред.). Western Meadowlark (Sturnella neglecta), version 1.0. Birds of the World. Ithaca, NY, USA: Cornell Lab of Ornithology. Процитовано 10 October 2020.
Джерела[ред. | ред. код]
- Jaramillo, Alvaro; Burke, Peter (1999). New World Blackbirds. London: Christopher Helm. ISBN 0-7136-4333-1.
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |