Вікіпедія:УРЕ/Том 1/АЛЮМІНІЙОВІ СПЛАВИ - АНГЛІЙСЬКА МОВА/Тексти

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

АЛЮМІНІЙОВІ СПЛАВИ — легкі сплави на алюмінійовій основі, до складу яких входить один або кілька легуючих елементів. А. с. мають високі механічні властивості. Застосовуються в авіац., суднобудівній, автомобільній, приладобудівній та ін. галузях промисловості, а також у виробн. предметів народ. споживання. А. с. поділяють на дві осн. групи: ливарні, з яких виготовляють фасонне литво, і сплави, що деформуються (листи, дріт, прутки, плити, профілі, стрічки і труби). Сплави 2-ї групи пластичніші і міцніші від ливарних сплавів, тому вони піддаються прокатуванню, пресуванню, волочінню та ін. видам деформації і застосовуються для гарячого кування і штампування різних деталей (картери двигунів, лопаті повітряних гвинтів тощо).

АЛЮМІНОТЕРМІЯ (алюміній і грец. θερμη — теплота) — спосіб одержання металів і сплавів відновленням окисів металів порошком алюмінію. А. відкрив М. М. Бекетов (Харків, в 1859—65); широко почали застосовувати А. після розроблення пром. методів одержання алюмінію і після робіт Г. Гольдшмідта (в 1894—1910), С. Ф. Жемчужного (в 1914—16). А. заснована на реакції 3MnОm + 2mAl = mAl2O3 + 3nM + Q, де Q — теплота реакції, яка для нормального ходу А. повинна становити не менше 550 кал на 1 г шихти (правило Жемчужного). А. застосовують для зварювання стиків, рейок, для утворення високих т-р (бл. 3000°) у запалювальних снарядах та ін.

«АЛЮМІНУМ КОМПАНІ ОФ АМЕРІКА» (Aluminum Company of America) — найбільший в США алюміншовий трест. Засн. в 1888. До 1907 називався «Піттсбург рідакшн К°». Охоплює бл. 50% виробн. алюм. пром-сті США. «АЛКОА» та її дочірні підприємства контролюють понад 90% алюм. пром-сті Канади, боксит. рудники в Брит. Гвіані та на о. Ямайка, з-ди в Норвегії, Великобританії, Швейцарії, Індії, Австралії, Мексіці та Пд. Америці. Верховоди «АЛКОА» — фінансові магнати (група Меллона), які, експлуатуючи народи ряду країн, наживаються на гонці озброєнь, заінтересовані в експансіоністській політиці США. Див. Трест.

АЛЮМОСИЛІКАТИ — група мінералів з великим вмістом алюмінію, виділена 1891 В. І. Вернадським з класу силікатів. За його визначенням, глинозем і кремнезем відіграють в А. однакову роль, обидва є кислотними ангідридами, а самі А. та їхні аналоги розглядаються як похідні комплексних крем-неглиноземистих та аналогічних ангідридів. Рентгеноструктурні аналізи підтвердили погляди В. І. Вернадського на роль алюмінію в конституції силікатів і дозволили розділити силікати, що містять алюміній, на дві групи— А. і силікати алюмінію. Тепер А. називають тільки такі силікати, в яких алюміній, подібно до кремнію, має четверну координацію (тобто кожний атом алюмінію оточують 4 атоми кисню) і навіть може ізоморфно заміщувати кремній. Таким чином, в А. роль глинозему є близькою (але не тотожною) до ролі кремнезему. До А. належать польові шпати, фельдгипатоїди, цеоліти, скаполіти, слюди та ін. До силікатів алюмінію належать гранати, каолін та ін. А. відрізняються від силікатів алюмінію меншою твердістю та кислотостійкістю, заниженим світлозаломленням, меншою величиною питомої ваги, ясним забарвленням тощо.

Літ.: Лазаренко Е. К. Курс минералогии. К., 195І; Соболев В. С. Введение в минералогию силикатов. Львов, 19 49; Бетехтин А. Г. Курс минералогии. Изд. 2. М., 1956.

АЛЯБ'ЄВ Олександр Олександрович (15. VIII 1787—6. III 1851) — російський композитор. Учасник Вітчизн. війни 1812. На поч. 20-х рр вийшов у відставку і зайнявся музикою. Один з перших ввів у рос. романс громадянські мотиви, теми патріотизму та співчуття знедоленим. А. написав 6 опер (серед них «Місячна ніч, або Домовики», «Аммалатбек»), балет «Чарівний барабан», оркестрові твори (в т. ч. симфонію), фп. п'єси, хори, романси. Серед них популярні «Іртиш», «Вечірній дзвін», «Соловей» та ін. А. виявляв великий інтерес до народ. пісень (рос, укр., кавк.). Автор збірки гармонізацій укр. народ. пісень «Голоси українських пісень», виданої М. Максимовичем у Москві 1834.

АЛЯСКА — вузький і довгий півострів на Пн. Зх. Америки між Брістольською затокою Берінгового м. і Тихим океаном. Належить США, пл. 22 тис. км2. Вздовж А. простягається Алеутський хр., який має вулкани. Вершина — вулкан Павлова, 2712 м. Діючий вулкан Катмай (2286 м). А. лежить в перехідній зоні між арктичним кліматом Берінгового м. і теплим кліматом протоки Шеліхова. На пн. схилах Алеутського хр. рослинність переважно тундрово-лучна, з тварин характ. песець На пд.-сх. схилах хвойні ліси, вільхові зарості. Осн. заняття населення — рибальство і полювання на китів, тюленів тощо. АЛЯСКА — штат США на крайньому Пн. Зх. Америки. Крім материкової частини,

<img src="part6-1.jpg" alt="part6-1.jpg" width="156" height="205">

до А. належать п-ів Аляска, о-ви Алеутські, Прибилова, Кодьяк, архіпелаг Олександра та ін. Пл. 1519 тис. км2. Нас. 213 тис. чол. (1958), в т. ч. понад 50 тис. військовослужбовців. Корінне нас. (бл. 40 тис. чол.) — індіанці, ескімоси, алеути. Адм. ц. —Джуно (7 тис. ж.). Більшу ч. території А. займають плоскогір'я і гори. На Пд. — хребти Аляскин-ський (вершина Мак-Кінлі 6194 м — найвища точка Пн. Америки), Алеутський та ін» На Пн. — хребет Брукса (до 2800 м). Серед. ч. — плоскогір'я Юкон. Клімат тихоокеанського узбережжя — морський, вологий; внутрішніх р-нів — континентальний, субарктичний; пн. р-нів — арктичний. Найважливіші ріки — Юкон, Кускокуїм, Кол-вілл. А. лежить у межах двох рослинних зон— тундри, яка займає більшу ч. території, і тайги (пд. узбережжя і долини пд. рік). Велику роль у розвитку А. відіграли росіяни. Перші описи А. зроблені Федоровим, Гвоздьовим, Чириковим і Берінгом (1728— 41). 1784 Шеліхов заснував рос. поселення на о. Кодьяк. Дальше освоєння і заселення А. пов'язане з діяльністю створеної 1799 Російсько-американської компанії, що натрапляла на гостру конкуренцію англійців і американців. Росіяни на А. обладнали обсерваторію, верфі, б-ку, школи, організували заготівлю хутра. 1867 уряд царської Росії за 7,2 млн. дол. продав А. разом з Алеутськими о-вами США. А. спершу входила до США як адм. округ, а потім як «територія» без місцевого самоврядування. У 1959 А. перетворена в 49-й штат США. Осн. галузі г-ва: рибальство та переробка риби, гірничо-доб. пром-сть — видобування золота (6686 кг 1957), вугілля (743 тис. т 1957), срібла, платини, виробн. целюлози, хутровий промисел. С. г. розвинуте слабо. Корінне нас. веде напівнатуральне г-во. Довж. залізниць 910 км, шосе — бл. 6 тис. км. А. зв'язана з США шосе і нафтопроводом (через Канаду), авіаційними та морськими лініями. На території А. розташовані численні аеродроми, військово-повітряні і військово-морські бази, а також майданчики для запуску ракет.

АЛЯСКИНСЬКА ЗАТОКА - широка затока Тихого ок. між п-овом Аляска і материком Пн. Америки. В А. з. розташований порт Сьюард, зв'язаний залізницею з центром штату Аляска.

АЛЯСКИНСЬКА ТЕЧІЯ — тепла течія, що проходить у Тихому ок. і омиває пн.-зх. узбережжя Пн. Америки. А. т. — продовження пн. відгалуження течії Куросіво. Швидкість А. т. бл. 1,5 км/год. Т-ра бл. +12°.

АЛЬ-АЗГАР (араб. «азгар» — блискучий, яскравий) — вища мусульм. богословська школа в Каїрі, центр підготовки духівництва для Єгипту та ін. країн Сходу, а раніше і царської Росії. Засн. 972. Предмети навчання: Коран, мусульм. право, араб. мова, логіка тощо. З кін. 19 ст. А.-А. частково став центром буржуазно-реформістського, т. з. «модерністського» руху в ісламі. В зв'язку з цим у А.-А. була проведена деяка реформа викладання, запроваджено вивчення точних наук та природознавства. Проте А.-А. залишався центром консервативних, реакційно-релігійних вчень. Слухачі А.-А. брали участь у повстаннях проти франц. окупантів, виступали проти англ. колонізаторів, але були проти революції та участі в ній народ. мас. При А.-А. існує б-ка, відома своїми фондами араб. рукописів.

Літ.: Кримський А. Старий схоластичний мусульманський університет при мечеті Азгар у Каїрі. В кн.: Кримський А., Боголюбський О. До історії вищої освіти у арабів та дещо про Арабську академію наук. К., 1928.

АЛЬБ — див. Альбський вік і ярус.

АЛЬБА Фернандо де Толедо, герцог (1507— 82) — ісп. полководець і держ. діяч. Брав участь у війнах ісп. короля Карла І в Європі. Як намісник Нідерландів (1567—73) А. відзначився винятковою жорстокістю у придушенні революц. виступів населення (див. Нідерландська буржуазна революція 16 століття), проте підкорити Нідерланди не зміг і був звідти відкликаний. 1580 А. завоював Португалію і примусив її укласти унію з Іспанією.

АЛЬБАТРОСОВІ (Diomedidae) — род. птахів ряду буревісникоподібних. Включає 3 роди з 19 видами. Довж. А. до 1м, розмах крил до 4,25 м. В забарвленні оперення у більшості А. переважають чорні, білі й бурі кольори. Ніздрі містяться по боках дзьоба, кожна в окремій трубочці. Крила вузькі й довгі. А. добре плавають, легко літають на дуже велику відстань. Гнізда на землі в ямці, іноді мають вигляд земляної огорожі. В кладці 1 яйце. Живляться А. рибою, морськими безхребетними, падлом. Пошир. у Великому, Атлантичному й Індійському ок. В СРСР (на морях Далекого Сходу) під час кочівель зустрічаються 3 види альбатросів: чорноногий (Diomedea nigripes), Шлоспиний (D. albatrus) і темноспиний (D. fuliginosa).

АЛЬБЕДО (лат. albedo — білизна, від albus — білий) — число, що показує, яку частину падаючої променевої енергії відбиває поверхня тіла. Має велике значення у метеорології, астрофізиці, у ряді питань техніки. А. Землі — відношення кількості енергії, відбитої Землею, до всієї променевої енергії Сонця, яка падає на Землю. А. окремих ділянок земної поверхні залежить від характеру грунтово-рослинного покриву і коливається від 2 до 90%. Середня величина А. трав'яного покриву становить 20—26%, крон дерев — 11 — 18%, снігу — 50 — 90%, вапняку — 56%, хмар — 60—90%.

АЛЬБЕНІС Ісаак (29. V 1860 — 18. V 1909) — іспанський композитор і піаніст. У своїх творах А. широко використовував іспанський музичний фольклор (фп. рапсодія «Каталонія», фп. п'єси «Кордова», «Севілья», «Гренада», «Сегідилья» та ін.). Твори його часто виконуються на Україні. В творчості останнього періоду відчувається певний вплив імпресіонізму.

Літ.: Друскин М. История зарубежной музыки XIX века, в. 2. М., 1958.

<img src="part6-2.jpg" alt="part6-2.jpg" width="145" height="330">

Мандрівний альбатрос.

АЛЬБЕР (справжнє прізвище Мартен) Александр (1815—95) — французький робітник, соціаліст. Актив. учасник Ліонського повстання 1834 і революції 1848 у Франції. Був чл. бурж. Тимчасового уряду і одним з керівників «Урядової комісії з питань праці». Обраний депутатом Установчих зборів, А. взяв участь у революц. виступі пролетаріату проти антинародної політики цих зборів. 1870 ввіходив до складу урядової Комісії барикад для захисту Парижа.

АЛЬБЕРТ ФОН БОЛЬШТЕДТ (н. між 1193—1207 — п. 1280) — середньовічний німецький філософ-схоласт і теолог, прозваний католицькими богословами «Великим»; ідеолог феодального ладу. А. фон-Б. був учителем Фоми Аквінського. Намагався використати філософію Арістотеля для обгрунтування ідеології католицизму. Згідно з його вченням, філософія доповнює богослов'я і навпаки.

АЛЬБЕРТА (Alberta) — провінція на Пд. Зх. Канади. Пл. 661 тис. км2. Нас. 1201 тис. чол. (1958). Адм. центр — м. Едмонтон. Більша ч. території А. — плато вис. від 200 до 1000 м. На Пд. Зх. — Скелясті гори. Серед. т-ра січня від —4° на Пд. до —27° на Пн., липня від +14 до +20°. Опадів 300— 500 мм. На Пн. і Зх. — хвойні ліси, на Пд. і Сх.— лісостеп і прерії.

А. — аграрно-індустріальний район країни, інтенсивне освоєння якого проходило з кінця 19 ст. Серед населення А. чимало українців (бл. 10%, 1958), які зосереджені гол. чин. у степовій ч. провінції. В деяких поселеннях (Мірнам, Мондер та ін.) переважна більшість жителів — українці, здебільшого дрібні фермери. Українські поселенці Мірнама в 1934 організували перший в історії Канади страйк фермерів.

А. — важливий р-н землеробства і тваринництва. Провідна культура — пшениця (1/4 збору Канади), посіви вівса і ячменю (1/5 збору), цукр. буряків (більше 2/5)- Розвинуте м'ясо-молочне тваринництво: 2010 тис. голів великої рогатої худоби, 1408 тис. свиней (1954). Великі родовища нафти, газу і кам'яного вугілля. А. дає 4/5 видобутку нафти в Канаді (19 млн. т в 1956). Розвинуті переробка с.-г. продуктів, виробн. целюлози, переробка нафти, швейна і поліграфічна пром-сть. На Пн. лісопильні з-ди і хутровий промисел. Найважливіші пром. ц.: Едмонтон, Калгарі. 9,3 тис. км з-ць (1957). Розвинута сітка автошляхів.

АЛЬБЕРТА ОЗЕРО — озеро в Центральній Африці. Пл. 5,3 тис. км2. Лежить у глибокій скидовій западині на кордоні Уганди і Бельгійського Конго, на вис. 619 м над рівнем моря. З озера бере початок ріка Бахр-ель-Джебель.

АЛЬБЕРТІ (Alberti) Леон-Баттіста (18. II 1404 — 25. IV 1472) — італійський архітектор, вчений, письменник і музикант епохи Відродження. Значні архітектурні твори А.: Палаццо Ручеллаї у Флоренції (1451—56), церкви Сан-Франческо у Ріміні (1446), Санта Новелла у Флоренції (1470). З наук, робіт визначаються трактати «Про живопис», «Про статую» і особливо «10 книг про будівництво», що є своєрідною архітектурно-будівельною енциклопедією 15 ст. В своїх наук. роботах А. розробив основні теоретичні проблеми стилю Відродження в образотворчому мистецтві і архітектурі.

АЛЬБЕРТІ (Alberti) Рафаель (н. 1902)— іспанський поет. У ранній творчості перебував під впливом декадансу. Глибоке вивчення класичної л-ри, інтерес до громадсько-поліг. життя і відвідання СРСР 1932 викликали в творчості А. 30-х рр. різкий поворот (зб. «Іспанські селяни», 1931, п'єса «Фермін Галан»). А. стає відомим революц. поетом, активним учасником антифашистської війни 1936—39 (зб. «Поет на вулиці», 1936, «На переломі», 1937). В 1939 емігрує до Аргенті-ни. А. — активний борець за мир. Останні зб. — «Строфи Хуана Панадеро», 1949, «Балади й пісні ріки Парани», 1954.

АЛЬБЕРТІВСЬКОГО РУДНИКА СТРАЙК РОБІТНИКІВ 1895 — страйку Бахмутському пов. Катеринославської губ., викликаний жорстокою експлуатацією і жахливими умовами праці. Виник через відмову шахтовласників підвищити на 30 коп. плату за куб. сажень видобутого вугілля. Спочатку 1 травня застрайкувало 200 робітників. Спроба адміністрації звільнити їх натрапила на рішучий опір решти 300 робітників, які 3 травня приєдналися до страйку Викликане військо арештувало 18 чол. і силоміць змусило страйкарів приступити до роботи.

АЛЬБЕРТІНА — одна з найвідоміших у світі збірок оригінальних рисунків (понад 26 тис.) і гравюр (бл. 600 тис), починаючи з 15 ст. і до сучасності. Засн. у Відні наприкінці 18 ст. на базі колекції князя Альберта. Тут зберігаються унікальні рисунки Дюрера, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Мантеньї, Тіціана, Веронезе, Корреджо та ін.

АЛЬБІГОЙСЬКІ ВІЙНИ (1209—29) - велися пн.-франц. феодалами проти учасників народ. єретичного руху в Пд. Франції, які виступали проти гніту католицької церкви і за ліквідацію її землеволодіння. Центром цього руху було м. Альбі, звідки й пішла назва А. в. Французькі королі використали А. в. для захоплення графства Тулузького, яке було приєднане до володінь франц. королів. А. в. супроводилися звірствами карателів і спустошеннями.

АЛЬБІНІЗМ (лат. albus — білий) — відсутність звичайної для даного виду організмів пігментації (забарвлення). У тварин і людини А. виявляється у відсутності пігментації шкіри, волосяного покриву, райдужної оболонки ока, у рослин — у відсутності зеленого забарвлення на всій рослині або на окремих її ділянках, що іноді приводить до пістряволистості. Організми з ознаками А. наз. альбіносами.

АЛЬБІОН — стародавня назва Британських островів.

АЛЬ-БІРУНІ — арабізована форма імені хорезмського вченого Біруні.

АЛЬБІТ (лат. albus — білий) — мінерал, алюмосилікат з групи плагіоклазів. Хім. склад — Na(AlSi3O8). Колір білий різних відтінків. Блиск скляний, злом нерівний. Тв. 6—6,5. Пит. в. 2,63. Кристали таблитчасті. А. — один з гол. породоутворюючих мінералів лужних вивержених порід. А. поширений на Україні (Приазов'я, Волноваський р-н), у Карелії, на Кольському п-ові, Уралі.

АЛЬБІТИЗАЦІЯ — процес перетворення основних плагіоклазів у більш кислі. А. від бувається в міру усування з плагіоклазів CaO при руйнуванні молекул анортиту (деанортитизація). Дехто гадає, що при цьому певна частина Na2O привнос. ззовні. А. відбувається у спілітах, діабазах, кератофірах та деяких ін. гірських породах, зокрема супроводжує процеси перетворення гранітних пегматитів. А. — один з процесів основного (натрового) метасоматозу. А. супроводжується процесами епідотизації, серицитизації, від чого гірські породи часто набувають зеленого забарвлення (т. з. зеленокамінне переродження гірських порід).

АЛЬБІТОФІР — магматична гірська порода порфірової структури зеленуватого або буруватого кольору. Утворює лавові потоки, покрови, куполи і т. п. З ним бувають пов'язані мідні родовища (Урал). Тепер термін «альбітофір» дедалі більше витісняється рівнозначним терміном «кератофір».

АЛЬБІЦІЯ (Albizzia)— рід род. бобових, підрод. мімозових. Невеликі дерева з двічі-пірчастими листками і дрібними, зібраними в головки квітками з великими, яскраво забарвленими тичинками, які роблять суцвіття пухнатим. Відомо бл. 50 видів, пошир, в тропіках і субтропіках Зх. півкулі; в СРСР (в Закавказзі) росте 1 дикорослий вид: шовкова, або ленкоранська, акація (A. julibrissin) з широкою зонтиковидною кроною і запашними рожево-малиновими, іноді рожево-білими, суцвіттями. Як декоративне дерево вона вирощ., часто під назвою персидської мімози, в Пд. Європі, Криму, Серед. Азії, на Кавказі.

АЛЬБОВ Микола Михайлович (27. X 1866— 5. XII 1897) — російський ботаніко-географ та систематик рослин. Н. в Павлові кол. Ниже-городськ. губ. Закінчив ун-т в Одесі (1890). З 1888 досліджував флору Абхазії та Колхіди (описав ряд нових родів і видів рослин). З 1895 працював ботаніком Нац. музею в Ла-Платі (Аргентіна).

АЛЬБОМІЦИН антибіотик; вперше одержаний в СРСР. Вводиться підшкірно і вну-трішньом'язово, переважно дітям при пневмонії, дизентерії тощо.

АЛЬБРЕХТ ВЕДМІДЬ (н. бл. 1100 — 18. XI 1170) — німецький феодал, активний провідник загарбницької політики німецьких феодалів щодо західних слов'янських земель. Одержавши 1134 від імп. Лотара II у своє володіння Північну Марку та слов'янські землі на лів. березі Ельби, разом з Генріхом Левом вів загарбницькі війни проти зх. слов'ян. 1157 захопив м. Бранібор і утворив маркграфство Бранденбург. А. В. нещадно винищував слов'янське населення, а на його землях оселяв німців.

АЛЬБСЬКИЙ ВІК І ЯРУС — найпізніший вік ранньокрейдової епохи крейдового періоду. А. я. підрозділяється на три під'яруси: нижній, серед, та верхній. Деякі геологи називали А. я. гольтським ярусом (гольтом). Провідними окам'янілостями А. я. є амоніти: Stoliczkaia dispar, Hoplites dentatus, Douvilleiceras mammillatum, Leymeriella tardefurcata та ін. Відклади А. я. поширені в СРСР— Серед. Поволжя, Урало-Ембинський р-н, Ко-пет-Даг, Пд. Україна (Крим), в Пн. Америці, Зх. Європі та ін. А. я. вперше встановлений 1842 А. д'Орбіньї біля р. Альбу (тепер Об) у Франції.

АЛЬБУМІНИ (лат. albumen — білок) — найпростіші білки. Дуже поширені в природі — входять до складу білка яєць, молока, сиворотки крові, насіння, плодів тощо. Відіграють велику роль у життєдіяльності організмів. А. розчинні у воді, кислотах і лугах, при гідролізі утворюють амінокислоти, при нагріванні коагулюють. Широко застосовуються у харчовій і текстильній промисловості.

АЛЬБУМІНУРІЯ (лат. albumen — білок і грец. ουρον — сеча) — виділення білка з сечею. Спостерігається при хворобах нирок (нефриті, нефрозі), при серцевих та багатьох ін-фекц. захворюваннях; у здорових людей буває іноді після напруженої фізичної праці або споживання багатої на білок їжі.

АЛЬБУМОЗИ — проміжні продукти розпаду білків. Являють собою суміш (різної складності) уламків білкових молекул — поліпептидів та амінокислот. Розчинні у воді та сольових розчинах; при нагріванні не коагулюють.

АЛЬВАРЕС (Alvarez) Арнедо-Херонімо (н. 14. X 1897) — діяч робітничого руху Ар-гентіни. Син робітника, А. з 8 років почав працювати; в робітн. русі бере участь з юнацьких років. З 1925 — член компартії. 1927 керував страйками протесту проти розправи амер. реакції з Сакко і Ванцетті. В роки фашистської диктатури ген. Урібуру (1930—32) і під час другої світової війни А. у підпіллі вів боротьбу за збереження і зміцнення партії, за згуртування сил аргент. пролетаріату в його боротьбі проти фашизму і реакції. З 1938 А. — ген. секретар ЦК Компартії Аргентіни.

АЛЬВАРЕС ДЕЛЬ ВАЙО Хуліо (н. 1891) — іспанський політ. діяч, дипломат і публіцист. Соціаліст. 1931—33 був послом у Мексіці, 1933 — 34 — головою комісії Ліги Націй для врегулювання конфлікту між Болівією і Парагваєм за р-н Чако. Під час фашистського заколоту в Іспанії 1936—39 і пізніше в еміграції (до 1945) А. був мін. зак. справ республіканського уряду. Відвідавши СРСР, А. опублікував дві книги, в яких виклав свої враження про країну соціалізму.

АЛЬВЕОЛИ — 1)У легенях — міхурці, якими закінчуються повітроносні шляхи і в яких відбувається газообмін між кров'ю і вдихуваним повітрям. 2) В альвеолярних залозах — міхурці, що виділяють секрет. 3) У щелепних кістках — ямки, в яких містяться корені зубів.

АЛЬВЕОЛЯРНА ПІОРЕЯ(парадонтоз, амфодонтоз) — захворювання, що перебігає з ураженням тканин, які оточують корінь зуба. Ознаки А. п.: запальне ураження ясен, свербіж і біль у них, пізніше— відставання ясен з утворенням глибоких ясне-вих кишень і гноєтечею з них, атрофія ясен та зубних альвеол. Захворювання починається непомітно, перебігає хронічно; буває переважно в осіб середнього і похилого віку. При А. п. відбувається розсмоктування кісткової речовини зубних ямок (альвеол), в яких укріплені зуби, з дальшим розхитуванням зубів і навіть їх випадінням. Виникає А. п. тоді, коли порушується живлення тканин, що оточують корінь зуба, внаслідок атеросклеротичних змін у їхніх судинах. А. п. розвивається звичайно на грунті якого-небудь захворювання (ураження нервової та ендокринної системи, гіповітамінози, гострі ін-фекц. хвороби). А. п. нерідко погіршує перебіг ін. захворювань (ревматизму тощо), Лікування А. п. комплексне: видалення зубного каменю, застосування протизапальних засобів, вискоблювання ясневих кишень, призначення вітамінів та загальнозміцнюючих засобів, гемотерапія. Ефективна фізіотерапія особливо на початку захворювання. Важливим засобом профілактики й лікування А. п. є масаж ясен. Велике значення має диспансеризація хворих.

Літ.: Новик І. Й. Клініка і лікування парадонтозу. К., 1958.

АЛЬГАЗЕН — поширене в Зх. Європі ім'я арабського ученого 11 ст. Хайсама Ібн аль. АЛЬГАМЕРА — палац біля Гранади (Іспанія), визначний пам'ятник мавританської архітектури 13—14 ст.; зовні відзначається фортечною суворістю, всередині — розкішшю опорядження. Приміщення А. розміщені навколо двох взаємно перпендикулярних дворів. Кращий з них — Левовий двір, оточений біломармуровою аркадою і прикрашений фонтаном з фігурами левів. Найпишні-шими є зали Послів, Двох сестер і Суду. Підлога А. вимощена різнокольоровим мармуром, що утворює геометричний візерунок; подібні ж орнаменти на панелях стін, облицьованих різнобарвними полив'яними кахлями; стіни, колони, стеля і куполи густо вкриті арабесковим візерунком, написами і мереживом сталактитів.

Літ.: БруновН. И. Очерки по истории архитектуры, т. 1. М.—Л., 1937.

«АЛЬГЕМАЙНЕ ЕЛЕКТРІЦІТЕТС ГЕЗЕЛЬШАФТ» («Allgemeine Elektrizitäts-Gesellschaft»), АЕГ (AEG) — електротехніч. трест у ФРН. Див. Трест.

АЛЬГОЛОГІЯ (лат. alga — морська трава, водорість і грец. λογος — слово, вчення) — наука про водорості, розділ ботаніки. Формування А., спершу як описової науки, починається з робіт батька і сина Агардів (1823— 48). Пізніше Н. Прінсгейм, Г. Тюре і Л. С. Ценковський вивчають розмноження і онтогенез водоростей, А.-М. Бейєрінк і О. П. Артарі — фізіологію водоростей, а також вводять в А. метод чистих культур. Остаточно оформлює А. як науку Ольтманс (1904— 05). Значний вклад у розвиток А. внесли рос. і рад. вчені — І. М. Горожанкін, К. С. Мережковський, О. О. Єленкін, М. М. Гайдуков, М. М. Вороніхін, К. І. Мейєр. З шкіл трьох ун-тів, де в Росії розвивалась А., — Мрск., Петербурзького і Харк., — істотне Значення має харк. школа проф. В. М. Арнольді. Він вперше в Росії видав підручник по водоростях (1908), а його учні за ра-

<img src="part6-3.jpg" alt="part6-3.jpg" width="191" height="265">

Левовий двір у палаці Альгамбра.

дянських часів створили свої школи: О. А. Коршиков — у Харкові, Д. О. Свиренко — в Дніпропетровську і Я. В. Ролл — у Києві. Світового визнання набули роботи Коршико-ва в галузі вивчення вольвоксових і протококових водоростей.

АЛЬГОНКСЬКА ЕРА І ГРУПА(альгонкський період і система) — одна з назв протерозойської ери і групи, введена Волькоттом 1889. Назва А. походить від ал-гонкінів — племен індіанців. Амер. геологи розуміли під А. е. час між археєм і палеозоєм, іноді звужуючи його до значення періоду. У вітчизн. геолог. л-рі на відміну від зарубіжної назва А. е. і г. вживається дуже рідко.

АЛЬДЕБАРАН Тельця) — зоря 1-ї зоряної величини, найяскравіша в сузір'ї Тельця. В середніх широтах її видно восени і взимку.

АЛЬДЕГІДИ — клас органічних сполук, які характеризуються наявністю групи

/O — C . А. одержують окисленням первинних

\ H

спиртів, піролізом суміші кальційових солей мурашиної та ін. к-т, відновленням карбонових к-т, приєднанням води до ацетилену (Кучерова реакція). Найпростіший А. — мурашиний є газ, інші — рідини або нерозчинні у воді тверді речовини. А. — сполуки, здатні до реакцій приєднання. Характерними реакціями А. є: відновлення до спиртів, окислення до кислот, утворення ацеталів, оксимів і гідразонів; реакції конденсації та полімеризації. При взаємодії А. і алкоголяту алюмінію утворюються складні ефіри (реакція Тищенка). А. використовують для виробництва пластмас (формальдегід), у парфюмерії, харчовій пром-сті (цитраль, ванілін та ін.).

АЛЬДОЛЬНА КОНДЕНСАЦІЯ — реакція між двома молекулами альдегіду, що сполучаються між собою, утворюючи альдоль, тобто альдегідоспирт. А. к. відбувається при діянні розчинів лугів або к-т на альдегіди, в яких сусідній з альдегідною групою атом вуглецю зв'язаний принаймні з 1 атомом водню. А. к. відкрив рос. хімік О. П. Бородін. А. к. широко використовують для синтезу органічних сполук і в техніці, зокрема для виробництва бутанолу.

АЛЬДРОВІНДА ПУХИРЧАСТА (Aldrovanda vesiculosa) — водяна рослина род. росичкових (Droseraceae). Живиться дрібними водяними тваринами. Плаваюче стебло без коренів; листки в кільцях, з складеною вздовж пластинкою, вкриті волосками, при подразненні яких половинки листка замикаються і затискують здобич. Листок при цьому набуває форми пухирця. Зустрічається в Серед. і Пд. Європі, Сх. Азії, Індії, Африці, Австралії; в УРСР — спорадично по всій території.

АЛЬЄ — департамент в центральній ч. Франції. Пл. 7,4 тис. км2. Нас. 373 тис. чол. (1954). Адм. центр — Мулен. На базі місцевого вугілля незначна металургія, силікатна, гумова пром-сть. Посіви зернових, виноградарство, м'ясне

<img src="part6-4.jpg" alt="part6-4.jpg" width="84" height="280">

тваринництво. Мінеральні джерела. Курорти: Віші та інші.

АЛЬМА (А л м а) — річка в Криму. Довж. 84 км, пл. бас. 635 км2. Бере поч. на пн. схилах Бабуган-Яйли. У верхній течії — гірська, в нижній — степова. Впадає в Чорне м. Середньорічна витрата 1,3 м3/сек; серед. похил 7,3 м/км, у верхів'ї — 23 м/км. У руслі А. споруджено ряд водосховищ: Альминське, Базар-Джалгинське та ін. Використовується для зрошення. В долині А. плодові сади. Біля А. 20 вересня 1854 відбулася перша кривава битва між рос. військами і десантом союзних військ, який висадився біля Євпаторії. (Див. Східна війна 185356). Рос. армія, втративши 5500 чол., відступила в повному порядку. Союзники втратили 4300 чол. В цій битві рос. піхотинці стихійно застосували стрілецький цеп.

«АЛЬМАГЕСТ» (араб. аль-Маджісті, латинізов. Almagestum, грец. Μεγιστη Συνταξις— «Велика побудова») — назва твору старогрец. астронома Птолемея (написаний в середині 2 ст.). В «А.» зібрано астр. теорії древніх греків, результати досліджень самого Птолемея і вміщено каталог 1022 зір — один з найдавніших, що дійшли до нас. В «А.» викладено Птолемейову геоцентричну систему світу, яка була панівною до 16 ст. і використовувалась церквою в боротьбі проти нових теорій будови світу. В 16 ст. вона почала витіснятись геліоцентричною системою світу М. Коперника.

АЛЬМАНАХ (від араб. «аль-манах» — час, міра) — 1) За старих часів — календарі-довідники. 2) Збірки літ. творів (віршів, оповідань, повістей і т. п.). Вже в старорус. л-рі відомі т. з. «ізборніки» і «цвєтніки». В 20— 40-х рр. 19 ст. А. знайомили з літ. творами («Украинский альманах», «Русалка Дністровая», «Ластівка», «Молодик», «Полярная звезда», «Мнемозина»). У 2-й пол. 19 і на поч. 20 ст., в період переслідування укр. слова, А. відіграли позитивну роль у розвитку укр. л-ри й театру («Рада», «Нива», «Складка», «Дністрянка», «Перший вінок», «Нова Рада» та ін.). Прогресивні А. «З потоку життя», «З неволі» та ін. протистояли л-рі бурж. декадансу, яка мала свої А., такі, як «З-над хмар і з долин», «За красою» тощо. Після 1917 А. «Жовтень», «Гарт» та ін. повели боротьбу за нову укр. рад. культуру проти бурж.-націоналістичної ідеології. Численні укр. рад. А. поділяються за певними тематичними циклами: керівна роль партії, соціалістичне будівн., виховання молоді («Комсомолія», 1938; «Партія веде», 1958, та ін.). Під час Великої Вітчизн. війни виходили А.: «Україна в огні», «Молода гвардія України». Великого поширення набули А. у післявоєн. період («Літературний Донбас», «Радянське Закарпаття», «Київ», «Харків», «Крим» та багато інших). Іл. див. на окремому аркуші с. 588—589.

Літ.: Франко І. Українська альманахова література. В його кн.: Твори, т. 16. К., 1955; К о-м а р о в М. Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798—1883). К., 1883; Леви-ц к и й И. Е. Галицко-русская библиография XIX ст., т. 1—2 (1801-1886). Львов, 1888—95; його ж. Українська бібліографія Австро-Угорщини (1887—1900), т. 1—3. Львів, 1909—11; Бойко І. 3. Українські літературні альманахи і збірники XIX — початку XX ст. «Радянське літературознавство», 1959, № 4.

АЛЬМАНДИН (назва від м. А л а б а н д а, де в старовину гранували каміння) — залі зисто-глиноземистий гранат Fe3Al2 [SiO4]3 червоного, бурочервоного та чорного кольору.

АЛЬМЕНДА (серед.-верхньонім. al (ge) meind — що належить всім, загальне) — у германських племен раннього середньовіччя земельні угіддя, які були у спільному користуванні общини і не входили в присадибне г-во та в орні й лучні наділи. В міру зміцнення феод відносин А. зникає.

АЛЬМЕРІЯ — місто на Пд. Сх. Іспанії, в Андалузії. Адм. центр провінції Альмерія. Нас. 79 тис. чол. (1957). Порт на узбережжі Середземного м. Осередок зрошувального землеробського р-ну. Виноробна, цукрова, шкіряна, маслоробна пром-сть, ф-ка муз. інструментів (гітари та ін.). Вивіз трави еспарто (груба волокниста сировина), заліз. руди, сірки, винограду, вина, мигдалю.

АЛЬМЕТЬЄВСЬК — місто респ. підпорядкування в Тат. АРСР. Розташоване на лівому березі р. Степового Заю (ліва прит. Ками). Залізнич. станція, вузол автомобільних шляхів. Нас. 48,4 тис. чол. (1959). А. — один з важливих центрів видобування нафти в Тат. АРСР. Поч. пункт нафтопроводів А. — Горь-кий, А. — Перм.

АЛЬМКВІСТ (Almquist) Карл-Йонас-Лове (28. XI 1793 — 26. IX 1866) — шведський письменник. Основоположник реалістичної школи в швед. л-рі. Н. в м. Антуні В ранній період творчості примикав до романтиків (казка «Золотий птах у раю», 1821). Пізніше став на шлях реалізму, правдиво зображував життя, побут, працю селян. Його твори об'єднані в 14-томній «Книзі шипшини». Найзнач-нішими є повісті з народ, життя: «Млин у Шельнурі» (1838), «Новосілля в Грімстахамні» (1839).

АЛЬМОРАВІДИ — берберська феодальна династія 11 — 12 ст. Держава А. склалася на руїнах Кордовського халіфату і включала територію сучас. Марокко, Алжіру та Андалузії (Піренейський п-ів). А. жорстоко утискували підкорені народи, визискували населення. Династія А. знищена народ. повстанням.

АЛЬМОХАДИ — берберська феодальна династія 12—13 ст., засн. Абд-ен-Муменом (1101—63) після перемоги народ. повстання проти Альморавідів. Влада А. поширювалась на територію сучас. Алжіру, Марокко, Андалузії і Тунісу. Дин. А. була ліквідована повстанням берберського племені бану-марин.

АЛЬНПЕК (Алембек) Ян (р. н. невід. — п. 1636) — львівський аптекар, громадський діяч. В 1603—07 очолював боротьбу львів. міщан проти міського патриціату, за що тричі зазнавав ув'язнення і був позбавлений громадянства. Автор мемуарів про виступи львів. міщан проти міської багатої верхівки, опису епідемії 1623 і «Топографії міста Львова», написаної бл. 1603—05.

АЛЬОХІН Василь Васильович (16. І 1882— 3. IV 1946) — російський рад. геоботанік, засновник моск. школи фітоценологів, професор. Н. в Курську. Закінчив Моск. ун-т (1906). З 1923 до кінця життя — зав. кафедрою геоботаніки Моск. ун-ту. Праці А. присвячені переважно вивченню флори степів, головним чином курських і тамбовських, а також рослинності Моск. і Горьковської областей. А. досліджував рослинні угруповання, запропонував класифікацію степів, склав карти рослинності Європ. та Азіат. частин СРСР.

<img src="part6-5.jpg" alt="part6-5.jpg" width="158" height="209">

АЛЬОХІН Олександр Олександрович (1. XI 1892—24. III1946) — російський шахіст, чемпіон світу з шахів 1927—35 (після перемоги над Х.-Р. Капабланкою) і 1937—46 (після перемоги над М. Ейве). З 1921 жив за кордоном як емігрант. А.— видатний представник рос. шахової школи, шахіст комбінаційного стилю, неперевершений майстер гри «всліпу». Створив дебют «Захист Альо-хіна» (1e4—Kf6). Написав кілька праць з теорії шахів.

АЛЬОША ПОПОВИЧ — один з героїв російського билинного епосу. Разом з Іллею Муромцем і Добринею Нікітичем оберігав рідну землю від ворогів. Ім'я А. П. іноді пов'язують з ростовським витязем Олександром Поповичем, відомим з літописів 11— 13 ст.

АЛЬОШИН Павло Федотович (н. 28. II 1881) — український рад. архітектор і педагог. Професор, доктор архітектури (з 1946), дійсний член Академії архітектури УРСР (з 1945), почесний член Академії будівництва і архітектури УРСР (з 1958). Н. в Києві. А. закінчив Петербурзький ін-т цивільних інженерів (1904) і Петербурзьку академію мистецтв (1917); весь час працює на Україні, де спорудив багато будівель, в т. ч. монументальні будинки кол. педагогічного музею — тепер філіал Центрального музею В. І. Леніна (1909—13) і кол. Ольгинської гімназії — тепер гол. корпус Академії наук УРСР (1914—27), будинки Миронівської селекційної станції (1921), селище Харківського тракторного з-ду (1931) та ін. В арх. творчості А. спирається на російську класичну архітектурну школу і сучасний рівень будівельної техніки.

АЛЬПАКА, п а к о (Lama paco) — південноамериканська високогірна ціннововнова і м'ясна свійська тварина род. верблюдових, походить від гуанако. Вага бл. 80 кг, довж. тіла (без хвоста) 1,4 м, вис. в холці 0,9 м. А. вкрита м'якою довгою (до 38 см) вовною, подібною до вовни мериносів. Розводиться в Перу і Болівії. Спроби розводити А. поза Пд. Америкою поки що не вдалися.

АЛЬПАРІ — в капіталістичних країнах — рівність ринкового (біржового) курсу валюти, цінних паперів, переказних векселів та ін. з їхньою номінальною вартістю.

АЛЬПЕРН Данило Овсійович (н. 15. XII 1894) — український рад. патофізіолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1939), засл. діяч науки УРСР (з 1948). Н. в Харкові в родині служ-

<img src="part6-6.jpg" alt="part6-6.jpg" width="162" height="259">

бовця. Закінчив Харк. ун-т (1917). З 1929 зав. кафедрою патофізіології Харк. мед. ін-ту. Праці А. присвячені вивченню нервово-гуморальної регуляції, хім. факторів нервового збудження, запалення, алергічних реакцій тощо. А. є автором підручника з патологічної фізіології, виданого в багатьох республіках СРСР, а також в деяких країнах народної демократії.

Тв.: Патологічна фізіологія, в. 3. К., 1949.

АЛЬПИ — найвища гірська система Європи, простягається дугою від берегів Середземного м. до Середньо-Дунайської низовини. Довж. гірської системи 1200 км, шир. — 130— 260 км. Поперечною улоговиною, в межах якої лежать озера Боденське та Комо, А. поділяються на Західні та Східні. Зх. А. складаються з Приморських, Котських, Савойських, Бернських А. Пересічна вис. їх 3000— 4000 м. Окремі вершини мають понад 4000 м— Монблан (найвища точка А. і Європи) 4810 м, Монте-Роза 4638 м, Вейсхорн 4512 м та ін. Для Зх. А. характерна добре виявлена дугоподібна форма хребтів, різка асиметрія схилів (внутр. круті, зовн. пологі), великий розвиток льодовиків. В Сх. А. виділяються хребти: Бернінські, Ретійські, Доломітові, Кар-нійські А. Вони мають широтне простягання. Пересічна вис. Сх. А. 2500—3500 м. Льодовиків тут менше. Крім поділу на Зх. і Сх., А. поділяють також у широтному напрямі на Пн. Передальпи (вапнякові та сланцьові гори), Центр. А. (кристалічні хребти) та Пд. Передальпи (вапнякові і пісковикові гори).

Корисні копалини в А. — заліз. руди, магнезит, в Сх. А. — кам. сіль, незначні родовища бурого та кам. вугілля. В А. є численні виходи теплих і мінеральних джерел, на базі яких побудовано курорти (Баден, Бад-Веслау, Бадгаштейн, Ішль, Рейхенхаль, Екс-леБен та ін.). А. мають багато зручних перевалів — Мон-Сені, Сен-Бернар, Сімплон, Сен-Готард, Берніна, Бреннер, Тауерн. Крізь А. прокладені тунелі: Сімплонський, Сен-Готардський та ін. А. розташовані в зоні помірно теплого клімату. Лінія вічного снігу лежить на Пн. на вис. 2500 м, на Пд. — 3000—3200 м. Заг. пл. сучас. зледеніння — 4140 км2. Льодовиків в А. бл. 1200, найбільший — Алечський у Бернських А. пл. 169 км2. З льодовиків беруть початок ріки: Рона, Рейн, Аді-дже, Інн, Драва та ін. Клімат і грунтово-рослинний покрив А. мають чітко виявлену вертикальну зональність: до 1200 м клімат помірно теплий, ростуть широколистяні ліси; від 1300 до 1700 м клімат помірний, рослинність — хвойні ліси; 1700—2300 м — субальпійська зона; 2300—3200 м — альпійська зона з помірно холодним кліматом, вище — зона вічного снігу.

АЛЬПИ ПРИМОРСЬКІ — департамент на Пд. Сх. Франції, в Провансі, біля Середземного м. Пл. 3,7 тис. км2. Нас. 515 тис. чол. (1954). Адм. центр— Ніцца. В горах — пасовищне скотарство, в прибережних р-нах— цитрусові, оливкові дерева, ранні овочі, квіти. Текст., харчова пром-сть; виробн. ефірних олій. На узбережжі («Лазуровий берег») ряд фешенебельних курортів («Французька Рів'єра»).

АЛЬПІЙСЬКА СКЛАДЧАСТІСТЬ — складчастість земної кори, яка проявилася в кінці мезозойської і в основному сформувалась

<img src="part6-7.jpg" alt="part6-7.jpg" width="489" height="320">

протягом кайнозойської ери. Термін походить від назви гір Альп Середньої Європи, де вперше був досліджений характер складчастості цього часу. Пізніше було виявлено багато складок у різних ч. земної кулі, які сформувалися одночасно з Альпами. Всі ці складки земної кори дістали назву Альпійської складчастої системи. Виділяються два пояси А. с. — Середземноморський і Тихоокеанський. Перший з них включає Бетські Кордільєри, Береговин Атлас, Апенніни, Альпи, Карпати, Балкани, Кримські гори, Кавказ, Тавр, Памір, Гімалаї, гори Бірми і Малайї та багато дрібніших гірських утворень, які розташовані поміж зазначеними горами і поблизу від них. До другого — належать Кордільєри Пн. Америки, Анди Пд. Америки, гори Сандвічевих о-вів, Нової Зеландії, Нової Гвінеї, Малайського архіпелагу, Філіппінських, Японських і Курільських о-вів, Камчатки, Чукотки, Алеутських о-вів та Верхоянські гори Сх. Сибіру. Встановлено, що не всі гори Альпійської системи формувалися одночасно. Так, напр., гори сх. узбережжя Азії виникли ще в крейдовий період мезозойської ери, а Кавказ, Альпи і Карпати формувалися переважно в неогеновий період кайнозойської ери. Вважають, що процес А. с. ще не закінчився і до наших днів. Про це свідчать діючі вулкани, висока сейсмічність і порушення молодих осадочних порід у р-нах проявів А. с. Гори А. с. — наймолодші, вони найменше зазнали процесів руйнування, через що і є найвищими на земній поверхні. При формуванні гір А. с. інтенсивно проявлялись процеси вулканізму. Внаслідок цього серед гір А. с. дуже поширені магматичні породи. З ними пов'язані численні родовища різних корисних копалин, особливо металевих.

АЛЬПІЙСЬКА ФІАЛКА — народна назва рослин з роду цикламен (Cyclamen).

АЛЬПІНІЗМ (від Альпи) — вид спорту, сходження на труднодоступні гірські вершини. А. сприяє наук, вивченню малодоступних гірських р-нів.

Альпінізм зародився в Швейц. Альпах в кін. 18 ст., коли були здійснені перші сходження на Монблан. З того часу підкорення

гірських вершин стало популярним спортом у багатьох країнах. У Росії початок А. покладено в 1-й пол. 19 ст.; в 2-й пол. 19 ст. було створено ряд гірських клубів і товариств. Але тільки в СРСР А. став масовим видом спорту. 1923 здійснено перше групове сходження на Казбек, яке вважають початком рад. А. Рад. альпіністи добилися видатних успіхів. Ще до Великої Вітчизн. війни були здійснені сходження на трудно-доступні вершини Кавказу, багато вершин Алтаю, Паміру, Тянь-Шаню.

Спортивні досягнення альпіністів визначаються за офіц. класифікацією гірських маршрутів (за категорією їх важкості). У високогірних р-нах СРСР розміщено понад 20 альпіністських таборів; в їхній системі існує спец. рятувальна служба; це — одна з відмітних рис рад. А. Для занять А. є спеціальне спорядження, одяг, взуття. Альпіністи

<img src="part6-8.jpg" alt="part6-8.jpg" width="323" height="252">

Сходження по льодовому схилу.

Спуск з прямовисної скелі.

перебувають обов'язково під лікарським контролем.

Альпінізм розвиває силу, витривалість, виховує сміливість, почуття колективізму. Сотні спортсменів України щороку виїжджають до альп. таборів. Вони досягли багатьох труднодоступних гірських вершин.

АЛЬТ (лат. altus — високий) — 1) Низький дитячий або жіночий голос. Звучить і нотується вище від тенора. 2) Струнний смичковий інструмент (італ. alto, viola). А. настроюється нижче скрипки на квінту: c, g, d', a'. 3) А., або альтгорн, — мідний духовий інструмент. У духових оркестрах застосовується для акомпанемента. 4) Один з різновидів народних оркестрових інструментів (балалай-ка-А., домра-А. та ін.). 5) Муз. інструмент з групи саксофонів. 6) Партія А. в хорі, оркестрі, ансамблі.

АЛЬТА — права притока Трубежу (бас. Дніпра). Довж. 41 км, пл. басейну 492 км2. На А. поблизу Переяслава в травні 1630 українське військо на чолі з запорозьким гетьманом Тарасом Федоровичем (Тарасом Тря-силом) розгромило польсько-шляхетську армію коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського. Ця історична подія оспівана Т. Г. Шевченком у поемі «Тарасова ніч».

АЛЬТАІР (α Орла)— зоря 1-ї зоряної величини, найяскравіша в сузір'ї Орла. В середніх широтах видима весною, літом і восени.

АЛЬТАМІРА (Altamira) — печера в Іспанії (пров. Сантандер), де 1876 ісп. археолог Марселіно Саутуола відкрив багатокольорові зображення тварин пізньопалеолітич. епохи (зубрів, ланей, кабанів та ін.). Малюнки, що досягають іноді 2 м довж., виконані реалістично і добре збереглися. Відкриття в А. дали початок вивченню печерного живопису кам. віку.

АЛЬТАМІРА-І-КРЕВЕА (Altamira y Crevea) Рафаель (10. II 1866—1. VI 1951) — іспанський історик. 1939 емігрував до Лат. Америки. Основна праця — «Історія Іспанії та іспанської культури» в 4 т. (рос. вид. «Історія Іспанії». В 2 т. М., 1951) багата на фактичний матеріал. А.-і-К. звертав велику увагу на соціально-економіч. і культ. історію, проте не дійшов до матеріалістичного розуміння історії.

АЛЬТАНОЧНИЦЕВІ, альтанкові (Ptilonorhynchidae) — родина птахів ряду горобцеподібних, представлена 3 родами. Деякі автори розглядають А. як підродину райських птахів (Paradiseidae). Розміром і забарвленням оперення А. нагадують дроздів; лише деякі види мають яскраве оперення (напр., Ptilonorhynchus holosericeus). Живуть А. в лісах і чагарник, заростях Австралії та Нової Гвінеї. Чашоподібні гнізда роблять на деревах. Живляться комахами, а також ягодами й плодами. В період розмноження з паличок і стебел трав будують на землі своєрідні альтанки, які прикрашають яскравими камінцями, ягодами, квітами, раковинами тощо. Ці альтанки є місцем шлюбних ігор.

АЛЬТЕНБЕРГ Петер (псевд. Енглендера Ріхарда; 1859—1919) — австрійський письменник-імпресіоніст. Улюблений жанр А. — коротенькі новели-нариси, які відтворюють «миттєві враження», мінливість почуттів. А. створив особливий стиль — «телеграми душі». Збірки новел: «Як я це бачу» (1896), «Що мені приносить день» (1900), «Казки життя» (1908), «Присмерки життя» (1919). Тв.: Укр. перекл. — Як я це бачу. Львів [Б. р.]

АЛЬТЕРАЦІЯ (лат. alteratio — зміна) в музиці — підвищення або пониження основних ступенів музичного звукоряду (до, ре, мі, фа, соль, ля, сі) на один чи два півтони для побудови ін. ладу або утворення ін. тональності. Знаки А.: # (діез) — вказує підвищення на півтону, X (дубль-діез) — підвищення на два півтони, ь (бемоль) — пониження на півтону, ьь (дубль-бемоль) — пониження на два півтони, \\ (бекар) — відмовлення від підвищення чи пониження.

АЛЬТЕРНАТ (лат. alternare — чергуватися) — правило, що в міжнародно-договірній практиці визначає черговість в найменуванні сторін і в порядку підписання ними договорів. На кожному екземплярі двостороннього договору першим ставиться найменування і підпис д-ви, якій передається підписаний екземпляр. В багатосторонніх договорах черговість підписів визначається за алфавітним порядком мовою, якою складено договір.

АЛЬТЕРНАТИВА (франц. alternative) — необхідність вибору між двома чи кількома можливостями, що виключають одна одну.

АЛЬТИНГ — двопалатний парламент Ісландії. Верхня палата А. складається з 17 чол. (третина чл. А.), нижня — з 35 чол. (дві третини чл. А,). Обирається на 4 роки. Переважне значення в А. має нижня палата.

АЛЬТРУЇЗМ (лат. alter — другий) — безкорисливе прагнення до діяльності на благо інших; протилежність егоїзму. Бурж. ідеологи лицемірно прикривають поняттям А. ворожі відносини між пригнобленими та їх гнобителями. Справжній А. можливий лише на основі принципів соціалістич. гуманізму. Лише в соціалістичному суспільстві, в умовах морально-політичної єдності народу можлива повна співдружність і взаємодопомога між всіма громадянами країни.

АЛЬФА (Αα) — назва першої літери грец. алфавіту.

АЛЬФАМЕТР (газоаналізатор) — прилад для визначення коефіцієнта надлишку повітря α у горючій суміші, яка надходить у двигуни внутр. згоряння. Принцип дії А. побудований на зміні теплопровідності, яка залежить від складу газів.

АЛЬФА-ПРОМЕНІ — потік альфа-частинок.

АЛЬФА-ЧАСТИНКИ (α-частинки)— ядра атомів гелію, випромінювані ядрами деяких радіоактивних речовин. А.-ч. складається з 2 нейтронів і 2 протонів (див. Атомне ядро), ат. в. її 4,00280, позитивний заряд, удвоє більший від заряду електрона. Штучно А.-ч. одержують у прискорювачах заряджених частинок. Пролітаючи крізь речовину, А.-ч. іонізують її, утворюючи ланцюжки іонів, які спостерігають у Вільсона камері або в товстошарових фотопластинках (емульсія завтовшки 50—300 (і.).

АЛЬФВЕН (Alfven) Ханнес (н. 30. V 1908)— шведський фізик. Чл. Швед. Королівської АН. Н. в м. Норчепінгу (Швеція). Спеціаліст у галузі косміч. проміння, прискорювачів електронів та електродинаміки. Розвинув теорії виникнення пн. сяйва, геомагнітних бур, виникнення сонячної системи. Іноземний член АН СРСР (з 1958).

Тв.: Космичесная алектродинамика. М., 1952.

АЛЬФ ЄРІ (Alfieri) Вітторіо (16. І 1749— 8. X 1803) — італійський письменник, осно-вополож. класицистичної драми в Італії. Суперечливі погляди А. виражені в драмах, спрямованих проти тиранів: «Змова Пацці» (1779), «Брут старший» (1787), «Брут молодший» (1788) та ін., в яких раціоналізм, просвітительство, ідея об'єднання країни поєднувалися з ідеями аристократичної республіки. Пізніше А. виступав проти якобінців. Писав вірші, публіцистичні й теоретичні трактати («Про тиранію», 1777; «Про монарха й літературу», 1778—86), а також мемуари, цікаві як виразний документ епохи.

АЛЬФОЛЬ (алюмінійова фольга)— дуже тонкий листовий алюміній (0,005—0,01 мм). Широко використовується для теплової ізоляції ізотермія, вагонів, цистерн, печей, двигунів, турбін, котлів тощо, а також у харчовій і тютюновій пром-сті як пакувальний матеріал.

АЛЬФРЕД І (849—900) — король Уессексу [871—900]. Успішно відбивав напади датчан, що захопили пн.-сх. ч. Англії, запровадив адм. поділ на графства; при ньому відбудовано міста, в т. ч. Лондон. Сприяв розвитку торгівлі, ремесел та освіти, видав збірник законів. Опис пн.-слов'ян, земель, зроблений А. в примітках до твору Орозія «Сім історичних книг проти поганства» («Historiarum adversus paganos libri VII»), — важливе історич. джерело.

АЛЬФРЕЙНІ РОБОТИ (італ. al fresco — по свіжому, вологому) — оздоблення приміщень декоративними розписами; виконуються клейовими, олійними та емальовими фарбами. Для А. р. спершу готують поверхню стіни: її зарівнюють, шпаклюють, шліфують і фарбують. Самі А. р. складаються з нанесення на стіну чи стелю узорів по трафарету, імітації ліпних окрас, цінних порід дерева і каменю, золочення, бронзування тощо. Виконуються А. р. за допомогою пензлів, гумових торцівок та валиків, пістолета-розпилювача і аерографа; використовується декалькоманія і фотомеханічний спосіб імітування цінних матеріалів.

АЛЬФЬОЛД (Alföld) — частина Середньо-Дунаиської низовини, розташована в Угорщині (на Сх. від Дунаю). Степова рівнина, вкрита переважно чорноземами. Важливий с.-г. р-н (посіви пшениці, кукурудзи, рису, бавовнику). Поширене виноградарство, садівництво. Розвинуте вівчарство.

АЛЬ-ХАКІМ Тауфік (н. 1898) — єгипетський письменник і драматург. Див. Хакім (аль-Хакім), Тауфік.

АЛЬХЕСІРАС — місто на Пд. Іспанії, в Андалузії, в провінції Кадіс. 62 тис. ж. (1957). Порт і фортеця в Альхесіраській бухті на узбережжі Гібралтарської протоки в Середземному м. напроти англійської фортеці Гібралтар. Курорт. Вивіз коркової кори.

АЛЬЦІОНА (η Тельця) — зоря 3-ї зоряної величини, сьома за яскравістю в сузір'ї Тельця, найяскравіша в зоряному скупченні Плеяд. В середніх широтах її видно цілий рік.

АЛЬЯНС (франц. allianca) — союз (звичайно між державами), об'єднання (будь-яких організацій та ін.).

АМАГАСАКІ — місто в Японії, на Пд. о. Хонсю, в префектурі Хіого; фактично передмістя м. Осака. 335,5 тис. ж. (1955). Порт, залізнич. станція. Чорна металург., маш.-буд., хім., склокераміч., бавовняна промисловість.

АМАДУ (Amado) Жоржі (н. 10. VIII 1912) — видатний бразільський письменник-комуніст. Н. в м. Ільєуші (штат Байя). Перший твір — «Країна карнавалу» (1931). В 1938—42, 1948—52 перебував в еміграції. У романах 30—40-х рр. реалістично змальовано життя браз. народу («Какао», 1933; «Піт», 1934; дилогія «Безкраї землі», 1943, і «Земля золотих плодів», 1944; «Червона прорість», 1946). У «Підпіллі свободи» (1954, 1 ч. трилогії «Кам'яна стіна») відображено боротьбу бразільських трудящих на чолі з компартією за соціальне й національне визволення. Поеми А. «Пісня про Радянську землю» (1949),

<img src="part6-9.jpg" alt="part6-9.jpg" width="153" height="205">

книга публіцистики «Табір миру» (1950) присвячені СРСР. А. написав збірку віршів і п'єсу про великого браз. поета 19 ст. А. Кастру, збірку поем «Учитель Мануел» (1958). Член Всесвітньої Ради Миру, лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами».

Літ.: Кутейщикова В. Н. Жоржи Амаду. М., 1954.

АМАЗОНАС— штат Бразілії. Пл. 1577 тис. км2, нас. 584,4 тис. чол. (1957). Адм. центр і єдине значне місто — Манаус. Осн. ч. території А. охоплює басейн серед. течії Амазонки, вкритий вологими тропічними лісами (гілея). А. належить до найменш заселених і освоєних штатів Бразілії. Промисли: збір натурального каучуку, рибальство, мисливство. Землеробство лише в окремих місцях (менше 0,003% території штату), крім незначних плантацій какао, має споживчий характер. Невелика деревообробна пром-сть, видобування і переробка нафти (до 500 тис. т на рік). Залізниць немає. Шляхи сполучення — Амазонка та її притоки.

АМАЗОНІЯ— 1)У геол. літературі — назва материка, що утворився в 2-й пол. мезозою на місці сучас. Пд. Америки і прилеглих частин Атлантичного океану. А. мала суходільний зв'язок з Африкою (до кінця крейди) і, можливо, з Європою (у палеогені). У неогені А. являла собою окремий материк, на якому розвинулися своєрідні фауна та флора. 2) У геогр. л-рі — назва Амазонської низовини.

АМАЗОНКА—ріка в Пд. Америці, довж. 5500 км. Найбільш багатоводна у світі. Бере поч. в Перуанських Андах, далі тече в основному територією Бразілії. Впадає в Атлантичний ок. У верхній ч. (наз. Мараньйон) має гірський характер, з виходом на рівнину— судноплавна. Шир. біля м. Ікітоса 1500 м, у серед. течії — бл. 5 км, перед впадінням в океан — до 80 км, глиб. у верхів'ях — 13 м у серед. течії — до 70 м. Гирло бл. 230 км завширшки. На нижню течію А. та її приток мають вплив морські припливи, які утворюють припливні хвилі. Звідси й назва — на говірці тупігуарані (одне з місцевих племен) «амазуну» —бурхливий натиск водяних хвиль. Пл. басейну А. понад 7 млн. км2, довж. всіх водних шляхів бл. 25 тис. км, з 200 приток більша ч. судноплавні. Повінь (у квітні — липні) триває понад 120 днів, вода піднімається на 10—15 м. Басейн А. дренує широку, вкриту лісами низовину з вологим екваторіальним кліматом. Ліси багатоярусні, дерева досягають 45 м вис, багато витких рослин (ліан), розвинена мангрова рослинність. У водах А. росте найбільша водяна рослина — вікторія (Victoria regia), живуть каймани, прісноводні дельфіни, ламантини, водосвинки, понад 2 тис. видів риб (третина з числа всіх прісноводних риб Землі).

АМАЗОНКИ (Αμαζονες) — в грецькій міфології войовничий народ, що складався лише з жінок і нібито жив у Малій Азії, біля Чорного моря та на пониззі Дону. Легенди про А. існували в багатьох народів світу. В них відбилися фантастичні уявлення про епоху матріархату.

АМАЗОНСЬКА НИЗОВИНА — найбільша низовина на земній кулі, пл. понад 5 млн. км2. Простягається від Андів до узбережжя Атлантичного ок., в пн. ч. пересікається екватором. Шир. А. н. на Зх. 1300 км, в напрямі на Сх. звужується до 350 км. Геол. нашарування А. н.: докембрій, палеозой та мезозой, що перекриваються на Сх. неогеновим і антропогеновим алювієм. Клімат екваторіальний, опадів — понад 2000 мм на рік, дощових періодів два, пересіч. т-ра року від +26 до +28°; грунти — опідзолені червоноземи, вкриті вологими тропічними лісами (сельваси або гілея). У сх. частині А. н. пальмові савани. Тваринний світ багатий: терміти, яскраво забарвлені метелики, жуки, павуки (в т. ч. птахоїди), молюски, риби, змії, папуги, тукани, колібрі, тапір, мурахоїд, лінивець, броненосець, пекарі, ягуар, пума, широконосі мавпи, опосум. Густота населення А. н.—1 чол. на 4—5 км2 (гол. чин. індіанці та метиси). Основою економіки є лісовий промисел (збирання каучуку, бразільських горіхів, ефіроносів та ін.), с. г. має підсобний характер. Культивуються какао, тютюн, кава, банани, цукр. тростина, маніок. Корисні копалини мало розвідані; є нафта, золото, алмази. Гол. порти Бразілії: Белен (в бухті Маражо), річкові — Манаус (центри імпортної і експортної торгівлі), Обідус, Сантарен; порт Перу— Ікітос.

АМАЛИЦЬКИЙ Володимир Прохорович (13. VII 1860 — 28. XII 1917) — вітчизняний геолог і палеонтолог. Н. в с. Стариках тепе-ріш. Чоповицького р-ну на Житомирщині. Закінчив Петербурзький ун-т 1883. Був (з 1890) професором ун-ту і політехнічного ін-ту в Варшаві. Вивчав переважно кам.-вуг. і пермські відклади в Пн. Росії і на Україні (Донбас). Брав участь (1883—86) в геолог.-грунтознавчій експедиції В. В. Докучаєва в Нижегородській губ. З 1895 працював у бас. Пн. Двіни, де зробив визначне відкриття— фауни пермських наземних рептилій, подібної до фауни пермських відкладів Пд. Африки. Опубл. понад 40 праць, в т. ч. монографічні описи антракозид, пермських хребетних і рослин.

Літ.: Северо-Двинские раскопки проф. В. П. Амалицкого, в. 1 — 6. Л., 1921—31.

АМАЛЬГАМА — сплав ртуті з іншими металами. Залежно від співвідношення кількості ртуті і металу А. можуть бути при кімнатній т-рі рідкими, напіврідкими або твердими. При сильному нагріванні А. ртуть випаровується. Ця властивість використовується при добуванні золота, срібла та платини з руд і концентратів. Процес утворення А. полягає в змочуванні металу ртуттю, що спричинює їх взаємне дифундування; одно-

<img src="part6-10.jpg" alt="part6-10.jpg" width="158" height="211">

часно утворюються і хім. сполуки металу з ртуттю. А. застосовують при золоченні металевих виробів, у виробн. дзеркал, у зуболікарській справі (як пломбувальний матеріал), при металург. обробці відходів легких металів. А. натрію, цинку і деяких інших металів застосовують у лабораторній практиці як відновники.

АМАЛЬГАМАЦІЯ — метод добування благородних металів із тонко подрібнених руд або пісків способом змочування металевих частинок ртуттю. А. грунтується на властивості цих металів розчинятися у ртуті; при цьому благородні метали утворюють амальгами, які відділяються від пустої породи і піску. Від ртуті метали відділяються тоді, коли амальгама нагрівається. А. була відома ще до нашої ери. У зв'язку з неповним добуванням благородних металів методом А. в сучас. металургії її застосовують переважно як допоміжний процес при досконалих способах добування цих металів із руд і концентратів (див. Ціанування). Наук. основи процесу А. створено в результаті численних досліджень рад. вченого І. М. Плаксіна.

АМІЛЬДІ (Amaldi) Едуардо (н. 1908)— італійський фізик. Чл. Національної академії деї Лінчеї в Римі. Н. в м. Карпенедо (Італія). Наук. діяльність розпочав у 30-х рр. у Римському ун-ті під керівництвом Е. Фермі. Відомий дослідженнями в галузях ядерної фізики, елементарних частинок і косміч. проміння. А. керує фізич. ін-том Римського ун-ту, президент Національного к-ту ядерних досліджень, один з керівників Ін-ту ядерної фізики, віце-президент Міжнарод. спілки теоретич. і прикладної фізики. Іноземний член АН СРСР (з 1958).

АМАН Теодор (1831 — 19. VIII 1891) — румунський художник. Вчився у Бухаресті й Парижі. Засновник худож. школи в Бухаресті. Автор портретів та історич. картин про боротьбу рум. народу за незалежність («Бій під Килугиренами», «Бій у Плоніні» тощо). Багато творів А. присвятив життю рум. села («Хора», «Жінки біля колодязя», офорти «Лудильник», «За мамалиґою» та ін.).

АМАНГЕЛЬДИ ІМАНОВ (1873-18. V 1919) — герой казахського народу, керівник національно-визвольного повстання в Казахстані 1916 і активний учасник боротьби за Рад. владу 1917—19. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції організував загін червоних партизанів, допомагав створювати аульні Ради і очолив боротьбу проти «уряду» Алаш-Орди. З 1918 А. І. — член Комуністичної партії, працював військ. комісаром Тургайського пов. Під час антира-дянського заколоту алашординців у Тургаї 1919 А. І. було вбито. Про А. І. український рад. письменник О. Десняк написав повість «Тургайський сокіл».

АМАНЖОЛОВ Касим (1911—17. І 1955)— казахський рад. поет. Член КПРС. Н. в Караганд. обл. Друкується з 1931. Перша зб.

<img src="part6-11.jpg" alt="part6-11.jpg" width="160" height="204">

«Сповідь життя» (1938). З різноманітної поетичної спадщини А. найбільше значення мають вірші «Байкал», «Урал», поеми «Загадкова дівчина», «Наша поема» і особливо «Абдулла» — один з кращих творів казах, поезії. Післявоєнні вірші А. присвячені праці рад. людей, боротьбі за мир («Пісня доярки», «Пісня пастуха», «Ворогам миру»). А. — поет-публіцист, лірик і сатирик. Перекладач Пушкіна, Лєрмонтова, Шевченка.

Тв.: Рос. перекл. — Стихи и поэмы. Алма-Ата, 1958.

АМАНУЛЛА-ХАН (н. 1892) — емір Афганістану [1919—26] і падишах [1926—29]. Провів ряд реформ з метою прискорення економіч. і політ. розвитку країни, проголосив повну незалежність Афганістану, підписав договір про дружбу з СРСР (1921). Спирався на молодоафганців — представників купецтва і поміщиків, заінтересованих у розвитку країни без істотних змін феод.-поміщицького ладу. 1928 відвідав СРСР, зокрема м. Харків. 1929 внаслідок інспірованого Англією повстання А. зрікся влади і виїхав до Італії.

АМАРАНТ — рід рослин род. щирицевих. Див Щириця.

АМАРИЛІС (Amaryllis) — рід цибулинних рослин. Вид А. прекрасний (A. belladonna) має красиві рожеві квітки. Виведено багато декоративних форм А. Часто під назвою А. в кімнатах і оранжереях вирощуються рослини ін. родів з род. амарилісових.

АМАРТОЛ (грец. αμαρτωλος — грішний) Георгій — візантійський літописець, монах 9 ст., автор хроніки всесвітньої історії. У Візантії хроніка А. стала основою для пізніших переробок, її продовжили до 12 ст. В 10—11 ст. хроніку А. переклали слов. мовами (відомо бл. 12 серб. та болг. її редакцій), у 10 ст. — груз. мовою. Хроніка А. була одним з джерел «Повести временних лет».

АМАТЕРА (Аматерасу) — міфологічний персонаж; в япон. релігії синто одне з головних божеств — богиня сонця, дочка бога повітря Ізанагі та богині моря Ізанамі. Служителі культу оголосили А. родоначальницею японського народу і, зокрема, імператорської династії. Реакційними колами Японії культ А. використовується для пропаганди расизму й мілітаризму.

АМАТІ — родина італійських майстрів смичкових музичних інструментів 16—17 ст. у м. Кремоні (Пн. Італія). Засновник кремонської школи А н д р є а А. (бл. 1533 — бл. 1612) створив класичну форму скрипки, добившись високої якості звучання; його сини Антоніо і Джіроламо (Джеронімо) розвивали кращі традиції батька. Син Джіроламо — Ніколо (1596—1684)— найвидатніший представник родини А. Його учнями були А. Страдіварі та А. Гварнері і син Ніколо — Джіроламо (бл. 1649— 1740).,

АМАТОРСЬКІ ГУРТКИ (лат. amator, франц. amateur — любитель) — в дореволюційні часи назва самодіяльних гуртків, що складалися з любителів театр, мистецтва. На Україні виникли в 40—50-х рр. 19 ст. у Полтаві, Чернігові, Немирові, Бобринці; у 60— 70-х рр.— в Єлисаветграді, Києві, Харкові, Ніжині та ін. З А. г. вийшла ціла плеяда видатних діячів укр. дореволюц. театру:

<img src="part6-12.jpg" alt="part6-12.jpg" width="156" height="209">

М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий,П. Саксаганський, М. Заньковецька, М. Садовський, М. Садовська-Барілотті, Г. Затиркевич-Карпинська та ін. Джерелом розвитку укр. профес. театру були аматорські гуртки (див.Театр). Після Великої Жовтн. соціалістич. революції Комуністична партія і Рад. уряд приділяють велику увагу розвиткові художньої самодіяльності, зокрема театральної.

АМБАРЦУМЯН Віктор Амазаспович (н. 18. IX 1908) — вірменський рад. астрофізик. Акад. АН СРСР (з 1953, чл.-кор. з 1939), академік (з 1943) і президент (з 1947) АН Вірм. РСР, директор Бюраканської (біля Єревана) астрофізич. обсерваторії. Член ряду іноземних АН і наук. т-в. Депутат Верховної Ради СРСР 3—5-го скликань. Член КПРС з 1940. Н. в Тбілісі. Праці А. відносяться до теоретич. астрофізики і зоряної астрономії. А. належать важливі дослідження в галузі поглинання світла, еволюції зір і динаміки туманностей та зоряних систем. В 1941—43 розробив нову теорію поглинання світла в мутних середовищах (Сталінська премія, 1946). Відкрив і вивчив зоряні асоціації (Сталінська премія, 1950). Нагороджений двома орденами Леніна, двома орденахми Трудового Червоного Прапора.

АМБАРЧИК — бухта Сх.-Сибірського моря у гирлі р. Колими в Якутській АРСР. У бухті порт Амбарчик, в якому провадиться перевалка вантажів з морських суден на річкові.

АМБИ — назва плосковершинних височин і столових гір в Ефіопії. Складаються А. переважно з горизонтально залягаючих пісковиків і покривів базальту, що й зумовлює пло-сковершинну форму гір. Вис. А. до 4500 м.

АМБІСТОМА, амблістома (Ambystoma) — рід хвостатих земноводяних род. амбістомових. Об'єднує понад 20 видів, пошир. в Пн. Америці від Пд. Аляски до Мексіки. Зовн. виглядом та звичками А. нагадують саламандр. Розміри дорослих А.—20—25 см. Більшість А. відкладає яйця у воду, зрідка — на сушу. Личинки живуть у воді і маютьзовн. зябра. Найвідоміша тигрова (мексіканська) А. (A. tigrinum), неотенічна личинка якої наз. аксолотлем. Викопні амбістомові знайдено у верхньокрейдяних, пліоценових: та плейстоценових відкладах Пн. Америки.

АМБОДИК-МАКСИМОВИЧ Нестор Максимович (7. XI1744—5. VIII 1812)—російський і український вчений-енциклопедист, один з основоположників акушерства, педіатр, ботанік, фітотерапевт. Н. в с. Веприку на Полтавщині в родині священика. Освіту здобув у Київ, академії і в Страсбурзькому ун-ті, де захистив докторську дисертацію (1775). Склав перші в Росії підручники з

<img src="part6-13.jpg" alt="part6-13.jpg" width="158" height="81">

Тигрова, або мексіканська амбістома.

<img src="part6-14.jpg" alt="part6-14.jpg" width="158" height="205">

Амбодик-Максимович

акушерства (1784— 86) та ботаніки (1795). А.-М. розвивав мате-ріалістич. погляди М. В. Ломоносова, був прогресивним громад, діячем свого часу.

АМБРА (від араб. анбар) — воскоподіб-на запашна речовина, що утворюється в кишечнику кашалота. А. знаходять у воді біля берегів Індійського й Тихого ок. Раніше вживалась у медицині. Застосовується як закріплювач запаху духів.

АМБРАЗУРА (франц. embrasure) — 1) У військ. справі — отвір у стіні укріплення, в довгочасній вогневій точці (дот), в броньованому ковпаку (бронебашті), призначений для ведення гарматного, мінометного і кулеметного вогню (на відміну від бійниці, призначеної для ведення вогню з ручної зброї). 2) В архітектурі — отвір в стіні для вікна або дверей, розширений всередину будівлі.

АМБРОЗ Володимир (18. IX 1890—12. V 1956) — чеський композитор і диригент. Написав 3 опери, ряд камерних інструментальних і вокальних творів. У спадщині А. важливе місце займає опера «Украдене щастя» (1924), створена за однойменною драмою І. Франка. Опера була поставлена Народним театром у Брно (1925) і Оломоуці (1927).

Літ.: Загайкевич М. Опера «Украдене щастя». «Мистецтво», 1956, № 3.

АМБРОЗІЯ (αμβροσια) —в грецькій міфології— їжа богів, що надавала їм безсмертя.

АМБРОСІЙ Параска Юхимівна (н. 22. X 1910) — українська рад. народна поетеса. Н. на Буковині в сел. родині. Член КПРС з 1950. Під впливом фольклору, поезії Шевченка, Федьковича, Франка почала складати власні пісні та вірші. Перший вірш «Проти фашизму» надруковано 1937. В роки Великої Вітчизн. війни зазнала переслідувань рум. фашистів. Широко розгорнула свою діяльність у післявоєнний період. 36. поезій: «Буковинські співанки» (1950), «На сонячній дорозі» (1957). Багато віршів А. перекладено мовами народів СРСР.

Літ.: Мельничук Ю. Параска Амбросій. В його кн.: Слово про письменників. Львів, 1958.

АМБУЛАТОРІЯ (лат. ambulatorium — те, що робиться на ходу) — лікувально-профілактичний заклад, який подає основні види мед. допомоги як в самій А., так і вдома. Від поліклініки А. відрізняється меншим обсягом роботи. А. виникла в 16 ст. у Франції як пересувний військ.-медичний заклад. У Росії 17 — поч. 19 ст. А. існували лише при деяких міських та відомчих лікарнях. З розвитком земської медицини А. створювались також і в сільс. місцевостях, але потреб населення задовольнити не могли.

Після Великої Жовтн. соціалістич. революції кількість А. і обсяг амбулаторної допомоги швидко зростають. Після об'єднання амбулаторно-поліклінічних закладів з лікарнями (1947) самостійні А. в невеликій кількості існують в селах та як спеціалізовані

амбулаторно-поліклінічні заклади в містах. Крім того, А. діють як заклади закритого типу на багатьох підприємствах. В СРСР існує широка мережа амбулаторно-поліклінічних закладів, які являють собою відділення об'єднаних лікарень. Зокрема в УРСР 1958 було понад 4129 поліклінік та А. Рад. амбулаторно-поліклінічні заклади, що діють за територіальним принципом, відіграють велику роль у впровадженні профілактичних заходів,^ насамперед — диспансеризації.

АМВОН (грец. αμβων — підвищення) — в православних церквах підвищене місце для читання Євангелія, відправ і виголошення казань.

АМВРОСИМОВ (Афросимов) Михайло (н. бл. 1760—п. 1825) — російський і український архітектор. 1802 з Петербурга переїхав до Полтави, де 23 роки працював губернським архітектором і керував губернською креслярнею. За своїми проектами А. здійснив реконструкцію Полтави і багатьох повітових міст, збудувавши чимало будинків за типовими проектами; брав участь у створенні ансамблю Круглої площі і монумента Слави в Полтаві на честь Полтавської битви (1709).

АМВРОСІЇВКА — місто обл. підпорядкування, центр Амвросіївського р-ну Стал. обл. УРСР. Залізнич. станція на магістралі Москва — Ростов на Дону. 20 тис. ж. (1959). Великий центр цементної пром-сті в УРСР. Амвросіївський цементний комбінат, з-д залізобетонних конструкцій, підприємства харч. і швейної пром-сті, РТС, 4 серед., восьмирічна школи, школа робітничої молоді, індустріальний технікум.

У межах А. великі поклади і видобування мергелю — осн. сировини цементних з-дів та ін. підприємств промисловості будматеріалів. У р-ні вирощують зернові культури, шампанські сорти винограду; розводять велику рогату худобу, свиней.

АМВРОСІЇВСЬКА СТОЯНКА — пізньопалеолітична стоянка, відкрита 1935 біля м. Амвросіївки Сталінської обл. Осн. розкопки

<img src="part6-15.jpg" alt="part6-15.jpg" width="314" height="161">

Полювання на зубрів загоном (відтворений вигляд на основі розкопок в Амвросіївці).

проводив 1940 і 1949 І. Г. Підоплічко. Виявлено костище (шар кісток до 1,5 м грубиною), утворене з кісток зубрів. Зубри (бл. 1000 особин) були загнані жителями стоянки в провалля. В шарах костища знайдено крем'яні вістря, пластинки і кістяні наконечники від багатьох списів. Поблизу костища виявлено кілька місць, де жителі А. с. виготовляли крем'яні і кістяні знаряддя. А. с. — єдина відома в Європі і Азії палеолітична стоянка, яка стверджує існування колективного полювання загоном в пізньому палеоліті.

АМВРОСІЇВСЬКИЙ ЦЕМЕНТНИЙ КОМБІНАТ — найпотужніша на Україні група з 5 цементних заводів і 5 кар'єрів. Розташований в м. Амвросіївці Стал. обл. біля родовищ сировини. А. ц. к. організовано 1954. Перші 2 з-ди портланд-цементу засн. 1896—98 (належали капіталісту Чернову та акц. т-ву); третій — 1913. Після Жовтн. соціалістич. революції з-ди реконструйовано і розширено. 1932 збудовано потуж. четвертий з-д з 8 ав-томатич. шахтними печами. З-ди, зруйновані фашистськими загарбниками, повністю відбудовано і значно розширено. 1953 збудовано Ново-Амвросіївський з-д з 150-метровими печами, устаткований найновішою технікою (розширений 1957). На А. ц. к. широко запроваджено механізацію та автоматизацію і нову технологію; з 1958 з-ди працюють на газовому паливі. виробн. цементу 1958 зросло проти 1950 в 3,6 раза. В роки довоєн. п'ятирічок і після війни робітники амвросіївських з-дів відіграли велику роль у забезпеченні цементом багатьох індустр. новобудов Донбасу та ін. р-нів УРСР. 1949 з-д № 1 нагороджено орденом Леніна. В 1959—65 значно зростає випуск цементу, особливо високоякісних марок. Питома вага портланд-цементу в продукції зросте з 1/2 в 1958 до 4/5 в 1965.

АМГА — ліва притока Алдану в Якут. АРСР. Довж. 1650 км, пл. бас. 78 500 км2. Бере поч. на пн. схилі Алдано-Ольокминського вододілу і тече плоскогір'ям вис. 600—1000 м. Нижня ч. басейну — в межах Центрально-Якутської низовини. На всьому протязі нахил незначний, річище звивисте, особливо в нижній ч. Впадає в Алдан за 383 км від його гирла. Бас. А. лежить в зоні багаторічної мерзлоти. Живлення снігове і дощове. Скресає в травні, замерзає в жовтні. У нижній течії судноплавна.

АМГУНЬ — ліва притока Амуру (Хабар. край). Бере поч. на схилах Буреїнського хр. Довж. 665 км, пл. бас. 54 900 км2 Має рівнинний характер. Живлення гол. чин. дощове. Багата на рибу — кета, горбуша, осетр. Судноплавна.

АМДЕРМА — селище міського типу Ненецького національного округу Архангельської обл. РРФСР. Арктичний морський порт на р. Амдермі біля її впадіння в Карське м. (на Сх. від протоки Югорський Шар). 3,7 тис. ж. (1959). Пром-сть буд. матеріалів.

АМЕБИ — ряд найпростіших тварин. Див. Амебоподібні.

АМЕБІАЗ (амебна дизентерія) — хвороба, що викликається амебами; уражає людину. Вперше А. був вивчений Ф. А. Лешем (Київ, 1875). Амеби потрапляють в організм з некип'яченою водою або забрудненою їжею, оселяються переважно в товстих кишках, утворюючи в них виразки. Перебіг А. здебільшого гострий. Ознаки А.: біль у животі, пронос з кров'ю і слизом. Своєчасне лікування (найкраще — препаратом миш'яку — еметином) запобігає ускладненням А. (абсцеси печінки, мозку, легень та ін.) і приводить до видужання. Іноді амеби, що викликають А., можуть знаходитись у кишечнику людини, але захворювання при цьому не виникає. Такі носії амеб можуть поширювати амебіаз.

АМЕБОПОДІБНІ, амеби (Amoebina) — ряд одноклітинних тварин класу саркодових (Загсосііпа). Тіло від 10 до 700 μ в діаметрі,

через відсутність щільної оболонки не має постійної форми. Рухаються А. повільно, за допомогою тимчасових випинів тіла — псев-доподій, які служать і для захоплювання їжі: мікроорганізмів, орган. решток. Розмножуються А. поділом, лише деякі — статевим

<img src="part6-16.jpg" alt="part6-16.jpg" width="301" height="117">

Типи амеб.

шляхом. За несприятливих умов утворюють цисти. Живуть переважно у прісних водах, рідше — в морях; є грунтові форми. Серед А. чимало паразитів людини і тварин. Особливо хвороботворна для людини дизентерійна А. (Entamoeba histolytica).

АМЕБОЦИТИ — одна з груп клітин крові безхребетних тварин, що відповідає лейкоцитам хребетних. А. виконують захисну функцію.

АМЕНОРЕЯ (грец. α — без та μην — місяць і ρεω — течу) — відсутність менструацій у зрілої в статевому відношенні жінки. А. буває фізіологічною: під час вагітності, при годуванні дитини груддю (не завжди), у літньому віці. Іноді в зв'язку з недорозвиненням жіночих статевих органів спостерігається первинна (природжена) А. Патологічна А. може зумовлюватись багатьма причинами, що спричиняють розлад функції яєчників: ін-фекц. хворобами, захворюваннями ендокринних залоз, нервової системи, авітамінозами, перевтомою тощо. Лікування А.: усунення основної причини, гормонотерапія (препарати гормонів яєчника), загальне зміцнення організму.

АМЕНХОТЕП IV (1424—1388 до н. е.)— єгипетський фараон. Очолив рух нової службової знаті і дрібних рабовласників проти родової, в т. ч. жрецької, знаті й усунув її від влади і джерел збагачення. А. запровадив новий держ. культ бога Атона (Сонця) і переніс столицю з Фів, осередку родової знаті, до нового м. Ахетатона. Після смерті А. нова знать порозумілася зі старою, і було відновлено культи давніх богів.

АМЕРИКА — частина світу, розташована у Зх. півкулі між Атлантичним і Тихим океанами. Складається з двох материків — Північної А. та Південної А. Пл. всіх територій, що об'єднуються поняттям А., 42 035 тис. км2, нас. 381 млн. чол. (1957). Крайня пн. точка А. — мис Мьорчісон (на п-ові Бутія), лежить під 71° 59' пн. ш., крайня пд. точка — мис Фроуерд (У Магеллановій прот.) — під 53°54' пд. ш. Незважаючи на подібність у геол. будові та характері поверхні Пн. і Пд. Америк, на їх з'єднання Панамським перешийком, вони розглядаються як окремі материки. Підставою для такого поділу є значні розміри, ізольованість обох материків як від ін. материків світу, так і між собою, та різка відмінність природних умов, особливо тваринного і рослинного світу. Межу поміж Пн. А. та Пд. А. звичайно проводять через Панамський перешийок (іноді через р. Атрато). До Пн. А. відносять також Центральну А. (між

перешийком Теуантепек і Панамським) та о-ви Канадського Арктичного архіпелагу, Ньюфаундленд, о. Гренландію, Алеутські о-ви, Великі Антільські, Багамські та Навітряні о-ви.

Вздовж зх. берега Пн. А. простягається гірська система молодих високих гір — Кордільєр, на Сх. вздовж атлантичного узбережжя розташовані невисокі Аппалачські гори. Центр. ч. Пн. А. являє собою рівнину, яка ступінчасто підвищується в бік Кордільєр. Пн. А. багата на корисні копалини: заліз. руди, вугілля (Аппалачі), кольорові та рідкіспі метали (Кордільєри), нафту (долина Міссісіпі, Мексіка) та ін. Вздовж зх. узбережжя Пд. А. так само простягаються високі молоді гори — Кордільєри, або Анди; вони вищі за Кордільєри Пн. А., мають багато вулканів, у тому числі діючі. На Сх. від Анд розташовані Орінокська, Амазонська та Ла-Пдатська низовини, розділені Гвіанським та Бразільським нагір'ями. Пд. А. багата на поклади нафти (пн. ч. материка, кольорових та рідкісних металів, заліза (Анди), селітри та ін.

В межах А. представлені всі кліматич. пояси. Рослинний світ її дуже різноманітний. В Пн. А. рослинність змінюється від тундрової до пустельної (тундрова, тайгова, листяні ліси, степова — прерії, субтропічна, напівпустельна, пустельна), в Пд. А. — від вологих тропіч. лісів до сухих степів і пустель (тропіч. ліси — гілеї, савани — льяноси, пампа, напівпустельна, пустельна). Характерним для Центральної та Пд. А. є велике поширення кактусів. А. — батьківщина картоплі, бавовнику, кукурудзи, тютюну та ін. культур. Тваринний світ Пн. А. споріднений з тваринним світом Азії. Тваринний світ Пд. А. своєрідний і виділяється в окрему зоогеогр. обл. Тут поширені опосуми, широконосі мавпи, лами, колібрі, папуги, удави та ін. Корінне населення А. — індіанці, які з вторгненням європейців в А. були в значній мірі винищені. Тепер в населенні Пн. А. переважають нащадки переселенців з Англії, Франції, Німеччини та ін. країн Європи і негри, предки яких були вивезені з Африки як раби. В Пд. А. — нащадки іспанців, португальців, італійців, метиси та креоли. Найбільші д-ви Пн. А. — Сполучені Штати Америки, Мексіка, домініон Великобританії — Канада; Пд. А. — Бразілія, Аргентіна, Колумбія, Болівія, Перу, Чілі та ін.

Материк А. відвідували європейці ще в кінці першого тисячоліття н. е. Проте офіційно відкриття А. датується 12 жовтня 1492, коли мореплавець Христофор Колумб під час своєї першої експедиції висадився на одному з Багамських о-вів. Назву А. запровадив картограф Вальдземюллер у 1507 у «Вступі до космогонії» для Пд. А. на честь Амеріго Веспуччі, який вперше в своїх листах дав опис земель Нового Світу. Потім назву А. було поширено і на Пн. А. Детальнішу характеристику Пн. та Пд. Америки див. Північна Америка, Південна Америка.

АМЕРИКАНСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ ПРАЦІ КОНГРЕС ВИРОБНИЧИХ ПРОФСПІЛОК (АФП — КВП) — основне профспілкове об'єднання США. Створене 1955 внаслідок об'єднання АФП з КВП. АФП, заснована 1881 С. Гом-персом як орг-ція верхівки кваліфікованих

робітників, будувалась за цеховим принципом. АФП зайняла опортуністичні позиції, обстоювала ідеї класового співробітництва і непорушності капіталізму. Вона стримувала страйковий рух і, забороняючи неграм вступ до своїх орг-цій, культивувала ідеологію расизму і шовінізму. КВП утворився 1935 (до 1938 — Комітет виробничих профспілок) з лівих профорганізацій, які вийшли з АФП через незгоди в питаннях про принцип побудови профспілок. Однак лідери КВП (Люїс, Меррей) повели лінію на розкол робітнич. руху, добилися виходу КВП з Всесвітньої Федерації профспілок (1949). Після об'єднання АФП і КВП зберегли свою попередню структуру, утворивши єдиний керівний орган. Лідери АФП—КВП (Дж. Міні, І. Рейтер) продовжують стояти на позиціях угодництва з імперіалістич. буржуазією. АФП—КВП налічує 16,2 млн. чоловік (1956).

АМЕРИКАНСЬКИЙ АРКТИЧНИЙ АРХІПЕЛАГ — група островів у Пн. Льодовитому ок. на Пн. від Канади. Див. Канадський Арктичний архіпелаг.

АМЕРИКАНСЬКИЙ ЛЕГІОН - організація ветеранів війни США, має фашистський напрям, створена 1919 для боротьби з революційними настроями. А. л. широко використовується правлячими колами США в боротьбі проти негритянського народу, демократичних та прогресивних сил країни. А. л. активно підтримує імперіалістичну політику «з позиції сили» і гонки озброєнь. Фінансується Торговельною палатою США, Національною асоціацією промисловців та великими монополіями.

АМЕРИКАНСЬКИЙ РИСАК — виведена в США легкозапряжна порода коней, використовується в основному для іподромного бігового спорту. Масть А. р. гніда, кара і рижа. Ріст від 152 до 162 см, коса довж. тулуба 151 см, обхват грудей 169,2 см, обхват п'ястка 19,2 см, рекордна швидкість 1600 м за 1 хв. 551/4 сек. Був використаний при виведенні російського рисака.

АМЕРИКАНСЬКИХ УКРАЇНЦІВ ЛІГА — прогресивна культосвітня організація трудящих українців у США. Засн. 1924 на 1-му укр. робітн. конгресі в Нью-Йорку на базі десятків укр. робітн. т-в і драматичних та хорових гуртків, що існували як залишки розгромленої 1920 орг-ції укр. класово-свідомих робітників. Спершу орг-ція називалась Союзом робітничих організацій, а з 1932 — Лігою американських українців. А. у. л. організовувала школи для навчання дітей укр. мови, курси для підготовки організац. працівників, учителів, режисерів і диригентів для мист. гуртків самодіяльності, влаштовувала масові громадські збори і лекції як засіб пропагування миру і дружби народів та успіхів соціалістич. будівництва в СРСР, створювала б-ки і видавала л-ру, допомагала морально і матеріально рев. рухові в Зх. Україні, збирала кошти на допомогу жертвам поводі і «пацифікації», на допомогу борцям проти фашизму в Іспанії.

В роки 2-ї світової війни А. у. л. допомагала жертвам фашизму і тісно співробітничала з Комітетом допомоги Радянському Союзові та з ін. орг-ціями, які обстоювали дружбу народів СРСР і США. Зокрема, вона зібрала понад 100 тис. дол. на обладнання госпіталю

матері й дитини у Львові. А. у. л. має свої відділи в багатьох містах США, де живуть трудящі українці. Відомими організаторами і керівниками А. у. л. були М. Ткач, М. Андрійчук, М. Тарновський, М. Ракочій, В. Рибак.

АМЕРИКАНЦІ — нація, що живе в США. Див. Сполучені Штати Америка. Розділ Населення.

АМЕРИЦІЙ (Americium) Am — радіоактивний хім. елемент групи актиноїдів з порядковим номером 95.

АМЕРІГО ВЕСПУЧЧ1 — Див. Веспуччі Амеріго.

АМЕРЛІНГ Карел-Славомил (1807—84)— чеський педагог. Пед. погляди А. сформувалися під впливом творів Я.-А. Коменського. 1848 очолив першу чеську головну школу в Празі, перетворену згодом у заклад підготовки вчителів, з якого вийшли сотні педаго-гів-патріотів. А. розробив проект організації освіти в країні, вніс значний вклад у розробку методики викладання природознавства. В останній період свого життя (з 1871) А. очолював перший чеський заклад для розумово відсталих дітей, відомий далеко за межами Чехії.

АМЕТИСТ (грец. αμεθυστος — неп'яний; за старод. повір ям А. — засіб проти сп'яніння) — фіолетова різновидність кварцу. Зустрічається в гранітних пегматитах, кварцових жилах і у вигляді друз в порожнинах вулканічних порід. На Україні А. трапляються в Житом. обл., в пн.-зх. Донбасі. Як напівдорогоцінний камінь використовується в ювелірних та художніх виробах.

АМ'ЄН — місто на Пн. Франції, адм. ц. департаменту Сомма. 92,5 тис. ж. (1954). Пристань на р. Соммі. Залізнич. вузол. Текстильна пром-сть; металургійні, маш.-буд. і хімічні з-ди. В А. відомий готичний собор (13 ст.). Р-н А. був місцем великих воєн. операцій під час франко-прусської (1870— 71) і першої світової (1914—18) воєн.

АМІАК (амоніак) NH3 — сполука азоту з воднем. Легкий безколірний газ з гострим запахом, добре розчинний у воді (760 л в 1 л води при 20°), при 0° і 1 атм вага 1 л А. 0,771 г, t° кип. — 33,4°. Рідкий А., випаровуючись, вбирає багато тепла; здатний розчиняти різні солі і деякі метали. В атмосфері кисню А. горить, даючи воду і азот. З к-тами А. дає солі; при наявності каталізатору (платини) з киснем повітря дає окиси азоту, які легко перетворити в азотну к-ту. З солями і основами А. утворює сполуки типу Cu(OH)2 • 4NH3, AgCl • 3NH3, CdSO4 • 4NH3 та ін. При нагріванні з окисами металів А. відновлює їх. З лужними і лужноземельними металами А. утворює аміди, іміди і нітриди (NaNH2, CaNH, AlN). В природі А. утворюється при гнитті азотовмісних органічних речовин. Найдавнішим способом одержання А. є виділення його з відхідних газів при коксуванні кам'яного вугілля. Тепер у промисловості А. одержують синтезом з азоту і водню при і0 300-500° і тиску 250—1000 ат при наявності каталізаторів: N2 + 3H2 = 2NH3 + + 22 ккал. Сучасні реактори-колони дають до 200 т А. за добу. А. використовують у виробн. азотної к-ти, азотних добрив, соди і вибухових речовин, в холодильних машинах, для азотування стальних виробів. Розчин А. у воді вживають у медицині. А. отруйний

АМІГДАЛІН C20H27O11N * 3H2O — складна органічна речовина, глюкозид. В незначній кількості міститься в насінні вишні, сливи, гіркого мигдалю. В кишечнику розпадається з утворенням синильної кислоти.

АМІДАЗИ — група ферментів, що каталізують гідроліз речовин типу амідів кислот з відщепленням азоту у вигляді аміаку. До А. належать уреаза, аспарагіназа, глютаміназа тощо.

АМІДИ КИСЛОТ — похідні кислот, в яких гідроксильна група ОН заміщена аміногрупою ІЧНа. Найбільше значення мають А. карбонових к-т з заг. формулою RCONH2 та А. сульфокислот — RSO2NH2. Одержують А. к., діючи на к-ти, складні ефіри і хлорангідриди к-т аміаком або амінами. Використовують А. к. у виробництві синтетичних волокон, лікарських препаратів тощо.

АМІЛАЗА (діастаза)— фермент, що гідролітично розщеплює крохмаль і глікоген з утворенням декстринів, мальтози і глюкози. В рослинах А. сприяє перетворенню запасного крохмалю в розчинні цукри. У тварин А., якої найбільше виявлено в соку підшлункової залози та слині, в основному активує розщеплення крохмалю при травленні.

АМІЛНІТРИТ C5H11ONO — ізоаміловий ефір азотистої кислоти, жовтувата рідина з фруктовим запахом. Застосовується для вдихання при нападах грудної жаби, при отруєнні синильною кислотою.

АМІЛОВИЙ СПИРТ C5H11OH — одноатомний насичений спирт. Див. Спирти.

АМІЛОДЕКСТРИН — полісахарид, початковий продукт гідролітичного розщеплення крохмалю.

АМІЛОЗА — легко розчинна у воді складова частина крохмалю. З йодом дає синє забарвлення.

АМІЛОПЕКТИН — основна складова частина крохмалю. З йодом дає червонофіолетове забарвлення.

АМІМІЯ (грец. α — не і μιμος —актор) — хворобливий стан, що проявляється в ослабленні або повній відсутності міміки обличчя; спостерігається при деяких захворюваннях нервової системи.

АМІНАЗИН — лікувальний препарат, похідне фенотіазину. Білий або злегка жовтуватий порошок, розчинний у воді, спирті, хлороформі. А., що належить до т. з. нейроплегічних речовин, пригнічує нервове збудження. При введенні в організм А. має здатність знижувати обмін речовин і температуру тіла. В мед. практиці А. використовують як заспокійливий засіб при лікуванні деяких псих. хвороб (зменшує рухову активність), при хірургічних втручаннях, особливо на серці (у відповідних дозах посилює дію наркотичних речовин), при токсикозах вагітності (припиняє блювання), для знеболювання пологів, для лікування хворобливих станів, що супроводяться спастичними явищами (розслаблює скелетні м'язи) тощо.

АМІНИ — клас азотистих органічних сполук, похідних аміаку NH3, в якому атома водню заміщені вуглеводневими радикалами. Залежно від числа заміщ. атомів відрізняють А. первинні (RNH2), вторинні (R2NH) і третинні (R3N). Залежно від природи радикалів А. наз.: аліфатичними, ароматичними та гетероциклічними. Нижчі аліфатичні А. — гази, вищі — рідини й тверді речовини. А. — основи. Найважливішою реакцією А. є взаємодія їх з HNO2 : первинні аліфатичні А. при цьому утворюють спирти, вторинні — ніт-розаміни, третинні не реагують. Ароматичні первинні А. з HNO2 утворюють діазосполуки. А. широко і икористовуються в анілофарбу-аальній та хім.-фармацевтичній пром-сті. В природі А. значно поширені.

АМІНОКИСЛОТИ — органічні кислоти, що мають у своєму складі одну або більше аміногруп (—NH2) та карбоксильних груп (—COOH). Усі А. — безколірні кристалічні речовини, переважно розчинні у воді. А. входять до складу всіх білкових речовин, багатьох ферментів, гормонів, вітамінів тощо. Залежно від того, з яким атомом вуглецю — першим, другим і т. д. від карбоксильної (—COOH) групи — зв'язана NH2-група, розрізняють α-, β-, γ-А. Особливе значення мають α-А., найбільша група А., що входить до складу білків. Молекули білків побудовані з різної кількості (від десятків до багатьох тисяч) залишків молекул А., з'єднаних між собою пептидними зв'язками —CO—NH—, відкритими О. Я. Данилевським. Всі природні α-А. (крім глікоколу) мають асиметричний α-атом вуглецю і є оптично активними сполуками, що існують у двох ізомерних формах. Природні А. переважно мають l-конфігурацію, але є також і d-А. Біохім. значення і обмін їх різні. Одержують А., виділяючи їх з продуктів гідролізу білка та шляхом синтезу. З білків тепер виділено бл. 25 А. На відміну від рослин і багатьох мікроорганізмів, в організмі людини й тварин деякі А. (т. з. «незамінні» А. — треонін, валін, лейцин, ізолейцин, лізин, триптофан, фенілаланін, метіонін, гістидин) не синтезуються і можуть бути одержані лише з білками їжі. Такі А., як цистин, аргінін, тирозин, синтезуються в організмі в недостатній кількості. При відсутності в їжі навіть деяких з незамінних А. синтез повноцінних білків в організмі стає неможливим, що призводить до розладів життєдіяльності і до захворювань. Синтезуються в організмі аланін, глікокол, оксипролін, пролін, серин, норлейцин, аспарагінова й глютамінова к-ти та ін. В процесі обміну речовин молекули А., що надійшли з їжею або синтезовані в організмі, безперервно включаються до складу білкових молекул. При цьому А. змінюються з утворенням різних продуктів обміну, багато з яких виконують важливі біол. функції Для вивчення А. використовують хім., ферментативні, хроматографічні та ін. методи. Окремі А. та їх суміші застосовують для лікування деяких захворювань, у мікробіології тощо.

Літ.: Палладин А. В. Учебник биологической химии. Изд. 12 М., 1946; Белицер В. А. Амфотерные свойства аминокислот и белков. «Український біохімічний журнал», 1952, т- 24, № 2; Браунштейн А. Е. Некоторые итоги изучения процессов обмена аминокислот, их механизма и взаимосвязей, «Український біохімічний журнал». 1950, т. 22, № 3.

АМІНОПЛАСТИ — пластичні маси, виготовлені на основі синтетичних смол — продуктів поліконденсації формальдегіду або ін. альдегідів і органічних сполук, у складі яких є аміногрупи, напр анілін, сечовина та ін. Синтетичні смоли при нагріванні переходять в неплавкий і нерозчинний стан. З А. виготовляють електроізоляц. матеріали і технічні тканини, клеї і покриття, просочувальні смоли тощо.

АМІНОФЕНОЛИ — органічні сполуки, похідні фенолу. Існує орто-, мета- і параамі-нофенол. А. амфотерні, у водних розчинах легко окислюються (крім мета-А.). Застосовуються для виробництва барвників, деяких ліків і у фотографії.

АМІР Мірсай (псевд. Амірова Мірсаяфа; н. 6.1 1907) — татарський рад. письменник, засл. діяч мистецтв Тат. АРСР. Член КПРС з 1939. Н. в с. Зиргані (Башк. АРСР). Друкується з 1926. У творах «Агідель» (1936) і «Людина з нашого села» (1933) відобразив соціалістич. перетворення Татарії. Автор са-тирич. оповідань — зб. «Даремні турботи», романа «Люди з Яланбау». Широко відомий як драматург («Міннікамал», «Пісня життя», «Моя дружина»). Перекладач п'єс О. Корнійчука та ін. рад. драматургів.

АМІРАНАШВІЛІ Петро Варламович (н. 16. XI 1906) — грузинський рад. артист-спі-вак (баритон), нар. арт. СРСР (з 1950). Закінчив Тбіліську консерваторію. З 1936—соліст Тбіліс. театру опери та балету ім. 3. П. Паліашвілі. Серед партій виділяються: Онєгін («Євгеній Онєгін» Чайковського), Ріголетто («Ріголетто» Верді), Кіазо, Мурман («Даїсі», «Абесалом та Етері» Паліашвілі), Богдан Хмельницький («Богдан Хмельницький» Данькевича) та ін. А. виступає також як камерний співак. З великим успіхом гастролював на Україні. Сталінська премія, 1947.

АМІРАНІ («дитина сонця») — міфічний герой грузинського народ. епосу. Богоборець, викрав на небі вогонь і подарував його людям. За це боги прикували А. до гірської скелі. Міф про А. тісно пов'язаний з образом Прометея.

Літ.: Рос. перекл. - Амирани (Грузинская мифологическая поэма). Тбилиси, 1946.

АМІТОЗ (прямий поділ клітин) — один з типів поділу рослинних і тваринних клітин. При А. ядро клітини без попередніх структурних змін ділиться на дві або більше частин. При цьому, на відміну від непрямого поділу клітини—каріокінезу, або мітозу, хромосоми з ядерної речовини не утворюються. Після поділу ядра звичайно ділиться цитоплазма.

АМІЧІ (Amici) Джованні (25. III1786-10. IV 1863) — італійський ботанік і оптик. Вперше описав рух протоплазми (в клітинах харових водоростей), будову і функцію продихів, вивчав запліднення у квіткових рослин. Сконструював багато оптичних приладів, удосконалив мікроскоп (розробив принцип імерсії).

АМІЧІС Едмондо де (1846—1908) — італійський письменник. Див. Де Амічіс Е.

АМІЯ, мулова риба (Amia calva) — один з двох сучасних представників ряду кісткових ганоїдів, які в мезозої були панів-

<img src="part6-17.jpg" alt="part6-17.jpg" width="314" height="90">

ною групою риб. Живе в прісних водоймах Пн. Америки. Довж. самців 60—70 см, самок — бл. 1 м. Дихає зябрами але за допомогою плавального міхура використовує і

атмосферне повітря, завдяки чому може деякий час жити без води. Самка відкладає ікру в гніздо, яке самець влаштовує серед водяних рослин. Він же доглядає молодь. Промислового значення А. майже не має.

АММАН (А м а н) — місто, столиця Іорданії. Нас. 202,2 тис. чол. (1954). Вузол автошляхів, залізнич. сполучення з Дамаском. Текст., тютюнові, шкіряні, спирто-горілчані підприємства; цементна і цегельна пром-сть. Аеропорт.

АММІАН МАРЦЕЛЛІН (бл. 330—400) — римський історик, автор праці з історії Римської держави («Res gestae»). З 31 його книги збереглися останні 18, що охоплюють 353— 378 рр. А. М. багато уваги приділяв історії воєн. Брав участь в поході імп. Юліана проти персів.                                          .

АМНЕЗІЯ (грец. α — без та μνημη — пам'ять) — хворобливе явище, що полягає в ослабленні або втраті пам'яті на грунті різних уражень головного мозку. А. здебільшого спостерігається в результаті психічних захворювань, а також травм голови, отруєнь, інфекц. хвороб тощо, тобто при хворобливих станах, що супроводяться розладами свідомості. При частковій А. з пам'яті випадають лише певні види знань та уявлень. При т. з. ретроградній А. з пам'яті випадають події певного відрізку часу (години, дні, місяці), що передував захворюванню. При анте-роградній А. втрачається здатність згадувати події, що відбувалися під час гострого розладу свідомості. При прогресуючій А. настає поступове спустошення пам'яті; недавно засвоєні знання втрачаються в першу чергу.

АМНІОН — одна із зародкових оболонок у амніот (плазунів, птахів, ссавців). Розвивається А. із зовн. і серед. зародкових листків. У птахів і ссавців в А. є кровоносні судини і скоротливі м'язові елементи. Порожнина А. наповнена т. з. амніотич. рідиною, або плодовою водою, що захищає зародок від меха-ніч. ушкоджень. А. є й у деяких комах.

АМНІОТИ (Amniota) — тварини, у яких в процесі ембріон. розвитку утворюються зародкові оболонки — амніон і алантоїс. До А. належать плазуни, птахи, ссавці. На відміну від анамній, ембріон. розвиток яких відбувається у воді, А. пристосовані до розвитку на суші.

АМНІСТІЯ (грзц. αμνηστια. — прощення)— акт вищого органу держ. влади, що звільняє від покарання осіб, засуджених за певні злочини, скорочує їм строк покарання або замінює його на м'якше покарання. А. може також припиняти кримінальне переслідування і знімати судимість. На підставі ст. 14 Конституції СРСР загальносоюзні акти про А. видаються Президією Верховної Ради СРСР; Верховна Рада УРСР та її Президія користуються правом А. та помилування тільки щодо громадян, засуджених суд. органами УРСР (ст. 60 Конституції СРСР, ст. 19 і ЗО Конституції УРСР). Помилування — це акт індивідуальної А. Воно полягає в припиненні кримінального переслідування, в повному або частковому звільненні від покарання або знятті судимості з осіб, прізвища яких зазначені в цьому акті. В СРСР було видано ряд актів про А., зокрема на ознаменування 10-річчя Великої Жовтн. соціалістич революції, перемоги над гітлерівською Німеччиною,

40-річчя Великої Жовтн. соціалістич. революції тощо. В УРСР акти про А. видавались IV Всеукр. з'їздом Рад, ВУЦВК до 3, 4 та 5-ї річниць Великої Жовтн. соціалістич. революції тощо.

АМОН — в староєгип. міфології бог, покровитель м. Фів. Пізніше його вважали за загальноєгип. держ. бога і ототожнювали з богом сонця Ра, називаючи Амон-Ра. Зображували у вигляді барана з сонячним диском навколо голови.

АМОНАЛИ — вибухові речовини, що складаються з суміші амонію нітрату (80—90%), алюмінію та ін. речовин. Тепер при підривних роботах А. замінено іншими вибуховими речовинами.

АМОНІЙ NH4 — неорганічний радикал, що входить до складу хімічних сполук у вигляді іона NH4+ NH4OH, NH4Cl та ін.); за хімічними властивостями нагадує іони лужних металів.

АМОНІТИ (Ammonitida) — ряд мезозойських головоногих молюсків. Іноді А. називають увесь надряд амоноїдей, або амоней (Ammonoidea). За зовн. ознаками А. схожі на сучас. наутилід. Раковина їхня завита в спіраль, рідше (у деяких А. крейдяного періоду) напіврозгорнута, зовсім розгорнута або

<img src="part6-18.jpg" alt="part6-18.jpg" width="291" height="181">

Амоніти з юрських відкладів: 1 — Haplouras

nimbatum; 2 — Stephanoceras braikenridgi,

3 — Stephanoceras brongniarti. Амоніт з крейдяних відкладів; 4 — Inflaticeras cristatum.

завиткоподібна, розділена перегородками (септами) на численні камери, в останній з яких знаходилось тіло тварини; інші камери були наповнені повітрям. Зовн. краї перегородок у місці їх приростання до раковин утворюють дуже звивисті і різноман. формою т. з. лопатеві, або перегородкові, лінії, що мають велике значення для систематики А. Розмір раковини — від 1 см до 1 м і навіть більше у поперечнику.

Амоніти були хижаками і жили виключно в морях. З'явились А. в тріасі; в юрі і в крейдяний період вони швидко еволюціонували і дуже поширились в усіх морях, у зв'язку з чим вважаються однією з найважливіших провідних груп організмів, що дозволяють з великою точністю визначати геол. вік відкладів. У кінці крейдяного періоду А. вимерли.

Літ.: Основи палеонтологии. Справочник для палеонтологов и геологов СССР. Моллюски-головоногие, т. 2. М., 1958.

АМОНІФІКАЦІЯ (від амоній і лат. facio — роблю) — процес розкладу органічних азотистих речовин з виділенням аміаку. А. має велике значення для с. г., оскільки 99% азотистих речовин у грунті міститься у вигляді недоступних для рослин органічних сполук.

Процес А. відбувається під впливом різних мікроорганізмів. У розкладі білків беруть участь гнильні бактерії, актиноміцети і плісеневі гриби, сечовина мінералізується уробактеріями. Виділюваний в процесі А. аміак засвоюється мікроорганізмами і рослинами, деяка частина його може вивітрюватись. Для уловлювання аміаку до гною і гнойових ком-постів додають торф, гіпс, відходи марганцеворудної промисловості (шлами) тощо.

АМОНІЮ ГІДРООКИС NH4OH —сполука аміаку з водою, яка утворюється розчиненням аміаку у воді. При цьому утворюється рівноважна система, в якій є молекули аміаку, іони амонію та гідроксильні іони.

АМОНІЮ НІТРАТ (аміачна селітра) NH4NO3 — амонійова сіль азотної кислоти. Білі гігроскопічні кристали, добре розчинні у воді; окислювач (при нагріванні). А. н. одержують з аміаку та азотної к-ти. Використовують А. н. для виготовлення вибухових речовин і як мінеральне добриво (на Україні — для всіх грунтів).

АМОНІЮ СУЛЬФАТ(сірчанокислий амоній) (NH4)2SO4 — амонійова сіль сірчаної кислоти. Білий кристалічний порошок, легко розчинний у воді. В промисловості А. с. одержують з аміаку та сірчаної кислоти. А. с.—поширене азотне добриво.

АМОНІЮ ХЛОРИД (хлористий амоній, нашатир) NH4Cl — амонійова сіль соляної кислоти (HCl). Безколірна кристалічна речовина, пит. в. 1,53; добре розчинна у воді. При нагріванні до 350°С розкладається. Одержують А. х. сполученням аміаку з HCl. А. х. використовують у фарбуванні тканин, у виготовленні гальваніч. елементів, паянні, лудінні та в медицині.

АМОРАЛІЗМ—заперечення моралі, відмовлення від принципів совісті, честі, справедливості; виправдання жорстокості, підступності, обману; проповідь розпусти. А. властивий ідеології і практиці експлуататорських класів, особливо в період розкладу їхнього суспільного ладу. «Теоретичне» обгрунтування А. в розгорнутому вигляді дає філософія Ф. Ніцше, яка лягла в основу «теорії» і практики нім. фашизму.

А. —характерна риса політики правлячих кіл ряду зх. держав, які, прикриваючись християнською мораллю, ведуть людиноненависницьку політику розв'язування атомної війни. Куплені імперіалістичними монополіями преса, радіо, телебачення, кіно й театр вихваляють нестримний індивідуалізм, сексуальні насолоди, зображають злочинців як героїв.

АМОРІМ Енріке-Мануель (н. 25. VII 1900)— уругвайський письменник-комуніст, один з найпопулярніших сучасних романістів Латинської Америки. А.—поет, прозаїк, кіносценарист, публіцист. Тематика його творів: боротьба трудящих за мир, за аграрну реформу, за соціальні права. Відомі твори: «Віз», «Кінь та його тінь», «Селянин Агіляр», «Перемога не приходить сама», «Лісники» та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Корраль Аб'єрто. К., 1958.

АМОРТИЗАТОР (фр. amortir—ослабляти)— пристрій для пом'якшення ударів у конструкціях машин і споруд, щоб захистити їх від трясіння і великих навантажень.

Принцип дії А. полягає в перетворенні кінетич. енергії переміщення машинних частин, напр. коліс автомобіля, візка вагона, шасі літака, корпусу танка, в теплову енергію поверхень тертя у фрикційних А., робочої рідини — в гідравлічних та ін. Розрізняють такі основні типи А.: і) Пружинні, в яких енергія переміщення поглинається внаслідок деформації пружин; застосовують їх в автомобілях, мотоциклах, тракторах, вагонах, тепловозах та ін.

2)  Гумові, які працюють здебільшого на стиснення або зсув. Мала початкова жорсткість гуми забезпечує амортизацію навіть слабких поштовхів.

3)  Пневматичні А. односторонньої або двосторонньої дії, в яких кінетична енергія переміщення перетворюється на теплову енергію нагріву стисненого в циліндрі повітря. Застосовують їх в телескопічних вилках мотоциклів, у шасі легких літаків та ін. 4) Фрикційні у вигляді клинових А. односторонньої або двосторонньої дії, а також у вигляді ресор подвійної дії. В них кінетична енергія перетворюється на теплову, яка виділяється на поверхнях тертя. Такі А. застосовують в паралелограм-них вилках передніх коліс мотоциклів, частково в підвісках гоночних автомобілів, у візках вагонів та ін. 5) Гідравлічні А. односторонньої і двосторонньої дії, в яких енергія переміщення перетворюється на теплову енергію нагріву робочої рідини, що переганяється поршнем через дросельний клапан. Застосовують їх у підвісках сучас. транспортних машин, у візках пасажирських вагонів швидких поїздів та ін. 6) Гідропневматичні А., в яких кінетична енергія перетворюється на теплову енергію робочої рідини і стисненого повітря. Широко застосовуються в телескопічних вилках мотоциклів, у підвісках вантажних автомобілів, стояках шасі літаків, підвісках трамвайних і залізничних вагонів тощо.

АМОРТИЗАЦІЯ (нізньолат. amortisatio— погашення, сплата боргів) в економіці — процес поступового зношування осн. фондів і перенесення їхньої вартості на новий продукт або послуги, яка (вартість) відшкодовується спец. нагромадженнями в грошовому виразі (амортизац. відрахування). Для заміщення зношеної частини осн. фондів кожне підприємство систематично робить амортизаційні відрахування, тобто відрахування певних грошових сум відповідно до розмірів фізичного і морального зносу осн. фондів. Амортизаційні відрахування включаються в собівартість продукції і реалізуються при продажу товару. Розміри відрахувань до амортизац. фонду зумовлюються тривалістю і характером використання основних фондів. В міру розвитку техніки, технології і орг-ції виробн. тривалість і характер використання осн. фондів змінюються, у зв'язку з чим розміри відрахувань до амортизац. фонду (норми А.) періодично переглядаються.

В СРСР норми А. встановлюються в централізованому порядку для всіх галузей народ. г-ва і є обов'язковими для всіх підприємств і орг-цій.

Норма А. встановлюється залежно від строків служби осн. фондів з урахуванням їх капітального ремонту і модернізації. З 1959 окремо визначають: а) норми А. для повного відновлення осн. фондів і б) норми А, для часткового відновлення (капітальн. ремонту) і модернізації засобів виробництва. Для обчислення норми А. на повне відновлення використовується така формула:

де Нв — норма А. на повне відновлення; Всеред — середня відновна вартість; Лсеред — середня ліквідаційна вартість (вартість лому і демонтажу); Ап — амортизаційний період (строк служби осн. фондів). Норми для капітального

<img src="part6-19.jpg" alt="part6-19.jpg" width="236" height="49">

ремонту і модернізації обчислюються за іншою формулою (див. Норми амортизації), 3 сум А., які щороку відраховуються відповідно до встановлених норм, одна частина надходить до Держбанку на спец, рахунок підприємства з цільовим призначенням на капіт. ремонт, а друга частина — до Будбанку на фінансування капіт. будівництва. В зв'язку з необхідністю обчислення собівартості продукції і збільшенням осн. фондів у колгоспах (реорганізація МТС, придбання техніки колгоспами) виникла практична потреба в амортизаційних відрахуваннях у колгоспах. На Україні такі відрахування здійснюються з 1958 в основному за нормами, прийнятими в радгоспах.

Правильне обчислювання А. є важливою умовою успішного планування собівартості продукції, визначення джерел і розмірів капіталовкладень у народ. г-во, здійснення розширеного відтворення осн. фондів. В умовах капіталізму амортизаційні відрахування не відповідають дійсному зносу основного капіталу, що використовується капіталістами для приховання фактичних прибутків.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. 1 [відділи 6, 13], т. 2 [відділ 8]. К., 1954; Вопроси социалистического воспроизводства. М., 1958, с. 219—238; Методические указания по определению норм амортизационных отчислений и классификация основних фондов для исчислєния амортизации. М., 1959.

АМОРФНИЙ СТАН (грец. αμορφος — безформний) — стан речовини, в якому атоми і молекули розміщені безладно, що зумовлює ізотропність, тобто однакові фізичні властивості в усіх напрямах речовини. Аморфними є гази, майже всі рідини і багато твердих тіл, напр. скло, смоли. А. с. нестійкий, тому аморфні тверді тіла повільно кристалізуються. На відміну від кристалічних вони не мають т-ри плавлення і з підвищенням т-ри розм'якшуються поступово.

АМОРФНІ МОВИ — застаріла, неточна назва кореневих мов. Див. Коренеізолюючі мови.

АМОСОВ Іван Опанасович (24.XI 1800— 13.VI 1878) — російський корабельний інженер. За період 1832—60 побудував багато різних кораблів, у т. ч.—перший в Росії гвинтовий фрегат «Архімед» з паровою машиною на 300 к. с. (1846—48). Як інспектор кораблебуд. робіт у Кронштадтському порту (1860—73) А. відіграв велику роль у підвищенні боєздатності Балт. флоту.

АМОФОС — складне добриво, яке одержують нейтралізацією фосфорної кислоти аміаком. Залежно від ступеня нейтралізації буває моноамоній-фосфат (амофос) NH4H2PO4 і діамоній-фосфат (діамофос) (NH4)2HPO4.

АМОЦЕТ (Ammocoetes) — личинка міноги. Те саме, що й піскорийка.

АМП (Натр) П'єр [літ. псевд. Бурійона (Bourillon); н. 23. IV 1876—п. 1945]—французький письменник, зачинатель т. з. «виробничого романа» («Свіжа риба», 1910; «Шампанське», 1910; «Рейки», 1912; «Пісня пісень», 1921; «Льон», 1923, та ін.). В основі цих творів—виробничі процеси. А. мало цікавлять суспільні проблеми, соціальне й особисте життя людей. В 1940—44 був на боці вішістів.

Тв.: Укр. перекл. — Механік Рожо. Зразковий службиста. X., 1926; Люди. X., 1927; Шампанське. X., 1928; Оповідання. X.—К., 1931.

АМПЕЛОГРАФІЯ (грец. αμπελος—виноград і γραφω—пишу) — наука про види і сорти винограду. Основним завданням А. є вияв-

<img src="part6-20.jpg" alt="part6-20.jpg" width="183" height="144">

лення найбільш цінних сортів. Розрізняють А. загальну і спеціальну. Загальна А. займається систематикою рослин род. виноградних, вивченням походження сортів, їхньої мінливості та поширення, а також класифікацією сортів. Спеціальна А. включає ботанічний опис, агробіол. і госп.-технологічну характеристику сортів та їхнє районування. Сорти винограду вивчаються у виробничих умовах, у дослідних установах і спец. ампе-лографічних колекціях. В СРСР найбагатші ампелографічні колекції має Всесоюзний н.-д. ін-т виноробства і виноградарства «Магарач» (Крим). В культурі відомо понад 4 тис. сортів, в т. ч. в СРСР бл. 2000, включаючи 1200 місцевих.

Літ.: Ампелография СССР, т. 1—2. М., 1946—53.

АМПЕЛЬНІ РОСЛИНИ — декоративні рослини із звисаючими пагонами або виткими стеблами і гарним листям. Вирощують їх у підвісних вазах (амплях), горщиках і ящиках. А. р. розводять у кімнатах, на балконах, у громадських приміщеннях, прикрашають ними арки, колони, постаменти, капітелі, зовнішні підвіконники тощо.

АМПЕР (Ampère) Андре-Марі (22. І 1775— 10. VI 1836) — видатний французький фізик і математик, один з основоположників сучас. електродинаміки. Чл. Париз. Акад. наук (з 1814), проф. Нормальної школи в Парижі (з 1824). Н. в м. Ліоні (Франція). З юнацького віку займався математикою і природознавством. На поч. 19 ст. опублікував ряд праць з теорії імовірностей, застосування варіаційного числення до механіки, ряд досліджень з матем. аналізу. Прославився як учений-фізик. 1820 і наступних років, після відкриття Г.-К. Ерстедом діяння електр. струму на магніт, А. вперше встановив зв язок між електр. і магніт. явищами, які до того часу вивчали роздільно. Зокрема А. встановив «Правило плавця» (див. Ампера правило), осн. закон електромагнетизму про взаємодію провідників з електр. струмом, висунув першу гіпотезу про те, що всякий магнетизм зумовлений елементарними електр. струмами.

АМПЕР — одиниця величини електричного струму. Названа на честь французького фізика Ампера. Позначається знаком А або а. В СРСР з 1948 вживається абс. А., тобто незмінний струм, який, протікаючи в двох нескінченно довгих прямолінійних паралельних провідниках нескінченно малого кругового перерізу, розміщених у вакуумі на відстані 1 м один від одного, спричинює між провідниками силу взаємодії, що дорівнює 2-10-7 ньютона на 1 м довж. Це ж визначення абс. А. прий-

<img src="part6-21.jpg" alt="part6-21.jpg" width="156" height="205"><img src="part6-22.jpg" alt="part6-22.jpg" width="116" height="172">

пято 1956 IX Генеральною конференцією в питаннях мір і ваги як визначення четвертої осн. одиниці міжнар. системи МКСА. Поряд з абс. А. вживається міжнар. А., тобто незмінний струм, який виділяє з розчину азотнокислого срібла (AgNO3) за 1 сек. 1,118 мг срібла. 1 міжнар. А.= 0,99985 абс. ампера.

АМПЕРА ПРАВИЛО — правило про залежність між папрямом електр. струму і напрямом ліній магн. поля, створюваного цим струмом. А. п. твердить: спостерігач, розмістившись лицем до провідника електр. струму так, щоб струм був спрямований від ніг до голови, бачить лінії магн. поля спрямованими зліва направо (мал.). А. п. встановив 1820 А.-М. Ампер.

АМПЕР-ВИТКИ — добуток величини струму в амперах на число витків котушки. А.-в. — міра магніторушійної сили (мре) в МИС А системі одиниць при раціоналізованій системі рівнянь. Познач, а, а-в або А-w. 1 а-в є мре вздовж замкнутого магн. контура, однократно «зчепленого» з електр. колом, в якому тече струм 1a. 1a-b-0,4 π (=1,256) гільберта. Напруженість магн. поля електр. струму в котушках пропорційна числу А.-в. Напр., числом А.-в. на 1 см дуже довгої котушки (соленоїда), помноженим на 0,4π, виражається в ерстедах напруженість магн. поля в її середній частині.

АМПЕР-ГОДИНА — кількість електрики, яка проходить через переріз провідника або прилад протягом 1 год. при незмінному струмі в 1 а. Позначається А.-г. міжнар. знаком Ah або укр. а-г. 1 А.-г. дорівнює 3600 кулонам; вживається для характеристики запасу електрики в акумуляторах.

АМПЕРМЕТР — прилад для вимірювання сили електр. струму. А. бувають магнітоелектричні, електромагнітні, електродинамічні, теплові, індукційні, детекторні, термоелектричні та фотоелектричні. Магнітоелектричними А. вимірюють силу постійного струму; індукційними і детекторними — силу змінного струму; А. інших систем вимірюють силу будь-якого струму. Найточнішими і найчутливішими є магнітоелектричні та електродинамічні А. Принцип дії магнітоелектричного

<img src="part6-23.jpg" alt="part6-23.jpg" width="148" height="184">

Загальний вигляд реєструючого амперметра.

<img src="part6-24.jpg" alt="part6-24.jpg" width="323" height="161">

Схеми вмикання амперметра: а — з шунтом (1 — шунт,

2 — навантаження); б — через трансформатор струму

(1 — трансформатор струму, 2 — навантаження).

приладу оснований на створенні обертального моменту завдяки взаємодії між полем постійного магніту і струмом, що проходить крізь обмотку рамки. З рамкою з'єднана стрілка, яка переміщується по шкалі. Кут повороту стрілки пропорційний щодо сили струму. Електродинамічні А. складаються з нерухомої і рухомої котушок, з'єднаних паралельно або послідовно. Взаємодія між струмами, що проходять крізь котушки, викликає відхилення рухомої котушки і з'єднаної з нею стрілки. В електричне коло А. вмикаються послідовно з навантаженням, а при високій напрузі, великих струмах—через трансформатор.

АМПІР (франц. empire—імперія) — термін, що його застосовують в мистецтвознавстві до зх.-європ. класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі та прикладному мистецтві. Для А. є характерним звернення до традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності. В декоративному оформленні архітектурних споруд, меблів та ін. застосовуються військові емблеми, крилаті грифони,

<img src="part6-25.jpg" alt="part6-25.jpg" width="313" height="202">

Церква Мадлен у Парижі.

сфінкси, леви та ін. Характерні архітектурні пам'ятники А. в Парижі: церква Мадлен (арх. П. Віньйон, 1807), тріумфальні арки на площі Зірки (арх. Ж.-Ф. Шальгрен, 1806— 37) та на площі Карусель (арх. Ш. Персьє та П. Фонтен, 1806), Вандомська колона (арх. Ш. Лепер та Ж. Гондуен, 1810). У франц. живопису риси А. проявились у творчості Же-рара, Жіроде та ін. Термін «А.» іноді застосовується і до мистецтва укр. та рос. класицизму 1-ї третини 19 ст.

Літ.: Бенуа Ф. Искусство Франции эпохи революции и первой империи. М.—Л., 1940.

АМПЛІТУДА (лат. amplitudo — широта)— найбільше значення величини, яка періодично змінюється. Напр., А. наз. найбільше зміщення маятника від положення рівноваги.

АМПЛІФІКАЦІЯ (лат. amplificato — розширення, збільшення) — стилістична фігура, нагромадження однорідних елементів мови (сполучників, прийменників, порівнянь, епітетів тощо) для підсилення виразності та емоційності мови. Напр.: «Все пішло на других, на сильніших, на щасливіших» (М. Коцюбинський).

АМПЛУА (франц. emploi — посада, заняття) — певний вид ролей, що відповідають сценічним даним актора. Напр.: герой, комік, резонер тощо. Характерна для дореволюц. театру спеціалізація акторів за А. прискорювала підготовку вистав, але обмежувала актор. можливості, породжувала штамп. Рад. театр

відмовився від поділу акторів за принципом А. Хоч при формуванні трупи і розподілі ролей зважається на сценічні дані акторів, проте вони виконують різноманітні ролі, що сприяє всебічному розкриттю їхньої обдарованості.

АМПУТАЦІЯ (лат. amputo—відрізаю) — хірургічна операція, що полягає у відтинанні периферичної частини як.-н. органу (найчастіше кінцівки, грудної залози, язика тощо). В минулому (особливо під час воєн) А. кінцівок застосовувалась душе широко. Тепер завдяки значному розвиткові консервативного лікування до А. кінцівок вдаються лише в крайньому разі з метою уникнути загрози життю хворого (при травмах з великим роз-міжченням тканин, змертвінні після опіків чи відморожування, старечій гангрені, нагноюванні кісток чи суглобів, при ураженні злоякісними пухлинами тощо). Під час Великої Вітчизн. війни рад. хірурги досягли великих успіхів у лікуванні поранень кінцівок, що привело до значного зменшення кількості ампутацій.

АМРИТА —в староіндійській міфології напій безсмертя, який вживали боги; подібний до амброзії та нектару в старогрец. міфології.

АМРІТСАР — місто на Пн. Індії, пром. і торг. центр у штаті Пенджаб. Нас. 325,7 тис. чол. (1951). Залізнич. вузол. Текст., харчова пром-сть; шкір, з-д, мануфактурне виробн. килимів, різні худож. ремесла. Реліг. і культ. центр сікхів (членів релігійної громади, яка не визнавала кастової різниці, заперечувала аскетизм, чернецтво і громадські богослужіння).

АМСТЕРДАМ — місто в Нідерландах (Голландія), адм. центр пров. Пн. Голландія; найбільший економіч., культ. і політ. центр країни (за конституцією—столиця Нідерландів). 871,6 тис. ж. (1958). Розташований на пд.-зх.

<img src="part6-26.jpg" alt="part6-26.jpg" width="311" height="240">

Амстердам. Один з каналів міста.

березі зат. Зейдер-Зе, при впадінні до неї р. Амстелу. З'єднаний каналами з Північним морем та Рейном. У 12 ст. А. вперше згадується як місто. У 14—15 ст. А. як член Ганзи зростає завдяки морській торгівлі. А.— значний пром. центр (переважно на імпортній сировині). Будівництво суден, днопоглиблювальних машин, суднових двигунів. Авіа-, авто-, радіотех., військ., ювелірна (гранування алмазів), хім., деревообр., поліграфічна, текст., харчосмакова пром-сть. Великий порт (вантажооборот 11 млн. т, 1957), залізнич.

і авіаційний вузол. А.—центр культури і мистецтва Нідерландів. В А. знаходиться Держ. музей—найбагатша і цікава збірка голландської школи живопису (понад 1700 картин, у тому ч-ислі картини Рембрандта), ун-т (засн. у 1632) та ін. навч. заклади. Багато пам'ятників архітектури: Королівський палац (кол. ратуша, 1648—55, арх. Я. ван Кампен), Держ. музей (1877—85, арх. П.-І. Кейперс). Великі сучас. споруди: Палац промисловості та ін. Старій частині А. надають своєрідності канали, обсаджені деревами, мости (бл. 500). В А. зберігся будинок, де працював великий художник Рембрандт.

АМСТЕРДАМСЬКИЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ ПРОФСПІЛОК (Міжнародна федерація профспілок) — об'єднання реформістських профспілок, в основному європ. країн, створене 1919. В А. і. п. був закритий доступ прогресивним профспілкам. 1923 керівники А. і. п. зірвали переговори з рад. профспілками про єдність проф. руху. 1938 Генеральна рада А. і. п. відмовилась затвердити угоду про єдність у боротьбі проти фашизму, досягнуту між делегаціями А. і. п. і ВЦРПС. Керівництво А. і. п. намагалося підкорити робітн. рух інтересам монополій. Внаслідок цього напередодні другої світової війни А. і. п. втратив більше половини своїх членів і не мав майже ніякого впливу в робітн. русі. Після утворення 1945 Всесвітньої федерації профспілок (ВФП) А. і. п. був розпущений. Проте 1949 на противагу ВФП була створена нова орг-ція типу А. і. п.—Міжнародна конфедерація вільних профспілок.

АМТМАН-БРІЄДІТ Альфред Фріцович (н. 5.VIII 1885) — латиський рад. актор, режисер і педагог, нар. артист СРСР (1953). Акторську діяльність почав 1903 у Новому латиському театрі (Рига). З 1908 провадить режисерську роботу. З 1919 — актор і режисер Робітничого театру Рад. Латвії (тепер Акад. театр драми Латв. РСР). З 1944— худож. керівник, потім гол. режисер цього театру. Серед постановок А.-Б.: «Син рибака» за Лацісом, «Земля зелена» Упіта, «Йосиф та його брати» Райніса. Сталінська премія, 1948, 1950, 1951.

АМУ-ДАР'Я (давнє—Вакшу) — найбільша ріка Серед. Азії. Бере поч. в Афганістані (назва Вахджір) на вис. 4900 м з льодовика на пн. схилі Гіндукушу. Після злиття з водами р. Паміру наз. Пяндж, а зливаючись з р. Вахш, дістає назву А.-Д. Древні географи називали А.-Д. Оксусом, очевидно, від тюрк аксу — біла вода. У межах СРСР А.-Д. протікає по території Тадж., Туркм. та Узб. РСР і частково є держ. кордоном з Афганістаном. Довжина А.-Д. від поч. Вахджіру 2540 км, пл. басейну—226 800 км2 (з урахуванням пустельних просторів, які входять у межі басейну, але не дають стоку води — 465 420 км2). У верхів'ях А.-Д. береги високі, скелясті, течія швидка й бурхлива. Вище останньої притоки (Сурхан-Дар'я) річкова сітка А.-Д. добре розвинена. Далі А.-Д. тече поміж піщаних берегів, подекуди прорізає ущелини. У нижній течії русло А.-Д. стає нестійким, з'являється багато рукавів. Живиться А.-Д. в основному за рахунок льодовиків та вічних і сезонних снігів гірської ч. басейну. Пересічна річна витрата води А.-Д. найбільша у м. Керкі— 1970 м3/сек, у гирлі — 1330 м3/сек. А.-Д. найповноводніша влітку, що сприяє використанню її для зрошення. Льодостав на більшій ч. А.-Д- нестійкий, у нижній течії триває з кінця грудня до середини березня. Води А.-Д. несуть велику кількість піску: пересічна річна каламутність у м. Керкі — 3590 г/м3. Русло А.-Д. непостійне, річка змінює не тільки глибину, але й форму берегів у плані. Води А.-Д. мають пересічну мінералізацію 250 — 300 мг/л. В А.-Д. зустрічаються риби: псевдоскафіринхуси, або лопатоноси, лосось, великі усачі, щуковидний жерех, сазан. Береги А.-Д. вкриті заростями різнолистого тополя, тамариску, джиди, очерету. А.-Д. має велике іригаційне значення, 10% її стоку йде на зрошення. Один з найбільших у світі зрошувальних каналів — Кара-Кумський (1-а черга 1958), має трасу А.-Д. — р. Мургаб до ст. Арчман і здатний зросити 400 тис. га пустельних земель та обводнити мільйони га пасовиськ. А.-Д. судноплавна на 1619 км від гирла до Термеза; через нестійкість русла судноплавство утруднене. Верхів'я А.-Д. має великі гідроресурси.

АМУЗІЯ (грец. α—не і μουσικη—музика)— втрата здатності виконувати твори вокальної або інструментальної музики і вміння писати та читати ноти. Спостерігається при деяких нервово-психічних захворюваннях, гол. чин. при органічних ураженнях мозку. Як ізольований симптом зустрічається рідко. Частіше комбінується з розладнанням мови і процесів впізнавання, порушеннями лічби тощо.

АМУЛЕТ, талісман (лат. amuletum— ладанка, привісок) — предмет, якому марновірні люди приписують надприродну здатність відвертати від його власника хвороби, біду.

АМУНДСЕН Руаль (16. VII 1872—VI 1928) — видатний норвезький полярний мандрівник і дослідник. Вперше (1903—06) здійснив наскрізне плавання північно-західним проходом зі Сх. на Зх., від Гренландії до Аляски. 14 грудня 1911 відкрив Південний полюс. Зробив безуспішні спроби досягти Пн. полюса дрейфом (1918—21) і літаками (1925). Очолив (1926) першим трансарктичний переліт на дирижаблі «Норвегія» з Шпіцбергену на Аляску. Свої подорожі описав у ряді книг. Загинув під час розшуків італ. експедиції У. Нобіле в Арктиці. Ім'ям А. названі: в Арктиці — затока, в Антарктиці — гора, льодовик, море, затока.

АМУР (лат. Amor) — у рим. міфології бог кохання, син Венери (в грец. міфології — Ерот).,

АМУР (монг. амур — спокійний, величний, кит. назва Хейлунцзян—ріка Чорного Дракона) — одна з найбільших річок СРСР та світу. Утворюється від злиття річок Шилки та Аргуні. Довж. власне А. 2846 км. Від витоків р. Онону довж. річкової системи А.— 4350 км (4-е місце в СРСР, 10-е місце у світі), площа басейну—1843 тис. км2 (4-е місце у СРСР, 12-е в світі). Через Амурський лиман

<img src="part6-27.jpg" alt="part6-27.jpg" width="153" height="193">

А. впадає у Татарську протоку, що з'єднує Охотське та Японське моря. Має до 200 приток. Басейн А. асиметричний; до впадіння Сунгарі лівобережна частина у кілька разів більша від правобережної. Найбільші притоки: ліві —Зея (1208 км), Бурея (623 км), Тунгуска (802 км), Амгунь (665 км); праві— Сунгарі (2110 км), Уссурі (588 км).

За гідрографічними особливостями А. поділяють на 3 частини. Верхня частина до гирла р. Зеї (до м. Благовєщенська, довж. 897 км) має гірський характер. А. тече переважно поміж високими скелястими берегами в горах Вел. Хінгану, що поступово відходять від ріки. У серед, частині (1003 км — від Благовєщенська до Хабаровська) А. тече Зейсько-Буреїнською рівниною. Течія спокійна, у руслі багато островів; береги то високі, круті, то низькі, пологі. Нижче гирла Буреї А. прорізує Буреїнський хр. та М. Хінган, протікає вузькою долиною. Від с. Катерино-Ні-кольського А. виходить з гір і далі до Хабаровська течо широкою Амуро-Сунгарійською рівниною. Береги тут переважно низькі, пологі. Ширина русла—1 км і більше. У нижній частині (бл. 950 км) А.—могутня ріка, шириною 1—2 км, тече Нижньо-Амурською низиною, що має багато озер, з'єднаних з А. протоками. Живлення переважно дощове. Влітку та восени звичайно буває декілька поводей. Весняна повідь незначна через малі снігові запаси. Пересічна річна витрата води А. в гирлі 11 000 м3/сек, що дає стік води за рік 347 км3. Льодостав з початку листопада до поч. травня у верхів'ях та з кінця грудня до кін. квітня в пониззі. Каламутність А. порядку 105—1102 г/м3. За хім. складом вода А. належить до гідрокарбонатного класу і має малу мінералізацію. А. багатий на рибу. Видова різноманітність риб А.(99) ставить його на перше місце серед річок СРСР. Основні промислові риби — лососеві (кета, горбуша— бл. 50% річного улову на А.), коропові (карась, сазан, товстолоб, верхогляд), амурський сом і щука. А. судноплавний на 3212 км, це— головна водна магістраль Далекого Сходу СРСР. Основні пристані: Благовєщенськ, Хабаровськ, Комсомольськ на Амурі, Ніколаєвськ на Амурі. Вздовж А. на протязі 900 км тягнеться держ. кордон СРСР з Китаєм.

Освоєння А. росіянами почалося з 1644— 51 (походи загонів Пояркова та Хабарова). Найвідомішим дослідником А. був Г. І. Невельський (Амурська експедиція 1849—55). Вчені СРСР і Китаю тепер розробляють плани комплексного освоєння А. як транспортної артерії та джерела гідроенергії.

АМУР, білий амур (Ctenppharyngodon idella) — цінна промислова риба род. коропових. Довж. тіла до 1 м і більше, вага до 32 кг. Живиться переважно вищою водяною рослинністю. Відзначається швидким ростом і має смачне м'ясо. Пошир. в серед. та ниж. течії Амуру, в його притоках — Уссурі й Сунгарі, в оз. Ханка та в річках Китаю. У межах СРСР вилов А. становить бл. 1500 ц на рік. З метою акліматизації А. завезений на Україну.

АМУРСЬКА ЗАТОКА—пн.-зх. частина затоки Петра Першого (Японське м.). Довж. бл. 70 км, шир. 10—20 км. Сх. береги високі, вкриті лісами; пн. та зх.—низинні, заболочені. На березі А. з. — м. Владивосток.

АМУРСЬКА ОБЛАСТЬ — область РРФСР. Утворена 20 жовтня 1932 в складі Хабаровського краю. В самостійну область виділена 2 серпня 1948. Пл. 363,7 тис. км2. Нас. 717 тис. чол. (1959). Поділяється на 20 р-нів, має 8 міст і ЗО селищ міськ. типу. Центр—м. Благовєщенськ.

Природа. Територія А. о. обмежена на Зх. Ольокминським Становиком, на Пн. — Становим хр., на Сх. — хр. Турана і на Пд. — р. Амуром. На Пд. від Станового хр. в межах А. о. із Зх. на Сх. простяглися хребти — Тукурінгра і Джагди. На Пд. від Станового хр. лежить Верхньозейська рівнина. На Пд. Сх. від Амуру і Зеї — велика Зейсько-Буреїнська рівнина. Корисні копалини: золото, заліз. руда, вугілля, торф, мармур, азбест, каолін та ін. Клімат А. о. різко континентальний. А. о. перебуває під впливом далекосх. мусонів. Пересіч. т-ра січня від —24 до —32°; липня від +18 до +21°. Річна кількість опадів 300 — 600 мм, макс. влітку. Зима малосніжна, з сильними морозами, ясними сонячними днями. Літо сонячне, тепле.Вегетаційний період бл. 150 днів. На Пн. А. о. переважно острівна багаторічна мерзлота. Гол. ріки — Амур і його притоки: Зея з Селемджею, Бурея (ни-зів'я) та ін. Повінь в ріках влітку. Грунти переважно підзолисті, на Зейсько-Буреїнській рівнині здебільшого чорноземовидні; поширені дерново-лучні, підзолисто-болотні та болотні. Флора і фауна А. о. дуже різноманітні за характером і видовим складом (стик Сибірської, Маньчжурської і Охотсько-Аянської біогеографіч. провінцій). Ліси займають понад 50% терит., з них половина — хвойні. На Пн. Зх. — даурська модрина, ялина, сосна, смерека, кедровий ялівець; на Пд. Сх. мішані ліси — дуб, клен, ясен, липа, береза, ільм, амурська акація, амурський бархат (коркове дерево), маньчжурський горіх. Тварини: білка, вовк, борсук, видра, росомаха, рись, ведмідь, горностай, лось, козуля, ізюбр; з птахів — глухар, рябчик, уссурійський тетерев, у горах тундрова куріпка. Населення. В А. о. проживає бл. 60 національностей, більшу ч. становлять росіяни—64,5%, українці — 26,4% (у деяких р-нах понад 50%), білоруси, евенки, якути. Пересіч. густота — бл. 2 чол. на 1 км2. Най-густіше заселена Зейсько - Буреїнська рівнина. Міське нас. становить 429 тис. чол. Міста: Благовєщенськ, Бєлогорськ, Свободний, Райчи-хінськ, Шимановськ, Зея, Сковородіно, Завітінськ.

Господарство. А. о. — економіч. адм. р-н. Осн. галузі народ. г-ва: с. г., гірнича, лісова, дерево-обр., металообр. і харч. пром-сть. Валова продукція всієї пром-сті в 1958 зросла в порівнянні з 1913 в 28 раз. Золото добувається в бас. Зеї і Селемджі; вугілля — в р-ні Райчихінська; лісозаготівля переважно на Пн. області. У Благовєщенську працюють судноверф, авторем.,маш.-буд. та ін. з-ди, мебльова, сірникова, швейна ф-ки; у Бєлогор-ську—мотороремонтний, цегельний з-ди, мебльова ф-ка та ін.; у Свободному — судноверф, вагонорем., механіч. з-ди, з-д автодеталей; у Райчихінську — брикетна ф-ка, ТЕЦ, з-ди— залізобетонних конструкцій, скляний та ін. В області кілька лісопильних з-дів, підприємства харч. пром-сті. Розвинутий хутровий промисел. В А. о. 205 колгоспів і 20 радгоспів. Посівна пл. (в тис. га): 1121 (1958), в т. ч. зернових (706), переважно пшениця (461) і овес (215,1); з олійних —соя (237); картопля і овочі (42,7); кормові (130,1). Зейсько-Буреїнська рівнина — основний землеробський район області, тут понад 2 млн. га родючих земель і сіножатей. З 1954 освоєно 566,2 тис. га цілинних і перелогових земель. Розширюються баштанництво і садівництво. Тваринництво переважно молочно-м'ясне. Поголів'я великої рогатої худоби (на 1 січня 1959) становило (в тис. голів) 272,7 (в т. ч. корів — 116,9), свиней — 165, овець — 105,4. Чималі доходи дає бджільництво. Довж. залі-знич. ліній становить 1461 км, річкових судноплавних шляхів бл. 3000 км. В А. о. — с.-г., педагогічний, медичний ін-ти в Благовєщенську і 12 серед. спец. уч. закладів, театр, музей.

<img src="part6-28.jpg" alt="part6-28.jpg" width="498" height="498">

АМФІБІЇ — одна з назв класу земноводя-них хребетних тварин.

«АМФІБІЯ» (тех.) — машина, спроможна пересуватись і суходолом і водою або й під водою «А.» бувають: танки, бронетранспортери, автомобілі і трактори. «А.» також називають літаки, пристосовані для посадки на суші і на воді. Плавучість усіх видів «А.» забезпечується великим вільним внутр. об'ємом герметизованого корпусу, а іноді за рахунок додаткових поплавців. Рух на воді здійснюється за допомогою гвинтів, гусениць або водометних рушіїв. «А.» досягає швидкості 10 і більше км/год. Наземні «А.» використовуються переважно у військ. справі як десантно-переправні засоби і для розвідки, літаки-«А.» — на пасажирських лініях у р-нах морів і численних озер та річок, а також для обслуговування рибних і звіробійних промислів, для льодової розвідки тощо.

АМФІБОЛИ — породоутворюючі мінерали класу силікатів. За хім. складом це кремнекисневі сполуки магнію, заліза, кальцію, іноді алюмінію і лугів. А. кристалізуються в моноклінній і ромбічній системах; кристали здебільшого витягнуті, мають призматичний, веретеноподібний або голчастий вигляд; чорні, зелені, бурі або безбарвні; тв. 5—6; пит. в. 2,9—3,6. Виділяються підгрупи: 1) ромбічна — антофіліт, 2) моноклінна — тремоліт, актиноліт, рогова обманка. А. входять до складу порід: сієнітів, діоритів, габро-амфіболітів, амфіболових сланців та ін. За генезисом А. переважно метаморфічні мінерали. На території України амфіболовий азбест відомий в залізорудному Криворізькому басейні. Амфіболові породи поширені на території Українського щита.

Літ.; Бетехтин А. Г. Минералогия. М., 1950; Лазаренко Е. К. Курс минералогии. К., 1951.

АМФІБОЛІЗАЦІЯ — процес заміщення амфіболами раніш утворених мінералів магматичних порід. Процесам А. найчастіше піддаються піроксени, внаслідок чого піроксенові породи часто перетворюються в амфіболові. При А. піроксену і плагіоклазу утворюється звичайна рогова обманка з підвищеним вмістом глинозему. Типовими продуктами А. є амфіболіти, які відносяться до метаморфічних порід.

АМФІБРАХІЙ (грец. αμφιβραχυς — з обох боків короткий) — в силабо-тонічному віршуванні трискладова стопа з середнім наголошеним складом (UÚU). Напр.: «Радійте співайте! Гучна перемога!» (П. Тичина).

АМФІКТІОНІЯ — політ. і релігійний союз племен і міст Старод. Греції, який створювався для охорони спільних святилищ, храмів, організації релігійних свят і розв'язання міжплемінних питань. Найзначнішою була дельфійська А. Після завоювання Греції Римом (2 ст. до н. е.) А. втратила політ. значення.

АМФІМІКСИС (грец. αμφι — обидва і μιξις— змішання) — найпоширеніший тип статевого процесу, при якому відбувається злиття ядер чоловічої і жіночої статевих клітин. Термін «А.» був запропонований у 80-х рр. 19 ст. нім. біологом А. Вейсманом для позначення змішання спадкових зачатків батьківської і материнської особин при статев. розмноженні.

АМФІСБЕНОВІ — родина ящірок. Див. Двоходкові.

АМФІТЕАТР (грец. αμφιθεατρον) — 1) Старо-римська будівля для видовищ (боїв гладіаторів тощо). А. — велика споруда еліптичної форми з ареною посередині, навколо якої уступами вгору розташовані місця для глядачів. Конструктивна основа А. являє собою

<img src="part6-29.jpg" alt="part6-29.jpg" width="308" height="189">

Староримський амфітеатр у місті Вероні. Близько 290 н. е.

складну систему арок і стовпів, між якими знаходяться склепінчасті галереї (фойє, приміщення для звірів і т. п.) та сходи. Відомі А в Римі (Колізей), Вероні, Помпеї та ін. 2) В сучасному театрі, цирку, аудиторії — приміщення, місця в якому розташовані пів-круглими уступами.

АМФІУМА (Amphiuma) — рід хвостатих земноводяних род. амфіумових, представлений 1 видом з 2 підвидами. Пошир. в пд.-сх. частині США. А. — вугревидна тварина до 1 м довж.; кінцівки зачаткові, по боках голови по одній зябровій щілині, очі сховані під шкірою (повік нема). Життя А. тісно пов'язане з прісними водами. Яйця самка відкладає на суші й скручується навколо кладки, зволожуючи її слизом власного тіла. Живиться А. червами, дрібною рибою, дрібними земноводяними, комахами тощо

АМФОРА (лат. amphora, від грец. αμφορευς, αμφιφορευς — посудина, глечик) — глиняна посудина зі звуженим дном, високим і вузьким горлом та двома ручками А. використовувалися для транспортування і зберігання вина, олії, зерна. Подекуди А. застосовувались для поховання дітей. На багатьох А. є малюнки, орнаменти, написи і тавра, за якими можна встановити місце їх виробництва. А. знайдено при археологічних розкопках давньогрецьких міст в Одес, Микол, і Крим, обл.; окремі знахідки А. були на Поліссі (Чорнобиль та ін.) і в лісостеповій смузі УРСР. У Київській Русі виробляли місцевий тип А.— «корчаги».

АМФОТЕРНІСТЬ- здатність окисів, гідроокисів і амінокислот проявляти в певних умовах одночасно основні і кислотні властивості. Амфотерними сполуками є вода, окиси

<img src="part6-30.jpg" alt="part6-30.jpg" width="186" height="186">

Амфори: зліва—проста глиняна амфора з бронзовим черпаком з Кургана біля міста Златополя на Кіровоградщині; справа — розмальована амфора (з давньогрецької майстерні Нікосфена).

і гідроокиси алюмінію, цинку, хрому та ін. елементів. При дисоціації амфотерні сполуки дають іони Н+ і ОН-. А. багатьох сполук використовується в хім. аналізі для розділення елементів.

АМХАРСЬКА МОВА — мова значної частини населення Ефіопії. Найхарактерніші особливості А. м.: обмежена кількість голосних звуків (а, і, у), чітке розрізнення лише трьох частин мови (ім'я, дієслово, частка). Писемність А. м. — ефіопська. Найдавніші літ. пам'ятки належать до 14—15 ст.

АМХАРЦІ — народність, основна група корінного населення пн. і центр. Ефіопії (бл. 6 млн. чол.). Мова — амхарська, ефіопської підгрупи семіто-хамітської мовної сім'ї. А. належать до ефіопської раси, проміжної між негроїдною і європеоїдною. А. — основне ядро, навколо якого формується ефіопська нація. Осн. заняття А. — землеробство і скотарство. З ремесел розвинуті ткацтво, гончарство, різьба по дереву. Житла А. — круглі хати з конусоподібними солом'яними дахами. Релігія А. — християнство.

АНАБАЗИН C10H14N2 — алкалоїд, ізомер нікотину Виявлений О. П. Орсховим в середньоазіатській рослині — їжачнику безлистому; міститься також у тютюні. Дуже токсичний, за дією на організм близький до нікотину. Застосовується для боротьби з вошивістю у с.-г. тварин і як інсектицид для знищення шкідників рослин

АНАБАЗИН-СУЛЬФАТ — рідкий отрутохімікат, добре розчиняється у воді, містить бл. 30% анабазину та ін. алкалоїдів, застосовується у вигляді розчину (1—3 г А.-с, 3—6 г мила на 1 л води) для обприскування садів, ягідників і овочевих культур. Для обпилювання рослин використовують анабадуст— суміш анабазин-сульфату (4—5%) і свіжогашеного вапна (95—96%). А.-с. дуже отруйний для людей і тварин.

АНАБАПТИСТИ, шерех рещенці» (грец. αναβαοτιζω — знову хрещу) — послідовники християнської секти, яка виникла в Німеччині на початку 16 ст. Заперечували церковну ієрархію. В 1520—21 в умовах наростаючого селянсько-плебейського руху, а також під впливом Т. Мюнцера частина А. перейшла до активної революц. діяльності і виступила проти феод, ладу під час Селянської війни 1525. Після придушення революц. Мюнстерської комуни секти А. стали втрачати свій радикалізм і перетворились в непротивленські орг-ції Анабаптизм зберігся до цього часу, маючи багато спільного з сектою баптистів.

АНАБАР — річка в Якут. АРСР. Довжина 897 км, пл. басейну 81 600 км2. Бере початок на Пн. Середньо-Сибірського плоскогір'я, впадає в м. Лаптєвих, утворюючи в гирлі мілководний естуарій (Анабарська губа) Головні притоки: праві — М. Куонамка, Уджа, Югеля; ліва — Суолема. Середньорічна витрата 370 м3/сек. Басейн А. повністю розташований у субарктичній зоні. Живлення снігове. Скресає наприкінці червня, замерзає наприкінці вересня. Взимку на перекатах промерзає до дна. Нерегулярне судноплавство до Джелінди (на р. М. Куонамці). Значні рибні багатства (нельма, муксун, сиг тощо).

АНАБАС — риба родини лабіринтових. Див. Повзун.

«АНАБАСИС» (грец. Αναβασις — букв. сходження) — назва двох старогрец. літературно-історичних пам'яток: 1) «Анабасис Кіра»— твір Ксенофонта (н. бл. 430 — п. бл. 355—54 до н. е.), в якому описується повернення на батьківщину після битви при Кунаксі (401 до н. е.) 10 тис. греків, що були найманими вояками Кіра Молодшого. 2) «Анабасис Александра» — твір Арріана (н. бл. 95—п. 175 н. е.) — опис походу Александра Маке-донськопз.

АНАБІОЗ (грец. αναβιοσις — оживання) — одна з форм пристосування живих організмів до несприятливих умов існування (низька т-ра, знижена вологість, відсутність або нестача корму). В організмі, що перебуває в стані А., значно знижується інтенсивність процесів обміну речовин, іноді цілком втрачається здатність до розмноження, руху, споживання корму і до реакції на подразнення. Стан А. може тривати від кількох хвилин до багатьох років. Якщо умови існування знову стають нормальними, життєві функції відновлюються. А. відомий у рослин (насіння, бульби, спори), у безхребетних (зокрема у комах, які зимують при низькій (до 0°) т-рі; у коловерток, які можуть при А. зовсім висихати) та у хребетних тварин. В останніх проявом А. є зимова (кажани, багато гризунів) або літня (деякі гризуни) сплячка, зниження т-ри тіла в зимовий період у риб і земноводяних.

АНАДИР — річка у Магаданській обл. РРФСР. Довж. 1145 км. Пл. басейну 191 тис. км2. Бере поч. на Анадирському плоскогір'ї, де протікає у вузькій долині і має гірський характер. Далі розбивається на кілька рукавів і впадає в Анадирську затоку Берінгового м. Тече серед малонаселеної тундрової та лісотундрової місцевості. Від гирла до с-ща Марково судноплавна для невеликих суден. Скресає в кін травня, замерзає на поч. жовтня.

АНАДИР — селище міськ. типу, центр Чукот. нац. окр Магаданської обл. РРФСР. Розташоване на узбережжі Анадирської затоки Берінгового м Пароплавне сполучення з Петропавловськом-Камчатським, Магаданом, Владивостоком. 5,8 тис. ж. (1959). Видобування вугілля. Рибоконсервний з-д. Мед. і пед. училища.                                

АНАДИРСЬКЕ ПЛОСКОГІР'Я - плоскогір'я на Пн Сх Азії, розташоване між Чукотським хр. на півночі та пн. кінцем Колимського хр. на півдні. Вис. 800—1000 м, окремі вершини — до 1200 м. Являє собою рівнину з окремими ізольованими підняттями округлих обрисів Рослинний покрив тундровий.

АНАЕРОБИ (грец. αν — без, αηρ — повітря і βιος — життя) — організми, здатні жити за відсутності вільного кисню. Розрізняють облігатних (безумовних) А., що розвиваються за цілковитої відсутності кисню (палички правця, маслянокислі бактерії та ін.), і факультативних, що живуть і при наявності кисню (дріжджі, кишечна паличка, деякі донні малощетинкові черви і молюски, паразит, інфузорії, круглі й плоскі черви та ін.). Проте наявність у середовищі незнач. кількості кисню можуть витримувати й облігатні А. Тому різкої межі між облігат. і факультат. А., як і між А і аеробами, провести не можна.

АНАЇТ (староперс анахіта — непорочна)— в староіранській міфології богиня вологи

<img src="part6-31.jpg" alt="part6-31.jpg" width="198" height="157">

й родючості, подібна до богині Кібели. Деякі риси А. перенесені євангельською міфологією на «непорочну богородицю» Марію.

АНАКОНДА (Eunectes murinus) — змія род. удавових (Boidae). Одна з найбільших змій світу: довж. до 5—6 м, зрідка до 8—11 м. Живе по берегах тропічних річок Центр. та Пд. Америки, проводячи значний час у воді. Живиться ссавцями (водосвинками, агуті та ін.), птахами, жабами, рибою; іноді нападає і на свійських тварин (свиней, водоплавних птахів). М'ясо і жир А. місцеве населення вживає в їжу. З шкіри виготовляють різні вироби.

АНАКРЕОНТ (н. бл. 572-п. 478 до н. е.) -давньогрецький поет-лірик. Родом з Малої Азії. Поезія А. життєрадісна, але легковажна, сповнена веселого гумору, дотепності, грації. У різноманітних за формою віршах оспівував безтурботне життя, чуттєві насолоди. Творів А. збереглося дуже мало, тематика його лірики відома з численних наслідувань поетів пізніших часів. Див. Анакреонтична поезія.

Тв.: Укр. перекл. — В кн.: З чужої левади. [Перекл. Т. Франка]. Львів, 1913.

АНАКРЕОНТИЧНА ПОЕЗІЯ — вид життєрадісної особистої лірики, яка була поширена в європ. літературі 16—19 ст. Назва походить від збірки віршів епохи еллінізму «Анакреонтика», що є наслідуванням Анакреонта. В А. п. оспівуються чуттєві насолоди, радощі безтурботного життя, іноді трапляються мотиви вільнодумства. А. п. відіграла певну роль у демократизації л-ри, в наближенні її до життя.

АНАКРУЗА (грец. ανακρουσις від ανακρουω заспівую) — склад на початку віршованого рядка, який не входить до його ритмічного розміру, «зайвий» для даної стопи — своєрідний затакт: «Через тумани лихі, через великеє горе (Ти) світиш мені, моя зоре!» (Леся Українка). А. може бути і кількаскладовою. Див. Дактиль.

АНАКСАГОР ('Αναξαγορας н. бл. 500— п. 428 до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст, друг і соратник Перікла в боротьбі за афінську рабовласницьку демократію. За А., всі тіла складаються з дрібних первинних частинок (А. назвав їх «гомеомерії»), що якісно дуже різноманітні і перебувають у постійному русі. Приводить їх в рух, дає перший поштовх зовнішня сила «нус» (розум), яка сама є тонкою і легкою речовиною. Різні тіла утворюються сполученням і роз'єднанням якісно подібних частинок. Частинки, за А., існують вічно. А. вперше запровадив у математику поняття нескінченно малого і нескінченно великого.

АНАКСІМАНДР ('Αναξιμανδρος н. бл. 610— п. 546 до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст періоду утворення рабовласницького суспільства, представник мілетської школи. А., розвиваючи матеріалізм Фалеса, вважав за першооснову безконечну, невизна-чену матерію — «апейрон». Виявом стихійної діалектики А. є вчення про походження і загибель незліченних світів. Одним з перших, хоч і в наївній формі, він дав природничо- історичне пояснення утворення світу і походження людини від тварини, завдавши цим серйозного удару релігійному світоглядові.

АНАКСТМЕН ('Αναξιμενης н. бл. 585 — п. 525 до н. е.) — давньогрецький філософ-ма-теріаліст, представник мілетської школи. Першоосновою всіх речей вважав повітря, яке, за А., є безмежним, всюдисущим, перебуває в стані вічного руху. Всі речі, за А., утворюються з повітря завдяки його згущенню і розрідженню. А. вперше розрізнив планети і зірки та зробив спробу дати природничо-наукове пояснення затемнення Сонця і Місяця, а також явища випадання снігу і граду.

АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ(в СРСР) — вивчення результатів діяльності підприємства будь-якої галузі народного господарства за певний період, а також факторів, які впливають на хід виконання виробничо-фінансових планів. А. г. д. провадиться на підставі бухгалтерської і статистичної звітності, оперативно-тех. обліку, а також на основі спец. досліджень окремих питань безпосередньо на підприємстві. Завданням аналізу є контроль за виконанням господарського плану, в зв'язку з чим застосовується метод порівняння фактичних даних з плановими показниками. Гол. метою А. г. д. є виявлення невикористаних резервів для збільшення обсягу виробн. і для зменшення витрат на одиницю продукції. А. г. д. є початковим етапом соціалістич. планування; у цьому разі аналізують роботу за минулий час, що відповідає плановому періоду (5—7 років, рік, квартал, місяць).

У пром. підприємствах А. г. д. провадиться відповідно до розділів техпромфінплану і включає: а) перевірку того, як виконуються завдання по випуску продукції у встановленому обсязі, асортименті, комплектності, якості; при цьому виявляються причини неритміч-ності роботи і вивчаються матеріально-тех. постачання, використання робочої сили, виробничих потужностей, сировини, палива тощо; б) аналіз того, як виконується план щодо продуктивності праці і щодо заробітної плати; вивчаються використання робочого часу, зміни трудомісткості виробів та операцій, питання механізації та автоматизації виробн., виконання норм виробітку; в) аналіз собівартості продукції, показників її зниження; г) аналіз реалізації продукції, фін. стану і рентабельності; вивчається вплив на діяльність підприємства змін обсягу та асортименту продукції, організації і нормування праці; досліджується правильність використання всіх засобів, відображених в балансі підприємства.

На підприємствах торгівлі об'єктом А. г. д. є дані товарообороту і витрат обігу, а також підсумкові і балансові показники. Хоч А. г. д. — функція планових відділів, ним повинні постійно займатись керівники підприємств, залучаючи до цього майстрів, бригадирів, новаторів виробництва.

При А. г. д. сільськогосподарських підприємств необхідно враховувати особливі умови с.-г. виробн. і форму соціалістич. власності. Аналізуючи діяльність радгоспів, встановлюють виконання виробничо-фін. плану та здачі товарної продукції д-ві по галузях (рослинництва і тваринництва); виконання плану щодо продуктивності праці, заробітної плати, собівартості продукції, фін. стану і рентабельності радгоспу. Визначають ефективність використання земельних угідь, забезпеченість і використання осн. фондів (будівлі, машини і т. д.). А. г. д. колгоспів виходить з особливостей господарювання на основі колгоспно-кооп. форми власності і провадиться по галузях, бригадах, фермах і підсобних підприємствах. Схема А. г. д. колгоспу включає: економічні і природні умови колгоспу; спеціалізацію і матеріально-тех. базу; виконання плану по виробн. продукції, виконання плану механізованих робіт; використання техніки, робочої сили; продуктивність праці, собівартість продукції, розподіл та реалізацію продукції; капіталовкладення і капіт. ремонт; виконання фін. плану по прибутково-видатковому кошторису; аналіз балансу колгоспу. Аналізуючи виконання плану по продукції, обчислюють валову продукцію в рослинництві і тваринництві, вихід її на 100 га с.-г. угідь або 100 га орних земель залежно від характеру продукції; обчислюють затрати праці, осн. засобів, внесення добрив на 1 га орної землі та ін. показники інтенсифікації; аналізують урожайність ряду років у колгоспі, у бригадах, порівнюють з показниками ін. колгоспів району. Звертається увага на структуру посівних площ і визначаються можливості її раціоналізації. Важливими питаннями А. г. д. в колгоспах є стан госпрозрахунку, грошова оцінка трудодня і оплата праці колгоспників, доходність г-ва і ріст неподільних фондів. Гол. джерело А. г. д. колгоспів — річний звіт колгоспу і дані колгоспного обліку.

Літ.: Економіка соціалістичних промислових підприємств. К., 1957; Татур С. Основи анализа экономики предприятия. М., 1956; Немчинов П. П. Аналіз господарської діяльності колгоспу. К., 1957; Кобизев С. И. Анализ баланса и отчета совхоза. М., 1949; Воробейчиков А. П. Анализ хозяйственной деятельности колхоза. М., 1958.

АНАЛІЗ ГРУНТУ— вивчення складу і властивостей грунту з метою встановлення його походження, типу, відміни, місця в загальній системі грунтів, окремих умов родючості і придатності для використання в сільському і лісовому господарстві та ін. А. г. дає можливість визначити потребу господарства в добривах, розробити раціональні системи сівозмін, удобрення й обробітку грунту, захисту його від ерозії, з'ясувати необхідність застосування меліорацій тощо.

А. г. починають з морфологічного опису на місці зовн. ознак грунту: будови його профілю, забарвлення, структури, складення і глибини окремих генетичних горизонтів, характеру включень, новоутворень і т. д. Вивчаються також умови залягання грунту (рельєф) і природна рослинність. На підставі морфологічного А. г. визначають тип, підтип, вид і відміну грунту. Про механічний склад грунту роблять висновок за вмістом у ньому частинок діаметром більше 0,05 мм (пісок), 0,05—0,001 мм (пил) і менше 0,001 мм (мул). При хімічному А. г. визначають вміст у грунті гумусу, азоту, фосфору, калію, вміст і склад обмінних катіонів (їх сума характеризує ємкість вбирання грунту), кількість увібраних основ, кислотність, засоленість. Важливе практичне значення має також знання того, в яких саме сполуках містяться в грунті азот і елементи зольного живлення рослин. Хімічний А. г. дає можливість уточнити визначення грунту, зроблене при його морфологічному описі в природних умовах. Морфологічна, механічна і хімічна характеристики грунту доповнюються вивченням його фізичних і фізико-механічних властивостей. Зокрема, важливе значення має визначення питомої і об'ємної ваги грунту, його пористості, різних форм вологи і видів вологоємкості, водо- і повітропроникності, водоутримуючої здатності, теплового режиму. Для вивчення впливу на фіз. стан грунту с.-г. рослин, обробітку та удобрення визначають вміст у ньому структурних окремостей (агрегатів) та їхню стійкість протії розмивання водою. Обчислення норм зрошення і норм поливу вимагає визначення коефіцієнта фільтрації.

Біологічний А. г. передбачає вивчення мікро- і макронаселення грунту, а також різних біологічних процесів, що відбуваються в грунті під їхнім виливом (азот-фіксація, амоніфікація, нітрифікація та іп.).

У грунті безперервно відбуваються процеси розкладу одних речовин і утворення інших. Тому грунт необхідно вивчати не статично, а в динаміці, протягом усього періоду вегетації, ураховуючи при цьому вологість, реакцію грунту, вміст водорозчинних сполук, склад мікроорганізмів та інші зміни властивостей і складу грунту. Залежно від мети дослідження зазначені вище аналізи доповнюють іншими видами ґрунтового аналізу.

Літ.: Вільямс В. Р. Ґрунтознавство. К., 1953; Гедройц К. К. Химический анализ почвы. М.—Л., 1935; Годлин М. М. О механическом и агрегатном составе почв. К., 1958.

АНАЛІЗ І СИНТЕЗ — 1) Аналіз (грец. αναλυσις — розклад) — розчленування предмета пізнання, абстрагування його окремих сторін. 2) Синтез (грец. συνθεσις — з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності. А. і с. — могутні засоби людського пізнання і вивчення дійсності. Без А. і с. неможливі найелементарніші і найпростіші форми психічної діяльності — відчуття, сприйняття. Метафізика протиставляє А. і с. як методи, що взаємно виключають один одного. Матеріалістична Діалектика, навпаки, вчить про єдність А. і с, розглядаючи її як один з принципів наукового пізнання.

АНАЛІЗ МАТЕМАТИЧНИЙ — сукупність розділів математики, що спираються на поняття функції і на ідеї числення нескінченно малих. Важко логічно провести межу між А. м. та ін. розділами математики: за історич. традицією під назвою А. м. об'єднуються диференціальне та інтегральне числення, основи теорії функцій і диференціальних рівнянь і ряд ін. розділів математики, що виникли в систематичній формі в результаті праць математиків 17—18 ст. Природнпм продовженням класичного А. м. є функціональний аналіз, в який входять як спеціальні розділи варіаційне числення і теорія інтегральних рівнянь, що виникли раніше загального функціонального аналізу. Як учбовий предмет у вищій школі СРСР А. м. включає диференціальне та інтегральне числення з елементами геометрич. застосувань, часто також диференціальні рівняння і елементи теорії функцій.

АНАЛІЗ ФІЗИКО-ХІМІЧНИЙ — метод дослідження перетворень речовини, оснований на вивченні залежності між величинами, що характеризують фіз. властивості рівноважної системи, та її хім. складом. Наслідки досліджень зображають на графіку «властивість — склад». Якщо обмежитись однією властивістю ε (напр., питома вага, електропровідність, в'язкість тощо) і з факторів рівноваги урахувати тільки склад χ, т-ру t та тиск p, то для системи з к компонентів (незалежні складові) шукана залежність може бути подана у вигляді емпіричного рівняння: f(χ1 χ2, ..., χk-1, t, p, ε) = 0. Для двокомпонентної системи ця залежність матиме вигляд (якщо p і t незмінні) f(χ, ε) = 0. Відкладаючи на осі абсцис склад двокомпонентної системи у вагових або атомних процентах, а на осі ординат емпіричні числові значення властивості є, дістанемо графічне зображення зміни функції є (властивості) при зміні її аргументу (складу). Для трикомпонентної системи залежність властивості від складу (p, t = const) матиме такий вигляд: f(χ1, χ2, ε) = 0 і зображатиметься в просторі трьох вимірів. А. ф.-х. вперше запропонував М. В. Ломоносов, широко застосовував його Д. І. Менделєєв, а М. С Курнаков розробив як самостійну дисципліну. Тепер бл. 30 фіз. властивостей використовується в А. ф.-х., серед них: теплові властивості (плавкість, теплоємність тощо), електричні (електр. опір, електрорушійна сила тощо), оптичні (показник заломлення, обертання площини поляризації тощо) і т. п.

Фіз.-хім. аналіз є найзагальнішим методом дослідження речовин і тому широко застосовується в усіх галузях хімії та прикладних науках (мінеральній і органіч. технології, металургії, мінералогії та ін.).

Літ.: Аносов В. Я., Погодин С. А. Основные начала физико-химического анализа. М.—Л., 1947; Курнаков Н. С. Введение в физико-химический анализ. ,Изд. 4. М.—Л., 1940.

АНАЛІЗ ХІМІЧНИЙ — визначення хімічного складу речовин. Див. Аналітична хімія.

АНАЛІЗАТОР ІНФРАЗВУКОВИХ ЧАСТОТ — прилад для визначення амплітуд і частот спектральних складових напруги змінного струму і спектральної густини неперіодичних напруг. Використовується також як селективний підсилювач і фільтр. Складається з попереднього підсилювача, вибірного каскаду, вольтметра і випрямляча струму. Досліджуваний струм подається на вхід підсилювача, і складові відповідних частот виділяються за допомогою змінних опорів. Напруга виділеної складової визначається вольтметром, а частота — за допомогою спец. шкали, стрілка якої безпосередньо зв'язана з регулюючими реостатами. Живиться від сітки змінного струму з частотою 50 гц і напругою 140, 127 або 220 в.

АНАЛІЗАТОРИ — складні нервові механізми вищих тварин і людини, що здійснюють сприймання й аналіз подразнень з зовнішнього і внутрішнього середовища. Поняття А., запроваджене в фізіологію І. П. Павло-вим, ширше, ніж термін «органи чуття». А. являє собою єдину функціональну систему, до якої, крім периферич. чутливого утвору (рецептора), що сприймає певні подразнення, ввіходять нервові волокна, які передають збудження до центр. нерв. системи, а також центр в корі головного мозку, в якому збудження перетворюється у відчуття. А. властива здатність сприймати й розрізняти різноманітні щодо своєї сили й характеру подразнення. Діяльність А. людини й тварин нерозривно зв'язана з синтетичною діяльністю їхнього мозку.

АНАЛІТИЧНА ГЕОМЕТРІЯ — розділ геометрії, що вивчає властивості геометричних фігур засобами елементарної алгебри (в ширшому розумінні — засобами матем. аналізу), пов'язуючи їх з застосуванням методу координат. Осн. положення А. г. вперше сформулював філософ і математик Р. Декарт. Г. Лейбніц, І. Ньютон і Л. Ейлер надали А. г. сучасної структури.

Характерною особливістю А. г. є визначення геом. фігур рівняннями. Нехай на площині з осями координат OX і OYl (прямокутна декартова система координат) маємо лінію l. Якщо по l пересувати точку M, то координати x, y цієї точки будуть змінюватись, але між ними існуватиме певна залежність, яку можна записати у вигляді рівняння:

f(x, y) = 0,                          (1)

де f(x, y) є матем. вираз, що містить змінні x і y або одну з них. Напр., з прямокутного трикутника OMP виводимо, що рівняння кола K радіуса г з центром в поч. координат 0 є x2 + y2

— l2 = 0. Розглянемо ще пряму АВ. Якщо М є довільна її точка і OA = a, OB = b, то PA = a x. З подібності прямокутних трикутників MPA і BOA маємо: y : (a

—  x) = b : a. Звідси дістаємо рівняння прямої АВ: bх + ау аb = 0. В А. г. приймають, що рівняння типу (1) визначає геом. фігуру як множину точок, координати х і у яких справджують це рівняння. Інакше кажучи, рівняння типу (1) розглядають як засіб для поділу точок площини на 2 класи: до 1-го належать точки, координати яких справджують дане рівняння (ці точки утворюють визначену рівнянням фігуру), до 2-го— всі ін. точки площини. Якщо рівняння (1) алгебраїчне, то воно визначає лінію — дійсну чи уявну (див. нижче), яку наз. алгебраїчною, а його степінь — порядком цієї лінії. Порядок алгебр, лінії не залежить від того, як розміщені відносно неї осі координат. Прямі і тільки прямі є лініями 4 го порядку; конічні перерізи (тобто лінії, що утворюються при перетині конусу площиною) і тільки вони є лініями 2-го порядку. Аналогічно рівняння f(x, y, z) = 0, де х, у, z -декартові координати точки у просторі, визначає просторову фігуру, зокрема алгебр. поверхню n-го порядку, якщо воно є алгебр, рівнянням n-го степеня. В сучас. курсах А. г. вивчаються тільки лінії і поверхні 1-го і 2-го порядків.

Розвиток А. г. привів до різних узагальнень поняття координат. Так, положення точки на площині можна визначити її однорідними координатами х, у, z, що пов'язані з її прямокутними декартовими координатами x, y залежностями:

<img src="part6-32.jpg" alt="part6-32.jpg" width="162" height="173">

Отже, мають значення не самі однорідні координати, а їх відношення; треба тільки вимагати, щоб принаймні одна з величин х, у, z була відмінною від нуля. При z = 0 однорідні координати визначають нескінченно віддалені точки площини; z = 0 є рівняння нескінченно віддаленої прямої.

Застосування в А. г. алгебр. методів привело до поняття уявної фігури. Сукупність двох чисел х, у, з яких принаймні одно уявне, можна розглядати як уявну точку. Якщо рівняння (напр , х2 + у2 + 1 = 0) справджують лише координати уявних точок, то вважають, що воно визначає уявну фігуру. Хоч поняттям нескінченно віддалених і уявних точок не відповідають жодні реальні образи, проте запровадження їх дозволило глибше досліджувати властивості фігур.

В сучас. курсах А. г. широко використовується апарат векторного числення.

Літ.: БілоусоваВ. П. та ін. Аналітична геометрія. К., 1957; Привалов И. И. Аналитическая геометрия. Изд. 22. М., 1957; Делоне Б. Н., Райков Д. А. Аналитическая геометрия, т. 1—2. М.—Л., 1948—49.

АНАЛІТИЧНА ХІМІЯ — наука про методи визначення хімічного складу речовин. Розрізняють якісний аналіз — визначення окремих компонентів, що входять до складу речовини, і кількісний аналіз — визначення співвідношення компонентів. В хім. методах аналізу основою для висновків є спостереження або кількісне вимірювання ефекту хім. реакцій. Для визначення речовин використовують також фіз. методи аналізу, в яких хім. процеси мають другорядне значення: спектральний аналіз, металографію тощо. Залежно від способу виконання або спостереження результату реакції розрізняють окремі методи якісного аналізу: аналіз мокрим і сухим методами, краплинний і мікрокристалоскопічний аналізи та ін. У кількісному хім. аналізі розрізняють окремі методи залежно від типу хім. реакції і способу її використання.

Теорія А. х. полягає у вивченні закономірностей реакцій, які використовуються в хім. аналізі, а саме: розділення хім. елементів хім. реакціями осадження, електроосадженням, екстрагуванням, іонним обміном; кислотно-основні процеси; утворення і розклад комплексних сполук; реакції окислення — відновлення.

Початок розвитку А. х. зв'язаний з дослідженням руд, розвитком металургійного та ін. виробництв, засобів лікування тощо. Термін «хімічний аналіз» запропонував у 17 ст. Р. Бойль. М. В. Ломоносов відкрив (1748) і експериментально довів закон збереження маси при хімічних реакціях, який став наук, основою кількісних законів хімії. У 19 ст. розвиток А. х. у зв'язку з загальними завданнями хімії того часу стимулювався потребою вивчення складу хім. сполук та мінералів, атомної ваги елементів, стехіометричних законів. Протягом 18—19 ст. розвинулися основи вагового аналізу, за яким визначуваний компонент переводять найчастіше в осад, відокремлюючи цим його від ін. компонентів, і зважують. Розвинулися також методи титрування (об'ємний аналіз), тобто методи хім. аналізу, основані на визначенні об'єму розчину реактиву, необхідного для реакції з визначуваною речовиною, а також газовий і спектральний аналізи. У 20 ст. основним стимулом розвитку А. х. стали нові технологічні процеси — застосування сплавів рідкісних та кольорових металів, вивчення впливу малих кількостей домішок на властивості матеріалів. Нові вимоги до А. х. поставив розвиток ґрунтознавства, біохімії, медицини, геохімії, каталітичних процесів, фізики напівпровідників, радіохімії, ядерної фізики та ін. Тому поряд з класичними методами розроблено ще понад 50 інших хім. та фіз. методів аналізу. Інтенсивно розвивається колориметрія (фотометрія). За цим методом визначуваний компонент переводять хім. реакціями у сполуку, яка має характерне поглинання світла, і вимірюють інтенсивність поглинання. Цей метод широко використовують для визначення малих кількостей домішок у різних матеріалах. Розвинулися і електрохімічні методи: кондуктометрія, потенціометрія, полярографія, що далії можливість автоматизувати контроль багатьох технологіч. процесів і самі процеси. Найхарактернішими рисами сучас. стану розвитку А. х. є вивчення і застосування процесів: екстрагування органічними розчинниками, співосадження, іонного обміну та молекулярної адсорбції на поверхні твердих тіл (хроматографія) і комплексоутворення.

Аналітична хімія в СРСР інтенсивно розвивалася в роки індустріалізації країни. У багатьох вузах було відкрито спеціальні кафедри А. х. Однією з перших була кафедра А. х. у Київському політех. ін-ті (проф. М. О. Тананаєв), де утворилась визначна наук. школа. А. х. викладається в усіх технологіч. вузах і на хім. факультетах; вона є однією з основ теоретич. і практич. навчання хіміків. Створено також багато хіміко-аналі-тич. лабораторій на з-дах, у геол. установах і в різних наук. закладах. В СРСР видаються два журнали, які висвітлюють питання А. х.: «Заводская лаборатория» і «Журнал ана-литической химии»; крім того, розділи А. х. є в ін. журналах.

Літ.: Алексеєв В. М. Якісний аналіз. К., 1958; Бабко А. К., Пятницкий И. В. Количественный анализ. М., 1956.

АНАЛІТИЧНІ МОВИ (грец. αναλυσις — роз'єднання) — тип мов, у яких зв'язки між самостійними словами виражаються не зміною закінчень або звуків у коренях, а за допомогою службових частин мови (прийменників, часток, артиклів) та порядку слів. До А. м. належать: англ., франц., новоперська, болгарська та ін. (пор. Синтетичні мови). Твердження деяких мовознавців, що А. м. — прогресивні, а синтетичні — примітивні, є антинаукове, бо обидва типи мов однаково можуть виражати найрізноманітніші смислові відтінки. Форми А. м. зустрічаються паралельно з формами синтетичних мов ще в ста-ролатинській, староіндійській та ін. мовах.

АНАЛІТИЧНІ ТЕРЕЗИ — прилад для зважування з точністю до 0,0002 г. Використовують А. т. гол. чин. у кількісному аналізі. Див. Терези.

АНАЛІТИЧНІ ФУНКЦІЇ — функції, що можуть бути виражені степеневими рядами. Дійсна функція f(x) дійсного аргументу x наз. А. ф. x у точці x числової осі, якщо можна вказати такий окіл (x0 — h; х0 + h) точки х0, в якому f(x) визначена і може бути виражена формулою виду:

<img src="part6-33.jpg" alt="part6-33.jpg" width="173" height="43">

де aк — дійсні числа. Можна показати, що

<img src="part6-34.jpg" alt="part6-34.jpg" width="311" height="30">

(див. Тейлора ряд). Функція, аналітична в кожній точці інтервалу (a, b), наз. А. ф. на цьому інтервалі. Така функція необмежено диференційована на (а, Ь), але обернене твердження взагалі не має сили, як показує хоч би приклад функції

де

<img src="part6-35.jpg" alt="part6-35.jpg" width="277" height="63">

що

не є А. ф. у точці x = 0. Аналогічно визначається дійсна А. ф. кількох дійсних аргументів. Усі ці визначення без принципових ускладнень поширюються і на комилексно-значні функції.

Функцію f(z) комплексного аргументу z = = х + iy наз. А. ф. від z у точці z0 комплексної числової площини, якщо f(z) визначена в певному круговому околі (z — z0) < ρ точки z0 і може бути виражена в цьому околі формулою виду:

<img src="part6-36.jpg" alt="part6-36.jpg" width="163" height="43">

де ak — певні комплексні числа. Можна показати, що

<img src="part6-37.jpg" alt="part6-37.jpg" width="328" height="30">

(див. Тейлора ряд). Функція, аналітична в кожній точці якоїсь області G комплексної числової площини, наз А. ф. в області G. Виявляється, що аналітичність f(z) в області G є наслідком звичайної її диференційовності в G А. ф. кількох комплексних аргументів визначають аналогічно. Аналітичні в області G функції тісно пов'язані з гармонічними функціями в цій області, що часто зустрічаються при розв'язанні т. з. плоских задач матем фізики. Цим в основному пояснюється і важливе застосовне значення самих аналітичних функцій.

У розвитку теорії А. ф. важливу роль відіграли праці Л. Ейлера, О. Коші, Г. Рімана, К. Вейєршшрасса. В дореволюц. Росії істотні результати в застосуванні цієї теорії одержали С. В. Ковалевська, М. Є. Жуковський, С. О. Чаплигін, Г. В. Колосов Після Жовтневої соціалістич. революції великих успіхів у розвитку теорії А. ф. та їх застосувань здобули наук. школи, очолювані акад. АН СРСР і УРСР М. О. Лаврентьєвим і проф Г. М. Голузіним. Розроблення проблематики теорії А. ф. в СРСР тісно пов'язане з потребами народ. г-ва (авіабудівництва, будівн. гідротехніч. споруд та ін.). В УРСР над розробленням проблем теорії А. ф. працюють чл.-кореспонденти АН УРСР Н. Т. Ахієзер і М Г. Крейн, професори Б. Я. Левін, В. А. Марченко, Г. М. Положій, В. А. Зморович, П. П. Фільчаков та ін.

Літ.: Ахієзер М. І. Курс теорії функцій. К., 1933; Соколов Ю. Д Елементи теорії функцій комплексної змінної. К., 1954; Привалов И. И. Введение в теорию функций комплексного переменного. Изд. 9. М., 1954, Маркушевич А. И. Теория аналитических функций. М — Л., 1950; Маркушевич А. И. Кратний курс теории аналитических функций. М., 1957; Маркушевич А. И. Очерки по истории теории аналитических функций. М.—Л., 1951.

АНАЛОГІЧНІ ОРГАНИ — органи, що розвиваються з різних вихідних зачатків, але виконують однакову функцію і тому мають більш-менш однаковий зовнішній вигляд При зовн. подібності А. о. мають різко відмінну будову. Так, крила у птахів розвиваються з особливого зачатка і мають скелет, а крила метеликів розвиваються з шкірної складки і позбавлені скелета; колючки барбарису — видозмінені листки, а колючки глоду — видозмінені стебла.

АНАЛОГІЯ (грец. αναλογια — відповідність, подібність, схожість) — часткова схожість,

деяка подібність між предметами або явищами. А. в логіці — умовивід, в якому від схожості предметів за одними ознаками робиться висновок про можливу схожість цих предметів за ін. ознаками. Висновки за А. є, як правило, гіпотетичними — істинність або помилковість їх виявляється дальшим дослідженням і перевіркою. А. буде помилковою, коли вона грунтується лише на зовнішніх, неістотних ознаках зіставлюваних предметів і явищ, що не розкривають їхньої суті. Як певний тип умовиводу А. широко використовується в науці.

Аналогія у праві — застосування до випадку, не передбаченого законом, норми права, що передбачає інші схожі випадки (А. закону), а також вирішення будь-якої справи на основі загальних засад законодавства і загальної політики Рад. держави (А. права). З метою дальшого зміцнення соціалістич. законності і удосконалення радянського законодавства «Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік» (1958) не передбачають застосування А. при розгляді кримінальних справ. Проект нового кримінального кодексу УРСР також не передбачає А.

Аналогія в мовознавстві — зближення відмінних мовних форм на основі часткової їх подібності. Напр., у сучас. укр. мові однаково відмінюються різні у минулому основи чол. р. типу «син» і типу «раб», в яких віддавна збігалися лише окремі форми (наз. і знах. відмінки однини). Внаслідок цього почали змішуватись і несхожі форми ін. відмінків. Так, стара форма род. відмінка однини «сыну» змінилась на форму «сина», утворену за А. до форми родового відмінка однини «раба». Отже, А. усуває звукові розходження у словах, вирівнює їх граматичні форми і зумовлює їх однаковість.

Аналогія в біології — у різних організмів схожість органів або їхніх частин, що походять від різних зачатків, яка виявляється переважно у виконанні однакової функції і до деякої міри у зовнішньому вигляді. Такі подібні за функціями органи наз. аналогічними органами. Схожість аналогічних органів зумовлюється пристосуванням різних за походженням органів до однакової функції, до однакових умов існування. А. протилежна гомології.

Аналогія в техніці — відповідність, схожість різних машин і механізмів з своїми моделями Див. Моделювання.

АНАЛЬГІН — болезаспокійливий і жарознижуючий препарат Вживається при головному та ін. болях.

АНАМНЕЗ (грец. αναμνησις — спомин) — сукупність відомостей про хворого, одержаних лікарем від нього самого або від осіб, які його оточують Розрізняють А. життя (сукупність відомостей заг характеру про умови життя хворого, про захворювання, перенесені ним та його батьками, і т. п.) та А. даної хвороби (сукупність відомостей про-перебіг захворювання до початку лікування). А. допомагає лікареві розпізнати хворобу.

АНАМНІЇ (Anamnia) — тварини, у яких в процесі ембріонального розвитку не утворюються зародкові оболонки — амніон і алантоїс. До А належать нижчі первинноводяні-хребетні — круглороті, риби, земноводяні.

АНАНАС (Ananas) — рід трав'янистих тропічних рослин родини бромелійових. Найбільш поширений вид — А. посівний (Ananas sativus). Вирощується в багатьох тропічних і субтропічних країнах. Батьківщиною А. є Бразілія. Плоди А. (супліддя у вигляді шишки вагою від 0,5 до 16 кг) золотистожовті, на верхівці з пучком зеленого листя, дуже смачні, мають приємний аромат, багаті на вітаміни А, В і С; споживають їх свіжими і консервованими. Розмножують А. паростками або укорінюють верхівкову розетку плодів. В СРСР культура А. можлива лише в спеціальних теплицях.

АНАНД Мулк Радж (н. 12. XII 1905 у Пешаварі) — індійський письменник і громадський діяч. Закінчив Пенджабський ун-т. У романах «Недоторканний» (1935), «Село» (1939), «Меч і серп» (1942), «Велике серце» (1944), «Особисте життя індійського          князя» (1953) та ін., у численних повістях і оповіданнях змалював життя трудящих Індії, пробудження їхньої нац. свідомості, прагнення до боротьби проти колонізаторів. У 1937 перебував в Іспанії. В публіцистичних творах цього періоду виявив себе як полум'яний антифашист. А. — знавець фольклору, уклав зб. «Індійські народні казки». Міжнародна Премія Миру, 1953.

Тв.: Укр. перекл. — Оповідання. К., 1956; Рос. перекл. — Избранное. М., 1955; Два листка и почка. М., 1957.

АНАНІЯ ШИРАКАЦІ — вірменський вчений 7 ст. Подорожував по країнах Сходу, навчався в Трапезунді. Автор праць з математики, космографії і географії. У підручнику з математики подав відомості про арифм. та геом. прогресії. В працях з космографії пояснював природу сонячних і місячних затемнень. В основу розуміння природи А. Ш. поклав античне матеріалістичне вчення про чотири елементи.

АНАНЬЇВ — місто, ц. Ананьївського р-ну Одес. обл. УРСР. Розташоване на р. Тилігулі за 15 км від залізнич. ст. Жеребкове. 7,9 тис. ж. (1959). А. виник в серед. 18 ст. як слобода Анані (Анань), з 1834 переймен. в місто Ананьїв. Цегельно-черепич. з-д, промкомбінат, харчокомбінат, маслозавод, РТС. Бухгалтерський технікум, училище механізації с. г., 2 серед. школи, школа-інтернат, школа робітн. молоді, клуб. У р-ні вирощують зернові, виноград; розводять велику рогату худобу, свині, вівці.

АНАНЬЇН Степан Андрійович (1875 — 1942) — український рад. психолог і педа-

<img src="part6-38.jpg" alt="part6-38.jpg" width="174" height="189"><img src="part6-39.jpg" alt="part6-39.jpg" width="156" height="207">

гог, професор Київ. ун-ту (з 1912). Відомий у вітчизн. психологіч. л-рі як автор капітальної монографії про інтерес («Інтерес за вченням сучасної психології і педагогіки». К., 1915). Після Великої Жовтн. соціалістич. революції активно включився в перебудову вищої школи, очолював (1920—24) філософсько-пед. відділ ун-ту, вів курси лекцій, опублікував ряд праць з питань естетичного і трудового виховання дітей, зокрема книгу «Трудове виховання, його минуле й сучасне» (К., 1924). Через хворість у 1925 залишив викладацьку роботу і оселився в Змієві Харк. обл., де продовжував розробляти наук. питання. Тяжко хворим потрапив до рук гітлерівців і був замордований за відмову служити «новому порядкові».

АНАПА — місто, ц. Анапського р-ну Краснодарського краю РРФСР. Розташоване на узбережжі Чорного м. за 33 км на Пн. Зх. від залізнич. ст. Тунельна. Нас. 18,5 тис. чол. (1959). В районі — виноробство і садівництво. Кліматич. курорт; один з найкращих дитячих курортів. Клімат теплий, помірно вологий. Середньорічна t° + 11,6°. Гарний дрібнопіщаний пляж; грязелікування, виноградне лікування. Показання: туберкульоз кісток і залоз, ревматизм, рахіт. Сезон — цілий рік; найкращий час — з травня по жовтень.

АНАПЕСТ (грец. αναπαιστος, від ανα — назад і παιω — ударяю) — в силабо-тонічному віршуванні трискладова стопа ; з кінцевим наголошеним складом (UUÚ), напр.: «Україно, живого труда сторона...» (М. Рильський) .

АНАРХІЗМ (грец. αναρχια — безвладдя) — реакційна, ворожа наук. комунізмові дрібнобуржуазна течія, яка заперечує будь-яку держ. владу, необхідність революц. партії робітничого класу, політ. боротьбу, диктатуру пролетаріату. Характерними рисами А. є нерозуміння об'єктивності законів розвитку суспільства, невизнання історичної місії пролетаріату, його завдань у класовій боротьбі, зневажливе ставлення до нац.-визвольного руху. Історія А. як громадсько-політ. течії починається з 40—60-х рр. 19 ст. А. набув найбільшого поширення в Іспанії, Італії, країнах Лат. Америки. А. виникає з класових суперечностей капіталістич. суспільства, коли дрібний власник, намагаючись зберегти свою власність, виступає проти капіталістичного ладу. Гол. ідеологами А. були М. Штірчер П. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін. К. Маркс і Ф. Енгельс вели непримиренну боротьбу з А. і його ідеологами, зокрема з Бакуніним і бакуністами, які намагалися зсередини зруйнувати 1-й Інтернаціонал. У 70-х рр. 19 ст. анархісти переходять до індивідуального терору. Проникаючи в профспілки, анархісти намагались протиставити їх пролетарським партіям (див. Анархосиндикалізм). Більшовицька партія, керована Леніним, послідовно вела боротьбу з анархізмом. На Україні А. почав поширюватись на поч. 20 ст. (в Одесі — група «непримиренних», у Катеринославі, Єлисаветграді). Велика Жовтн. соціалістич. революція привела до повного розброду і розкладу в рядах анархістів у Росії. Ватажки А. перетворились у злісних ворогів Рад. влади. Зразком цього на Україні були махновський бандитизм, діячі анархістської групи «Набат». Ідеї А. щодо д-ви і революц. партії робітничого класу знайшли свій прояв у ревізіоністській програмі. Союзу комуністів Югославії (1958). Комуністичні партії всіх країн ведуть наполегливу боротьбу проти ідей А., проти намагань буржуазії розколоти робітничий рух.

Літ.: Маркс К. Злиденність філософії. К., 1958; Энгельс Ф. Бакунисты за работой. В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 15. М., 1935; Ленін В. І. Твори. Вид. 4: т. 10. Соціалізм і анархізм; т. 25. Держава і революція; Сталін Й. В. Анархізм чи соціалізм? Твори, т. 1. К., 1952.

АНАРХІЯ ВИРОБНИЦТВА — хаотичність, безплановість суспільного виробництва, характерна особливість капіталістичного господарства. А. в. зумовлена приватною власністю на засоби вироби., суперечністю між суспільним характером виробн. і приватно-капіталістич. формою привласнення. В капіталістич. суспільстві приватні власники засобів виробн. господарюють виключно з метою одержання прибутків, відокремлено один від одного і конкуруючи між собою, без будь-якого заг. плану і попереднього врахування потреб суспільства. Виробництво й обмін товарів, розподіл суспільної праці між галузями виробн. здійснюються диспропорціонально під тиском конкуренції і впливом коливань цін на ринку. Хаотичність виробн. і обміну викликає великі втрати в усіх сферах господарства. А. в. найяскравіше виявляється в кризах надвиробництва (див. Економічні кризи).

В епоху імперіалізму, внаслідок загострення конкуренції монополій за одержання монопольно високих прибутків, А. в. посилюється. Конкуренція і А. в. — економічний закон капіталістич. способу вироби., вони виключають свідоме підтримання пропорціональ-ності в розвитку різних галузей вироби. Плановий розвиток економіки, усунення А. в. можливі тільки після повалення капіталізму, встановлення влади трудящих, переходу засобів виробн. в суспільну власність. В СРСР і країнах народ. демократії виникли і діють ін. екон. закономірності: планомірний і про-порціональний розвиток народ. г-ва, безперервне і швидке зростання виробництва, що не знає спадів і криз. Суспільне виробництво підпорядковане головній меті — забезпеченню повного добробуту і вільного всебічного розвитку всіх членів суспільства.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. 1. К., 1954 [відділ З — 5]; Енгельс Ф. Анти-Дюрінг. К., 1953 [відділ 3, розділ 2]; Ленін В. І. Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму. Твори. Вид. 4, т. 22; Хрущов М. С. Про контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959—1965 роїш. К., 1959.

АНАРХО-СИНДИКАЛІЗМ — дрібнобуржуазна опортуністична течія в робітничому русі, що розвинулась під ідеологічним і політ, впливом анархізму. А.-с. склався в кін. 19 ст. і досяг найвищого розвитку на поч. 20 ст., в епоху імперіалізму. Теоретиками А.-с. є Ж. Сорель, Ю. Лагардель та ін. Основні ідеї А.-с. викладено в Ам'єнській хартії, прийнятій 1906 на з'їзді Загальної конфедерації праці у Франції в м. Ам'єні. А.-с. заперечує боротьбу робітн. класу за політ, владу, за диктатуру пролетаріату, відкидає необхідність створення робітничим класом своїх політ. партій, вважаючи профспілки єдиними організаціями пролетаріату, які нібито здатні

взяти владу в свої руки і управляти виробництвом без партії і держави. Найбільш дійовою формою тиску на буржуазію А.-с. вважає т. з. безпосередню дію — страйки, бойкот, демонстрації, саботаж тощо. На протилежність марксизмові А.-с. заперечує необхідність пролетарської держави при переході від капіталізму до соціалізму, не визнає керівної ролі партії в боротьбі за побудову соціалістичного суспільства.

А.-с. є результатом впливу бурж. ідеології на робітничий клас. Він зародився і поширився переважно у Франції, Італії, Іспанії та країнах Латинської Америки, де існував значний дрібнобуржуазний прошарок населення, з якого постійно поповнювались ряди робітничого класу, і де робітничий рух був роздроблений. В Росії ідеї А.-с. великого впливу на профспілковий рух не мали, бо робітничий рух розвивався тут під керівництвом марксистсько-ленінської партії. Анар-хо-синдикалістські тенденції проявились, зокрема, в лозунгу меншовиків про скликання безпартійного «робітничого з'їзду». По суті анархо-синдикалістською була платформа т. з. «робітничої опозиції» в РКП(б), засудженої і розгромленої 1921 на X з'їзді партії [див. Анархо-синдикалістський ухил в РКП(б)]

Велика Жовтн. соціалістич. революція завдала нищівного удару А.-с, виявивши всю шкідливість і неспроможність його «ідей». Від А.-с. відійшла значна частина його прихильників. Вплив А.-с. на робітничий рух послабився. 1922 група прихильників А.-с. створила «Міжнародну асоціацію трудящих», яка об'єднувала лише 162 тис. членів (1928), а перед другою світовою війною розпалась. Після війни анархо-синдикалістські ідеї до деякої міри ще поширені в Іспанії, Франції, країнах Латинської Америки та ін.

Окремі риси А.-с. відбилися в прийнятій 1958 програмі і практичній діяльності Союзу комуністів Югославії. Югославські ревізіоністи принижують роль комуністичної партії і держави, виступають проти ленінського принципу демократичного централізму в керівництві економікою і підмінюють його самоуправлінням виробничників.

Комуністичні і робітничі партії ведуть непримиренну боротьбу проти будь-яких проявів анархо-синдикалізму.

Літ.: Маркс К. Злиденність філософії. К., 1958; Ленин В. И. Против ревизионизма, в за-щиту марксизма. М., 1959; Хрущов М. С. Про контрольні цифри розвитку народного господарства СРСР на 1959—1965 роки. К., 1959; Фостер У. 3. Очерки мирового профсоюзного движения. Пер. с англ. М., 1956; Против современного ревизионизма. Сборник статей. Л.,, 1958.

АНАРХО-СИНДИКАЛІСТСЬКИЙ УХИЛ В РКП(б) — ухил, що виявився в 1920—21 в результаті тиску дрібнобурж. стихії на робітничий клас і його партію в період переходу від війни до миру і зв'язаних з цим труднощів. Виразником ухилу була антипартійна група «робітнича опозиція» на чолі з Шляпниковим, яка виступила з антиленінською платформою під час профспілкової дискусії. «Робітнича опозиція» протиставила профспілки партії і Рад. державі, заперечувала роль Комуністичної партії як найвищої форми класової організації пролетаріату, виступала за передачу держ. функції управління народ. г-вом «з'їздові виробників». Платформа «робітничої опозиції» звелась до підриву керівної ролі партії в системі диктатури пролетаріату, ослаблення Рад. держави і самої диктатури пролетаріату. Протиставивши ленінським принципам демократичного централізму вимоги свободи фракцій і угруповань в партії, «робітнича опозиція» прагнула шляхом демагогічних фраз про «повну» демократію підірвати єдність партійних рядів.

Комуністична партія на чолі з В. І. Леніним викрила синдикалістський ухил у партії. Гостра і непримиренна боротьба з анархо-синдикалістським ухилом розгорнулась в парт. орг-ціях України, особливо в Донецькій і Харківській, де представники «робітничої опозиції» намагались відстояти свою шкідливу платформу, блокуючись з троцькістами і «децистами». КП(б)У засудила антиленін-ські платформи і схвалила тези ЦК РКП(б) «Про роль і завдання профспілок». Велику допомогу комуністам України в боротьбі з «робітничою опозицією» подали ЦК РКП(б) і особисто В. І. Ленін. X з'їзд партії ідейно і політично розгромив фракційну групу «робітничої опозиції». В спеціальній резолюції «Про синдикалістський і анархістський ухил в нашій партії», яка була написана В. І. Леніним, з'їзд вказав, що ідеї, які лежать в основі платформи «робітничої опозиції», свідчать про повний розрив з марксизмом і комунізмом, служать інтересам дрібної буржуазії, що погляди «робітничої опозиції» «...практично ослабляють витриману керівну лінію Комуністичної партії і на ділі допомагають класовим ворогам пролетарської революції». З'їзд визнав пропаганду ідей анар-хо-синдикалістського ухилу несумісною з належністю до Комуністичної партії і закликав партію повести непримиренну боротьбу з цим ухилом. Більшовики України одностайно підтримали В. І. Леніна, рішення X з'їзду партії, рішуче виступили проти анархо-синдикалізму. Боротьба партії проти анархо-синдикалістського ухилу завершилась остаточним розгромом залишків «робітничої опозиції» і перемогою марксизму-ленінізму.

Літ.: Ленін В. І. X з'їзд РКП(б) 8—16 березня 1921 р. [Первісний проект резолюції X з'їзду РКП про синдикалістський і анархістський ухил у нашій партії; Доповідь про єдність партії і анархо-синди-калістський ухил 16 березня; Заключне слово по доповіді про єдність партії і анархо-синдикалістський ухил 16 березня]. Твори. Вид. 4, т. 32; КПРС в резолюціях ... ч. 1. Перекл. з 7 рос. вид. К., 1954, с. 497—499.

АНАСТАСЕВИЧ Василь Григорович (11. III 1775 — 28. II 1845) — вітчизняний бібліограф, перекладач, видавець. Н. в Києві, вчився в Києво-Могилянській академії. Бібліографічну діяльність розпочав 1811 виданням журн. «Улей». Його стаття «Про бібліографію» поклала початок теорії бібліографії в Росії. А,. — автор ряду бібліографіч. праць, які є цінними посібниками для вивчення рос. і укр. друкованої продукції 18 — поч. 19 ст. В статтях А. на літ. та історичні теми є матеріали з історії, та етнографії України.

АНАСТИГМАТ — об'єктив (частіше фотографічний), в якому способом підбору лінз різної кривизни, виготовлених із скла з певними показниками заломлення, максимально усунено астигматизм і зв'язані з ним ін. аберації оптичних систем. А.—найбільш досконалий фот. об'єктив, що витіснив усі попередні конструкції. Тепер радянська пром-сть випускає А. з великими кутами поля зору.

Характеристики поширених об'єктивів «Індустар» такі: відносний отвір (світлосила) 1 : 2,8 — 1,5; кут зору 50—60°, фокусна відстань 50—500 мм.

АНАСТОМОЗ (грец. αναστομωσις — устя) — з'єднання між собою кровоносних чи лімфатичних судин або волокнистих утворів — нервів, м'язів. А. називають також штучне сполучення судин або порожнистих органів.

АНАТОКСИН (грец. ανα — проти і токсин) — токсин тварини, рослини чи певного виду мікроорганізмів, спеціальною обробкою позбавлений шкідливих властивостей при збереженні здатності викликати імунітет.

АНАТОЛІЙ — український художник 2-ї пол. 17 ст. Родом з Волині. Був вікарієм Волинської єпархії. Намалював велике полотно батального змісту «Облога Почаєва турками 1675 р.». Гравюру на міді цього ж змісту та подібної композиції (1704) виконав відомий гравер кін. 17 — поч. 18 ст. Н. Зуб-рицький.

АНАТОЛІЙСЬКЕ ПЛОСКОГІР'Я — плоскогір'я в малоазіатській частині Туреччини. Довж. 550 км, шир. до 350 км, вис. 800 — 1500 м. З Пн. обмежоване Понтійськими горами, а з Пд. — горами Тавр. Поверхня — великі вирівняні плато і пологі западини, розділені невисокими кряжами та вулканічними конусами на Пд., найвищий згаслий вулкан Ерджіяс, 3916 м. В западинах багато солоних озер; найбільше з них — оз. Туз, що має виняткову солоність — 322%. Клімат континентальний, сухий. Зима холодна (—20° і нижче). Літо довге і жарке (до +30°). Рослинність — напівпустельні та полиново-злакові степові угруповання.

АНАТОЛІЯ — стара назва п-ова Мала Азія. Тепер А. називається азіатська частина Туреччини.

АНАТОМІЯ (грец. ανατομη — розсікання)— наука, що вивчає форму і будову тіла тварин і людини за допомогою розтину й препарування. У процесі розвитку А. від неї відокремилися науки, що вивчають розвиток тіла і його тонку будову за допомогою мікроскопічного методу: цитологія (наука про клітину), гістологія (наука про тканини), ембріологія (наука про зародковий розвиток). Науковою підвалиною А. тварин і людини є порівняльна А., яка на підставі вивчення схожості й відмін у будові спільних за походженням органів встановлює ступінь їх спорідненості, досліджує вплив зовн. середовища і функції на будову тіла в світлі онтогенії (індивідуального розвитку) та філогенії (еволюційного розвитку). Анатомія, цитологія, гістологія та ембріологія являють собою розділи морфології (від грец. μορφη — форма, наука про форму), яка разом з фізіологією становить основу біології, медицини, антропології, зоології, ветеринарії і зоотехнії

Анатомія виникла за тисячі років до н. е. в Китаї, Індії, Єгипті. В античній Греції анатомічні дослідження проводили видатні філософи-природознавці Гіппократ і Арістотель, у 2 ст. н. е. А. тварин вивчав римський лікар Гален. Досить примітивні, а іноді помилкові твердження цих учених, канонізовані католицькою церквою, протягом багатьох століть гальмували розвиток А. й медицини. Більш точний опис будови тіла людини на підставі розтинів трупів дали тільки в 16 ст. Леонардо да Вінчі та А. Везалін. В 1-й пол. 17 ст. В. Гарвей створив вчення про кровообіг. У 18 ст. великого поширення набули дослідження з порівняльної А. Особливо велике значення мали праці Ж. Кюв'е, який вперше обгрунтував уявлення про організм як неподільне ціле. В 19 ст. могутнім стимулом розвитку біології, у тому числі й морфологічних наук, стало еволюц. вчення Ч. Дарвіна. На основі цього вчення виник філогенетичний напрям у порівняльній А. (праці К. Геген-баура); широкого застосування набув також ембріологічний метод дослідження (О. О. Ковалевський, І. І. Мечников). У Росії початок розвитку А. покладено в 18 ст. Серед 9 лікарів, що першими захистили дисертації на анатомічні теми, був учень Ломоносова О. Протасов, а також вихованці Київської академії — українці Н. Амбодик- Максимович та О. Шумлянський. Праця Шумлянського, присвячена будові нирки, здобула світове визнання. До перших вітчизн. анатомів належить і П. О. Загорський, родом із Чернігівщини, — засновник першої рос. анатом, школи. Визначну роль у розвитку А. людини відіграли праці М. І. Пирогова (А. в застосуванні до хірургії) та П. Ф. Лесгафта, що вивчав формотворчі впливи навколишнього середовища та функцій на організм. Осередками розвитку А. були анатомічні кафедри в Петербурзі, Москві, Харкові, Києві, Одесі та ін. Успіхові роботи цих кафедр з 60-х рр. сприяв пристрасний заклик видатних рос. революціонерів-демократів до оволодіння природничими науками. Кафедру А. в Київському ун-ті створив послідовник Пирогова — проф. О. П. Вальтер, пізніше її очолював видатний укр. вчений В. О. Бец, який уславився відкриттям гігантських пірамідних клітин кори головного мозку. В рад. період ця кафедра вивчає будову лімфатичної системи. На поч. 20 ст. в Києві працював основоположник еволюц. морфології О. М. Сєверцов, діяльність якого сприяла виникненню шкіл укр. рад. порівняльних анатомів (І. І. Шмальгаузен, М. М. Воскобойников, Б.О. Домбровський). Кафедру А. в Харкові створили учні Загорського — І. Д. Книгін. Г. С. Венедиктов та П. А. Наранович. У дальшому розвитку цієї кафедри велику роль відіграв видатний укр. рад. вчений В. П. Воробйов, який є основоположником т. з. макро-мікроскопічного методу в А., а також автором першого вітчизн. підручника та атласа з А. людини.

За Рад. влади в СРСР, зокрема в УРСР, виникло багато анатомічних закладів, які успішно опрацьовують актуальні питання А. Давнє традиційне співробітництво рос. і укр. анатомів між собою та з анатомами ін. рад республік сприяє успішному розвиткові вітчизн. А. Сучасна А. вивчає будову органів у їхньому природному взаємозв'язку в системах чи апаратах. А. має розділи: остеології (вчення про кістки), синдесмології (вчення про з'єднання кісток між собою та про суглоби), міології (вчення про м'язи скелета), спланхнології (вчення про внутр. органи, тобто про травну, дихальну, видільну та статеву системи), ангіології (вчення про кровоносну та лімфатичну системи), неврології (вчення про центр та периферичну нервові системи), естезіодерматології (вчення про органи чуття та шкіру). Крім описової А., є ще А. топографічна, або хірургічна, що вивчає взаєморозміщення органів незалежно від відношення їх до тієї чи ін. системи; А. пластична (для художників), що обґрунтовує зовнішні форми тіла його внутрішньою будовою; А. патологічна, яка вивчає зміни в організмі, спричинені хворобами. В сучас. вітчизн. А. провідну роль відіграє функціональний напрям. В умовах колективного опрацьовування актуальних проблем морфології з використанням сучас. тех. засобів, порівняльно-анатомічних та експериментальних досліджень цей напрям забезпечує прогрес А. і суміжних з нею дисциплін. Сучасні проблеми А. розв'язуються у дедалі тіснішому зв'язку з фізіологією та патологією.

Курс А. викладається в мед. ін-тах, на біолог. факультетах ун-тів та пед. ін-тів, в ін-тах фізич. культури та в художніх учбових закладах. В серед. школі А. вивчають разом з фізіологією.

Літ.: Воробйов В. П. Короткий підручник анатомії людини, т. 1 —2. К. — Дніпропетровськ,

1936—38; Тонков В. М. Підручник нормальної анатомії людини, т. 1—2. К., 1955—56; Жданов Д. А. 40 лет советской анатомии и современные ее задачи. «Архив анатомии, гистологии и эмбриологии», 1957, в. 6; Климов А. Ф., Акаевский А. И. Анатомия домашних животных. Изд. 4, т. 1—2. М., 1955; Лесгафт П. Ф. Основи теоретической анатомии, ч. 1. СПБ, 1905; Шмальгаузен И. И. Основы сравнительной анатомии позвоночных животных. М., 1947; Rauber A., Kopsch F. Lehrbuch d. Anatomie d. Menschen. Abt. 1—6. Leipzig, 1919—20.

АНАТОМІЯ РОСЛИН (гістологія рослин) — наука про мікроскопічну (клітинну) будову рослинних тканин, їх походження, закономірності розвитку і розташування в окремих органах. А. р. тісно пов'язана з фізіологією рослин. З А. р. виділилась окрема дисципліна — цитологія рослин, що вивчає структуру рослинної клітини.

Анатомія рослин зародилася з винаходом мікроскопа і розвивалася разом з вдосконаленням мікроскопічної техніки. Основоположники А. р. — М. Мальпігі (1675—79) і Н. Грю (1682), незалежно один від одного, описали найголовніші тканини рослин. Та лише 1812 І. Мольденгавер остаточно довів, що рослинні тканини побудовані з клітин.

Клітини, з яких складаються рослини, надзвичайно різноманітні формою і функціями. Осн. життєві функції властиві більш-менш ізодіаметричним (паренхімним) клітинам. Для дуже видовжених клітин (прозенхімних) характерні механічні функції; по них також пересуваються вода й поживні речовини. Найголовніші рослинні тканини: покривні, основні, провідні, механічні, видільні. Всі вони розвиваються з твірних тканин (меристем).

Для розвитку А. р. велике значення мали праці вітчизняних вчених — І. П. Бородіна, В. Г. Александрова, В. Ф. Раздорського, М. П. Кренке, Л. О. Іванова, В. Р. Зален-ського, М. О. Максимова, В. М. Любименка, О. О. Табенцького. Дані А. р. широко використовують в систематиці й рослинництві. Вони мають велике значення також при визначенні складу і якості фармацевтичних, харчових, кормових продуктів, деревини, рослинних текстильних волокон та ін. видів рослинної сировини.

Літ.: Проненко Д. П. Анатомія і морфологія рослин К., 1953; Бородин И. П. Курс анатомии растений. Изд. 5. М.—Л., 1938; Р а з д о рский В. Ф. Анатомия растений. М., 1949.

АНАФАЗА — одна із стадій непрямого поділу клітин, або каріокінезу.

АНАФЕМА (αναθημα — проклятий, відлучений, вигнаний) — відлучення від церкви, прокляття. Служителі культу багатьох віросповідань використовують А. як засіб реліг. і політ. залякування віруючих, для боротьби з наукою і передовими суспільними рухами. В 1846 папою римським була оголошена А. комунізму, і з того часу вона неодноразово поновлювалася. На Ватіканському соборі 1870 було осуджено матеріалізм і атеїзм. В Росії А. були піддані вожді народ. повстань — І. Болотников, С. Разін, О. Пугачов; на поч. 20 ст. — Л. Толстой. В 1949 папа Пій XII оголосив А. мільйонам людей за співчуття комунізмові.

АНАФІЛАКСІЯ (грец. ανα — проти і φυλαξις — захист) — один з проявів алергії. Стан А. викликається підвищеною чутливістю організму людини та деяких тварин до повторного надходження чужорідних речовин (здебільшого білкової природи), що діють

як антигени. А. може виникати як загальна гостра реакція організму. Така реакція зветься анафілактичним шоком; його ознаки — різке падіння артеріального тиску, порушення дихання, корчі. В деяких випадках анафілактичний шок призводить до смерті. У людини таке загрозливе явище зустрічається рідко (іноді при переливанні крові, при введенні лікувальних сивороток та вакцин). При надходженні в окремі тканини речовин, що можуть спричинити А., прояви її мають характер місцевих (виникають запальні ураження слизових оболонок, шкіри, суглобів, окремих органів). Зменшення підвищеної чутливості організму анафілактичного походження досягається переважно за допомогою методу специфіч. десенсибілізації, що дозволяв запобігати анафілактичним явищам. А. може переходити в протилежний стан, що зветься антианафілаксією і є подібним до імунітету. А. та імунітет являють собою різні фази одного явища — зміни реактивності організму, тобто алергії.

АНАФОРА (грец. αναφορα — виділення) — стилістична фігура, повторення літери, слова або групи слів на початку віршованих рядків, напр.: «Вона — це мисль, вона — це дія, Вона — це засів і жнива, Вона — це людськості надія, Твердиня правди світова» (М. Рильський, «Партія»). Є звукова А. — у суміжних рядках повторюються початкові звуки: «Од-гриміла криця, одкурився шлях...» (А. Малишко) .

АНАХІРСІС (6 ст. до н. е.) — ім'я (за Ге-родотом) скіфського мудреця, який подорожував по багатьох країнах світу, зокрема по Греції, жив у Афінах і користувався великою пошаною. Захопившись урочистими святами греків на честь богині Гери, А. захотів поширити цей звичай на своїй батьківщині. Коли він, повернувшись у Скіфію, влаштував таке свято, цар Савлій забив А. за спробу впровадити чужоземний культ.

З іменем легендарного А. деякі вчені, в тому числі й вітчизняні, зв'язують винаходи тліючого трута, двозубого якоря тощо, а також міф про «Золоту стрілу» для польоту людини.

АНАХРОНІЗМ (грец. ανα — назад, всупереч і χρονος — час) — 1) Невірне або нарочите внесення у відображення якої-небудь епохи рис, характерних для ін. епохи (в істор.-наукових та художніх творах). 2) Застарілі погляди, слова, дії.

АНГАР (франц. hangar — навіс) — споруда для зберігання, експлуатаційного обслуговування і поточного ремонту літаків, гідролітаків та вертольотів. А. бувають наземні, підземні і плавучі. Залежно від характеру використання А. можуть бути постійними (з металу і залізобетону), тимчасовими (з дерева) або збірно-розбірними (з сталі чи легких сплавів). Постійні А. здебільшого мають розташовані в прибудовах майстерні для ремонту літаків. Несучі конструкції А. бувають арочні, склепінчасті, склепі нчасто-оболонкові і рамні. Конструктивно-архітектурні рішення звичайно відзначаються мінімальною кількістю підпор. Ворота А. великих розмірів, що можуть відчинятися в горизонтальному або вертикальному напрямах.

Літ.. Безвиконный А. Л. Ангары. Л.—М., 1937.

АНГАРА — ріка в Сх. Сибіру, права притока Єнісею, тече в межах Іркутської обл. та Краснояр. краю. В нижній течії А. часто називають Верхньою Тунгускою. Витікає з оз. Байкал широким суцільним потоком. Довж. А. 1826 км, пл. басейну 1056 тис. км2 (з них 44% припадає на басейн власне А., а 56% — на бас. оз. Байкал). Басейн А. займає пд. ч. Середньо-Сибірського плоскогір'я та пн. схили Сх. Саяну. Долина А. у верхній течії (до р. Оки) добре вироблена, 2—5 км завширшки, з стрімким (до 100 м висоти) лівим берегом. У серед, течії А. входить в область трапів Серед.-Сибірського плоскогір'я, де її долина то розширюється, то звужується, в руслі виникають пороги та перекати (ши-вери). Найбільші пороги серед, течії: Братський, П'яний бик, Падунський, Довгий, Шаманський. Довжина порогів від 1,3 до 5,5 км, серед, похили від 0,00132 до 0,00547, швидкість течії до 16 км/год. Нижня течія А. (від р. Іліму) спокійніша, але й тут є пороги (Аплінський, Мурський, Стрєлковський). В серед. та нижній течії багато о-вів. У зв'язку з асиметричністю басейну А. звужене правобережжя ріки має небагато приток. Найбільші праві притоки: Ілім, Чадобець; ліві— Іркут, Китой, Бєлая, Ока з Ією, Тасєєва стікають зі Сх. Саяну і є великими, повноводними ріками. Водний режим А. визначається стоком оз. Байкал та атмосферними опадами в басейні власне А. Завдяки озерному живленню витрати А. у верхній і серед. течії дуже рівномірні, порівнюючи з іншими великими річками СРСР. Макс. витрати А. перевищують мінім, у 6—10 разів (Дніпра у 224). Хоча зима в бас. А. дуже холодна (серед. т-ри січня від —16 до —36°), завдяки живленню теплими водами оз. Байкал А. замерзає у верхній течії в середині січня, тобто на 1,5 м-ця пізніше сусідніх рік, а в нижній течії — у 1-й декаді листопада. Характерним для А. є утворення при замерзанні донного льоду та шуги, які нерідко забивають русло ріки, утворюючи т. з. затори, і призводять до осінніх та зимових поводей.

В А. водяться цінні породи пром. риб: стерлядь, осетер, харіус, миньок, нельма, таймень. Винятково багаті гідроенергоресурси А., що дорівнюють гідроенергоресурсам Волги, Ками і Дніпра, разом узятих. 1957 вступила до ладу Іркутська ГЕС, будується (1959) найпотужніша в СРСР (4500 тис. квт) Братська ГЕС. А. судноплавна від Іркутська до Братська і від гирла до с. Богучани.

АНГАРМОНІЧНЕ ВІДНОШЕННЯ — те саме, що й подвійне відношення.

АНГАРМОНІЧНІ КОЛИВАННЯ - коливання, в яких коливна величина змінюється за несинусоїдальним законом (див. Гармонічні коливання). А. к. можна уявити як накладання як.-н. числа коливань, частоти яких кратні найменшій частоті. Остання наз. основною, а всі вищі за неї — гармоніками.

АНГАРО-ЄНІСЕЙСЬКИЙ КАСКАД - каскад гідроелектростанцій на р. Єнісеї та його правій притоці р. Ангарі. Потужність А.-Є. к. становитиме понад 30 млн. квт, а виробн. електроенергії — 250 млрд. квт-г. Згідно з схемою енергетич. використання Єнісею, на ньому передбачено спорудження багатоступінчастого каскаду гідроелектростанцій: Саянської (3 млн. квт), Красноярської (5 млн. квт), Єнісейської (5 млн. квт), Осиновської (З млн. квт) та Нижньо-Єнісейської (3,5 млн. квт). З 1955 почалось будівництво Красноярської ГЕС, яке широко розгортається в роки семирічки (1959—65) Потенціальні гідроенергоресурси р. Ангари становлять за потужністю бл. 11 млн. квт. Особливістю р. Ангари є виняткова рівномірність витрат води, що пояснюється гол. чин. регулюючим впливом оз Байкал, з якого вона витікає. Запаси гідроенергії р. Ангари передбачено використати на 6 потужних гідроелектростанціях: Іркутській (660 тис. квт), Суховській (260 тис. квт), Тельмінській (245 тис. квт), Братській (4,5 млн. квт), Усть-Ілімській (3 млн. квт) і Богучанській (до 3 млн. квт). Первенцем А.-Є. к. є Іркутська ГЕС, яка в 1958 дала повну потужність. В семирічці на р. Ангарі стає до ладу найбільша в світі Братська ГЕС, будівн. якої розпочато 1955. А.-Є. к. і сиб. теплоелектростанції об'єднуються в потужну Сиб. енергосистему, дешева енергія якої прискорює використання величезних сировинних ресурсів Сибіру.

АНГАРО-ІЛІМСЬКИЙ ЗАЛІЗОРУДНИЙ БАСЕЙН — одне з найбільших родовищ заліз. руди в світі; розташоване в Братському і Нижньо-Ілімському р-нах Ірк. обл. Досліджене за роки Рад. влади. Запаси руди обчислюються в 598 млн. т (1956). В А.-І. з. б. відомо 13 родовищ магнетитових руд, з яких найбільшими щодо запасів є Рудногорське і Коршуновське. Вміст заліза в руді коливається від 30 до 57%. Розташування А.-І. з. б. поруч з потужною Братською ГЕС підвищує його економіч. цінність. А.-І. з. б. є одним із сировинних джерел для створення 3-ї вуг.-металург. бази на Сході нашої країни.

АНГАРСЬК — місто обл. підпорядкування в Ірк. обл. РРФСР, на р. Ангарі, за 50 км на Пн. Зх. від Іркутська. Залізнич. станція на Великій Сибірській магістралі. 134 тис. ж. (1959). Молоде рад. місто, будівництво якого розпочалось у 1948. Розвинута лісова, деревообр., металообр. та легка пром-сть. 3-ди: асфальтобетонний, збірного залізобетону, цементний, електромеханічний, котельно-допоміжного устаткування, мінеральної вати, мебльова та швейна ф-ки, два деревообр. комбінати та ін. Буд. технікум.

АНГЕЛИ (грец. άγγελος — вісник) — за догмами іудейської, християнської, мусульманської і деяких ін. релігій — особливі надприродні істоти, які нібито служать посередниками між богом і людьми.

АНГЕЛІНА Парасковія Микитівна (12. І 1913—21. І 1959) —знатна людина Рад. України, механізатор сільського господарства, бригадир тракторної бригади колгоспу ім. Сталіна Старо-Бешівського р-ну Сталінської обл., держ. і громад. діяч, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Сталінської премії. Член КПРС з 1937. Закінчила с.-г. академію ім. Тімірязєва (1940). Н. в с. Старо-Бешеві в сім'ї селянина-батрака. Ще на початку колективізації Паша Ангеліна, як любовно називали її в народі, однією з перших серед жінок оволоділа новою технікою і протягом 26 років очолювала тракторну бригаду. Бригада А. була ініціатором соціалістичного змагання механізаторів за високі врожаї, високопродуктивне використання техніки, зниження собівартості тракторних робіт.

<img src="part6-40.jpg" alt="part6-40.jpg" width="157" height="213">

А. — делегат XVIII, XIX і XX з'їздів КПРС, була обрана делегатом XXI з'їзду; делегат XIV, XVI, XVII, XVIII і XIX з'їздів КП України, не раз обиралась членом ЦК КПУ, обиралась депутатом Верховної Ради СРСР 1—5-го скликань. Нагороджена трьома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, медалями; автор книги «Люди колгоспних ланів» (1950).

АНГЕЛОВ Димитр (н. 27. IX 1904) — болгарський иисьменник-комуніст. Брав участь у боротьбі проти гітлерівців. Перший твір — лірична повість «Емілія» (1927). А. — автор романів «Голод по тротуарах» (1937), «Коли ще не було людини» (1941), «Сміливий Чунг» (1953), «Земля перед загибеллю» (1956) та ін. Твір «На життя і смерть» (1953) присвячений боротьбі трудящих Болгарії проти фашизму.

Тв.: Укр. перекл. — На життя і смерть. К.., 1957.

АНГЕЛЬНСЬКА ХУДОБА — молочна порода свійського бика. Виведена в Пруссії (п-ів Ангельн). В Росію завозилася на поч. 19 ст. Екстер'єр типовий для тварин молочного напряму. Ознаки молочності виражені добре. Масть суцільна червона різних відтінків. В нижній частині тіла і на вим'ї бувають білі відмітини. Середній надій молока за рік 3500— 4000 кг, жирномолочність 3,5—3,6%. Середня жива вага корів 400—500 кг, бугаїв 700— 900 кг. В СРСР А. х. найбільше поширена в Ленінградській, Новгородській і Псковській обл., а також в Удмуртській АРСР. На Україні А. х. розводять в Кіровоградській і Харківській областях.

АНГІДРИДИ (грец. ανυδρος — безводний) — окиси елементів, які при взаємодії з водою утворюють кислоти. Реагуючи з основами або основними окисами, А. дають солі. А. одержують, сполучаючи прості речовини з киснем або віднімаючи воду від кисневих к-т. Назви А. походять від назв к-т, які вони утворюють. Бувають А. неорганічних і органічних к-т. А. використовують в хім. пром-сті як осушники (фосфорний А.), в органічних синтезах.

АНГІДРИТ — мінерал, CaSO4. Зустр. у вигляді суцільних зернистих мас білого, сіруватого та голубого кольорів, прошарків і виділень серед осадочних порід, які є відкладами лагун і морських басейнів, що усихають. Кристали А. призматичної форми, зустр. рідко, гол. чин. у гідротермальних жилах, тв.— 3,0—3,5, пит. в. — 2,8—3,0. На поверхні землі А. з часом переходить у гіпс (CaSO4* *2Н2О), вбираючи воду і збільшуючи об'єм (до 30%). Використовується для виробн. в'яжучих матеріалів (різних цементів); деякі відміни — як виробний камінь. Великі родовища А. є в різних р-нах СРСР, на Україні — в Донбасі і в Прикарпатті.

АНГІЛЕЙКО Федір — білоруський гравер по дереву. Працював наприкінці 17 — на поч. 18 ст. в друкарні Богоявленського братства в Могильові під керівництвом М. Вощанки. Гравюри А (в книгах «Ірмолой», 1700, та «Часослов», 1703) тісно пов'язані з текстом і відзначаються простотою композиції.

АНГІНА (лат. ango — душу) — гостре інфекційне захворювання лімфаденоїдного глоткового кільця, зокрема обох піднебінних мигдаликів, що спричиняється деякими мікробами, здебільшого стрептококом, стафілококом та пневмококом. Збудники А. передаються повітряно-крапельним шляхом, а також через продукти харчування (молоко). Виникненню А. нерідко передує охолодження організму, особливо напровесні та восени, коли людина ще не встигає пристосуватись до різких змін температури середовища. Особлива сприйнятливість до А. помічається у людей з слабкою опірністю організму.

Розрізняють такі форми А.: катаральну (почервоніння та набряк слизової оболонки мигдаликів без утворення нашарувань — т. з. нальотів), фолікулярну (запальний процес перебігає в глибині мигдалика, фолікули якого нагноюються, гноячки нагадують картину «зоряного неба»), лакунарну (нальоти утворюються в лакунах, тобто заглибленнях мигдаликів, що схоже на дифтерію), флегмонозну (нагноєння мигдаликів поширюється на сусідні тканини) та виразковоплівчасту, або А. Вінцента (утворення поверхневих виразок). Осн. ознаками різних форм звичайної А. є більш або менш значний біль у горлі, розлад ковтання, заг. кволість, підвищення т-ри тіла, збільшення і болючість прилеглих лімфатичних вузлів. При неправильному режимі та недодержанні порад лікаря А. може дати тяжкі ускладнення (набряк гортані, запалення середнього вуха, ревмокардит, ендокардит, суглобовий ревматизм, запалення нирок та ін.).

Лікування А.: постільний або кімнатний режим, сульфаніламідні препарати (стрептоцид, норсульфазол, етазол та ін.), жарознижуючі (аспірин), зогрівальні компреси або зогрівання сухим теплом, полоскання горла розчином борної кислоти, шавлією, фураци-ліном. При тяжких формах А. добрі наслідки дають антибіотики (пеніцилін, біоміцин). При виразково-плівчастій формі А. поверхню мигдаликів змащують або припудрюють новарсе-нолом. Якщо утворюються гнояки (флегмонозна А.), то вдаються до їх розрізання. Хворі на А. повинні одержувати висококалорійну, багату на вітаміни їжу. Запобіганню А. сприяє загартування організму (спорт і фізкультурні вправи, правильний режим праці й відпочинку), ліквідація вогнищ інфекції (каріозні зуби, гайморити), налагодження носового дихання шляхом видалення аденоїдів у дітей, виправлення викривлень носової перетинки та видалення поліпів у дорослих.

Літ.: Миньковский А. X. Ангина. Изд. 2. М., 1951

АНГІОГРАФІЯ (грец. αγγειον — судина і γραφω — пишу) — метод спец. рентгенол. дослідження кровоносних судин різних органів шляхом введення в артеріальну чи венозну систему речовин, які дають різку тінь на рентген, знімках.

АНГІОЛОГІЯ (грец. αγγειον — судина і λογος — слово) — розділ анатомії, що вивчає кровоносні і лімфатичні судини.

АНГІОМА (грец. αγγειον — судина) — доброякісна пухлина, що розвивається з кровоносних або лімфат. судин. Іноді при швидкому рості потребує хірургічного видалення.

АНГІОНЕВРОЗИ,судинно-трофічні неврози (грец. αγγειον — судина та невроз) — група патологічних процесів, які зумовлюються порушенням іннервації кровоносних судин. До А. відносять хворобливі стани, пов'язані з розладом функції протилежно діючих нервів, що викликають звуження або розширення просвіту судин, а також нервів, що регулюють обмін речовин в тканинах (т. з. трофічних нервів). Причини, які призводять до А., дуже різноманітні. До цих причин можуть належати інфекц. захворювання, хвороби ендокринних залоз, алергія, отруєння, фіз. або псих. травма тощо. Не менш різноманітні й прояви А. Найпоширеніші з них — раптові зміни кольору шкіри, раптовий її набряк, пітливість, відчуття затерплості, жару. Згодом настають більш або менш істотні зміни структури тканин та ін. Лікування А. спрямоване на усунення основного захворювання та заг. зміцнення нервової системи.

АНГІОСПАЗМ — хворобливе явище, що полягає у звуженні дрібних артерій та капілярів; зумовлюється розладами нервової регуляції кровоносних судин. А. буває при гіпертонічній хворобі, при емоційному напруженні, при сильних больових подразненнях (т. з. рефлекторний А.) тощо. Здебільшого А. виникає періодично, триває від кількох хвилин до кількох днів. Іноді А. може спричинитися до апоплексії та інфаркту міокарда. Лікування А. спрямоване на усунення основного захворювання; при А. з успіхом застосовуються судинорозширювальні препарати (нітрогліцерин, валідол та ін.) і болезаспокійливі засоби.

АНГКОР-ВАТ — храмовий комплекс 12 ст. у Камбоджі, визначний пам'ятник архітектури кхмерів. В його вишуканому за композицією архітектурному об'ємі поєднано храм,

<img src="part6-41.jpg" alt="part6-41.jpg" width="318" height="227">

Храм Ангкор-Ват.

палац і фортецю. Грандіозна споруда з пл. забудови 1,5 га складається з уступчастих терас, на яких розташовані галереї і п'ять багатоярусних башт, оздоблених безліччю орнаментів і скульптур. Сюжети скульптур легендарні, здебільшого запозичені з інд. епосу («Рамаяна» і «Махабхарата»). Величний храм збудовано з великих, майстерно оброблених блоків сірого вапняку, укладених без в'яжучого матеріалу.

АНГЛІЙСЬКА БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ 17 СТОЛІТТЯ - революція 1640—60, яка привела до перемоги капіталістичного ладу в Англії; одна з перших буржуазних революцій. В 16 і на поч. 17 ст. в Англії відносно швидко розвивався капіталістичний спо-

<img src="part6-42.jpg" alt="part6-42.jpg" width="443" height="663">

сіб вироби., зміцнювались економіч. позиції буржуазії і т. з. «нового дворянства», що стало на шлях капіталістич. підприємницької діяльності. Одночасно йшов процес масового обезземелення селянства. Економіч. розвиток призвів до загострення суперечностей між буржуазією і новим дворянством, з одного боку, і монархією та феод, дворянством —з другого. Особливо гострого характеру ці суперечності набрали при Стюартах — Якові І (1603—25] і Карлі І [1625—49]. Незадоволення буржуазії феод.-абсолютистськими порядками проявилось у русі пуритан і парламентській опозиції. І629 Карл І, незадоволений опозицією парламенту, розпустив його і 11 років правив країною як самодержець. В 1640, потребуючи грошей для провадження війни проти Шотландії, король скликав парламент (Довгий парламент, 1640—53), що став

органом бурж. революції. В 1641 парламент змусив короля усунути від влади найактивніших прихильників абсолютизму, ліквідував надзвичайні королівські й церковні суди, скасував податки, запроваджені без згоди парламенту королівським урядом, ухвалив постанову про обов'язкове скликання парламенту кожні три роки і позбавив короля права самовільно розпускати парламент. Карл І, підтриманий феод, дворянством і англіканською церквою, в серпні 1642 став на шлях збройної боротьби проти парламенту. Почалася перша громадянська війна. На чолі парламентської армії в перші роки війни стояли представники правого крила парламенту, не схильні до повного розриву з королем. Армія мала відносно слабу кавалерію, не було регулярного централізованого постачання військам продовольства і амуніції. У зв'язку з цим армія парламенту зазнавала поразок. На початку 1645 командування армією парламенту перейшло до представників серед. верств буржуазії і нового дворянства — т. з. індепендентів, прихильників рішучої боротьби з королем, їх лідер Кромвель реорганізував армію, зробивши загони селян і міської бідноти її основною ударною силою. Влітку 1645 військо Кромвеля в битві під Нейзбі вщент розгромило королівську армію. Ця битва визначила дальший хід громад. війни. Карл І, який 1646 втік до Шотландії, був виданий парламенту. В 1648 Карл І зробив спробу знову розпочати громад. війну, але й на цей раз перемогла революц. армія.

За час війни Довгий парламент видав ряд законів в інтересах буржуазії і нового дворянства. Закон про скасування «рицарського держаная» (1646) перетворив феод. власність дворян на приватну капіталістич. власність. Селяни, однак, не звільнились від феод. повинностей. В боротьбі з роялістами Кромвель спирався на революц. маси. Під їх тиском він мусив задовольнити деякі вимоги представників дрібної буржуазії — левелерів («урівню-вачів»), які вимагали встановлення бурж. республіки і запровадження широкого виборчого права. ЗО. І 1649 було страчено Карла І, в лютому ліквідовано палату лордів, а в травні 1649 Англію було проголошено республікою. Дуже скоро після цього Кромвель розправився з левелерами. На поч. 50-х рр. 17 ст. він розгромив народні повстання в Ірландії і Шотландії. В 1653 буржуазія і нове дворянство встановили військ, диктатуру

Кромвеля, покликану придушити народні заворушення і не допустити реставрації феод. ладу. 1658 Кромвель помер.

Буржуазія і нове дворянство, налякані зростанням селянсько-плебейського руху, 1660 реставрували монархію Стюартів. Спроби Стюартів Карла II [1660—85] і особливо Якова II (1685—88] відновити в Англії дореволюц. порядки зустріли рішучий опір парламентської опозиції, очолюваної вігами. 1688—89 парламент здійснив держ. переворот (т. з. «Славну революцію»), закликавши на англ. престол штатгальтера Нідерландів Вільгельма Оранського. При владі в Англії стали великі землевласники і капіталісти.

Вирішальну роль в А. б. р. відіграли селянство і трудящі маси міського населення. Але наслідками революції скористалися буржуазія і нове дворянство. Трудящі не поліпшили свого матеріального становища. Після А. б. р. прискорився процес розорення і обезземелення англ. селянства. Проте А. б. р. була великим прогресивним фактором в історії. Це був початок загального краху феодалізму в Європі. А. б. р. покінчила з феодально абсолютистським устроєм і привела до перемоги прогресивного на той час буржуазного ладу в Англії. Визволені продуктивні сили країни дістали широкий простір для свого розвитку. Буржуазні відносини, які встановилися після неї, поширилися на пн.-амер. колонії. А. 6. р. висунула Англію далеко вперед в еко-номіч. і політич. відношенні в порівнянні з іншими європ. державами.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. 1 [розд. 24]. К., і954; Маркс К. и Энгельс Ф. Рецензия на книгу Гизо «Почему удалась английская революция?». В кн.: Маркс К. и Энгельс Ф. Сочинения, т. 7. М., 1956; Нова історія, т. 1. К., 1952; Лавровский В. М., Барг М. А. Английская буржуазная революция. М., 1958.

АНГЛІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА—див. Великобританія, розділ «Література».

АНГЛІЙСЬКА МОВА—належить до західногерманської групи мов. А. м. розмовляють у Великобританії, Ірландії, США, Канаді, Австралії, Новій Зеландії; вона частково поширена в Пд. Африці та Індії. Історію А. м. умовно поділяють на чотири періоди:

1. Староанглійський (5—11 ст.)— формування мови англ. народності. Староангл. мова виникає на території Британії внаслідок розвитку діалектів пн.-герм. племен (англів, саксів і ютів), що переселилися в 5 ст. до Британії і злилися з кельтським населенням. В Англії зароджуються феод. відносини, виникають окремі королівства і формуються місцеві діалекти. Найдавніші писемні пам'ятки (рунічні написи на Рутвельському хресті, поема «Беовульф» та ін.) датуються 7—8 ст. З проникненням до Англії християнства (6 ст.) лат. алфавіт заміняє руни. Староангл. мова характеризується розвиненою системою голосних, дифтонгів, палаталізацією приголосних, флективною будовою, вільним порядком слів, морфологічною диференціацією частин мови, добре розвиненою системою словотворчих афіксів, продуктивним словоскладанням. Лексичний склад — в основному давньо-герм., з незначними кельт, і лат. запозиченнями. Після завоювання Англії Данією (1017) А. м. поповнюється скандінавськими геогр. назвами, військ. термінами, сусп.-побутовою лексикою. 2. Середньоанглійський (11 — 14 ст.) — розвиток мови англ. народності.

В кін. 11 і на поч. 12 ст. в Англії посилюється процес феодалізації, якому сприяє завоювання країни норманнами (1066), і норманський діалект франц. мови стає офіційною мовою Англії. Але народ зберігає рідну мову. Понад два століття в Англії існує двомовність, внаслідок чого лексика А. м. в значній мірі поповнюється запозиченнями з франц. мови. На поч. 15 ст. А. м. витісняє французьку з основних сфер держ. та політ. життя і стає панівною в країні. В цей час в Англії ще існують діалекти староангл. мови, риси яких відбиті в писемних пам'ятках, особливо з 13 ст. Найвизначнішою пам'яткою цього періоду є твори видатного англ. поета Джефрі Чосера, які сприяли поширенню літ. А. м. Особливістю А. м. на той період був поступовий перехід від флективної до аналітичної будови. Зв'язок між словами починає здійснюватися переважно за допомогою прийменникових конструкцій і службових слів. Відбувається ряд змін у системі голосних, скорочується кількість відмін, руйнується категорія роду, спрощується система класифікації дієслів. У системі дієвідмінювання виникають нові аналітичні форми, стає помітною тенденція до сталого порядку слів.

3.  Період формування англійської національної мови (15— 16 ст.) — час, коли в Англії починається розклад феод. системи та інтенсивний розвиток товарно-грош. відносин. Внаслідок широкої міжнародної торгівлі Англії Лондон в 14 ст. стає центром країни, а лондонський діалект набуває все більшого значення в країні і, вбираючи окремі елементи з суміжних діалектів, стає основою нац. мови. Інтенсивний процес формування нації сприяв поширенню й розвитку нац. мови й все більшому нівелюванню діалектів. Велику роль у поширенні норм нац. А. м. відіграв Уїльям Кекстон, який запровадив книгодрукування в Англії (1476), чим сприяв закріпленню орфографії, яка вже й на той час не цілком відповідала нормам вимови. В літ.-мовних пам'ятках цього періоду відбилась епоха розвитку бурж. гуманізму, формування нац. самосвідомості англ. народу. На мові цього періоду позначається вплив широких міжн. зносин Англії — починається новий потік запозичень з італ., грец., ісп. та ін. мов. У фонетиці визначним явищем є т. з . «зсув голосних» і ряд ін. особливостей, що посилили розбіжність між орфографією і орфоепією. У морфології триває процес відмирання флексій іменників, прикметників і дієслів; виникає новий, безсуфіксальний спосіб творення слів; усталюється єдина форма множини (-з); прикметники остаточно втрачають форми узгодження, спрощується категорія сильних і слабких дієслів. У синтаксисі спостерігаються основні риси сучас. А. м.

4.     Новоанглійський період (17—20 ст.) — остаточне формування і розвиток нац. А. м. Закріпленню сталих норм літ. мови сприяє художня л-ра і численні граматичні праці («Коротка граматика англійської мови» У. Буллокара, «Граматика англійської мови» Б. Джонсона і ряд словників). Зусилля мовознавців були спрямовані на створення нормативної граматики і розв'язання орфографічної проблеми (остання реформа була проведена у 18 ст.). Внаслідок колоніальної експансії Англії А. м. проникав (з 17 ст.) до Америки, Ірландії, Австралії, Нової Зеландії та ін. країн. В А. м. далі розвиваються основні риси попереднього періоду, удосконалюється її аналітична будова, відношення між повнозначними словами в реченні виражаються за допомогою сталого порядку слів; слово майже не змінюється морфологічно, напр., прикметники змінюються лише за ступенями порівняння і цілком втратили ознаки узгодження з іменниками. Отже, на перше місце стає синтаксичний зв'язок слів у реченні. Хоч А. м. протягом тривалого розвитку зазнала значних змін, проте вона й тепер зберігає всі осн. риси групи германських мов.

Літ.: Англо-український словник. К., 1948; Українсько-англійський словник. К., 1957; Костюченко Ю. П. Історія англійської мови. К., 1953; Huchon R. Histoire de la langue anglaise, т. 1—2. Paris, 1923—30; Бровченко Т. А. Сопоставительный анализ согласных украинского и английского языков. Одесса, 1955; Баранцев К. Т. Курс лексикології сучасної англійської мови. К., 1955; Раєвська Н. М. Англійська лексикологія К., 1957