Вентиль (електротехніка)
Вентиль в електротехніці — це загальна назва для пристроїв, опір яких залежить від напрямку струму, що протікає через них (або полярності прикладеної до нього напруги)[1][2]. Можна уявити вентиль як ключ, який замикається при одній полярності напруги, що прикладена до нього, і розмикається при іншій. У ідеального вентиля провідність при одному напрямку струму нескінченна, в іншому напрямку дорівнює нулю. В реальності опір приладів, що використовуються як вентилі, може бути не тільки скінченним, але і може залежати від величини напруги на них і струму, що проходить через них.[3]
Вентилі можуть бути керованими та некерованими. Керований вентиль відрізняється тим, що відкриттям/закриттям його управляє не тільки прикладена до основних виходів напруга, але і сигнал, що подається на додатковий керуючий вхід. Прикладом некерованого вентиля є випрямний діод, а керованого — тиристор.[4]
За принципом дії вентилі можна розділити на електронні та іонні (газотрони[ru], ігнітрони, електролітичні). Електронні у свою чергу бувають вакуумними та напівпровідниковими.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ В.В. Китаев и др. Электропитание устройств связи. — М. : Связь, 1975. — 328 с. — 24000 прим.
- ↑ Вентиль. ВУЕ (укр.). Процитовано 2 лютого 2024.
- ↑ Маляр, В.С. (2012). Теоретичні основи електротехніки. Електричні кола: навч. посібник (PDF) (українською) . Львів: Видавництво Львівської політехніки. с. 296. ISBN 978-617-607-270-6.
- ↑ Казачковський, М.М. (1999). Керовані випрямлячі: Навчальний посібник (PDF) (українською) . Дніпропетровськ: НГА Україн. с. 4, 8.
Джерела[ред. | ред. код]
- Вентиль электрический // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : Советская энциклопедия, 1969—1978.