Вікіпедія:УРЕ/Том 1/А - АВСТРАЛІЙСЬКИЙ СОЮЗ/Тексти

А— і) Перша літера українського та всіх слов'янських, а також романських і багатьох ін. алфавітів. Походить від знака<img src="part1-1.jpg" alt="part1-1.jpg" width="14" height="14">, який в писемності давніх народностей Близького Сходу означав особливий приголосний. Пізніше цей знак у фінікійському письмі набрав вигляду <img src="part1-2.jpg" alt="part1-2.jpg" width="14" height="13">під назвою алеф (телець, бик). У давньогрецькому алфавіті він набрав вигляду<img src="part1-3.jpg" alt="part1-3.jpg" width="14" height="13">і дістав назву альфа, у старослов' янському алфавіті —<img src="part1-4.jpg" alt="part1-4.jpg" width="16" height="16">і назву аз, що означає я. В укр. мові літері «А» відповідає голосний звук «а» заднього ряду, нелабіалізований, відкритий. 2) А — приставка в словах іншомовного походження, що означав «проти», «без», «не», напр.: аморальний (а — проти, лат. moralis—моральний)— протиморальний; атеїзм (а — без, грец. θεός — бог) — безбожжя; аргон (а — не, грец. έργον — діяльність)—недіяльний. 3) А, а — в музиці при літерному позначенні нот означає звук ля. 4) А, а — при літерному позначенні чисел означало у давніх греків 1, у слов'ян теж 1, а з додат. значками <img src="part1-5.jpg" alt="part1-5.jpg" width="24" height="24">— 1000,<img src="part1-6.jpg" alt="part1-6.jpg" width="30" height="26">—10 000, <img src="part1-7.jpg" alt="part1-7.jpg" width="28" height="26">—100 000,<img src="part1-8.jpg" alt="part1-8.jpg" width="30" height="26">—мільйон. 5) А — в укр. мові: а) сполучник; вживається також у значенні але, та, проте (в діалектах — в значенні і); б) частка питальна або спонукальна для підсилення мови; в) вигук, що передав здивування, переляк, радість, досаду, рішучість та ін. почуття.

Видозміна знану А в різних системах письма.

А КАПЕЛА (італ. a cappella) — хоровий спів без інструментального супроводу. Дуже поширений на Україні в народ. та професіон. музиці.

АА (або А з протяжною вимовою) — в кельтських мовах означало вода, ріка; цю назву мають або мали до недавнього часу багато річок в Данії (бл. 60), Німеччині (бл. 15), Нідерландах (бл. 10), Швейцарії (бл. 10), а також кілька річок в Бельгії, Пн. Франції, Швеції і Норвегії. Так називалися деякі річки в Рад. Прибалтиці, зокрема в Латвійській РСР — Курляндська А. (тепер Лієлупе) і Ліфляндська А. (тепер Гауя).

ААЛЕНСЬКИЙ ВІК І ЯРУС- ранній вік середньоюрської епохи юрського періоду. Іноді його відносять в значенні пори (за відкладами — в значенні під'ярусу) до першого і навіть до другого (байоського) віку середньоюрської епохи. Провідними окам'янілостями А. я. в амоніти: Leioceras opalinum, Ludwigia murchisonae, L. concava та ін. Відклади А. я. поширені в Донбасі, на Кавказі, в пд.-зх. Німеччині, зокрема в р-ні м. Аалена, звідки й назва, введена 1864 Ш. Майвр-Еймаром.

ААЛТОНЕН Аймо (н. 10. XII 1906) — діяч фінляндського робітничого руху. За фахом — робітник-будівельник. З 1923 брав участь в роботі пролет. організацій. Член Компартії Фінляндії (КПФ) з 1927. Як керівний парт, працівник 1935 був заарештований і до 1944 перебував у тюрмах та концтаборах. У 1944—51 — член Політбюро Виконкому КПФ, з 1951 — член Політбюро ЦК, в 1944—45 і з 1948 — голова КПФ. Депутат сейму з 1945.

ААЛТОНЕН Вяйньо (н. 8. III 1894) — фінський скульптор. Почесний чл. Акад. мистецтв СРСР (з 1958). Автор портретів письменника А. Ківі (1932—34), композитора Я. Сібеліуса (1935). Кращі твори А.: «Жінка у воді» (1923—24), статуя славетного бігуна П. Нурмі (1924), пам'ятники А. Ківі в Тампере (1926—27) і Хельсінкі (1932—34). Його «Статуя Миру» (1952) відзначена Золотою медаллю Миру (1953).

ААХЕН (А х є н) — місто і курорт у ФРН, в землі Пн. Рейн-Вестфалія. 157,5 тис. ж. (1957). Центр Аахенського кам.-вуг. басейну. Пром-сть: маш.-буд., текст., хімічна.

АБА ШАМУЕЛЬ (р. н. невід. — п. 1044)— потомок угорських родових ватажків, проголошений під час антифеодального повстання 1041 королем Угорщини. Спираючись на селянство, намагався відновити общинну власність на землю. Стратив багато представників знаті. Загинув 1044 у битві біля Менфі з військом герм. імп. Генріха III — союзника угор. феодалів. Ім'я А. Ш. — «селянського короля» стало прапором угор. селянства в боротьбі проти кріпацтва.

АБАДАН — місто на Пд. Зх. Ірану. 226,1 тис. ж. (1956). Доступний для океанських суден механізований порт на р. Шатт-ель-Араб. Кінцевий пункт нафтопроводу. Значний центр нафтопереробної промисловості (пропускна спроможність нафтопереробних заводів бл. 30 млн. т сирової нафти на рік). Млини (3) і завод штучного льоду. Вивіз нафти і нафтопродуктів

АБАЗИН Андрій (р. н. невід. — п. 1703) — брацлавський полковник, один з керівників визвольної боротьби народних мас Правобережної України в кін. 17 — на поч. 18 ст. А. разом з С. Палієм, С. Самусем та З. Іскрою вів боротьбу проти шляхетської Польщі; в 90-х рр. 17 ст. брав участь у походах правобережних козаків проти крим. татар. Під час народ. повстання на Київщині під проводом С. Палія 1702—04 козацькі загони А. громили шляхту і магнатів на Брацлавщині й Поділлі. В бою під м. Ладижином у лютому 1703 А., тяжко поранений, потрапив у полон і за наказом польського уряду страчений.

АБАЗИНСЬКА МОВА — мова абазинців, належить до абхазо-адигської групи іберійсько-кавказьких мов. Виділяються два діалекти — тапантський (тапанта), який покладено в основу літ. мови, і ашкарський (ашкаруа). Характеризується складною системою приголосних звуків, відсутністю відмінювання, багатством форм словотворення. Близька до абхазької мови. Писемність створена лише в рад. час.

АБАЗИНЦІ (самоназва — абаза) — народність, що живе в Карач.-Черкес. а. о., а також в Адиг. а. о. Мова—абазинська, абхазо-адигської групи іберійсько-кавк. мов. А. — європеоїди. Поділяються на дві групи — тапанта і шкарауа. За релігійними поглядами віруючі А. — мусульмани. Осн. заняття — скотарство і землеробство. Промисли: ковальство, обробка вовни і шкіри.

--Kamelot 09:23, 1 листопада 2006 (UTC)[відповісти]

АБАЙ КУНАНБАЄВ (10. VIII 1845 — 6. VII 1904) — великий казахський поет-просвітитель. Див. Кунанбаєв Абай.

АБАК (грец. άβαξ, лат. abacus — дошка)— 1) Лічильна дошка у стародавніх греків і римлян, яка застосовувалася пізніше і в Зх. Європі (до 18 ст.) для арифметич. обчислень; нагадує рахівницю. 2) А. (абака) в архітектурі — плита, яка завершує капітель колони класич. ордерів (див. Архітектурні ордери). А. звичайно квадратний з прямими (доричний ордер) або угнутими (корінфський ордер) боками.

Абак доричної колони (заштриховано).

АБАКАН — ліва притока Єнісею. Довж. 512 км, пл. басейну 32 200 км². А. впадає в Єнісей двома рукавами. У верхній течії протікає у вузькій і звивистій долині; по виході з гір долина А. широка і добре вироблена. По А. сплавляють ліс. Води А. в Мінусінській котловині використовуються для зрошення.

АБАКАН — місто, адм., економіч. і культ. центр Хакаської а. о. Краснояр. краю РРФСР, на р. Абакан. Залізнична станція і аеропорт. Усинським автомобільним трактом зв'язаний з Тувинською а. о. 56 тис. ж. (1959). Швейна, взут., текст., мебльова, кондитерська ф-ки, м'ясоконсервний комбінат, цегельний завод, металообр. підприємства тощо. Н.-д. інститут мови, л-ри і історії, пед. інститут, 3 технікуми (лісотехнічний, обліково-плановий, с.-г.), мед. і пед. училища, театр, музей.

АБАКАНСЬКИЙ ХРЕБЕТ — один з хребтів Алтаю, що простягається від Телецького оз. на Пн. Сх. до витоків р. Томі, де з'єднується з Кузнецьким Алатау. Має пологі схили і куполоподібні вершини, вкриті тайгою. Окремі вершини досягають 1700—1800 м. А. х. багатий на поклади заліза.

АБАКЕЛІЯ Тамара Григорівна (1. IX 1905 — 14. V 1953) — грузинська рад. художниця, засл. діяч мистецтв Груз. РСР (1942). Член КПРС з 1942. Автор скульптурного фриза на будинку груз. філіалу Інституту марксизму-ленінізму в Тбілісі (1936—37), пам'ятника Лесі Українці в Сурамі (1952) та ілюстрацій до укр. перекладу поеми Ш. Руставелі «Витязь в тигровій шкурі» (1936— 37). А. виконала оформлення вистав і фільмів «Георгій Саакадзе» (1940—41), «Давид Гурамішвілі» (1946) та ін.
Літ.: Д ж а п а р и д з е Г. Д. Тамара Григорь евна Абакелия.. М., 1957.

АБАСТУМАНІ — селище міського типу в Адигейському р-ні Груз. РСР, за 28 км від залізнич. ст. Ахалціхе. Середньогірський кліматичний курорт для хворих на туберкульоз легень та гортані. Слабомінералізовані гарячі джерела. Середньорічна t° +6,5°. Сезон — цілий рік. В А.— високогірна обсерваторія АН Груз. РСР.

АБАТ (лат. abbas від арамейськ. або — батько) — 1) Почесне ім'я духовних осіб католицької церкви. 2) Повновладний керівник (те, що в православ'ї — ігумен) абатства. Деякі А. мали єпіскопську владу.

АБАТСТВО — католицький монастир з маєтністю, яким керує абат. А. виникли в 6 ст. і за середньовіччя активно впливали на реліг., економіч. і політ. життя держав Зх. Європи.

АБАШЕВ Дмитро Миколайович (1829 — 23. І 1880)—український хімік. Закінчив 1851 Петерб. університет, 1858—62 — ад'юнкт Київ. університету, з 1865 — доц., 1869—79 — проф. агрономічної хімії Новорос. університету в Одесі. Перший вивчав взаємне розчинення рідин і термохімію неводних розчинів, виявив обмеженість взаємної розчинності рідин і існування критичної т-ри розчинення. Розглядав розчини як молекулярні сполуки.

Тв.: Исследования о явленнях взаимного растворения жидкостей. М., 1858; О теплових явленнях, обнаруживающихся при соединении жидкостей. «Записки Новороссийского университета», 1868, т. 1, в. 6.

АБАШЕЛІ Олександр Віссаріонович (27. VIII 1884 — 29. IX 1954) — грузинський рад. поет. Брав участь у рев. русі, боровся на барикадах 1905; був на засланні у Сибіру. Друкується з 1909. Перша зб. — «Усмішка сонця» (1909). В 20—30-х рр. А. утверджується як поет-реаліст, оспівує рад. дійсність, братерство народів (зб. «Сонце й Вітчизна», 1939). Зразки пристрасної політ. лірики А. створив у роки Великої Вітчизн. війни (зб. «Героїчні дні», 1942) та після війни (зб. «Золоті сходи», 1951). Окремі поезії присвятив Україні.

Тв.: Укр. перекл. — В кн.: Поезія Радянської Грузії. Антологія. К., 1939; В кн.: Слава Вітчизні народів-братів. К., 1954; Рос. перекл.— Избранное. М., 1957.

Літ.: Жгенти Б. Александр Абашели. Тбилиси, 1958.

Пам'ятник Лесі Українці в Сурамі. 1952. Фрагмент.

АБАШІДЗЕ Васо Олексійович (4. XII 1854 — 9. X 1926) — грузинський рад. актор. Перший удостоєний звання нар. арт. Груз. РСР (1922). Працював на груз. сцені з 1879. Серед ролей: Карапет, Мкртум («Скупий», «Поділ» Еріставі), Городничий («Ревізор» Гоголя) та ін. Виконавській манері А. були властиві яскраві реалістичні засоби. А. автор кількох п'єс, засновник газ. «Театрі» (1885), режисер і театр, педагог.

АБАШІДЗЕ Григол Григорович (н. 1. VIII 1913) — грузинський рад. поет. Член КПРС з 1944. Н. поблизу Чіатурі. Почав друкуватися 1934. Написав поеми «Весна в Чорному місті» (1938), «Непереможний Кавказ» (1943), «Мати» (1946); цикли віршів — «На південному кордоні», «Ленін у Самгорі» (Сталінська премія, 1950), істор. роман «Лашарела» (1957). Перекладач Пушкіна, Франка. Окремі твори А. присвячені Україні («Україна Давида Гурамішвілі», «Україні»),

Те.: Укр. перекл. — Вин.: Читець-декламатор. К., 1953; В кн.: Радянська література народів СРСР. К., 1952; Рос. перекл. — Избранное. Тбилиси, 1958.

Літ.: Абхаидзе Ш. Григол Абашидзе. Тбилиси, 1958.,

АБАШІДЗЕ Іраклій Віссаріонович (н. 29. XI 1909) — грузинський рад. поет. Член КПРС з 1939. Деп. Верх. Ради СРСР 4—5-го скликань. Н. в м. Цулукідзе (кол. Хоні). Почав друкуватися 1928. Творчо використовуючи традиції Маяковського, А. відгукується на злободенні події життя («Жовтневий рапорт», «Дари Колхіди», «Відкритий лист американському письменникові» та ін.). У диклах віршів «Процвітає Грузія», «Пісня жнив», «На XX з'їзді», «З індійського зошита» з особливою силою проявився ліричний талант поета. Ряд поезій А. присвятив Україні («На Україні», «Поетам Грузії»).

Те.: Укр. перекл. — В кн.: Поезія Радянської Грузії. Антологія. К., 1939; «Дніпро», 1945, № 5—6; «Вітчизна», 1958, № 8; Рос. перекл.— Стихотворения. М., 1958.

Літ.: Маргвелашвили Г. Ираклий Абашидзе. Тбилиси, 1958.

АББАС Хваджа Ахмед (н. 7. VI 1914) — індійський письменник, сценарист, кінорежисер і громад. діяч. А. — автор фейлетонів, критичних статей, романів «Завтра належить нам», «Син Індії». Роботу в кіно розпочав 1946. Автор кіносценаріїв «Бродяга» (1951), «Пан 420» (1955) та ін. Спільно з режисером В. Прошним здійснив постановку кінофільму «Ходіння за три моря» (1958) — сценарій Аббаса і М. Смирнової. А. — один з організаторів «Асоціації індійських народних театрів» (1941). Член Всесвітньої Ради Миру.

АББАС і (1557—1628) — шах Персії [1587— 1628] з династії Сефевідів, виразник інтересів феодалів та багатих купців. А. намагався централізувати д-ву, проводив загарбницьку політику. В роки правління А. Персія воювала з Туреччиною за Ірак, захопила Азербайджан, ПІирван і Грузію, відвоювала у португальців іранське м. Ормуз.

АББАСІДИ — династія арабських халіфів, засн. родичем Мухаммеда Аббасом; панувала в Багдадському халіфаті з 750 по 1258. А. сприяли зміцненню феод. відносин і розвитку внутр. та зовн. торгівлі, ремесел. Посилення феод. гніту викликало численні народні повстання проти А. В результаті цього династія А. в 9 ст. була ослаблена. Остаточно знищена монгольською навалою.

АББЕ (Abbe) Ернст (23.I 1840 — 14.I 1905)— німецький фізик-оптик і астроном, автор теорії мікроскопа, організатор технології важливих розділів оптико-механічної промисловості. З 1870 — проф. теоретич. фізики в Ієнському університеті, 1877—90 — директор астр. обсерваторії в Ієні. В громадсько-політичній діяльності А. поєднував лібералізм з ворожістю до робітничого руху.

АБД (араб. — слуга, раб) — слово, що зустрічається у власних іменах народів Сходу і пишеться окремо або разом з іменем.

АБДАЛЛАХ ІБН-МУХАММЕД (н. в 40-х рр. 19 ст. — п. 1899) — один з керівників національно-визвольного руху суданського народу, сподвижник Махді Суданського. Після смерті Махді, створивши сильну армію, А. ібн-М. успішно відбивав напади англо-єгипетських та абіссінських військ. У 1898 зазнав поразки від англійських військ під Омдурманом; загинув у бою з ними.

АБД-АЛЬ-КАДІР (1808—83) — політичний і військовий діяч, організатор і керівник боротьби за незалежність Алжіру. В ході визвольної війни проти Франції створив в Алжірі єдину арабську державу — емірат (1832) і регулярну армію, яка не раз завдавала поразки франц. загарбникам. Взятий в полон 1847, А.-аль-К. був висланий з Алжіру. Помер в Дамаску.

АБД-АЛЬ-КЕРІМ (н. 1881) — марокканський політичний діяч. Син вождя одного з рифських племен. У 1921 очолив повстання рифів проти іспанців, 1922 проголошений еміром Рифської республіки. До 1926 вів боротьбу з ісп. та франц. колонізаторами, 1926—47 перебував у франц. полоні на о. Реюньйон. Нині живе в ОАР, виступає проти імперіаліст. планів щодо Африки, за остаточне визволення африканських народів.

АБДЕРГАЛЬДЕН (Abderhalden) Еміль (9.III 1877 — 5. VIII 1950) — швейцарський біохімік. Працював у Берліні, Галле і Цюріху. Найважл. праці А. присвячені хімії та біол. властивостям білків, вітамінів, ферментів, гормонів. А. відкрив «захисні» ферменти, що виробляються організмом в різноманітних умовах існування.

АБДИКАДИРОВ Калмакан Абдукадирович (н. 15. IV 1903) — казахський радянський письменник. Член КПРС з 1924. Н. у Кзил-Ординській обл. Друкується з 1925. Перша зб. — «Батрак» (1928). Оспівує соціалістич. перетворення в Казахстані (зо. «Темп», «Шахтар», повість «Комсомольська ланка»), героїку Великої Вітчизняної війни (зб. «Клятва», «Воєнні пісні»). Пише віршовані оповідання, кращі з них: «Тулемісов», «Гранат», «Гульасал». А. — автор дитячих книжок.

Тв.: Казах. мовою — Макташы кыз. Алматы, 1953; Рос. перекл. — Избранное. Алма-Ата, 1949.

АБДУЛ-ГАМІД І (1725-89) — турецький султан [1774—89]. В роки правління А.-Г. І Туреччина вела війни з Росією. За Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774 Туреччина визнала незалежність Криму, передала Росії землі між Дніпром і Бугом, відкрила протоки Босфор і Дарданелли для плавання рос. суден. За Ясським мирним договором 1792, який підписано вже після смерті А.-Г. І і яким закінчилась почата А.-Г. війна, до Росії відійшли землі від Бугу до Дністра, Крим був визнаний рос. володінням.

АБДУЛ-ГАМІД II (1842—1918) — турецький султан [1876—1909], прозваний за деспотизм і переслідування над. меншостей (вірмен та ін.) «кривавим султаном». В роки правління А.-Г. II Туреччина перетворилася в напівколонію імперіалістич. держав. 1909 усунутий від влади молодотурками.

АБДУЛЛАЄВ Хабіб Мухамедович (н. 31. VIII 1912) — рад. геолог. Академік Узб. АН (1947), член-кор. АН СРСР (1958). Член КПРС з 1941. Н. в м. Ош Киргизької РСР. Закінчив Середньоазіатський індустріальний інститут (1935). В 1941—48 та 1955—56 працював на відповідальній роботі в партійно-урядовому апараті Узб. РСР. З 1947 по 1952— віце-президент, з

1956—президент Академії наук Узб. РСР. Працює в галузі теорії виникнення магматичних порід та рудних родовищ. Ленінська премія. Нагороджений орденом Леніна.

Тв.: Геология шеелитоносных скарнов Средней Азии. Ташкент, 1947; Генетическая связь оруденения с гранитоидными интрузиями. М., 1954; Дайки и оруденевия. М., 1957.

АБДУРАХМАНОВ Фуад Гасан огли (н. 11. V 1915)—азербайджанський рад. скульптор, нар. художник Аз. РСР (з 1955), чл.-кор. Академії мистецтв СРСР (з 1949). Автор пам'ятників Шламі в Кіровабаді (1946), в Баку (1949), статуї «Чабан» (1950, Третьяковська галерея) та ін. Сталінська премія, 1947, 1950.

АБЕЛЯН Ованес Артемович (4. XI 1865— 1. VII 1936) — вірменський рад. актор, нар. арт. Вірм. РСР і Аз. РСР (з 1932). Сценічну діяльність почав 1882. З 1925 — актор Єреванського держ. драм, театру. А. відзначався великим артистичним темпераментом. Кращі ролі: цар Едіп («Цар Едіп» Софокла), король Лір («Король Лір» Шекспіра), Єгор Буличов («бгор Буличов» Горького), Пепо («Пепо» Сундукяна).

АБЕЛЯР (Abelard) П'єр (1079—21. IV 1142)— французький філософ-схоласт і богослов, прихильник теорії концептуалізму. Блискуча викладацька діяльність, а також талановиті і яскраві виступи А. проти містичного напряму в богослов'ї створили йому широку популярність і славу. Головний твір А. «Так і ні», що викривав непримиренні суперечності в судженнях церк. авторитетів, для того часу мав прогресивне значення. В автобіографіч. творі «Історія моїх поневірянь» А. показав жорстокість і дикий фанатизм церковників. За критику догматів католицизму вчення А. двічі було засуджене як єретичне.

АБЕЛЬ Нільс-Генрік (5. VIII 1802 —6. IV 1829) — норвезький математик. Довів нерозв'язність в радикалах загальних, алгебраїчних рівнянь 5-го і вищих степенів (1824). Знайшов функції, що не інтегруються за допомогою елементарних функцій; це привело А. до відкриття т. з. еліптичних і гіпереліптичних функцій. Дослідив інтеграли, названі на його честь абелевими. Інші важливі праці А. відносяться до теорії рядів. Праці А. за його жит-

тя не здобули визнання. А. жив у тяжкій нужді і помер від туберкульозу.

АБЕРАЦІЇ ОПТИЧНИХ СИСТЕМ — недоліки зображень, що їх дають точно виготовлені оптичні системи. А. о. с. не мають нічого спільного з помилками в зображенні, які спричинені недоброякісним виготовленням оптич. системи. А. о. с. проявляються в нечіткості зображення, порушенні однакового відношення між лінійними розмірами предмета та зображення, в появі забарвлення зображень. А. о. с. поділяють на геометричні, хроматичні та дифракційні. Геом. А. о. с. — аберації, які дала б оптична система при користуванні монохроматичним світлом при умові цілковитої справедливості законів променевої оптики. Геом. А. о. с. проявляються в тому, що гомоцентричний пучок променів системою перетворюється в негомоцентричний, внаслідок чого точка зображується кружком. У центрованих оптич. системах геом. А. о. с. проявляються тоді, коли в створенні зображення поряд з параксіальними беруть участь і непараксіальні промені. Серед геом. А. о. с. найважливіші: сферична аберація, кома, астигматизм, дисторсія. Принципово неможливо усунути всі геом. А. о. с. Практично ж відповідним добором сортів скла, форм відбиваючих та заломлюючих поверхень тощо можна частково усунути геом. А. о. с. Хроматич. А. о. с. — забарвлення зображення, яке виникав в білому світлі внаслідок неоднакового заломлення променів різного кольору. Хроматич. А. о. с. немає тільки в системах з відбиваючими поверхнями. Дифракційні А. о. с. є наслідком дифракції світла на діафрагмах, оправах лінз і дзеркал та ін. перешкодах. Дифракц. А. о. с. не дозволили б одержати точне зображення навіть при повному усуненні всіх геом. та хроматич. аберацій.

Літ.: М и х є л ь К. Основы теории микроскопа. М., 1955; Тудоровский А. И. Теория оптических приборов, ч. 1—2. М., 1948—52.

АБЕРАЦІЯ (лат. aberratio — відхилення)— хибність, відхилення від істини; обман зору.

АБЕРАЦІЯ СВІТЛА (в астрономії) — позірна зміна положення світила на небесній сфері внаслідок скінченності швидкості світла і руху Землі по орбіті (річна А.) або обертання Землі (добова А.). А. с. відкрив англ. астроном Дж. Брадлей 1725 і пояснив її 1728. Якби астр. труба була нерухома, то зображення зорі 5 (мал.), на яку наведена труба, збігалося б з перехрестям ниток F окуляра (O — центр об'єктива). Але оскільки труба рухається разом з Землею у напрямі апекса A, то за час, протягом якого світло йде від O до F, окуляр переміститься в F'. Для того щоб зображення зорі попало в перехрестя ниток, трубу треба нахилити в бік її руху на кут OFO'= а.

Літ.." Блажко С. Н. Курс сферической астрономии. М., 1954.

АБЕРДІН (Aberdeen) — 1) Місто і порт в Шотландії, залізнич. вузол, адм. центр графства Абердін; 186,8 тис. ж. (1956). Великий рибопром. ц. Великобританії; суднобуд., текст., консервна, кам'янообробна пром-сть. Університет з 1494. 2) Озеро в Канаді. 3) Назва

Бугай абердіно-ангуської породи.

кількох нас. пунктів США, Канади, Пд.-Африканського Союзу.

АБЕРДІНО-АНГУСЬКА ХУДОБА — скороспіла м'ясна порода бика свійського. Походить з Шотландії. Поширена в Англії, Новій Зеландії, США, Австралії та ін. країнах. В СРСР завезена 1932. Тулуб А.-а. х. майже циліндричний, ноги короткі, голова безрога, масть чорна, іноді з білими плямами в нижній частині тіла. Середня жива вага корів 550—650 кг, бугаїв— 820—950 кг. М'ясо високої якості, мармурове. Серед, надій молока за рік 1400—1700 кг, вміст жиру в молоці 3,8—4,0%. Розводять А.-а.х. в окремих г-вах Сталінградської обл. і в Каз. РСР. На Україні використовується для міжпородного схрещування. АБЕТКА — див. Алфавіт. АБЖАЛІЛОВ Халіль Галійович (н. 29. IX 1896) — татарський рад. актор, нар. арт. СРСР (1957). Член КПРС з 1944. Сценічну діяльність почав 1916 (трупа «Ширкат» в Оренбурзі). У 1920—23 брав активну участь у створенні узб. нац. театрів. З 1928 А. працює в Тат. академіч. театрі ім. Камала (Казань). Найкращі образи, створені А.: Бадрі («Галіябану» Файзі), Полежаєв («Неспокійна старість» Рахманова), Отелло («Отелло» Шекспіра).

АБІДЖАН — місто і адм. центр Берега Слонової Кості у Зх. Африці. 127,5 тис. ж. (1958). Порт, сполучений з-цею з м. Бобо-Діуласо. Миловарний і олійний заводи, трикотаж, ф-ка, судноремонтні майстерні. Вивіз пальмових горіхів та олії, какао, кави, бананів. АБІДОС — староєгипетське місто на зх. березі р. Нілу; один з реліг. центрів Старод. Єгипту, ц. культу Озіріса. На місці А. збереглися руїни храмів, споруджених за часів Сеті І і Рамзеса II, знайдено списки фараонів Єгипту 14—11 ст. до н. е.

АБІСАЛЬНА ЗОНА (грец. άβυσσος — безодня) — глибоководна частина океану (глиб. понад 2000 м; макс. глибина океану, встановлена рад. експедицією 1957—59 на судні «Витязь», 11034 м). А. з. властиві: високий тиск (на глиб. 10 000 м бл. 1000 атм), стала солоність і т-ра (не вище 4°, на великій глиб. бл. 0°), абс. темрява, повільна течія в напрямі від високих широт до екватора. Органіч. світ А. з. одноманітний: бактерії, сапрофітні водорості, риби, головоногі молюски (перев. хижі форми), брахіоподи та ін. з дуже розвиненими органами дотику і редукованими або гіпертрофованими органами зору. Деякі тварини мають світні органи.

АБІСАЛЬНІ ВІДКЛАДИ — глибоководні морські відклади, що утворюються на глибинах понад 2 км в умовах окисного середовища. Найчастіше А. в. представлені мулом з скелетних утворів форамініфер, діатомей, радіолярій та ін. організмів, дрібних частинок зруйнованих кристаліч. порід і космічного пилу, а також глибоководною червоною глиною. А. в. займають 76% всієї площі дна

сучасних морів та океанів. Нагромадження А. в. відбувається повільно (за 100 р. в середньому відкладається шар червоної глини у 0,86 мм).

АБІССІНІЯ (араб. Габеш) — колишня назва держави Ефіопії.

АБІССІНСЬКЕ НАГІР'Я - нагір'я на Сх. Африки. Серед. вис. 2000 м; найвища частина — гори Семієн з вершиною Рас-Дашан (4620 м). А. н. складається з гнейсів і кристаліч. сланців, поверх яких залягають вулканічні породи. Глибокими й вузькими долинами А. н. розчленоване на окремі масиви — амби. А. н. має чітку вертикальну поясність: до вис. 1700—1800 м — жаркий пояс «колла» — савана і світлі ліси; від 1800 до 2300 м — помірний пояс «война-дега» («виноградне плато», густо заселене) — зарості чагарників, акацій, високогірні степи; вище — прохолодний пояс «дега» — переважають гірські луки. А. н. — батьківщина кавового дерева та кількох видів пшениці й жита.

АБЛАКТУВАННЯ (лат. ablacto — відлучаю дитину від грудей) — один з видів щеплення, при якому рослини зрощують зближеними вегетативними частинами (стебла, гілки, пагони). Після зрощення нижню частину прищеплюваної рослини (прищепа) і верхню частину підщепи зрізують. А. застосовують при шпалерній і фермовій культурі плодових і декоративних дерев, у виноградарстві, а також в усіх тих випадках, коли щеплення живцями або вічками не вдається.

АБЛЕСІМОВ Олександр Онисимович (7. IX 1742 — 1783) — російський письменник, представник сатирич. напряму в рос. л-рі 18 ст. Писав байки («Казки», 1769), видавав журнал «Разкащик забавних басен...» (1781). Автор популярної в свій час самобутньої коміч. опери з селянського життя «Мельник, чаклун, дурисвіт і сват» (постановка 1779), яку Бєлінський назвав чудовим народним водевілем.

АБО (Обо) — друга (швед.) офіційна назва м. Турку у Фінляндії.

АБОВЯН Хачатур (1805 — 14. IV 1848) — великий вірменський письменник, просвітитель-демократ, педагог і етнограф. Основоположник нової вірменської л-ри і літературної мови. Н.у с-щі Канакері (поблизу Єревана). По закінченні Дерптсько-го університету (1836) був учителем і інспектором повіт. училищ у Тбілісі, Єревані. Зазнав переслідувань за прогрес. діяльність. Твори за життя не видавались. Творчість А. багатогранна: він писав вірші, повісті й оповідання, п'єси і романи, байки і казки, збирав фольклор, перекладав Гомера, Гете, Крилова, Жуковського. Виступав проти кріпосництва («Роман про Тіграна»), колоніальної політики царизму («Азар-пеша», «Відкриття Америки», «Дівчина-туркеня»). Найвизначніший роман — «Рани Вірменії» (1840, вид. 1856) про нац.-визвольну боротьбу вірм. народу, приєднання Вірменії

до Росії. А. — основоположник нової вірм. демократич. педагогіки. Відомий твір — «Нахашавіх», спрямований проти догматич. педагогіки, утверджує прогресивні пед. ідеї. А. вимагав загального, а для бідних і безплатного навчання, вважав основою виховання принцип народності. Суспільні й естетичні погляди А. формувались під впливом передової рос. культури. Підтримував дружні зв'язки з М. Ф. Ахундовим, укр. поетом І. В. Росковшенком.

Тв.: Вірм. мовою — Повне зібрання творів. У 8 т. Єреван, 1947—58; Укр. перекл. — Вибрані твори. Перекл. П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, Л. Дмитерка, М. Терещенка та ін. К-, 1948; Рос. перекл. — Избранное. М., 1948.

Літ.: Сантросян М. А. Хачатур Абовян — выдающийся армянский педагог. М., 1957; Хачатур Абовян. Краткая, библиография. Ереван, 1956.

АБОЛІЦІОНІЗМ (франц. abolitionisme, від лат. abolitio — скасування) — рух за скасування рабства негрів, що виник у кінці 18 ст. у США, Англії і Франції і особливо посилився в серед. 19 ст. в США, де мав кілька течій. А. в США користувався підтримкою робітничого класу, широких кіл фермерства (що боролося за землю, проти плантаторів), а також буржуазії, яка вбачала в рабстві перешкоду для капіталістичного розвитку країни. З появою щотижневика «Ліберейтор» (1831—65) та заснуванням «Американського товариства боротьби з рабством» (1833) А. став організованим над. рухом, що об'єднував до 250 тис. чол. В 1840 виникла «Партія свободи», яка рішуче виступила проти рабства. 1859 фермер-аболіціоніст Дж. Браун намагався підняти загальне поЕстання рабів. А. відіграв важливу роль у підготовці громадянської війни в США 1861—65 і формальної ліквідації рабства.

АБОРДАЖ — зчеплення двох суден бортами. В епоху гребного і парусного флотів ворожі кораблі брали один одного на А., щоб у рукопашній сутичці завершити бій. З появою швидкохідних суден, далекобійної артилерії, зокрема торпед, такі бої втратили своє значення. Тепер до А. вдаються лише з метою передачі (прийняття) вантажів або людей.

АБОРИГЕНИ (лат. aborigines — споконвічні жителі) — корінні, споконвічні або давнішні жителі країни чи місцевості.

АБОРТ (лат. abortio — викидень) — мимовільне або штучне переривання вагітності на протязі перших 28 тижнів; при А. відбувається видалення плодового міхура (тобто зародка з його оболонками) з порожнини матки.

До мимовільного А., який виникає всупереч бажанню вагітної, можуть спричинитися: гострі й хроніч. захворювання вагітної (грип, тиф, малярія, сифіліс та ін.), недорозвинення жін. статевих органів, перенесені запальні захворювання цих органів, хвороби серця, судин, печінки, нирок, авітамінози, підвищена нервова збудливість матки, фіз. або псих. травма тощо. Зрідка до А. призводять захворювання матері й плода, властиві самій вагітності: токсикози, міхуровий занесок та ін. Якщо мимовільний А. неодноразово повторюється, його наз. звичним (такий А. найчастіше зв'язаний з розладом діяльності ендокринних залоз). А., що настає до 16 тижнів вагітності, називається раннім, після цього строку — пізнім (перебігає подібно до передчас. родів). За перебігом розрізняють загрозливий ранній мимовільний А. (виника-

ють перші ознаки можливого переривання вагітності) та А., що починається (з'являються переймоподібні болі внизу живота і в попереку, наростаючі кров'янисті виділення з піхви). За допомогою своєчасно вжитих мед. заходів у частині випадків вагітність вдається зберегти. Якщо мимовільному А. запобігти не вдалося, то скорочення матки (т. з. перейми) посилюються, виникає кровотеча і матка виштовхує плодовий міхур цілком або частково. У першому випадку має місце т. з. повний А. У другому випадку виникає неповний А., при якому рештки плодового міхура залишаються в матці; цьому сприяють ослаблення скорочень матки або надмірно міцне прикріплення оболонок плода до її стінки. Неповний А. супроводиться кровотечею (іноді — загрозливою) і потребує термінового лікарського втручання (вискоблювання порожнини матки).

Під штучним А. розуміють звільнення вагітної матки від плодового міхура за допомогою будь-якого діяння безпосередньо на плодовий міхур, на матку або на організм вагітної в цілому. Розрізняють штучний А. мед. (законний), що робиться лікарем як хірургіч. втручання лише в умовах лікарні, і немед. (незаконний), що робиться або самою вагітною, або особою, яка не має мед. освіти, або навіть лікарем, але в позалікарняних умовах. Штучний А. може бути зроблений за мед. показаннями або за бажанням вагітної при відсутності протипоказань до операції А. Тривалість вагітності при цьому не повинна перевищувати 12 тижнів.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5. VIII 1954 кримін. відповідальність вагітних за вчинення А. скасовано. Указом від 23. XI 1955 («Про скасування заборони абортів») встановлено кримін. відповідальність лише для осіб (в т. ч. лікарів), які роблять А. поза лікарнями або ін. лікув. закладами. Покарання посилюється в разі, коли А. зроблено в антисан. умовах чи особою без належної мед. освіти. Мед. А. як хірургіч. операція звичайно не супроводиться ускладненнями, але шкідливо впливає на здоров'я жінки в цілому, порушує функції матки та яєчників (особливо, коли переривається перша вагітність), сприяє запальним захворюванням жін. статевих органів, нерідко призводить до безплідності жінки. Все це стосується і мимовільного А. Найтяжчі наслідки викликає кримін. А., що майже завжди буває ускладненим (занесення в матку хвороботворних мікроорганізмів з дальшим сепсисом, тяжкі механіч. ушкодження матки і сусідніх органів). Рад. органи охорони здоров'я ведуть наполегливу боротьбу проти А., насамперед — проти кримінального, який калічить жінок. Жінкам, які тимчасово змушені відмовлятися від материнства, широко рекомендується застосування протизачаттєвих засобів. Невпинне зростання добробуту рад. суспільства і заходи держави по заохоченню материнства сприяли різкому зменшенню кількості штучних А., зокрема в УРСР.

Літ.: Тимошенко Л. В. Про шкідливість аборту. К., 1956; Кочергинский А. 3. Что надо знать об аборте и его последствиях. Кишинев, 1956; Н и к о н ч и к О. К. Аборт и его последствия. М., 1956; Петченко А. И. Акушерство. К., 1954; Сердюков М. Г. Чем вреден и опасен аборт. М., 1954.

АБОРТ у тварин — передчасне припинення вагітності, при якому здебільшого викидається мертвий або нежиттєздатний плід. А. у тварин поділяються на заразні й незаразні. Незаразні А. виникають внаслідок недостатньої або неповноцінної годівлі, згодовування недоброякісних кормів, поганих умов утримання і догляду за вагітними тваринами, важкої роботи тощо. Заразні А. спостерігаються при інфекційних та інвазійних захворюваннях (бруцельоз, вібріоз, трихомоноз і як ускладнення при туберкульозі, ящурі та ін.). Боротьба: усунення причин, що викликають А., проведення профілактичних і лік. заходів, а також запровадження штучного осіменіння тварин.

Літ.: Туркевич К. І. Боротьба з неплідністю та абортами сільськогосподарських тварин. К. — X., 1950.

АБОРТИВНІ ЗАСОБИ — лікувальні засоби, що уривають перебіг якої-небудь хвороби і застосовуються для її енергійного лікування (напр., новарсенол при лікуванні поворотного тифу та ін.); також засоби, що викликають аборт.

АБРАГАМС (Abrahams) Пітер (н. 1903) — африканський негритянський письменник. Н. поблизу Йоганнесбурга (Пд.-Африканський Союз). Був носієм, шофером. У романах «Дорогою грому» (1948), «Пам'яті Удомо» (1956) відображено розвиток визвольного руху в колоніальних країнах. А. — автор історичного романа «Жорстока перемога» (1950), автобіографічної повісті «Розкажи про свободу» (1954). Пише англ. мовою.

Те.: Укр. перекл. — Дорогою грому. К., 1955.

АБРАЗИВИ, абразивні матеріали (лат. abrasio — зіскоблювання) — дрібнозернисті або порошкоподібні речовини високої міцності, призначені для обробки поверхень металів, мінералів, скла, дорогоцінних каменів, дерева, шкіри, гуми, мармуру, пластмас та ін. матеріалів, а також для буріння гірських порід. А. бувають природні

Типи абразивних інструментів: 1 — плоский шліфувальний круг прямого профілю, 2 — конічного профілю; з — з виточкою; і — шліфувальний круг-диск; 5 — круг-кільце; 6 — чашка циліндрична, 7 — конічна; 8— інструмент для розрізування мінералів; 9 — головка шліфувальна циліндрична, 10 — конічна, 11 — склеписта, 12 — кульова; 13 — брусок шліфувальний квадратний, 14 — тригранний, 15 — круглий; 16 — ножеподібний; 17 — сегмент шліфувальний трапецієвидний, 18—вгнуто-опуклий; 19 — брусок для хонінгування.

і штучні; до природних належать: алмаз, корунд, наждак, граніт, кварц, кремінь, пемза, польовий шпат та ін. Найбільшого поширення у промисловості набули штучні А.: електрокорунд, карборунд, карбід бору.

А. звичайно застосовують у вигляді абразивного інструмента (шліфувальні круги, сегменти, головки, бруски, коронки, олівці тощо). Розрізняють природний і штучний абразив. інструмент. Перший виготовляють із кусків гірських порід, дру-

гий— із зерен природних або штучних А., зцементованих якою-небудь в'яжучою речовиною. Абразив. інструмент бував об'ємним — мав вигляд тіл різної форми, іплощинним —являє собою тонкий шар абразив. зерен, наклеєних на папір або тканину (т. з. шкурка). Застосовують його при обдиранні (видалення великої кількості матеріалу) і для утворення дуже точних і тонко оброблених поверхень, а також для одержання точного профілю при зубошліфувальних, різьбошліфувальних, профільношліфувальних роботах. Важливою властивістю абразив. Інструмента в його вдатність до часткового або повного самозагострювання.

АБРАЗИВНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — га-

лузь, яка об'єднує підприємства по виробництву абразивних матеріалів: зерна і порошків, карбіду кремнію і карбіду кальцію (електрокорунд та карборунд), точильних і шліфувальних кругів, брусків, шліфувальних порошків та ін. Найбільшим підприємством А. п. на Україні є Запорізький завод абразивних виробів.

АБРАЗІЙНА ПЛАТФОРМА — берегова частина суші, що поступово знижується в бік моря і продовжується під його рівнем іноді на десятки кілометрів. На прибережній частині платформи спостерігаються піщані вали; занурена частина переходить у материкову мілину. Утворюється А. п. при переміщенні берегової лінії в бік суші внаслідок абразії. Уламковий матеріал, що виникає від руйнування узбережжя, переміщуючись по платформі, вирівнює її поверхню.

АБРАЗІЯ (лат. abrasio — зіскоблювання)— процес руйнування узбережжя морськими хвилями. Швидкість А. залежить від геол. будови берегів та сили прибою; крім того, вона зростає, якщо підноситься рівень моря або опускається узбережжя. На Україні інтенсивний прояв А. спостерігається на березі Чорного м., на Пд. від Дністровського лиману, де щороку море руйнує смугу узбережжя у кілька метрів завширшки.

АБРАМОВ Яків Васильович (псевд. — Федосіївець; н. 1858 — р. см. невід.)— вітчизняний прогресивний публіцист і діяч народної освіти 80—90-х рр. 19 ст. Н. в м. Ставрополі. Вивчав історію недільних шкіл у Росії і зокрема на Україні. Брав участь у роботі Харк. жін. недільної школи, засновником і керівником якої була X. Д. Алчевська; написав ряд нарисів про життя народів Росії кінця 19 ст. Співробітничав у журн. «Русская школа». Серед пед. творів найвідоміший «Наші недільні школи. їх минуле і сучасне» (1900).

АБРАМЦЕВО — село-садиба в Загорському р-ні Московської обл. Тут писав свої твори Аксаков, бували Гоголь, Тургенєв, Щепкін. У 1870—90 А. стає значним центром рос. худож. життя. Тут жили і творили Васнецов («Альонушка», «Богатирі»), Рєпін («Хресний хід», почато «Запорожців»), Антокольський, Полєнов, Сєров («Дівчинка з персиками»), Врубель, К. Коровін, Левітан та ін. В аматор, виставах А., що стали основою приват. оперн. театру Мамонтова в Москві, брали участь Станіславський, Шаляпін та ін. В 1918 А. перетворено в музей.

АБРАШЕВИЧ (Abraševič) Коста (29. V 1879 — 20. І 1898) — перший сербський робітничий поет. Н. в м. Охріді. У 1894 ознайомився з соціалістич. ідеями, В творах «Пісня», «Раб», «Бушуй, вітре» та ін. закликав до боротьби проти насильства та визиску, оспівував солідарність робітників. Але

в творчості А. відбилась незрілість пролетарської ідеології в сербському робітничому русі.

АБРЕВІАТУРА (лат. abbrevio — скорочую) — 1) Складноскорочені слова, утворені з перших літер слів (СРСР, РАТАУ), з частин слів, що входять до складу назви чи поняття (колгосп, комсомол), вживаються в усній та писемній мові. 2) У музиці — знаки скорочення нотного письма, які застосовуються замість повторного запису нот, текстів або відрізків муз. твору.

АБРИКОС (Armeniaca vulgaris) — плодове кісточкове дерево род. розоцвітих. Батьківщина — Китай і Серед. Азія. Поширений в Серед. і Перед. Азії, Пд. Європі, США. В СРСР як промислова культура А. вирощується в середньоазіат. республіках і на Кавказі; на Україні — в пд. областях, росте в Лісостепу і на Поліссі. Плодоносить на

Гілка абрикоса сорту Червонощокий.

3—4-й рік. Урожайність до 100—300ц/га. Плоди (костянки) м'ясисті, соковиті, ароматні, багаті на цукри і вітаміни А та С. Використовуються

свіжими, а також для виготовлення консервів і сухофруктів (урюк, курага). Основний для УРСР сорт Червонощокий. Цінною для А. підщепою на Україні є жерделі.

Літ.: Сорта плодових и ягодных культур. М., 1953; Жучков Н. Г. Частное плодоводство. М., 1954.

АБРИКОСОВ Олексій Іванович (18. IV 1875 — 9. IV 1955) — російський рад. патологоанатом, громад. діяч, академік АН СРСР (з 1939), дійсн. член АМН СРСР (з 1944), Герой Соціалістичної Праці (з 1945). Член КПРС з 1939. Н. в Москві, закінчив Моск. університет (1899), 1920—53—проф. 1-го Моск. мед. інституту. Праці А. присвячені вивченню туберкульозу легень, вегетативної нервової системи, захворювань кісток, пухлин м'язової тканини, алергіч. реакцій тканин, проблеми сепсису тощо. Всього опублікував понад 100 праць. Під керівництвом А. виконано бл. 500 наук. досліджень. А.—автор підручників, які неодноразово видавалися в УРСР. Сталінська премія, 1942.

Тв.: Патологічна анатомія, ч. 1—2. К., 1955—56 [у співавт. з Струковим А. І.].

АБРИС (нім. Abriss — кресленик) — 1) Контур предмета, нанесений за допомогою ліній; у 17—18 ст. означав також схематичний кресленик. 2) В геодезії — кресленик, зроблений в польових умовах від руки з позначенням на ньому даних промірів, необхідних для складання точного плану. 3)В поліграфії — контур малюнка і межі ділянок окремих кольорів та півтонів багатокольорового зображення, позначені на прозорому матеріалі (кальці, плюрі) для перенесення контура малюнка на літографський камінь.

«АБРСКІЛ» — стародавній абхазький героїчний епос про богатиря-богоборця Абрскіла, подібного до Прометея. Абрскіл — носій добра і справедливості, борець за щастя вітчизни. З 70-х рр. 19 ст. записано кілька ва-

ріантів епосу «А.» Іоакимовим (1873), І. Лихачовим (1887), В. Гарцкія (1892).

АБРУЦЦИ — найбільш підвищена і широка частина Апеннін, яка складається з окремих масивів вис. 2200—2914 м. Вис. міжгірних долин 500—1000 м. А. складені з вапняків, схили круті, порослі чагарником. Через А. проходить з-ця, що з'єднує Рим з узбережжям Адріатичного моря.

АБРУЦЦО-Е-МОЛІЗЕ — область в Центральній Італії на узбережжі Адріатичного моря. Пл. 15,2 тис. км², нас. 1,7 млн. чол. (1957). На Зх. — гори Абруцци (до 2914 м), які переходять у плоскогір'я (500—800 м), що знижується на Сх. до моря. Клімат середземноморський, серед, т-ри січня +6, + 8°, липня +25°, опадів 500—800 мм на рік (макс. восени — взимку). Короткі гірські річки. Переважають червоноземні грунти. В приморських р-нах культ, ландшафти — лани, виноградники, сади, в горах — чагарники, дубові, каштанові ліси. А.-е-М. — аграрна область з великим поміщицьким землеволодінням і роздрібненими сел. г-вами. Гол. культури: пшениця, кукурудза, зернобобові. На узбережжі — оливки, виноград. У горах — примітивне пасовищне скотарство. У містах Пескарі, П'яно-д'Орта, Буссі на базі гідроенергії — електрохім. заводи. Розробка бокситів і виробн. алюмінію. Цукровий завод в Авеццано, в ін. містах харч., швейні, деревооброб. підприємства.

АБСАЛЯМОВ Абдурахман Сафійович (н. 28. XII 1911) — татарський рад. письменник. Член КПРС з 1943. Н.у с. Старо-Аллагулові (Морд. АРСР). Друкується з 1937; перша збірка оповідань — «Сонце щастя» (1941). Найвідоміші романи «Орлята» (1948), «Газінур» (1953) — про героїчну молодь у роки Великої Вітчизн. війни. Робітничій молоді присвячений роман «Незгасні вогні» (1958).

Тв.: Укр. перекл.—Орлята. К., 1955; Газінур. К., 1957.

АБСЕНТЕЇЗМ (лат. absentia — відсутність) — неучасть у виборах, зборах тощо. А. дуже поширений в капіталістич. країнах. Напр., 1948 під час президентських виборів у США з 93 млн. виборців не брало участі в голосуванні бл. 44 млн. Див. Виборче право.

АБСИДА, а п с и д а (грец. άψίς — склепіння) — виступ будівлі, здебільшого півкруглий в плані (зовні іноді багатокутний або квадратний), перекритий півкуполом або зімкнутим півсклепінням. У християнських церквах А. — вівтарна частина, яка орієнтована звичайно на схід.

АБСОЛЮТ (лат. absolutus — безумовний, необмежений) — в ідеалістичній філософії і релігійних тлумаченнях — вічна, незмінна нескінченна першооснова Всесвіту (бог, абсолютна ідея та ін.). Марксистсько-ленінська філософія відкидає ідеалістичне поняття А. і визнає єдиною основою Всесвіту матерію, яка існує вічно в русі і розвитку.

АБСОЛЮТИЗМ (самодержавство, абсолютна монархія) — форма правління д-вою, при якій верховна влада належить повністю одній особі — монархові (царю, імператору, королю). А. виник в період розкладу феодалізму і визрівання в його надрах капіталістич. ладу. А. в європ. країнах прийшов на зміну становій монархії

і являв собою форму диктатури дворянства, яке, занепадаючи, погоджувалось на централізацію влади в ім'я зміцнення свого панування як класу. Йому властиве маневрування щодо буржуазії. А. спочатку сприяв розвиткові ремесла та торгівлі, але згодом став гальмом розвитку продуктивних сил. А. характеризується утворенням бюрократичного централізованого апарату, введенням постійних податків і постійної найманої армії. Буржуазія, яка виросла у значну силу, революц. шляхом знищила А. (в Англії 17 ст., у Франції 18 ст.). В Росії А. був знищений Лютневою бурж.-демократич. революцією 1917. Літ.: Маркс К. і Енгельс Ф. Маніфест Комуністичної партії. К., 1956; Ленін В. І. Держава і революція. Твори. Вид. 4, т. 25; Сказкин С. Д. Маркс и Энгельс о западноевропейском абсолютизме. «Ученые записки Московского городского педагогического института», 1941, т. 3. Кафедры исторического факультета, в. 1.

АБСОЛЮТНА ВАГА НАСІННЯ — виражена в грамах вага 1000 зернин, взятих без вибору із загальної маси очищеного насіння. А. в. н.— один з найважливіших господарських показників, що характеризують якість насінного матеріалу. Чим більша А. в. н., тим воно багатше на поживні речовини, без яких неможливо одержати життєздатну, стійку проти несприятливих умов вирощування рослину. А. в. н. визначають за формулою: X = (100—в) А : 100, де X — абсолютна вага насіння в сухому стані, в — вологість насіння (в %), А — абсолютна вага неви-сушеного насіння.

АБСОЛЮТНА ВЕЛИЧИНА — див. Модуль.

АБСОЛЮТНА ВИСОТА — висота якої-небудь точки над рівнем моря, тобто над поверхнею геоїда; відлічується по прямовисній лінії, що проходить через цю точку. В СРСР А. в. відлічують від нуля Кронштадтського футштока (рейки з поділками). Перевищення однієї точки над іншою, незалежно від прийнятого нуля, наз. відносною висотою.

АБСОЛЮТНА ВОЛОГІСТЬ - кількість водяної пари в грамах, що міститься в даний момент в 1 м³ повітря. А. в. чисельно близька до пружності водяної пари, вираженої в мм ртутного стовпа. А. в. біля поверхні землі коливається від десятих г/м³ (у приполярних та холодних країнах) до 20 г/м³ і вище (у приекваторіальних зонах).

АБСОЛЮТНА ДОДАТКОВА ВАРТІСТЬ — див. Додаткова вартість.

АБСОЛЮТНА МОНАРХІЯ — див Абсолютизм, Монархія.

АБСОЛЮТНА РЕНТА — див. Земельна рента.

АБСОЛЮТНА ТЕМПЕРАТУРА — т-ра, відлічувана від абсолютного нуля. Поняття А. т. ввів У. Томсон (Кельвін). Абсолютна температурна шкала позначається літерою К. У вимірюванні т-ри є труднощі, бо термометри не дають можливості виміряти її незалежно від механіч., теплових та ш. властивостей термометрич. речовин, з яких виготовляють термометри. Так, через неоднакову залежність від т-ри коеф. розширення ртуті, спирту й газу покази термометрів з цими речовинами не збігаються, крім постійних (реперних) точок, напр. 0° С і 100° С. Томсон показав (1848), що можна встановити т-рну шкалу, яка не залежить від властивостей тер-

мометр. речовин, якщо використати висновок з циклу Карно про те, що Q₁: Q₂= T₁ : T₂не залежить від властивостей речовин; тут (Q₁ — кількість тепла, що надходить від нагрівника при т-рі T₁; (Q₂ — кількість тепла, віддана холодильникові при т-рі Т₂. З наведеного рівн. можна визначити, напр., T₂якщо виміряти (Q₁та Q₂ і знати Т₂. Шкала т-р, встановлена на основі цього рівн., наз. термодинамічною. Хоч цикл Карно відноситься до ідеального газу, однак властивості дуже розрідженого водню, гелію, азоту мало відмінні від властивостей ідеального газу; тому термодинаміч. шкала т-р мало відмінна від шкали газових термометрів з переліченими газами, побудованої на основі Гей-Люссака закону. Важливе значення А. т. полягає в тому, що вона є найбільш природною мірою теплового руху і використовується у фундаментальних законах фізики.

АБСОЛЮТНА ТЕМПЕРАТУРНА ШКАЛА, шкала Кельвіна (лат. scala — сходи) — шкала, в якій початковою точкою є абсолютний нуль, а одиницею температури — градус, що дорівнює градусові за шкалою Цельсія (див. Термометри). Співвідношення між Т (т-рою за А. т. ш.) і і (т-рою за шкалою Цельсія) виражається формулою:

Т = t + 273,16°.

АБСОЛЮТНИЙ (лат. absolutus) — безумовний, необмежений, повний, безвідносний (напр., А. істина, А. монархія, А. чемпіон і т. ін.).

АБСОЛЮТНИЙ НУЛЬ — найнижча можлива температура, при якій, за Гей-Люссака законом, тиск ідеального газу дорівнював би нулеві, бо при А. н. тепловий рух молекул тіла настільки слабкий, що енергія не може передаватися ін. тілам. Т-ра А. н. дорівнює —273,16° С. Тепер досягнуто т-ри, яка вища за А. н. лише на кілька тисячних часток градуса.

АБСОЛЮТНІ СИСТЕМИ ОДИНИЦЬ - сукупності одиниць вимірювання фізичних величин, основою яких є закони про функціональну залежність одних величин від інших. Вибір одиниць вимірювання взагалі цілком довільний, тому назва «абсолютні», яку ввів К.-Ф. Гаусс, по суті неправильна і тепер виходить з ужитку. У кожній А. с. о. одиниці поділяють на основні і похідні. Основними одиницями є ті, які відтворюються у вигляді певних еталонів (маси, довжини тощо), а похідними ті, які зв'язані певними законами з основними одиницями. Так, у законі найпростішого (рівномірного) руху, що має вигляд S = vt, час t і шлях S є осн. вел., а швидкість v — похідною. З рівн. S = vt випливає, що за одиницю швидкості вважається швидкість, при якій за одиницю часу проходиться одиниця шляху. Коли ж бажано за одиницю швидкості обрати вел. в k раз більшу при тих же одиницях для S і t, то формулі довелося б надати вигляду S = =kvt, де k — коеф. пропорційності, числове значення і розмірність якого залежать від вибору одиниць вел. S, v i t. Застосування А. с. о. дало можливість відобразити більшість фіз. законів у вигляді формул, в яких коеф. пропорційності є безрозмірна одиниця. В А. с. о. основними вважають одиницю маси [M], одиницю довжини [L] і одиницю часу

[T]. Такі системи наз. динамічними і познач. LMT. Інколи замість одиниці маси осн. одиницею вважають одиницю сили [F]. Ці системи наз. статичними і познач. LFT. При побудові динаміч. А. с. о. за одиниці довжини і маси приймають одиниці метричної системи мір, а за одиницю часу — секунду. У фіз. вимірюваннях осн. одиницями в сантиметр, грам, секунда. Відповідно до початкових літер цих назв таку А. с. о. наз. системою СГС (міжн. CGS). Методику побудови А. с. о. вперше запропонував у 19 ст. К.-Ф. Гаусс і згодом доповнив В.-Е. Вебер. А. с. о. СГС прийнято 1881 як міжнародну на 1-му міжнар. конгресі електриків у Парижі, в роботі якого брав активну участь видатний вітчизн. фізик О. Г. Сто-лєтов. Після першої світової війни в деяких країнах для вимірювання механіч. вел. прийнято було МТС систему одиниць. В останні роки поширилася запропонована ще 1907 італ. ученим Джорджі МКС система одиниць. У техніці часто використовують статичну МкГС систему одиниць, яку наз. абсолютною техніч. системою одиниць. За допомогою 3 осн. одиниць зручно визначати механіч. величини. Для визначення теплових вел. вводять 4-у осн. одиницю — градус т-ри, бо молекулярно-тепловий рух, як складніший, не можна звести до механіч. руху, а тому не можна пояснити особливостей молекулярно-теплових явищ лише на основі уявлень з класич. механіки. З тих же причин для визначення електрич. і магніт. величин вводять додатково одиницю сили струму; для визначення світлових вел.— одиницю світлового потоку; в системі одиниць радіоактивності, рентгенівського і гама-випромінювання вводять одиницю рентген і т. д. Крім перелічених, можливі й інші А. с. о. Так, останнім часом в атомній і ядерній фізиці починають застосовувати А. с. о., в яких осн. одиницями є деякі універс. сталі: швидкість світла с, Планка стала h, гравітаційна стала g, Больцмана стала k, маса атома водню, радіус 1-ї водневої орбіти, довжина світлової хвилі певної частоти та ін.

Літ.: Сена Л. А. Единицы измерения физических величин. Изд. 3. К.—М., 1951 ;Беклемишев А. В. Меры и единицы физических величин. М., 1954.

АБСОЛЮТНО ЧОРНЕ ТІЛО — тіло, яке цілком поглинає проміння (всіх довжин хвиль), що падає на нього. Спектральний склад і енергія проміння, яке поглинає і випромінює А. ч. т., залежать лише від т-ри. У природі не існує А. ч. т.; найближчі до А. ч. т. сажа, платинова чернь, які поглинають понад 95% проміння, що на них падає. Штучно можна виготовити практично А. ч. т., вичорнивши внутрішню поверхню нагрітого до певної т-ри непрозорого тіла з порожниною і малим отвором (мал.). Всякий промінь, проходячи крізь отвір А у порожнину С, назад практично не виходить, бо зазнає багаторазового відбиття і поглинання. Отже, отвір А поглинає проміння так, як абсолютно чорне тіло.

АБСОРБЦІЯ (лат. absorbtio — поглинання) — поглинання речовин із розчинів або газів всім об'ємом твердих тіл або рідин (а б-сорбентів). А. газів металами наз. ок-

люзією (лат. occlusus — замкнутий). Отже, А. аналогічна розчиненню. А. газів рідинами широко застосовується в хім., нафтооброб., коксобензольній та ін. галузях промисловості. Поняття А. вживають також, характеризуючи поглинання речовинами світлового, рентгенівського, радіоактивного та ін. проміння або звуку.

АБСТРАКТНА ПРАЦЯ — праця товаровиробників, що виступає як затрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми. А. п.— історич. категорія, властива лише товарному господарству. Вона утворює вартість товару. А. п.— праця суспільна, характер якої в суспільстві, де панує приватна власність на засоби вироби., виявляється стихійно, в процесі обміну. В соціалістичному суспільстві, завдяки тому, що виробн. і обмін товарів здійснюються за єдиним народ.-госп. планом, А. п. є безпосередньо суспільною працею. Див. також Товар.

АБСТРАКТНЕ МИСЛЕННЯ — один з видів людського мислення, який полягає в утворенні абстрактних понять і оперуванні ними. Абстрактні поняття («число», «матерія», «вартість» і т. д.) виникають у процесі мислення як узагальнення даних чуттєвого пізнання конкретних предметів і явищ об'єктивної дійсності. Вони включаються в пізнавальну діяльність людини, спрямовану на розкриття заг., істотних зв'язків і відношень речей. Аналізуючи й синтезуючи вже утворені поняття, людина шляхом суджень, міркувань, умовиводів пізнає нові для неї зв'язки й відношення об'єктів, розширює і поглиблює свої знання про них. А. м. особливо тісно зв'язане з мовою, що є засобом здійснення логічних операцій, фіксацій їх пізнавальних результатів. Схильність до А. м. може виступати як типологічна особливість людини. Див. Власне людські типи вищої нервової діяльності.

АБСТРАКТНЕ МИСТЕЦТВО (абстракціонізм, безпредметне мистецтво) — реакційна, формалістична течія в буржуазному образотворчому мистецтві 20 ст.

В. Кандінський. «Композиція». 1939.

В основі А. м. лежить ідеалістична теорія «мистецтва для мистецтва». Абстракціоністи цілком відмовляються від зображення реального предметного світу, створюючи хаотичний набір кольорових плям, абстрактних ліній, геом. форм і об'ємів. Це приводить до крайнього спотворення форм реальної дійсності, до цілковитого розпаду художнього образу. А. м. космополітичне, воно заперечує національні художні традиції, насамперед демократичні; веде запеклу боротьбу проти

реалізму, ідейності й народності мистецтва, А. м. відбиває загальну кризу бурж. культури в епоху імперіалізму, виникло в Європі (худ. В. Кандінський, К. Малевич, П. Мондріан та ін.), особливо розвинулось у США (Дж. Поллок, Р. Мотервелл, скульптор А. Кальдер та інші).

АБСТРАКЦІЯ (лат. abstractio — віддалення) — форма мисленого відображення предметів, абстрагування від тих чи інших властивостей і зв'язків предмета. Наук. А.— результат абстрагування в процесі пізнання від другорядних, випадкових рис і властивостей предмета або явища з метою пізнання найістотніших його сторін і розкриття закономірностей його руху і розвитку. Наук. А. глибше і всебічніше відображає дійсність, ніж просте чуттєве сприймання.

АБСЦЕС (лат. abscessus — нарив) — виповнена гноєм порожнина в тканинах тіла, що відокремлюється більш або менш розвиненою капсулою; виникає внаслідок обмеженого гнійного розплавлення тканин при гнійному запаленні. Найчастіше А. викликається мікробами. Виникненню А. сприяє зниження захисних властивостей організму. З первинного гнійного вогнища можуть походити поодинокі або множинні метастатичні А. внаслідок перенесення гнійної інфекції кров'ю. Метастатичні А. іноді виникають на великій відстані від первинного вогнища (напр., А. органів малого таза дає метастази в легені). Можлива також поява А. внаслідок поширення інфекції з первинного вогнища в сусідній орган (напр., гнійне запалення серед. вуха спричиняє А. мозку). Перебіг А. може бути гострий або хронічний. Ознаки гострого А.— підвищення т-ри, заг. слабість, зміни в крові тощо. Коли А. розміщений поверхнево, він викликає місцеву припухлість, почервоніння шкіри, болючість. А. внутр. органів виявляються переважно за непрямими ознаками ураження відповідного органу. Хроніч. А. майже не супроводиться проявами гострої гнійно-запальної інфекції. Існують ще т. з. холодні (напливні) А., які утворюються в м'яких тканинах при туб. ураженні кісток (найчастіше хребців) і не супроводяться реактивними явищами. Лікування А. оперативне (крім холодних). Велику допомогу при лікуванні А. дає застосування антибіотиків. Досягнення хірургії останнього часу забезпечують успішність втручань навіть при А. мозку та легень.

АБСЦИСА (лат. abscissa — відрізок) — одна з Декартових координат точки.

АБУ (араб. — батько, відповідає євр. аб) — в обох мовах це слово входить до складу чоловічих імен і показує відносини батьківства, напр. Абу-Алі — «батько Алі». А. означає також «володар».

АБУ-БЕКР (573—634)—перший арабський халіф [632—34]. В минулому купець, А.-В. приєднався до Мухаммеда і віддав за нього дочку Айшу. Обраний після смерті Мухаммеда халіфом, А.-Б. придушив повстання у Внутр. Аравії (632), силою поширював іслам. За А.-Б. почато запис Корана.

АБУ-БЕКР КЕЛЕВІ (р. н. невід — п. 1366) — ремісник, один з керівників народного повстання в Самарканді 1365—66 під час наступу на місто монголів на чолі з ханом Ільяс-Ходжею. Повстання було спрямоване

проти місцевих великих землевласників. Вожді повсталих Мауланазаде і А.-Б. К. після того, як емір Гусейн втік з Самарканда, організували оборону і відбили наступ монголів. Класові суперечності серед повсталих, зрада заможної частини повстанців допомогли емірові розгромити повстання. А.-Б, К. був убитий в таборі Хусейна.

АБУ-ГАМІД (1080—1170) — арабський мандрівник і купець, походив з Гранади, Вчився у Багдаді. Відвідав Близький і Середній Схід, . Хорезм; жив у Булгарі Великому та в Угорщині. 1150—53 тричі побував у Києві, де був прийнятий великим князем Ізяславом Мстиславовичем. Твори А.-Г. — «Антологія деяких чудес Заходу» і «Космографія», що містять дані про ріки Волгу, Дон, про Булгарію, Русь, Київ, про форми торгівлі, побут слов'ян тощо, широко використовувались араб. вченими. Ці праці підтверджують «Начальний літопис» і є важливим джерелом з історії Київської Русі.

АБУ-ЛЬ-АЛА АЛЬ-МААРРІ Ахмед ібнАбдаллаг (973—1057) —арабський поет і філософ. Н. в Сірії. В ранньому дитинстві втратив зір. Найвизначніші твори, що дійшли до нас,— збірки віршів «Необхідність того, що не є необхідним», «Іскри від кресала», філософські трактати — «Послання про прощення», «Послання про ангелів». В поезіях А. викривав релігійні забобони. Під «богом» він розумів абстрактне уособлення ідеї «долі». Поет гостро переживав несправедливість сучасного йому феодального ладу. Світогляд і настрої поезії А. пройняті песимізмом.

Тв.: Укр. перекл. — Кримський А. Пальмове гілля, ч. 3. К., 1922.

АБУ-ЛЬ-ВЕФА (А б у - л ь - У а ф а) Мухаммед-бен-Мухаммед (940—998, за ін. даними 997) — арабський астроном і математик з Хорасану. В його трактаті з астрономії містяться відомості про одну з нерівностей руху Місяця — варіацію, відкриту пізніше Браге Тіхо. Склав таблиці синусів і тангенсів (через кожні 10' з точн. до 1/60⁴). Перекладач (з грецької на араб. мову) і коментатор праць Діофанта.

АБУЛЬГАСАН Алекперзаде (н. 12. III 1906) — азербайджанський рад. письменник. Член КПРС з 1941. Н. в с. Баскалі Шема-хинського р-ну. Син ремісника. Друкується з 1927. Один з зачинателів азерб. рад. рішана. Основна тема творів А.— дружба народів СРСР («Кримські оповідання», «Батьки і діти», «Лейтенант Шербан»). Найпопулярнішим твором є роман «Війна» (1948—55, ч. 1—3) про героїчні подвиги захисників Севастополя. Повість «Онуки старої Тамаші» (1957) присвячена темі виховання молоді.

Те.; Рос. перекл. — Бастионы дружбы. М., 1955. '

АБУ-ЛЬ-ФАРАДЖ АЛЬ-ІСФАГАНІ (897-967) — арабський філолог та історик. Автор найбільшої антології араб. поезії (21 кн.) «Кітаб аль-агані» — «Книги пісень», яка охоплює поетичну творчість араб. мовою від доісламських поетів до сучасників автора. Крім поетич. текстів, у «Книзі пісень» подається велика кількість істор. та біограф. відомостей, що робить антологію визначною літ. пам'яткою і цінним істор. джерелом.

АБУ-ЛЬ-ФАРАДЖ ГРИГОРІУС Ібн-аль-Ібрі (1226—86) — арабський і сірійський історик, філолог і християнський богослов. Ав-

тор численних праць, серед яких найвідоміші — істор. твір «Скорочена книга держав», геогр. і астр. трактат «Піднесення розуму». Писав араб. та сірійською мовами, використав досягнення араб. науки середньовіччя. В його працях є цікаві відомості щодо історії народів СРСР.

АБУ-НУВАС (аль-Ха-сан ібн-Гані; н. між 747—762—п. 814)—арабський поет періоду розквіту халіфату Аббасідів. Жив при дворі халіфа Гаруна. Співець веселого життя, вина та втіх кохання. Поезія А.-Н. заперечує ідеологію ісламу. Дотепний і гострий сатирик, А.-Н. висміював офіційні мусульм. святощі і пародіював староараб. поезію, яка ідеалізувала суворий побут бедуїнів. Особа поета відображена у славнозвісних казках «1001 ніч».

АБУТИЛОН (Abutilon) — рід род. мальвових (Malvaceae). Трав'янисті рослини, кущі, рідко дерева. Відомо бл. 330 видів, поширених у тропіках і субтропіках обох півкуль. В СРСР, у тому числі в УРСР (в Лісостепу і Степу),— один дикорослий вид — канатник (A. Theophrastii). Іноді його культивують як волокнисту рослину. Деякі види А. вирощуються як декоративні.

АБУШ Александр (н. 14. II 1902) — німецький публіцист, літературознавець, кри-.тик. Член КПН (СЄПН) з 1921. В 1933—45 жив в еміграції в Мексіці. Редагував «Коричневу книгу про підпал рейхстагу» (1933). Автор праці «Хибний шлях нації» (1945). В після-воен. творах («Література і дійсність», 1952; «Національна література сучасності», 1953; «Шіллер. Велич і трагізм німецького генія», 1955; «В ідеологічній боротьбі за соціалістичну культуру», 1957, та ін.) А. виступає активним борцем за нову нім. соціалістичну культуру. З 1958 міністр культури НДР.

АБХАЗИ (самоназва — а п с у а) — соціалістична нація, основне населення Абх. АРСР, живуть також в Аджарській АРСР. Частина А. живе в Туреччині. Чисельність А. в СРСР — 59 тис. чол. (1939). Мова — абхазька, абхазо-адигської групи іберійсько-кавказьких мов. А.— європеоїди. Предки А.—старод. поселенці чорноморського узбережжя — абазги відомі ще старод. греко-рим. авторам. За релігійними поглядами віруючі А.—християни, частина — мусульмани. Тепер в Абх. АРСР є три територіально-етнографічні групи А.: бзибська, абжуйська й самурзаканська. Основне заняття населення — землеробство, субтропічне садівництво і гірське скотарство. Частина А. працює на фабриках, заводах, на Ткварчельських вугільних копальнях.

АБХАЗЬКА АВТОНОМНА РАДЯНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА РЕСПУБЛІКА (Абхазія) — у складі Груз. РСР. Розташована в пн.-зх. частині Грузії на узбережжі Чорного моря. Утворена 4 березня 1921. Пл. 8,6 тис. км². Нас. 400 тис. чол. (1959). Поділяється на 5 р-нів. Столиця —м. Сухумі.

Природа. Більша частина Абхазії лежить на пд. відрогах і передгір'ях Гол. Кавказького хр. (Гагринський, Бзибський, Кодорський, Абхазький хребти), менша — на низовинному узбережжі Чорного моря. Надра багаті на кам. вугілля (Ткварчельське і Бзибське родовища), буд. матеріали, мінеральні джерела (аудхарські, сухумські та ін.). Клімат в узбережній смузі А. і на схилах гір до 500—600 м субтропічний з м'якою зимою і помірно жарким літом; у горах до вис. 2000 м — помірно холодний, вище 2000 м — холодний. У примор. смузі пересічна т-ра січня від +4 до +7°, липня +23, +24°. Опадів 1200—1400 мм на рік. Ріки Бзиб, Кодорі, Гуміста, Галідзга та ін. мають гірський характер; оз.—Ріца, Амткелі, Бебесир. Грунти узбережжя і передгір'я—жовтоземи і червоноземи різного ступеня опідзолення та болотні грунти. Вище — бурі гірськолісові, перегнійно-карбонатні та гір-ськолучні грунти. Рослинність багата: понад 1500 видів рослин. Більша ч. А. вкрита лісами. Ліси багаті на цінні породи: самшит, смереку, дуб, колхідський бук, каштан, тис та ін. Велику господарську цінність мають субальпійські та альпійські луки. Значні ділянки займають культ. насадження евкаліптів та пальм. В лісах А. зустрічаються ведмідь, дика свиня, олень, сарна, дика кішка, рись, лісова куниця та ін.

Населення. В А. живуть абхази, грузини, росіяни, вірмени та ін. Міське нас. — 147 тис. чол., пересічна густота нас. — 46,5 чол. на 1 км² (1959). Нас. зосереджене переважно в узбережних р-нах і в передгір'ях. Міста: Сухумі, Ткварчелі, Гагра, Гудаута, Очамчіре, Галі і селище міськ. типу Новий Афон.

Історія. В серед. 1-го тис. до н. е. А. входила до складу Колхідського царства. З 6—5 ст. до н. е. на узбережжі А. з'явився ряд грец. колоній (Пітіунт, Діоскурія та ін.). В 65 до н. е. в А. утверджується влада римлян. У 4 ст. в Західній Грузії створилось Лазьке царство, до складу якого ввійшла і А. У 6 ст. А. підпала під вплив Візантії. В 523 було запроваджено хри-

стиянство. У 8 ст. А. об'єднала навколо себе всю Зх. Грузію. Тоді ж посилилися культ.-політю. зв'язки з планами й адигейським населенням Пн. Кавказу, а також через Тмутаракань встановилися зв'язки з Київською Руссю. У 10 ст. А. ввійшла до складу об'єднаної Грузії. У 16 ст. А. захопили турки, що привело до її економіч. і культ. занепаду. В 1810 ввійшла до складу Росії, що, незважаючи на колоніальну політику царизму, прогресивно позначилося на розвитку економіки і культури А. З'явилися абхазька писемність, школи, художня л-ра. Перша с.-д. орг-ція в А. виникла 1902. Під час революції 1905—07 в А. широко розгорнувся революц. рух, одним з керівників якого був Г. К. Орджонікідзе. Після повалення самодержавства більшовицькі орг-ції А. вели боротьбу за завоювання мас на сторону соціалістич. революції. Трудящі А. палко вітали Велику Жовтн. соціалістич. революцію, але в А., як і в усій Грузії, владу захопили меншовики, проти яких трудящі А. вели збройну боротьбу. В результаті збройного повстання трудящих у квітні 1918 майже в усій А. було проголошено Рад. владу Восени 1918 при допомозі англ. військ владу знову захопили меншовики. У лютому 1921 організувався ревком А. (6. Ешба, Н. Лакоба, Н. Акіртава), який керував боротьбою за встановлення Рад. влади. На допомогу трудящим А. прийшла Червона Армія, в лавах якої були і сини укр. народу 4 бер. 1921 в А. встановлена Рад влада. 30 груд. 1922 А. в складі ЗСФРР ввійшла в СРСР. За роки соціалістич. будівництва А. досягла небаченого розквіту: ліквідовано економіч. і культ. відсталість, значно розвинулись пром-сть і соціалістич. сільське господарство.

Народне господарство. А. входить до складу Груз. економіч. адм. р-ну. За роки Рад. влади А. перетворилась у район розвинутого субтропічного г-ва, харч., лісооброб. і гірничодоб. промисловості. У 1957 валова продукція промисловості зросла в порівнянні з 1928 в 34 рази. Гол. галузь промисловості — харчова, яка працює на місцевій с.-г. сировині. Найбільші пром. підприємства: тютюново-ферментаційні заводи в Гантіаді, Гудауті, Сухумі, Очамчіре, тютюнова ф-ка в Сухумі, олійний завод в Очамчіре, плодоконсервний завод у Сухумі, 11 чайних ф-к (Галі, Очамчіре, Дранда, Гудаута), шкіряно-взуттєвий комбінат у Сухумі, мебльові ф-ки в Сухумі та Очамчіре, Кодорський лісопильний комбінат, Калдах-варський лісопильний завод. У горах — заготівля лісу, у Ткварчелі — видобування кам. вугілля. Електростанції: теплова в Ткварчелі і Сухумська ГЕС на р. Гумісті. На узбережжі розвинуто рибальство та рибоводство (рибоводний завод у Гудаутському р-ні).

Провідна роль у с. г. А. належить тютюну та субтропічним культурам. У 1958 заг. посівна пл. 51,9 тис. га, в т. ч. зайнято (в тис. га): під найкращими в СРСР сортами жовтого тютюну (самсун) 7,4, під чаєм — 9,4, під цитрусовими — 2,2, під тунгом — 2,6. Вирощують лавр, ефіроолійні культури та ін. Загальносоюзне значення мають садівництво та виноградарство. Посіви зернових мають допоміжний характер. По суті, єдиною зерновою культурою є кукурудза — 32,4 тис. га. В А. (на 1. І 1959) було (у тис. голів): великої рогатої

худоби — 149; овець та кіз —62; свиней — 59; коней — 14. Розвинуті бджільництво і шовківництво. В А. 228 колгоспів, 14 радгоспів (1958).

Транспорт: електрифік. з-ця Туапсе — Самтредіа (з віткою на Ткварчелі) і паралельно з нею автомобільна магістраль (з відгалуженням до оз. Ріца). Через Клухорський перевал проходить Воєнно-Сухумська дорога. Широко використовується морський транспорт. Гол. порт — Сухумі.

Вид на набережну в Сухумі.

Охорона здоров'я. На 1 січ. 1959 в А. були 61 лік. заклад на 2565 ліжок, 10 диспансерів, 100 акушер.-фельдш. пунктів, 61 дитячі ясла на 2355 місць, 1071 лікар і 2889 чол. серед. мед. персоналу в системі Мін-ва охорони здоров'я. На території А. розташовані відомі курорти: Сухумі, Гудаута, Гагра, Новий Афон, де працює 20 санаторіїв на 4695 ліжок та 15 будинків відпочинку на 2435 місць.

Культура. У 1914 в А. було 156 шкіл, 8,7 тис. учнів. В 1958/59 навч. р. в 453 загальноосвітніх школах навчалось 65,3 тис. учнів. У 1958 було 3 пед. училища, 2 технікуми, пед. інститут, мед. і муз. училища. В республіці є 8 спорт. шкіл, 6 муз. шкіл, художня школа, культ.-осв. училище та інше. На кін. 1958 налічувалось 146 кіноустановок, 220 клубів, 278 масових б-к. Працюють Сухумський держ. драм. театр, філармонія, ансамбль пісні і танцю, Будинок народ. творчості, краєзнавчий музей. В А. є ряд н.-д. установ, в т. ч. Абхазький інститут мови, л-ри й історії АН Груз. РСР, Інститут експериментальної патології і терапії Академії мед. наук СРСР та ін. Видаються 3 обласні, 6 районних і 1 міська газети. Налічується понад 24,8 тис. радіоточок.

Перший абхазький буквар було видано 1865. У 1892 вийшла «Абхазька азбука» К. Мачаваріані і Д. Гуліа. Абх. література належить до молодих л-р Радянського Союзу. Основоположником і видатним діячем абх. л-ри є народ. поет Абхазії Д. І. Гуліа (н. 1874). Поряд з Д. Гуліа в розвитку абх. л-ри видатну роль відіграв письменник-драматург С. Я. Чанба

(1886—1937). Значне місце в абх. рад. л-рі займають поети І. Когоніа, Л. Квіцініа, К. Агумаа, Ш. Цвіжба, Б. Шінкуба і прозаїки І.-Папаскірі, В. Агрба, М. Лакербай. Усна творчість абхазців, яка розвивалась на протязі

Курорт Гагра (вид з моря).

багатьох століть, дуже багата. її вивчення зосереджене в Абхазькому інституті мови, л-ри й історії АН Груз. РСР.

Літ.: Замятнин С. II. Палеолит Абхазии. Сухуми, 1937; Бердзенішвілі Н. та ін. Історія Грузії. Тбілісі, 1958 [груз. мовою]; М а р р Н. Я. О языке и истории абхазов. М.—Л., 1938; А н т е л ав а И. Г. Очерки по истории Абхазии XVII—XVIII веков. Изд. 2. Сухуми, 1951; Грузинская ССР. М., 1958; ГвелесианиГ. Г., Клопотовский Б. А. Грузинская ССР. М., 1955; Сухуми (Краткий истор.-краевед. очерк). Сухуми, 1955.

АБХАЗЬКА МОВА — мова абхазів, абхазо-адигської групи іберійсько-кавказьких мов, поширена на території Абх. АРСР. Складається з двох осн. діалектів — абжуйського (в основі літ. мови) і бзибського. Дієвідмінювання — багатоособове. Дієсловам властиві: особа, граматич. класи, час, спосіб. Відмінювання розвинене слабо. У граматичному класі особи виділяються підкласи — чоловічий і жіночий. Роль відсутніх відмінків виконують префікси. Ергативна конструкція речення. Післяйменники відіграють роль прийменників. Звуковий склад А. м. багатий на приголосні звуки (в літ. мові — 56). Писемність на рос. основі з 1862, на лат. основі — з 1928, на груз. — з 1938, знову на рос. — з 1954.

Літ.: Услар П. К. Этнография Кавказа. Языкознание, т. 1. Абхазский язык. Тифлис, 1887; Ломтатидзе К. В. Проблема склонения в абхазском языке. «Известия Института языка, истории и материальной культуры Груз. филиала АН СССР», 1942, т. 12; Бгажба X. С. Бзыбский диалект абхазского Языка. «Труды Абхазского института языка, литературы и истории», 1957, т. 28.

АВАЗ ОТАР ОГЛИ (25. VIII 1884—1919)— узбецький поет, демократ-просвітитель. Н. в Хіві. У сатиричних віршах А. викривав гнобителів народу, духівництво («Два шейхи», «Про ішанів», цикл «Такий-то»та ін.). Переслідування не зломили волі А. до боротьби проти деспотизму, його любові до простих людей. Вірші А. 1915—17 («Варвари», «Народ», «Свобода», «Мова», «Улемам», «Чиновникам») сповнені віри в майбутнє народу.

Те.: Узб. мовою — Танланган асарлар. Тошкент, 1956; Рос. перекл. — Избранные произведения. Ташкент, 1951.

АВАКЯН Артавазд Аршакович (н. 21. VII 1907) — рад. агробіолог, чл.-кор. АН СРСР (з 1946), дійсний член Всесоюзної академії с.-г. наук імені Леніна (з 1948). Вивчає різні питання розвитку рослин: стадійний

розвиток, вегетативну гібридизацію, процес запліднення, біологію гіллястої пшениці. Опрацьовує проблему перетворення природи рослин. Сталінські премії, 1941, 1951.

АВАНГАРД (франц. avant — перед, garde— загін, букв. — передовий загін) — 1) Військова одиниця, яка під час пересування військ (флоту) походом (маршем) іде попереду гол. сил для їх охорони. При фланговому пересуванні військ може висилатись боковий А. (в напрямі противника). Завдання А. — прийняти на себе перший удар, не дати противникові напасти на гол. сили зненацька і створити їм сприятливі умови для вступу в бій. Сила і склад А. та його віддалення від гол. сил визначаються залежно від обставин. Класичні зразки авангардних боїв показали рад. війська під час битви за Дніпро 1943. 2) У переносному розумінні А. — передова частина класу, напр. КПРС — А. робітничого класу СРСР.

«АВАНГАРД» — літературна група на чолі з В. Поліщуком. Заснована в Харкові в кінці 1925. Декларувала тісний зв'язок л-ри й мистецтва з «добою індустріалізму», а справді поширювала дрібнобурж. погляди на художню творчість. Орієнтуючись на «ліві» течії західного модернізму, зокрема конструктивізму, група виявляла зневагу до реалізму і прогресивних традицій нац. культури. На сторінках «Бюлетеня „Авангарду"» (вийшло 3 кн., 1928—29) яскраво виявився міщанський анархізм, властивий світоглядові більшості учасників групи. «А.» 1929 самоліквідувався.

«АВАНГАРД» — добровільне спортивне товариство працівників промисловості й будівництва УРСР. Створене в 1957 шляхом об'єднання 14 відомчих добровільних спорт. т-в («Торпедо», «Шахтар», «Хімік», «Червона зірка» та ін.). Налічується бл. 7 тис. первинних колективів «А.», що об'єднують понад 900 тис. членів (1959).

АВАНЕСОВ (Мартиросов, Карпич) Варлаам Олександрович (1884—16. III 1930) — рад. держ. діяч. Н. в Карській обл. в сім'ї селянина. Член РСДРП з 1903. Активний учасник революції 1905—07 на Пн. Кавказі. 1907—13 перебував в еміграції в Швейцарії, де довгий час був секретарем Об'єднаної групи РСДРП. Після Лютн. революції 1917—чл. більшовицької фракції і чл. Президії Моск. Ради В Жовтневі дні 1917—чл. Петроград. військово-революційного комітету. 1917—19—секретар і член Президії ВЦВК. Починаючи з 1919 займав пости заст. наркома РСІ, наркома зовнішньої торгівлі, був членом Президії ВРНГ У 1922—27 — член ЦВК СРСР.

Літ.: Ленін В. І. Твори. Вид. 4, т. 35, с. 429

АВАНЕСОВ Рубен Іванович (н. 14. II 1902) — російський рад. мовознавець, чл.-кор. АН СРСР (з 1958), проф. Моск. університету Дослідник рос. говорів, автор праці про діалекти рос. мови («Нариси російської діалектології», ч. 1, 1949). А. створив лінгвістичні коментарі до «Атласа російських народних говорів центральних областей на схід від Москви» (1957). В галузі фонології орфоепії та акцентології відомі такі праці А. «Фонетика сучасної російської літературної мови» (1956); «Російська літературна орфоепія» (вид. 2, 1954); «Наголос у сучасній російській літературній мові» (вид. 2, 1958).

АВАНС (франц. avance) — грошова сума, яка виплачується наперед в рахунок майбутніх платежів: 1) при укладанні господарських договорів між установами або підприємствами; 2) в рахунок заробітної плати при відрядженнях та переїздах на ін. місце роботи; 3) при розрахунках колгоспів з колгоспниками. Див. також Авансування колгоспників.

АВАНСУВАННЯ КОЛГОСПНИКІВ - видача частини належної колгоспникам на трудодні оплати до остаточного розподілу доходів колгоспу. А. к. передбачається ст. 16 Примірного статуту с.-г. артілі 1935. ЦК КПРС і Рада Мін. СРСР в пост. від 6 бер. 1956 «Про щомісячне авансування колгоспників і додаткову оплату праці в колгоспах» відзначили, що для підвищення матеріальної заінтересованості колгоспників у розвитку громадського г-ва необхідне регулярне А. к., і рекомендували щомісячно видавати колгоспникам на трудодні не менше 25% грошових доходів, фактично одержаних від усіх галузей г-ва, і 50% грошових авансів, виданих орг-ціями, що провадять заготівлі с.-г. продукції. Держбанк за вимогою колгоспів зараховує ці кошти на окремий поточний рахунок, з якого вони можуть витрачатися тільки для А. к. та для розподілу на трудодні. В статутах колгоспів, зокрема на Україні, передбачається як грошове, так і натуральне А. к., а також утворення грошових та продовольчих перехідних фондів, що забезпечує видачу авансів протягом усього року. У багатьох колгоспах встановлюються гарантовані розміри авансів, поступово запроваджується оплата праці на освові грошових розцінок без трудоднів.

АВАНСЦЕНА (франц. avant-scene)—передня частина сцени, яка знаходиться між завісою і рампою. Форми використання А. зумовлюються характером п'єси і творчим методом театру. Найчастіше А. використовується для інтермедій — сцен, що зв'язують окремі частини вистави.

«АВАНТІ!» («Avanti!» — «Вперед!») — щоденна газета, орган ЦК Італ. соціалістичної партії. Засн. 1896. 1914—18 виступала проти імперіалісти¹!, війни, вітала перемогу Великої Жовтн. соціалістич. революції. 1926—43 виходила за межами Італії.

АВАНТЮРИН (італ. avventura—пригода), або сонячний камін ь—жовтуватий або буруваточервоний тонкозернистий кварц з мерехтливим золотавим блиском, що зумовлюється наявністю в А. дрібних лусочок слюди, гетиту, залізної слюдки та ін. Використовується в ювелірній справі.

АВАРИ (обри в руських літописах) — кочові племена тюркського походження. В кін. 6 ст. прийшли з Азії (через територію сучасної України) на Середній Дунай і створили свою д-ву. А. нападали на Візантію, Франкську державу і слов. землі. На поч. 9 ст. аварська д-ва розпалась, і А. більше не згадуються в літописах.

АВАРІЙНО-РЯТУВАЛЬНА СЛУЖБА

СРСР — служба рятування людей, суден і літаків, які потрапили в біду, піднімання затонулих суден і проведення підводно-тех. робіт. Зародилася в 1921, коли В. І. Ленін підписав декрет про організацію робіт по підніманню затовулих суден.

У 1923 була створена Експедиція підводних робіт особливого призначення (ЕПРОП). За 10 років вона

врятувала 50 суден водотоннажністю понад 250 тис. т, підняла 110 затонулих суден і виконала багато підводних робіт по будівництву важливих гідротех. споруд. На початку Великої Вітчизн. війни ЕПРОП перевели до складу ВМФ. Під час війни ця служба врятувала понад 1000 суден загальною водотоннажністю бл. 1,5 млн. т, підняла більше 110 затонулих суден водотоннажністю не менше 400 тис. т, проклала через Ладозьке оз. підводний трубопровід довжиною 21 км для подачі палива в обложений Ленінград і виконала ряд ін. важливих оборонних робіт.

Після війни А.-р. с. СРСР ще ширше розгорнула свою діяльність по рятуванню суден, які потрапили в біду, по підніманню затонулих суден і виконанню підводних робіт. Вона є наймогутнішою рятувальною організацією світу, оснащеною найновішою рятувальною і водолазною технікою. В 1954—56 СРСР уклав з рядом іноземних д-в угоди про співробітництво аварійно-рятувальних служб. Угоди з соціалістич. країнами базуються на широкому співробітництві по рятуванню на морях людей і поданню допомоги суднам і літакам, які потрапили в біду, а з капіталістичними — тільки по рятуванню людей.

АВАРІЯ (італ. avaria) — несподіване пошкодження або вихід з ладу машини, судна, літака, автомобіля, вагона тощо.

АВАРІЯ (у праві) — в морському праві так називають всяку шкоду чи втрату, завдану кораблю, вантажу або фрахту непередбаченими подіями.

Рад. морське право знає два види А.: загальну і окрему. Загальна А. — це втрата внаслідок пожертвування майном або надзвичайних витрат, застосованих навмисне і розумно з метою врятувати корабель, фрахт або вантаж від небезпеки, що їм загрожувала. Втрати від загальної А. розподіляються між усіма учасниками морського перевезення пропорційно до вартості, що її мають після А. корабель, вантаж і фрахт. Для цього спец. урядові особи — диспашери, які в СРСР працюють при Всесоюзній торг. палаті, складають розрахунок розподілу збитків — диспаша. Окрема А. — будь-яке пошкодження корабля або вантажу під час морського перевезення, що не має ознак загальної А. Втрати, що становлять окрему А., падають на того, чиє майно потерпіло, або на того, хто відповідав за вчинення шкоди. Наявність А. капітан корабля встановлює, складаючи спеціальний акт — морський протест. Правові наслідки А. регулює Кодекс торг. мореплавства СРСР. У договорах морських перевозок, де сторонами в іноземні вантажовласники, можливе застосування норм, встановлених міжнар. угодами, зокрема Йорк-Антверпенськими правилами, що діють в стокгольмській редакції 1924. Ці правила не є обов'язковими, і застосування їх можливе лише за погодженням сторін.

У кримінальному праві передбачається відповідальність за А. на залізнич., водному транспорті, а також у повітр. флоті. Див. Державні злочини.

Літ.: Кейлин А. Д. Советское морское право. М., 1954; Жилин И. С. Общая авария и вопросы мореского права. М., 1958.

АВАРСЬКА МОВА — одна з дагестанської групи іберійсько-кавказьких мов, якою розмовляють аварці та споріднені народності Даг. АРСР. В основі літ. мови лежить північне наріччя (болмаце). Для будови А. м. характерні складна система приголосних, багатовідмінковість (4 основні та 15 локальних відмінків), ергативна конструкція речення. Аварська літ. мова сформувалась після перемоги Рад. влади.

Літ.: Бокарєв А. А. Синтаксис аварского языка. М.—Л., 1949; М и к а и л о в Ш. И. Сравнительно-историческая фонетика аварских диалектов. Махачкала, 1958.

АВАРЦІ — народність, що с однією з найбільших у Даг. АРСР; живуть також в Аз РСР. Чисельність — 160 тис. чол. Мова — аварська, дагестанської групи іберійсько-кавказьких мов. А. — європеоїди. За релігійними поглядами віруючі А. — мусульмани-суніти. Осн. заняття А.—гірське скотарство, рільництво і місцями садівництво з штучним зрошенням і терасовою розробкою гірських схилів.

Домашні і кустарні промисли: шерстяне ткацтво, килимарство, обробка шкіри, виготовлення мідного посуду, золотоковальство, обробка дерева і каменю, ковальська справа та ін. Дуже багатий і різноманітний аварський фольклор (пісенні і прозаїчні жанри). Сучасні твори відображають героїку комуністичного будівництва. Образотворче мист. А. представлене орнаментуванням по дереву, каменю, металу і тканинах. Навколо А. консолідується 13 андо-ди-дойських етнічних груп: андійці, ботліхці, годоберинці, каратинці, ахвахці, чамалинці, кванадинці, тиндинці, цези (дидойці), хвар-шинді, бежитинці, гунзебці і арчинці

АВАЧИНСЬКА ГУБА — бухта Тихого ок. на пд.-сх. березі п-ова Камчатка. Довж. 24 км, шир. (біля входу) 3 км, глиб. бл. 26 м. На пн. березі — порт і місто Петропавловськ-Камчатський.

АВАЧИНСЬКА СОПКА — один з діючих вулканів на п-ові Камчатка, розташований на Пн. від м. Петропавловська-Камчатського. Вис. 2738 м. Вершина постійно вкрита снігом. Часті виверження. Весь час димить.

АВВАКУМ Петрович (н. 1620 або 1621 — п.1682)—російський письменник, протопоп, засновник старообрядництва. Н. в с. Григорово поблизу Нижнього Новгорода 1652 став протопопом московського Казанського собору. Боровся проти реформ патріарха Никона. Кілька разів був на засланні. 1666 його позбавлено сану священика У 1682 «за великия на царский дом хули» А. був живцем спалений. Найталановитіший твір «Житіє» (1672—75) — пам'ятка автобіографічного жанру. Мова та стиль «Житія» — «неперевершений приклад полум'яної й пристрасної мови бійця» (М. Горький).

Тв.: Житие протопопа Аввакума... Редакция, вступительная статья и комментарий Н. К. Гудзин. М., 1934.

АВГІЙОВ1 СТАЙНІ (вірніше — Авгійова обора) — в грец. міфології обора царя Еліди Авгія, що мав багато худоби і не чистив обори від гною 30 років. Геракл очистив авгійову обору за один день, пустивши через неї воду двох рік — Алфею і Пенею. В переносному розумінні вираз А. с. означає надзвичайно забруднене місце або вкрай занедбані й заплутані справи.

АВГІТ (грец. αύγή — блиск) — мінерал з групи піроксенів, за хімічним складом Ca(Mg, Fe, Al) [(SiAl)2O6]. Колір від зеленого до чорного, блиск скляний, система моноклинна, тв. 5—6, пит. в. 3,2—3,6. Найчастіше зустрічається в ефузивних породах оснбвного складу, напр. в нефелінових сієнітах Ільменських гір, амфіболових сієнітах Приазов'я (УРСР) та ін. А. легко утворюється штучно, входить до складу багатьох шлаків.

АВГУРИ (лат. augures) — жерці в Старод. Римі, які «віщували» майбутнє, спостерігаючи політ і слухаючи крики птахів.

АВГУСТ (63 до н. є. — 14 н. є.) — римський імператор [27 до н. є. — 14 н. є.]. Родич Гая Юлія Цезаря. До 44 до н. є. мав ім'я Гай Октавій, з 44 — Гай Юлій Цезар Октавіан, з 27 до н. є.—імператор Цезар Август. В 43 до н. е. створив з Антонієм і Лепідом 2-й Тріумвірат для боротьби з республ. сенаторською партією Брута і Кассія, а після перемоги усунув від влади обох тріумвірів і, склавши з себе надзвичайні повноважен-

ня, проголосив відновлення республіки. З 27 до н. е. як перший сенатор (princeps senatus), спираючись на військо, правив Римом від імені сенату. За встановлення «римського миру» сенат надав йому титул А. (augustus— звеличений богами, священний). А. заклав основу системи принципату — політ. форми держ. управління Ранньої імперії, за якої формальне існування республіки прикривало необмежену владу імператора. Суттю політики А. було зміцнення розхитаного громад. війнами рабовласницького ладу і влади Риму над завойованими народами.

Літ.: Машкин Н. А. Принципат Августа. М. — Л., 1949.

Август іі сильний (1670—1733) —

польський король [1697—1706 і 1709—33) і курфюрст саксонський (Фрідріх-Август І) [1694—1733]. Союзник Петра 1 у Північній війні (1700—21). Розбитий Карлом XII, А. II був змушений тимчасово зректися престолу на користь ставленика Швеції Станіслава Лещинського. А. II підтримував агресивні плани шляхти. В 1697—1700 організував походи на Київщину проти повсталих селян і козаків, очолюваних С. Палієм, але зазнав поразки. Лише 1703—04 А. II за допомогою гетьмана І. Мазепи вдалося придушити народ, повстання.

АВГУСТИН (Augustinus) Аврелій (354— 430) — епіскоп з Гіппона (Пн. Африка), старохристиянський богослов і філософ-містик, фанатичний проповідник релігійного мракобісся, лютий ворог матеріалізму. Філософія А. близька до неоплатонізму. Буржуазні філософи і церковники й досі посилено пропагують реакційні погляди Августина.

АВГУСТИНСЬКИЙ ОРДЕН — один з жебрущих чернечих орденів католицької церкви. Утворився в Італії (13 ст.) за статутом, складеним на підставі оригіналів і підроблених творів Августина. В період найбільшого поширення А. о. поділявся на 42 провінції, мав до 2 тис. монастирів, налічував до 30 тис. ченців і був головною опорою папства. З середовища августинців вийшли деякі відомі церковні діячі (Лютер та ін.). В роки Реформації почався занепад А. о. Тепер августинських монастирів лишилось небагато.

АВГУСТІНЧИЧ (Augustinčič) Антун (н. 4. V 1900)—югославський скульптор. Кращі твори створив у роки другої світової війни, перебуваючи в партизанах (1943— 45), і в післявоєн. період: група «Несуть пораненого» (1946), монумент Рад. Армії біля Батина-Скелі на Дунаї (1945—47), пам'ятник Миру (1952—54), встановлений 1955 перед будинком ООН у Нью-Йорку. Творчості А. властиві реалістична виразність і монументальність.

АВГУСТОВСЬКИИ КАНАЛ — канал на Пн. Сх. Польщі, що з'єднує р. Віслу через систему її прит.: р. Зх. Буг, р. Нарев, р. Бебжу (Бобр), р. Нетту — зр. Чорною Ганьчею, яка впадає в межах СРСР в р. Німан. Довж.

бл. 100 км. Споруджений в 1-й пол. 19 ст., тепер реконструюється.

АВДЄЄВСЬКА СТОЯНКА — пізньопалеолітична стоянка біля с. Авдєєва Ленінського р-ну Курської обл. Досліджена 1946—48 М. В. Воєводським, 1949 — О. М. Рогачовим. Залишки житла, вироби з кременю і бивнів мамонта (кайлоподібні знаряддя, жіночі статуетки, діадеми та пластини з геом. орнаментом), кістки мамонта, носорога, вівцебика, дикого коня дають підстави датувати А. с. оріяьяцько-солютрейським часом.

АВДИКОВИЧ Орест Львович (1873 — 1919) — український письменник. Працював педагогом у Перемишлі. В збірках реалістичних оповідань «Поезія і проза» (1899), «Моя популярність та інші оповідання» (1905) висміяв духовне убозтво зневіреного в житті галицького інтелігента. Декадентськими настроями пройняті зб. «Нарис одної доби» (1899), «Метелики» (1900), «Нетлі» (1900) та ін. 1914 написав оповідання, в яких осудив першу світову війну («На згарищах» та ін.). В містерії «Ой у рідному краю та на Дикому полі» (1918) помітні елементи містики й бурш, націоналізму. А. належать розвідки: «Форма писань Маркіяна Шашкевича», «Огляд літературної діяльності Олександра Кониського».

АВДІЇВКА—місто, центр Авдіївського р-ну Сталінської обл. УРСР, за 22 км на Пн. від м. Сталіно. Залізннч. станція. 18,5 тис. ж. (1959). Утворене в 1957 з двох селищ міськ. типу (Авдіївка 1-а і Авдіївка 2-а). Підприємства по обслуговуванню залізнич. транспорту, цегельний і електромеханіч. заводи, піщаний кар'єр, харчокомбінат, РТС, Залізнич. училище, 7 заг.-освіт, шкіл, 2 клуби. В Авдіїв. р-ні — машинобудування, вироби, будматеріалів, харчова пром-сть. С. г. приміського типу; ,2 дослідні с.-г. станції.

АВДІЙ (Овдій) — староруський скульптор-різьбяр поч. 13 ст. За літописом, А. прикрасив кам'яною різьбою, пофарбованою і позолоченою, зх. і пн. портали церкви Іоанна Златоуста, збудованої Данилом Галицьким в його новій столиці — Холмі. Над порталами виконав скульптури Спаса та Іоанна Златоуста — «яко же всем зрящим дивитися бе».

Літ.: Ипатьевская летопись, т. 2. СПБ, 1908; Собко Н. П. Словарь русских художников, т. 1. в. 1. СПБ, 1893.

АВЕЛЬ — за біблійною легендою, другий син Адама і Єви, який займався скотарством; був забитий своїм братом Каїном, землеробом. Ця легенда відбивав жорстоку боротьбу між скотарськими і землеробськими племенами.

АВЕЛЬЯНЕДА — місто в Аргентіні (фактично передмістя Буенос-Айреса). 285 тис. ж. (1955). Залізнич, вузол і порт в зат. Ла-Плата. Бойні, холодильники, шерстемийні, переробка нафти, шкіряні й цементні заводи.

АВЕНАРІУС Михайло Петрович (19. IX 1835—16. IX 1895)—український фізик, проф., зав. метеорологічною обсерваторією Київського університету (з 1866). Чл.-кор. Петерб. АН (з 1876), член кількох вітчизняних і зарубіж. товариств природознавців. Спочатку А. вивчав термоелектр. явища і вивів формулу ерс батареї термоелементів («формула Авенаріуса»), яку помилково іноді наз. «формулою Тета». Згодом досліджував у лабораторіях

Київ. університету теплове розширення речовий і їх критичну температуру. У 1880 А. розробив оригінальну систему розподілу змінних струмів для живлення свічки Яблочкова, за що 1881 нагороджений найвищим франц. орденом Почесного легіону. Автор понад 30 наук. праць з різних розділів фізики. А. створив Київську школу фізиків, до складу якої входили визначні фізики Г. Г. Де-Метц, Й. Й. Косоногов, О. І. Надєждін, О. В. Клосовський (метеоролог) та ін. А. вів широку громадсько-наукову роботу.

Літ.: Нариси а історії фізики в Росії. К., 1951: Столетов А. М. П. Авенариус. «Журнал Русского физико-химического общества», часть физическая. 1895, т. 27, в. 8.

АВЕНАРІУС Ріхард (19. XI 1843—18. VIII 1896)—німецький філософ, суб'єктивний ідеаліст, один із засновників емпіріокритицизму. А. заперечував об'єктивну реальність світу, виходячи з твердження: «Тільки відчуття можна мислити як існуюче». Зв'язок між мисленням і буттям А. розглядав як щось постійне й обов'язкове, але основою цього зв'язку вважав мислення. В. І. Ленін розгромив філософію А. в книзі «Матеріалізм і емпіріокритицизм», характеризуючи її як прояв ідеологіч. наступу реакції в епоху імперіалізму.

АВЕНТІН — один з семи горбів, на яких був розташований стародавній Рим. В 5 ст. до н. є. зем лі на А. були розподілені між плебеями. З того часу А.—центр плебейського руху проти патриціїв. На А. був убитий Т. Гракх,

АВЕНТІНСЬКИЙ БЛОК («Комітет опозиційних фракцій»)—створився в Італії 1924 після вбивства фашистами Маттеотті. До А. б. входили партії: демократична, народно-католицька, республіканська, а також праві соціалісти і центристи. Комуністи, увійшовши спочатку в А. б., закликали до активної антифашистської боротьби, але інші партії, хоч і вимагали відставки Муссоліні та відновлення конституційного режиму, обмежилися виходом з парламенту. Назву А. б. дано за аналогією з легендою про відхід римських плебеїв (451 до н. є.) на Авентін. Бездіяльність партій А. б. сприяла тому, що фашисти закріпилися при владі. В 1925 А. б, був розгромлений.

АВЕРБАХ Михайло Йосипович (29. V 1872—29. VII 1944) — російський рад. офтальмолог, акад. АН СРСР. З 1900 до кінця життя працював у Моск. очній лікарні, яка згодом (1935) була перетворена в очолюваний А. офтальмологічний інститут ім. Гельмгольца. Наук. праці А. охоплюють найважливіші проблеми захворювань очей. Особливе значення мають роботи про очний травматизм, сліпоту, трахому, фізіол. оптику. А. впровадив багато нових хірургіч. операцій на оці. Сталінська премія, 1943.

АВЕРІН Василь Кузьмич (1884—1945) — діяч більшовицької партії. Член РСДРП з 1903. Н. в сім'ї селянина-бідняка в селі Летошники Рославльського пов. Смол. губ. Революц. роботу почав у Катеринославі.

У жовтні 1905 був чл. заводського к-ту РСДРП. 1915 заарешт. і висланий до Іркутської губ. Після Лютн. революції 1917 А., повернувшись до Катеринослава, входив до складу місцевого комітету РСДРП(б). У грудні 1917 очолював Військово-революціиний штаб при Катеринославській раді робітничих депутатів. У 1918 — чл. Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України, голова Катеринославського губвиконкому. В роки громад, війни А. — на відповідальній роботі в Червоній Армії. 1920—23—голова Волин., Харк. та Одес. губвиконкомів. З 1923 довгий час працював на відповідальних посадах в авіаційній промисловості, на залізний. і вод. транспорті.

АВЕРІН Віктор Григорович (18. X 1885— 27. XII 1955) — український рад. зоолог, громад, діяч, професор. Н. в с. Чепелях (тепер Савинського р-иу Харк. обл.). У 1912 закінчив Харк. університет. З 1913-завідувач першого на Україні Ентомологічного бюро в Харкові. З 1925— завідувач відділу захисту рослин Наркомзему УРСР, З 1930 і до смерті —завідувач кафедри зоології та ентомології Харк. с.-г. інституту. Опублікував бл. 340 праць з ентомології, орнітології, мисливствознавства, рибництва і охорони природи. Один з перших організаторів справи захисту рослин в УРСР і підготовки кадріву цій галузі. Обирався до складу керівних профспілкових органів, був активним діячем Центр. ради Всвукр. т-ва мисливців та рибалок (1923—33) і її першим головою. Нагородж. орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора.

Тв.: Животный мир Харьковской губернии. В кн.: Природа и население Слободской Украины. X., 1918; Мисливство. X., 1927.

Літ.: Список печатных работ В. Г. Аверина. X.,

АВЕРІН Всеволод Григорович (20. II 1889— 3. IX 1946) — український рад. художник-графік. Брат зоолога В. Г. Аверіна. Автор ілюстрацій до дитячих книжок, станкових творів, переважно анімалістичного жанру. Численні малюнки, акварелі та естампи А. виконані з високою майстерністю і лаконізмом художніх засобів. Кращі твори: «Бій оленів», «Куниці», «Телята», 1936; «Остання путь Пушкіна», 1937; «Шевченко в редакції журналу „Современник"», 1939; «Мати», 1940; плакат «Нещадно знищувати вбивців наших дітей!», 1941.

АВЕРРОЕС — латинізоване ім'я середньовічного мислителя Ібн-Рошда.

АВЕРРОЇЗМ — філософське вчення середньовічного арабського мислителя Аверроеса та його послідовників. А. продовжував матеріалістичну тенденцію філософії Арістотеля, утверджував вічність і нествореність матерії і руху, заперечував безсмертя душі та потойбічне життя. Прихильники А. жорстоко переслідувалися мусульм. і католицьким духівництвом.

АВЕСТА — священна книга зороастризму, в яку включені стародавні гімни, молитви,

вислови, легенди. В А. є багато міфологічних елементів і слідів стародавніх народних уявлень. Остаточна редакція А. відноситься до 3 ст. н. е.

АВІАГОРИЗОНТ — авіаційний прилад для визначення справжнього горизонту і вимірювання поперечних та поздовжніх кренів літака. Спостерігаючи за положенням зображеного на шкалі А. мініатюрного силуету літака, пілот визначав положення свого літака відносно справжнього горизонту.

АВІАДЕСАНТ — див. Повітряно-десантна операція.

АВІАЛЬ — сплав алюмінію з магнієм, кремнієм і міддю, розроблений рад. вченими та інженерами (див. Алюмінійові сплави). У гарячому стані А. має високу пластичність, яка необхідна для кування та штампування деталей складної форма. Готові вироби з А. піддають термообробці, внаслідок чого вони набувають високої механіч. міцності. А. використовують для вироби. відповідальних деталей машин.

АВІАМОДЕЛІЗМ — конструювання, будування та випробування у змаганнях моделей літальних апаратів. Розрізняють моделі безмоторні, з гумовим джгутом, з поршневими і реактивними двигунами різних класів, звичайні і керовані по радіо. Змагання проводяться на швидкість, дальність, висоту і тривалість польоту та на виконання моделями фігур вищого пілотажу. А. мав велике виховне значення і в водночас важливим засобом підготовки майбутніх авіаконструкторів і льотчиків. В СРСР А. культивується в гуртках, кабінетах та лабораторіях, при палацах піонерів і клубах ДТСААФ. Рад. авіамоделісти завоювали славу найсильніших у світі.

АВІАНОСЕЦЬ — спец. корабель, що в аеродромом і базою для літаків. А. бувають важкі (водотоннажністю до 85 000 т, беруть 140 літаків), середні (до 27 000 т, до 90 літаків) і легкі (до 16 000 т, 10—30 літаків). А поділяються на ескалрені і конвойні. Ескадроні входять до складу оперативних з'єднань; їх авіація завдає бомбових ударів по ворожих кораблях, базах і об'єктах на узбережжі, забезпечує висадку десантів, ППО та розвідку. Конвойні А. супроводять свої кораблі, ведуть розвідку і боротьбу з літаками і підводними човнами противника.

АВІАСЕКСТАНТ — авіаційний прилад для вимірювання висоти небесних світил, тобто кута, утворюваного лінією візування на світило з площиною місцевого горизонту.

АВІАЦІЙНА АСТРОНОМІЯ — розділ практичної астрономії, що розробляє методи швидкої орієнтації літака в польоті за положеннями небесних світил (Сонця, Місяця, зір, іноді планет). Для цього вживаються спец. прилади— авіасекстант і хронометр. Одержані дані спостережень (висоти світил і точний час) негайно обробляються за допомогою спец. таблиць і графіків. А. а. дає можливість визначити положення літака в польоті з точністю до 5—10 км.

Літ.: Куницкий Р. В. Курс авиационной астрономии. М., 1949.

АВІАЦІЙНА БАЗА — див. Бази військові.

АВІАЦІЙНА БОМБА — див. Бомба.

АВІАЦІЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ — галузь машинобудівної промисловості, що виробляє літаки, вертольоти, авіаційні двигуни, при-

лади і устаткування для авіації. Як велика галузь А. п. розвинулася в останні роки першої світової війни, коли літаки почали широко застосовуватись для потреб війни. В Росії авіаційні підприємства виникли напередодні першої світової війни; у роки війни в Росії працювало більше 10 невеликих заводів. На Україні до революції А. п. фактично не було, хоч перші авіац. підприємства виникли в 1915— 16 в с-щі Червоному Бердичів, повіту. Рад. А. п. була створена в роки довоєнних п'ятирічок. Рад. авіаконструктори С. В. Ільюшин, С. О. Лавочкін, А. І. Мікоян, М. І. Гуревич, В. М. Петляков, М. М. Полікарпов, А. М. Туполев, О. С. Яковлев та ін. створили ряд оригінальних конструкцій літаків. Деякі з них своїми техніч. даними перевершували кращі зарубіжні конструкції. В роки Великої Вітчизн. війни (1941—45) А. н. СРСР відіграла видатну роль; за короткий час було впроваджено в масове виробн. ряд нових типів літаків, авіадвигунів і приладів. Протягом останніх років війни А. п. СРСР випускала щороку до 40 тис. літаків. У післявоєнні роки А. п. набула дальшого розвитку. Освоєно виробн. реактив. літаків з надзвуковими швидкостями, верольотів, найновішого обладнання для літаків, радіолокац. та ін. установок. Постачаючи рад. військ. силам нові типи бойових літаків, А. п. СРСР одночасно виробляв велику кількість літаків для цивільної авіації. Створено пасажирські реактивні літаки ТУ-104, ТУ-104А, ТУ-104Б, ТУ-110 конструкції А. М. Туполєва, пасажирські літаки з турбогвинтовими двигунами ІЛ-18 конструкції С. В. Ільюшина, АН-10 конструкції О. К. Актонова, ТУ-114 конструкції А. М. Туполєва. Організовано серійне виробн. великих вертольотів ЯК-24 конструкції О. С. Яковлєва, вертольотів МІ-1 та МІ-4 конструкції М. Л. Міля і вертольотів КА-15 конструкції М. І. Камова. Випущено турбогвинтовий вертоліт МІ-6 вантажопідйомністю 12 т конструкції М. Л. Міля. В А. и. СРСР широко використав нові технологіч. процеси і передові форми організації виробництва. На Україні А. п. створено за роки Рад. влади; вона випускав літаки, авіадвигуни, прилади, агрегати та інше обладнання для авіації. В роки першої п'ятирічки збудовано заводи, які виготовляли пасажирські літаки К-3, К-5, К-6 конструкції К. О. Калініна, а також авіадвигуни М-11 конструкції А. Д. Швецова, В 1932—35 колектив інженерів-викладачів Харк. авіаційного інституту (С. Я.Жолковський, Л. Д. Арсон та ін.) з участю студентів під керівництвом зав. кафедрою літакобудування інституту Й. Г. Немана створив швидкісні літаки ХАІ-1 і ХАІ-5, серійне виробн. яких було організоване в 2-й пол. 30-х рр. У 1937—39 в Харкові авіаконструктор А. М. Люлька створив перший в СРСР дослідний потужний турбокомпресорний повітряно-реактивний двигун. Після Великої Вітчизн. війни на Україні налагоджено виробн. літаків конструкції О. К. Антонова, які широко застосовуються в транспортній, пасажирській, санітарній, полярній та сільськогосподарській авіації. Освоєно серійне виробн. потужних літаків, а також поршневих і турбогвинтових авіадвигунів. Дослідно-конструкторське бюро, очолюване О. К. Антоновим, створило новий швидкісний турбогвинтовий

літак АН-10. На літаку встановлено чотири турбогвинтові двигуни конструкції О. Г. Івченка, що дає можливість робити далекі перельоти на вис. 8 км з крейсерською швидкістю 600—650 км/год. В салонах літака розміщуються 84 пасажири, у варіанті для туристів — 126. Це ж бюро створило легкомоторний літак «Бджілка» на 6 пасажирів для міжрайонного зв'язку. Найновіше навігаційне обладнання забезпечує надійну експлуатацію літаків, випущених А. п, УРСР.

У капіталістич. світі велике вироби, літаків розгорнулося в останні роки першої світової війни (в США, Англії, Франції і Німеччині). В період другої світової війни зростання А. п, супроводилося великою концентрацією виробн. і капіталу. Прибутки монополій досягай величезних розмірів. В кінці війни США виробляли 97 тис. літаків, Англія — 30 тис, Німеччина (з окупованими країнами) — 40 тис. літаків на рік. Серед капіталістич. країн найбільш розвинуту А. п. мають США. В 1958 в А. п. США працювало понад 750 тис. чол., випускалося 11 тис. літаків; в А. п. Англії — 280 тис. чол., з 1956 по січень 1959 випущено бл. 1850 літаків. В А. п. Франції 1958 працювало бл. 80 тис. чол., виробляють до 550 літаків на рік. З інших капіталістичних країн велику А. п. має Канада.

АВІАЦІЙНЕ ОЗБРОЄННЯ — засоби ураження з приладами для керування й прицілювання, що встановлюються на бойових літаках. А. о. поділяється на кулеметно-гарматне (кулемети калібром 7,62—15 мм, гармати 20—100 мм), бомбардувальне (авіабомби, торпеди, міни тощо), реактивне (ракети й реактивні снаряди — керовані і некеровані) та спеціальне (прилади для ставлення димових завіс, піротехнічні засоби та контрольні прилади).

АВІАЦІЙНІ ПРИЛАДИ — прилади літака, призначені для виконання контрольно-вимірювальних функцій, режиму та маршруту польоту, режиму роботи двигунів, контролювання роботи окремих агрегатів.

А. п. поділяються на пілотажно-навігапійні, моторні І допоміжні. До першої групи належать автопілоти, автоштурмани; магнітні, Про- та радіокомпаси; авіасекстанти, спідометри, висотоміри; покажчики повороту та ковзання, вертикальної швидкості, зв'язкові радіостанції; метеорадіолокатори, авіагодинники тощо.

За допомогою пілотажно-навігаційиих приладів льотчик керує літаком, підтримує заданий режим і маршрут польоту, визначав місцеперебування, контролюй положення літака.

До моторної групи входять тахометри, манометри паливної системи, мащення та керування; мановакуумметри; покажчики кількості та витрати палива, газоаналізатори, термометри; прилади контролю електроагрегатів тощо. Прилади моторної групи служать для встановлення (вибору) оптимального (вигідного) режиму роботи двигунів при різних режимах польоту літака.

Третю групу становлять допоміжні сигнальні прилади — покажчики положення шасі (коліс), закрилків; індикатори витрати повітря, кисню тощо. Кількість А. п. на літаку визначається типом та призначенням його. На сучас. пасажирському літаку в до 50—70 таких приладів.

АВІАЦІЯ (франц. aviation, від лат. avis — птах) — 1) Засіб пересування в повітрі на апаратах, важчих від повітря. Такими апаратами в літак, вертоліт, планер, автожир, ортоптер, орнітоптер, колеоптер, конвертоплан та ін.; останні чотири практично ще не застосовуються. Основним устаткуванням літальних апаратів (крім планерів) є двигуни (внутр. згорян-

ня та реактивні), повітр. гвинти, прилади (моторні пілотажно-навігац., допоміжні), електрообладнання, засоби зв'язку, навігаційні, радіолокаційні та ін. радіотех, засоби, автом. і телемех. обладнання для управління польотом та механізмами літальних апаратів, лічильно-обчислювальне обладнання, озброєння, фотообладнання тощо. До наземних засобів літаководіння відносяться: радіотех. установки (радіостанції, радіомаяки, радіопеленгатори, радіолокатори тощо), світломеханічні (аеромаяки, кодові та сигнальні вогні, орієнтири) та піротех. засоби.

2) Багатогранна наука, що визначає принципи і засоби літання на апаратах, важчих від повітря. Авіаційна наука базується на ряді наук — математиці, фізиці, хімії, аеродинаміці, газовій динаміці, аеронавігації, теорії двигунів та ін. А. — порівняно молода галузь науки і техніки.

Мрія про політ у повітрі жила серед людей на протязі багатьох віків. Вона знаходила свій вияв у народних легендах, поемах, казках. До 18 ст. наук. дослідження і розвиток А. вводились до наслідування польоту птахів. Італійський художник, вчений і інженер Леопардо да Вінчі (1452—І519) на підставі всебічного вивчення польоту птахів вперше спробував теоретично обгрунтувати можливість створення апаратів, розрахованих на використання мускульної сили людини. Після цього було багато практичних спроб створити апарати за таким принципом. В кін. 17 ст. італ. вчений Д. Бореллі (1608—79) і англ. вчений Р. Гук (1635—1703) дійшли до висновку, що для польоту потрібен двигун і що мускульний політ людини неможливий. Тільки з появою парової машини людина дістала можливості для здійснення польоту апаратів, важчих від повітря. У 1754 рос. вчений М. В. Ломоносов дав цінні теоретичні обгрунтування польоту тіл, важчих від повітря, і сконструював літаючу модель гелікоптера з двома гвинтами, що оберталися за допомогою годинникової пружини. Від першого в світі польоту Крякутного на аеростаті (1731) до першого в світі польоту літака О. Ф. Можайського наук. думка і практичні польоти розвивались гол. чин. в галузі повітроплавання. Для його вдосконалення багато зробили рос. вчені: А. Снєгірьов, М. М. Соковнін, А. М. Лодигін, Д. І. Мєнделєєв, М. О. Рикачов, Є. С. Федоров та ін. В цей же період було зроблено точні матем. розрахунки використання повітряних гвинтів, вивчено атмосферу і видано багато наук. праць з різних питань А. На цій теоретичній основі О. Ф. Можайський 1882—84 збудував літальний апарат з паросиловою установкою. Апарат був випробуваний при рулінні на землі і в коротному польоті. Це був перший в світі літак. В ці роки рос. народ висунув і ряд ін. новаторів у галузі А. — В. В. Котова, К. Е. Ціолковського, С. С. Неждановського, а в розвитку теорії двигунів і в їх будуванні — О. С. Костовича, О. О. Мікуліна, Б, С. Стечкіна та ін. З кінця 19 ст. за кордоном також робилось багато спроб вбудувати літак. У 1892 піднявся на кілька секунд літак ФІліппса, 1898 з катапульти злетів у повітря і зараз же впав літак інж. X. Максіма з трьома пасажирами. Заслуговували на увагу дослідження нім. інж. О. Лілієнталя, який збудував літальний апарат з махаючими крилами (орнітоптер) та кілька планерів 1 вробив понад 2000 польотів на балансирних планерах власної конструкції. Планерішмом в цей час ваймався і француз капітан Фербер. Американці — брати Уїлбур та Орвіл Райт, починаючи з 1903, вели випробування літака власної конструкції з двигуном внутрішнього згоряння і 1908 добились сталого польоту тривалістю до півтори години. В 1905—06 такі польоти були здійснені в Данії, Франції та ін. державах (Г. Вуазен, А. і М. Фарман, Л. Блеріо).

Вирішальний вплив на розвиток А. мали наук. праці з аеродинаміки, механіки і гідромеханіки рос. вчених М. Є. Жуковського, С. О. Чаплигіна та ін. Вони розробили профіль крила, форму гвинта, створили аеродинамічну трубу й заснували перший в Європі аеродинамічний інститут у Кучині, під Москвою, де науково обґрунтовувались усі питання, зв'язані з літанням апаратів, важчих від повітря. Чаплигін був творцем газової динаміки та основоположником аеродинаміки великих швидкостей. Їхні наук. праці мали велике значення для створення нових літаків. Тоді як польоти перших літаків тривали лічені секунди, в 1908 літак протримався в повітрі 2 год. Незабаром в Росії почалися позааеродромні польоти

та польоти у висоту. В 1910 льотчик М.Є. Попов досяг рекордної висоти (600 м); 1911 льотчик Г. Алехнович на вітчизн. літаку зробив переліт за маршрутом Петербург—Гатчина—Петербург (100 км) з рекорд. швидкістю 92 хм/год. У 1911—12 зроблено перельоти за маршрутами: Петербург—Москва (Васильєв), Берлін—Петербург (В. Абрамович), Севастополь— Петербург (Дибовський і Андреаді). В 1914 був здійснений рекордний безпосадочний переліт Петербург— Київ і Київ—Петербург за 13 годин. Рос. військ. льотчик П. М. Нестеров розробив основи тактики повітряного бою (маневр) і техніку пілотування — розвороти та замкнуті кола в горизонтальній (віражі) і вертикальній (петля Нестерова) площинах. На поч. першої світової війни літаки мали швидкість 90— 120 км/год, стелю до 3 тис. м і корис. вантаж до 1500 кг. Розвідники того часу нічим не відрізнялись від бомбардувальників. Винищувачі (переважно французькі) в кін. 1918 мали швидкість 220 км/год і стелю

7 тис. м. Після першої світової війни льотио-тактичні дані літаків поліпшувались. В СРСР особливого розвитку А. досягла в період реконструкції народ. г-ва. Рад. льотчики не раз прославляли Рад. Вітчизну своїми героїч. польотами. 1929 М. М. Громов на літаку «Крылья Советов» конструкції А. М, Туполєва зробив переліт по Європі з посадкою в Берліні, Парижі, Римі, Марселі І Лондоні. В тому ж році на літаку конструкції А. М. Туполєва «Страна Советов» був зроблений переліт з Москви ло Нью-Йорка через Сибір і Камчатку протяжністю 21 242 кл. У 1934 М. М. Громов на літаку АНТ-25 встановив світовий рекорд дальності польоту по замкнутому колу протяжністю 12 211 км, У 1937 на літаках типу АНТ-25 з двигуном АМ-34 екіпажі В. П. Чкалова і М. М. Громова здійснили безпосадочні перельоти з Москви до Америки через Пн. полюс. У 1939 В. Коккінакі на літаку НКБ-30 конструкції Ільюшина зробив безпосадочний переліт з Москви до США через Атлантичний океан. Ці польоти сприяли розвиткові нової науки — аеронавігації. Однак у рамках гвинтомоторної авіації поліпшення льотно-тактичних даних шляхом збільшення потужності двигунів та вдосконалення форми літаків не приводило до корінних змін. Так,

напр. на поч. другої світової війни швидкість винищувачів становила 520—550 км/год, стеля — 12 тис. м і скоропідйомність на З тис. м — 3,5—3 хв., швидкість бомбардувальників досягала 350—500 км/год. Під час другої світової війни літаки рад. авіаконструкторів Гуревича, Ілюшина, Лавочкіна, Мікояна, Петлякова, Туполєва, Яковлєва та ін. [Як-1, Як-3, Як-9, МіГ-3, Ла-5, Іл-2, Іл-10, ДБ-3Ф (Іл-4), Пе-2, Ту-2, По-2(У-2) та ін.] де в чому не поступалися, а за головними показниками переважали основні нім. бомбардувальники Ю-87, Ю-88 і винищувачі Ме-109, ФВ-190 та ій. Рад. літаки-винищувачі досягли швидкості 700 км/год, дальності 3 тис. км і стелі 13,5 тис. м, а літаки-бомбардувальники—швидкості до 600 км/год, стелі 10,5 тис. м та бомбового навантаження 5—6 тис. кг. Дальші зусилля конструкторів багатьох країн світу щодо підвищення льотно-тактичних даних ні до чого не приводили. Вихід було знайдено в застосуванні реактивних двигунів, схему яких свого часу розробив відомий рос. вчений — самородок і винахідник К. Е. Ціолковський. Питання розвитку теорії реактивної А. набував особливого значення. В 1930—32 рідинний двигун збудував рад. інж. Ф. А. Цандер.

В 1941 рад. конструктор В. Ф. Болховітінов збудував літак з рідинним двигуном конструкції Л. С. Душкіна і А. М. Ісаєва. В США літак з рідинним двигуном був випробуваний 1943, а в Німеччині — 1944. Однак у другій світовій війні широкого застосування реактивні літаки не мали. Реактивні двигуни відкрили нову еру в розвитку А. В льотно-тактичних даних стався стрибок як у зростанні швидкостей, так і в завоюванні висоти. Вже 1948 на літаку з реактив. двигуном була досягнута рекордна швидкість 1079 км/год; одночасно на основі вчення С. О. Чап-лигіна «про газові струмені» була розв'язана проблема створення форм літаків, які здатні були реалізувати надзвукові швидкості. Такими формами стали літаки з стріловидним, трикутним або тонким прямим

Схема петлі (власне креслення П. М. Нестерова).

крилом нормальної або безхвостої схеми. На кінець 1958 у великих країнах світу — Радянському Союзі, Сполучених Штатах Америки, Англії та Франції — створено літаки, що мають швидкість близьку до звукової і надзвукову. Сучасні бомбардувальники мають максимальну швидкість 1100—1200 км/год, стелю 15—16 км, злітну вагу до 220 т та дальність польоту 15—16 тис. км. В 1959 радянські льотчики на вітчизняних літаках досягли рекордної швидкості — 2504 км/год та стелі — 28 852 м. При сучасному рівні науки і авіаційної техніки досягнуті льотно-тактичні дані не є межею. Розвиток ракетної техніки, яка забезпечує політ у стратосфері без пілота на відстані тисяч кілометрів з швидкістю, в кілька разів вищою за швидкість звуку, дає підстави переглянути на майбутнє роль авіації у військ. справі. Поява потужних реактивних двигунів з невеликою питомою вагою значно збільшила енергоозброєність літака, тобто відношення величини тяги до злітної ваги, що дало можливість створити

літак, який злітає вертикально. Після другої світової війни широкого розвитку набули також вертольоти. В Радянському Союзі відомі вертольоти конструкції М. Л. Міля завоювали рекорд вантажопідйомності (12 т). Значні успіхи були досягнуті в розробленні наук, основ і в розвитку цивільної авіації. СРСР займає в цій галузі перше місце. Комфортабельні багатомісні гвинтомоторні літаки ІЛ-12, ІЛ-14 конструкції Ільюшина застосовуються не тільки в СРСР, але в в ряді ін. країн. Рад. турбореактивні та турбогвинтові пасажирські літаки ТУ-104, АН-10, ІЛ-18, ТУ-114 розраховані на 70—220 пасажирів. В сучасній рад. науці, в процесі розвитку авіаційної науки, виникло кілька окремих нових галузей знань, таких, як теорія ракетного руху, космонавтика та ін. За своїми теоретич. і практич. досягненнями вони займають перше місце в світі. Здійснюються пророчі слова К. Е. Ціолковського про те, то людство не залишиться вічно на землі, що воно в погоні за світлом та простором спочатку несміливо проникне за межі атмосфери, а потім завоює собі колосонячні простори.

3) Організація (служба), що використовує для польотів апарати, важчі від повітря (військ. А., А, цивільного повітр. флоту).

Військова А. ще на зорі свого існування знайшла застосування у війнах. В італо-тур. (1911—12) і в балканських (1912—13) війнах А. застосовувалась переважно як засіб повітр. розвідки та зв'язку. Озброєння літаки не мали Перший авіазагін в рос. армії був сформований 1911 в с. Спаському. 1912 при генштабі була створена авіац. служба; планувалось сформувати 53 авіазагони. В першу світову війну на озброєнні авіазагонів з'являються винищувачі та бомбардувальники. Кращим бомбардувальником був літак з чотирма двигунами «Илья Муромец», збудований 1913 на вагонному заводі в Петербурзі. 1914 сформовано «Ескадру повітряних кораблів» з літаків «Илья Муромец». Це був

початок заснування важкої (стратегічної) бомбардувальної А. В ході війни літаки військ. А. почали озброювати 1—3 кулеметами та обладнувати бомботримачами, до яких підвішувались авіабомби (до 1500 кг). Царська Росія не мала своєї авіац. промисловості і більшість літаків для армії купувала за кордоном. Однак організаційно рос. військ, А. знатно зміцніла, зросли авіац. кадри та вдосконалились способи її бойового застосування. В першу світову війну А. стала самостійним родом війська.

Рад. республіка дістала в спадщину від царизму бл. 300 застарілих літаків. За вказівкою В. І. Леніна, 29 жовт. 1918 був сформо-

ваний 1-й соціалістич. авіазагін з чотирьох екіпажів, що взяв участь у відбитті атак білогвардійців на Петроград. В роки громад. війни з ініціативи В. І. Леніна були створені авіачастини та школи, організовані ЦАГІ (Центральний аерогідродинамічний інститут) під керівництвом М. Є. Жуковського і Центральне управління військ. А. Після громад. війни військ. А. одержала нову техніку, організаційно зміцніла. Тепер Військово-Повітряні Сили (ВПС) — один з основних видів Збройних Сил СРСР. За своїм призначенням військ. А. поділяється на фронтову (тактичну), далекосяжну, А. Військ.-Морського Флоту, А, ППО країни, військ.-транспортну А. та А. спец. призначення.

Авіація цивільного повітряного флоту широко застосовується для перевезення пасажирів, пошти і цінних вантажів, а також використовується в багатьох галузях народ. г-ва. В СРСР перша авіалінія була відкрита 1923 між Москвою і Нижнім Новгородом (Горьким) протяжністю 420 км. Тепер авіалінії існують між усіма республіками і областями та між СРСР і більшістю країн світу. Цивільна А. виросла у великий Цивільний повітряний флот СРСР.

А. спеціального застосування оснащена літаками ІЛ-14, ІЛ-12, ЯК-12 та ін. і вертольотами МІ-1, МІ-4, КА-15 та ін. Вона обслуговує всі галузі народ. г-ва, обслуговує населення глибинних р-нів поштовим і пасажирським зв'язком, швидкою мед. допомогою, здійснює розвідку риби і наведення риболовних траулерів на косяки та китобійних флотилій на китів, розвідку криги, геол. розвідку та

Військові літаки періоду першої світової війни (1914—18): І — «Илья Муромец»; 2 — «Спад 7» (Франція); 3 — ДХ-9 (Англія); 4 — Таубе (Німеччина).

фотозйомку площ і трас, веде патрулювання газопроводів, ліній високовольтних електропередач, гасить пожежі та розсіює тумани, перевозить птахомолодняк, мальків риби і сперму для штучного запліднення тварин та ін. Для здійснення цієї роботи в усіх обл. центрах УРСР є ланки А. спец. застосування. Вони обробляють хімікатами посіви і насадження проти шкідників та хвороб с.-г. культур, проводять підживлення озимих посівів мінеральними добривами і вносять добрива під зяб та цукрові буряки, виконують різноманітні авіахімічні роботи, перевозять на місцевих повітряних лініях пасажирів і т. п. По СРСР за 1957 виконано усіх видів авіахім. робіт на пл. 15 656 800 га. Санітарна А. має свої авіастанції при кожній обл., крайовій та респ. лікарнях. Тільки на Україні налічується 26 санавіастанцій, які забезпечені сучас. санлітаками ЯК-12, АН-2 та вертольотами МІ-1, МІ-3, КА-15, КА-18. Ця авіаційна техніка дає можливість робити безпечні для хворих перельоти в будь-яких умовах. Іл. див. на окремому аркуші с. 24—25.

Літ.: А н о щ е н к о М. Д. Першими в світі. К., 1952; С и м а к о в Б. Л., Шипилов И. Ф. Воздушный флот страны Советов. М., 1958; В и н ог р а д о в Р. И., М и н а є в А. В. Краткий очерк развития самолетов в СССР. М., 1956; История воздухоплавания и авиации в СССР. Под ред. В. А. Попова. М., 1944.

АВІАЦІЯ БЕЗПІЛОТНА — літаки, керування (пілотування) якими здійснюється без пілота, за допомогою приладів різних систем, що засобами радіо (радіолокації, телебачення) подають команди на автопілот. Елементи системи керування містяться поза літаком і можуть бути на землі, на воді і в повітрі, на місці старту, на маршруті польоту і в районі цілі.

АВІЄТКА (франц. aviette) — застар. назва легкого одно- або двомісного спортивного гвинтового літака з малопотужним поршневим двигуном внутрішнього згоряння.

АВІЗО (італ. avviso) — оповіщення клієнта (здебільшого банківське) про зміни в стані поточних рахунків або взагалі розрахунків.

АВІЛОВ Михайло Іванович (18. IX 1882— 14. IV 1954) — російський рад. художник-баталіст, народ. художник РРФСР (з 1953), дійсний чл. Академії мистецтв СРСР (з 1947). Вчився в Академії мистецтв по класу батального живопису у Ф. Рубо і М. Самокиша. А. створив реалістичні картини, сповнені романтики героїч. боротьби Червоної Армії і партизанів у роки громад. війни («Прорив польського фронту Першою кінною армією в 1920 році» та ін.). Монументальним патріотич. полотном в «Поєдинок Пересвєта з Челубеєм» (1943). Сталінська премія, 1946.

АВІНЬЙОН — місто у Франції на р. Роні, адм. центр деп. Воклюз. 62,8 тис. ж. (1954). Шовкова пром-сть. У р-ні А. створений один з центрів атомної промисловості (Маркуль). У 14 ст. резиденція пап. Архітектурні і художні пам'ятки середньовіччя. Центр туризму.

АВІНЬЙОНСЬКЕ ПОЛОНЕННЯ ПАП (1309—77) — час в історії папства, коли резиденцію пап було перенесено з Рима в Авіньйон (Пд. Сх. Франції). А. п. п. — результат зміцнення франц. феод. монархії, що дало можливість королю Філіппу IV Краси-

вому з допомогою італ. феодалів захопити у полон папу Боніфація VIII і добитися обрання на папський престол франц. ставленика.

АВІТАМІНОЗИ (грец. ά — без і вітамін) — захворювання людей і тварин, що розвиваються внаслідок тривалого недостатнього забезпечення одним (моноавітамінози) або кількома (поліавітамінози) вітамінами. Недостатнє забезпечення організму вітамінами зумовлюється їх відсутністю в їжі (первинні А.) або порушенням їх обміну і засвоєння при деяких захворюваннях (вторинні А.). Спочатку вітамінна недостатність проявляється в заг. нездужанні (гіповітамінозний стан) і лише ( часом набуває рис певного А. — рахіту, цинги, курячої сліпоти, бері-бері, пелагри тощо. Щоб запобігти вітамінній ведостатності, яка звичайно найбільше проявляється навесні, слід протягом зимово-весняного періоду систематично споживати страви, приготовлені з сирих овочів (капусти, моркви, цибулі), і страви з продуктів, багатих на вітаміни (печінки, яєчних жовтків), приготовлені з додержанням відповідних правил (готування безпосередньо перед їдою, швидка кулінарна обробка). Корисно споживати фрукти та ягоди, консервовані з цукром чи заморожені, приймати вітамінні препарати, зокрема вітамінів C і B1. У с.-г. тварин А. розвиваються під час стійлового утримання, особливо на кінець його. Вони призводять до яловості, абортів, до затримки росту і навіть загибелі молодняка, порушень мінерального обміну. Здебільшого тваринам бракує вітамінів A, D і B1, якими й треба штучно збагачувати корми, особливо для молодняка та племінної худоби.

АВІЦЕННА — видатний таджицький філософ, письменник, вчений і лікар 11 ст. Див. Ібні Сіно Абуалі.

АВЛОС (грец. αύλός) — муз. інструмент типу сопілки з подвійним язичком, за звучанням близький до гобоя. Був поширений в Передній Азії і Старод. Греції як сольний і супровідний інструмент. Гра на А. застосовувалась в античній трагедії, під час принесення жертв, у військ. музиці (у Спарті). А. був успадкований Старод. Римом, де існував під назвою тибії.

АВОГАДРО (Avogadro) Амедео (9. VI 1776-9. VII 1856) — італійський вчений. За освітою юрист, самостійно вивчав математику, фізику і хімію. З 1820 А. проф. матем. фізики в Туріні. Досліджував різні фіз. і хім. явища. Через 70 років після М. В. Ломоносова А. повторив його думку, що атоми можуть сполучатися в молекули, і обгрунтував її дослідами Гей-Люссака. А. встановив важли<img src="part1-28.jpg" alt="part1-28.jpg" width="161" height="218"> вий фіз. закон — т. з. Авогадро закон, на підставі якого визначають атомну і молекулярну вагу.

АВОГАДРО ЗАКОН — один з основних законів про ідеальний газ, встановлений А. Авогадро 1811. За цим законом, при рівних тисках

і т-рі однакові об'єми газу містять однакове число молекул. Випливав А. з. з основного рівняння кінетич. теорії газів, за яким pV = = 1/3 nmc² і 1/2 mc²= 3/2 kT, де p— тиск, V—об'єм, n — число молекул в об'ємі V, m — маса молекули, c² — серед. квадрат швидкості їх, k — стала Больцмана, T — абс. т-ра газу. При однаковій т-рі m₁c₁ = m₂c₂, а при однакових тисках і об'ємах n₁ = n₂. Оскільки молекулярна вага пропорційна вазі окремих молекул, то А.з. можна формулювати так: грам-молекула різних газів при однакових тисках p і т-рі T займає однаковий об'єм. За нормальних умов цей об'єм дорівнює 22,414 л. Для реальних газів А. з. є наближеним, а для рідин і твердих тіл він недійсний.

АВОГАДРО ЧИСЛО — число молекул у грам-молекулі всякої речовини або число атомів у грам-атомі хімічно простої речовини. А. ч. N_A = 6,023 • 10²³, воно є однією з найважливіших сталих у фізиці і хімії. А. ч. визначено бл. 20 не залежними один від одного методами. Наслідки цих визначень взагалі відповідають один одному, що є яскравим свідченням реальності молекул і молекулярної будови речовини. Знаючи А. ч. і об'єм 1 грам-молекули (молярний об'єм), можна визначити кількість молекул в одиниці об'єму, тобто Лошмідта число.

АВОКАДО, алігаторова груша (Persea gratissima) — вічнозелене плодове дерево род. лаврових, вис. до 20 м. Батьківщина — Пд. Мексіка і Центр. Америка. Вперше на територію СРСР (Сухумі) А. завезено в 1904. Промислове розведення почалось з 1928 на чорноморському узбережжі Кавказу. Плоди А. поживні, мають дієтичні і лікувальні властивості. Містять багато жирів (до 30%), білки (1,5— 4%), вітаміни (A, B, C і D); вміст цукру незначний, що дуже цінне для діабетиків. Використовуються для виготовлення салатів та ін. страв. У природних умовах А. живе до 100 років, плодоносить з 4—5-го року. Урожайність до 200— 300 плодів з дерева.

АВРААМ (староєвр. — батько багатьох) — за біблійними легендами родоначальник євреїв, якого іудейська релігія намагається видати за історичну особу.

АВРААМКИ ЛІТОПИС — збірник літописів різних періодів, списаний 1495 за дорученням смоленського епіскопа Йосифа вевідомим Авраамкою (очевидно, особою духовного стану), опублікований у вид. «Повне зібрання російських літописів», т. 16 (СПБ, 1889).

АВРАН (Gratiola) — рід трав'янистих рослин род. ранникових (Scrophulariaceae). Відомо 24 види, пошир. по всій земній кулі. В СРСР — 2 види, з них в УРСР один: А. лікарський (G. officinalis) — багаторічна рослина з повзучим кореневищем і білими або блідорожевими квітками. Росте по вологих місцях, отруйна.

Плоди авокадо сорту Фуерте.

АВРЕЛІЙ Марк — 1) Марк Елій А врелій Вер Цезар (121—180) — римський імператор [161—180] дин. Антонінів. Постійні війни А. (162—166—з Пар-фією за Месопотамію; 167—180 — з квадами, маркоманами, сарматами; 172—173 — придушення повстання буколів у Єгипті), а також епідемії поглибили соціально-економічну кризу імперії. Видатний представник філософії стоїцизму, А. свої погляди виклав у цінній і досі книзі «До самого себе» (рос. перекл.—М., 1914). 2) Марк Аврелій Антонін (Каракала; р. н. невід.— її. 217) — римський імператор (211—2171. Відомий тим, що поширив права громадянства на все вільне населення імперії (212).

АВРОРА (Aurora) — в римській міфології богиня світанку (у старогрец. — Еос), її ім'я надано ранковій зорі (планеті Венері).

«АВРОРА» — крейсер Балт. флоту, збудований у Петербурзі 1903. У Цусімському бою 1905 «А.» разом з крейсером «Олег» відбила ятаки 9 япон. крейсерів, прорвала кільце їх і з

великими пошкодженнями дійшла до Маніли. В першу світову війну «А.» — на фронті в Балт. морі, з 1916 —в Петрограді на ремонті. 1910—11 матроси «А.» створили революц. гурток і встановили зв'язок з с.-д. еміграцією. У березні 1917 вони перейшли на бік повсталого народу. В ніч на 7 листопада 1917 «А.» підійшла до Миколаївського мосту в Петрограді і забезпечила перехід по ньому загонів Червоної гвардії Василівського острова, а 7 листопада о 21 г. 45 хв. «А.» гарматним пострілом подала сигнал до штурму Зимового палацу. Матроси «А.» брали участь у штурмі Зимового, охороняли Смольний. З 1948 «А.» встановлено як пам'ятник на вічну стоянку біля Петроград. набережної і передано для навчальної мети Ленінгр. нахімовському училищу.

АВСТРАЛІЙСЬКА БІОГЕОГРАФІЧНА

ОБЛАСТЬ —біогеографічна область, що охоплює Австралію, Тасманію, Нову Гвінею, Соломонові о-ви, архіпелаг Бісмарка, Молуккські, Малі Зондські о-ви, а також Нову Зеландію і о-ви Полінезії. Фіто- і зоогеографи часто виділяють Нову Зеландію і о-ви Полінезії в дві окремі біогеограф. обл. Більша частина суші А. б. о. в мезозої ізолювалась від Гондвани (Південного материка), але характер сучасних флори і фауни А. б. о. свідчить про тісну їх спорідненість з гондванськими. В А. б. о. надзв. багато ендеміків. Напр., 75% з 12 000 видів судинних рослин, усі види (бл. 150) сумчастих і однопрохідних ссавців, 74% з бл. 700 видів птахів. А. б. о. поділяється на 4 підобласті.

1.Папуаська підобл. охоплює пн. ч. Австралії, Нову Гвінею,о-ви Соломонові, Ару, арх-г Бісмарка, о. Тімор. Переваж. тип природ. краєвидів (до перетворення їх людьми) — ліс з пальмами, панданусами, хлібними, санталовими деревами, деревовид. папоротями, різн. каучуконосами, ліанами і савани з евкаліптами, акаціями, різн. злаками. Характ. тварини: єхидна, проєхидна, деревні кенгуру і ку-скуси, бандикути, шерстохвости, райські птахи, папуги, рибалочки, гарпії, смітні кури, казуари, гекони, сцинки, варани, крокодили, жаби, яскраво забарвлені метелики і жуки, молюски. 2. Австралійська підобл. охоплює Австралію, крім пн. її р-нїв, о. Тасманію і ряд прилеглих островів. Переваж. тип природ. краєвидів в Австралії — троп. степи і субтроп. пустелі; на Сх. материка і на о. Тасманія — ліси з евкаліптів та ін. миртових, півден. буків: у горах — субальп. луки, болота. Характ. тварини: качконіс і єхидна; числ. сумчасті ссавці, в т. ч. велетен. кенгуру, вомбат, коала; з птахів — ему, лірохвіст, чорний лебідь, рибалочки; ящірки з род. агамових, сцинковий гекон, двоякодих. риба цератод (Neoceratodus). 3. Новозеландська підобл. охоплює Нову Зеландію, о-ви Чатам, Окленд, Кемпбел, Антиподів. Переваж тип природ. краєвидів — гірські ліси з деревовид. папоротей, хвойних — агатисів і подокарпів, — лаврів, миртів, півден. буків. Характ. тварини: ящерогад гатерія, новозеландська жаба, нелітаючі птахи — ківі і винищений у 18 ст. велетенський моа, папуги, султанська курка. Зовсім відсутні ссавці місцев. походження. 4. Полінезійська підобл. з порівняно бідним на види рослин, і тварин, світом охоплює о-ви Полінезії, включ. Гаванські. Поряд з о-вами вулканіч. і коралового походж. є і материкові з залишками гондванських флори і фауни (напр., деревовидні папороті з числен. ендеміч. видами на багатьох о-вах, ігуани на о-вах Фіджі і Товариства). В А. б. о. є і плацентні ссавці, але частина з них завезена людьми (дикий собака динго, свійські тварини, пацюки, миші), деякі залетілі (кажани). В Папуаській підобл. є кілька видів гризунів місцев. походж. і дика свиня, наявність якої свідчить про кол. зв'язки суші А. б. о. з Пд. Азією.

Літ.: Пузанов І. І. Зоогеографія. Вид. 2. К., 1949; КорнєєвО. П., Кістяківський О. Б. Посібник з зоогеографії. К., 1956; К э м п б е л Д. X. Ботанические ландшафты земного шара. М., 1948; А льохін В. В. Географія рослин. К., 1952.

АВСТРАЛІЙСЬКА ВЕЛИКА ЗАТОКА -

затока Індійського океану біля пд. узбережжя Австралії, між п-овом Ейр і мисом Пейслі. Пл. 484 тис. км², глиб. до 5 тис. м. Зручних бухт немає.

АВСТРАЛІЙСЬКИЙ МЕРИНОС — вовнова порода тонкорунних овець, виведена в Австралії з мериносів, завезених з Європи і США. Вовна густа, довга, камвольна, тонина 64—70 якості, відзначається високим виходом чистого волокна (48—55%), еластичністю, м'якістю, добрим блиском і міцністю. Жива вага баранів 60—75 кг, маток 38—48 кг. Серед. настриг вовни від барана 7—8 кг, від матки 4—5 кг. В СРСР А. м. завезені в 1929. Використані для поліпшення місцевих тонкорунних овець і виведення грозненської вівці.

АВСТРАЛІЙСЬКИЙ СОЮЗ - держава на австралійському материку і о-ві Тасманія. До складу А. С. входять також невеликі прилеглі о-ви, о-ви Норфолк і Лорд-Хау в Тихому ок., Кокосові о-ви в Індійському та ін. Пл. А, С. — 7,7 млн. км², нас. — 10 млн. чол. (1959). А. С. володіє колонією Папуа (пд.-сх. ч. о-ва Нова Гвінея), управляє підопічною територією Нова Гвінея (пн.-сх. ч. о-ва тієї ж назви, архіпелаг Бісмарка, пн. ч. групи Соломонових о-вів) та, за угодою з Великобританією і Новою Зеландією, о-вом Науру. Столиця — м. Канберра. А. С. за територією посідає 6-е місце серед країн світу, має багаті природні ресурси, ще не цілком досліджені.

Державний устрій. А. С. входить до складу Брит. Співдружності Націй на правах домініону. Конституція А. С. набула чинності

з 1 січ. 1901. А. С. складається з 6 штатів і 2 самоврядних одиниць, до яких належать — столиця Канберра і Північна Територія. Найвища законодавча влада належить федеральному парламентові, до складу якого входять англійський король (королева), що його представляє призначений ним генерал-губернатор, і дві палати: палата представників, що обирається пропорційно до заг. кількості населення штату на 3 роки, і сенат, куди обирається по 10 сенаторів від кожного штату строком на 6 років. Виконавча влада належить генерал-губернатору і кабінету (уряду). Штати А. С. мають свої конституції, парламенти і губернаторів. А. С. формально вважається федерацією. Місцевими справами відають органи т. з. самоврядування — виборні ради. Ці ради перебувають під наглядом урядових органів. Усе корінне населення позбавлене виборчих прав.

Природа — див. Австралія, Тасманія.

Населення А. С. складається з нащадків переселенців в основному з Англії та ін. країн Європи, які створили основу англо-австралій-ської нації, і аборигенів, яких до оселення європейців в Австралії було бл. 300 тис. чол. В результаті жорстокої експлуатації і переслідувань чисельність їх зменшилась до 40—50 тис. чол. (1959). Корінне нас. о-ва Тасманія — тасманійці — ще в 19 ст. було повністю винищене колонізаторами. Імміграція почалася в 1-й і набрала розмаху в 2-й пол. 19 ст. За період між першою і другою світовими війнами приплив іммігрантів становив 17 тис. чол. на рік. В А. С. бл. 30 тис. українців, які в основному живуть в містах Сіднеї, Мельбурні і Аделаїді. Працюють переважно як некваліфіковані робітники в промисловості. Населення розміщене нерівномірно. Пересіч. густота—1,3 чол. на км², в шт. Вікторія— 11,3 чол., а в Пн. Території—0,01 чол. Осн. маса населення зосереджена на пд.-сх. узбережжі. Величезна територія центр. і пн. р-нів А. С. майже не заселена. Більша частина населення А. С.—пром. пролетаріат, середні і дрібні фермери. Частина сільського населення — це наймити-сезонники, т. з. «ширери» (стригачі овець). Із заг. кількості самодіяльного нас. (3702 тис. чол., 1954) в промисловості і будівництві зайнято 40,5%, у с. г., лісовому г-ві, рибальстві—13,5%, транспорті та зв'язку—9,2%, у невиробн. галузях г-ва — 36,8%. У містах — 79% нас. Найбільші міста (нас. в тис. чол., 1957): Сідней—1975, Мельбурн—1677, Брісбен— 543, Аделаїда—529, Перт—376. У 1956 до А. С. в'їхало 247,4 тис. чол., виїхало 153,5 тис. За релігією більшість населення в А. С,— християни: в 1954 до англіканської церкви належало 3409 тис. чол., до католицької — 2062 тис., до пресвітеріанської—869 тис, методистів — 978 тис. та ін. Австрал. уряд проводить політику расової дискримінації. Корінне нас. і метиси позбавлені елементарних демократич. прав.

Історія. Першими з європейців побували в Австралії голл. мореплавці (1606). Для вивчення нового континенту Англія організувала ряд експедицій (У. Демитера, 1688, та Дж. Кука, 1770). Потреба англ. буржуазії в нових ринках, а також втрата пв.-амер. колоній змусили англ. уряд звернути увагу на Австралію. У 1788 її було оголошено англ.

територією і розпочато посилене заселення Австралії засланцями. Адміністрація колонії та військ, чини захоплювали кращі землі Пд.-Сх. Австралії, а тубільці, що за рівнем свого розвитку не могли бути використані як об'єкт експлуатації, витіснялись у пустелі і фізично винищувались. На поч. 19 ст. процес вивчення і освоєння Австралії пожвавився. Відкриття величезних пасовиськ і розвиток вівчарства викликали приплив англ. капіталу. Землі роздавались переважно тим, хто мав значний капітал, тобто насаджувалось велике землеволодіння. Розвиток вівчарства та відкриття золотих родовищ 1851 викликали велику потребу в робочій силі і пожвавили імміграцію до Австралії. Якщо 1851 в Австралії було 438 тис. чол., то 1861 вже 1168 тис. В 1-й пол. 19 ст. Австралія поставляла на світовий ривок лише вовну і шкіру. З появою рефрижераторного транспорту в 2-й пол. 19 ст. Австралія почала вивозити багато м'яса і масла, що стимулювало розвиток тваринництва.

У кінці 19 ст. поселенці австрал. колоній висунули вимогу про утворення з окремих частин, які користувались автономією, єдиної федерації. Англія підтримала цю ідею, сподіваючись використати її в своїх імперіалістичних інтересах в р-ні Тихого океану 1 січ. 1901 набрав чинності акт англ. парламенту про створення Австралійського Союзу. Федерація у складі 6 штатів, кол. колоній, дістала статус домініону. Був створений федеральний уряд на чолі з ген.-губернатором. А. С. стає партнером Англії по експлуатації коловій. 1906 колонією А. С. стала пд.-сх. ч. Н. Гвінеї, а після першої світової війни А. С. одержує від Ліги націй мандат на управління кол. нім. колонією в пн.-сх. ч. Н. Гвінеї. Робітничий рух зародився в А. С. у 2-й рол. 19 ст В 90-х рр. виникла лейбористська партія, яка користувалась значним впливом і 1904 сформувала уряд. 1911—12, на противагу угодовцям-лейбористам, створюються революц. робітничі орг-ції. Одним з їх організаторів був Артем (Сергєєв Ф. А.). Під впливом Великої Жовтн. соцалістич. революції в А. С. посилився революц. рух. 1920 була заснована Компартія Австралії. Період між двома світовими війнами характеризується дальшим загостренням класових суперечностей в А. С. Великі робітн. страйки відбулись 1919—21, 1927, а також в роки світової економіч. кризи 1929—33, тягар якої австрал. буржуазія з допомогою лейбористських лідерів намагалась перекласти на плечі робітників. Під час другої світової війни А. С. входив до антифашистської коаліції держав У 1942 були встановлені дипломатичні відносини а СРСР В післявоєнні рони правлячі кола А. С, налякані зростанням симпатій трудящих до СРСР, провели ряд заходів проти робітничого класу і компартії. В зовн. політиці вони активно підтримали «холодну війну» і організували антирад. кампанію в країні, що привело 1954 до відкликання рад. посольства з А С. Уряд А С. виступив у ролі активного пособника англо-амер. імперіалістів в їх агресивних діях проти народів Азії. Війська А. С. взяли участь у колоніальній війні в Малайї, в амер. агресії проти корейського народу (1950—53) 1951 А. С. разом з Н. Зеландією уклав договір з США про «взаємну допомогу» (АНЗЮС), а 1954 став учасником СЕАТО.

В останні роки уряд А. С. згодився на випробування англ. атомної і водневої зброї на території країни. Зовн. і внутр. політика правлячих кіл А. С. натрапляв на рішучий опір демократичних сил, очолюваних компартією та прогресивними профспілками. В березні 1959 уряди Австралії та СРСР відновили дипломатичні зв'язки.

Партії. Ліберальна партія (до 1944—Об'єднана партія Австралії, утворена 1931); представляв інтереси великої та середньої пром. буржуазії. 1931—41 і з 1949— правляча партія. Лідер партії—Р. Мензіс. Аграрна партія (засв. 1916); захищав інтереси великих землевласників та скотарів. Виступає в блоку з ліберальною партією. Лідер — Дж. Макюен. Лейбористська партія утворилася 1891 як партія робітничої аристократії. До 1921 в її програмі не було навіть згадки про соціалізм. Кілька разів була правлячою партією (востаннє 1941—49), завжди проводила бурж. політику. Лідер— Г. Еватт. Комуністична партія Австралії (утворена 1920). Реакц. кола не раз добивались заборони її, але завжди зустрічали рішучу протидію робітн. класу. Генеральний секретар —Л. Шаркі. Голова — Р. Діксон.

Профспілки в А. С. виникли в 50-х рр. 19ст. 1956 налічували бл. 1700 тис. чл. Більшість профспілок (з заг. кількості 370) входить до об'єднань: Австрал. ради профспілок (засв. 1927, входить до Міжнар. конфедерації вільних профспілок) та Австрал. робітничого союзу, очолюваного реформістами.

Преса. В А. С. виходить понад 60 великих газет та ін. періодичних видань. Важливіші з бурж. газет: «Геральд» {«The Herald»); «Сідні морнінг геральд» («The Sydney Morning Herald»), «Деилі телеграф» («Daily Tele-

grahp»), «Сан» («The Sun»), «Дейлі міррор» «Daily Mirror»). Компартія видає газети «Трібюн» («Tribune») і «Гардіан» («Guardian») та журнал «Комюніст рев'ю» («Communist review»). Найбільше газетне агентство «Острейліан Ассошіейтед Пресс» («Australian Associated Press») тісно зв'язане з англ. агентством Рейтер.

Господарство. А. С.—індустріально-аграрна країна з високим рівнем розвитку капіталізму. Великі концерни, тісно зв'язані з монополіями США і Англії, майже повністю контролюють економіку. Пром-сть розміщена дуже нерівномірно: більша її частина зосереджена на Пд. Сх. країни. Основу енерг. балансу А. С. становить кам'яне і буре вугілля. У 1958 видобуто кам. вугілля 20,7 млн. т (штати Новий Пд. Уельс, Квінсленд), бурого—бл. 11 млн. т (р-н м. Мельбурна), Вироблено 20 млрд. квт-г електроенергії, з них 4/5 на теплоелектростанціях. Потужність нафтопереробних заводів 8,6 млн. т нафти (1957). Розвинута гірнича пром-сть У 1957 видобуток (за вмістом металу)- заліз. руди—2,5 млн. т (Пд. Австралія, р-н Айрон-Ноб та ін.), свинцевої руди—318 тис. т, цинкової—249 тис. т (Новий Пд. Уельс, р-н Брокен-Хілл); розробляються родовища золота (Зх. Австралія), урану (Квінсленд). У невеликих розмірах видобуваються молібден, вольфрам, марганець, кобальт А С. займає 1-е місце в світі по виробн. цирконію і рутилу. Чорна металургія працює на місцевій сировині. У 1958 виплавлено чавуну 2280 тис. т. сталі—3208. Найважли-

віші центри чорної металургії—Порт-Кембл, Ньюкасл і Літгоу в Новому Пд. Уельсі. В кольоровій металургії виділяється виробн. цинку—116,6 тис. т (основний ц. Рісдон), свинцю—254,4 тис. т (Порт-Пірі, 2-е місце серед капіталістич. країн). Працюють мідеплавильний завод, алюмінійовий комбінат. Значного розвитку набули деякі галузі машино-

будування—автобудування (гол. чин. з частин, що імпортуються з США і Англії), суднобудування (Сідней, Мельбурн, Уаялла, Брісбен), с.-г. машинобудування (міста Пд. і Пд. Сходу), виробн. електротех. устаткування (Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Брісбен), різних верстатів і озброєння. Хім. пром-сть виробляє синтетичне пальне, сірчану к-ту, добрива, вибухові речовини. В харчовій промисловості виділяються м'ясокомбінати, зосереджені в містах штатів Квінсленд, Вікторія і Новий Пд. Уельс. Підприємства борошномельної, маслоробної, цукрової, пивоварної промисловості, розміщені більш рівномірно в портах і внутр.р-нах. У текст. промисловості провідне місце займав виробн. вовни (шт. Вікторія і Новий Пд. Уельс). А. С.—країна великого землеволодіння. Кращі землі захопили англ. аристократи, лендлорди і капіталісти-скватери. У 1950 на г-ва, що мали понад 1000 га (11% заг. кількості ферм), припадало 89,6% землі, а на г-ва дрібних фер-

мерів (28% заг. кількості ферм) — лише 0,3% землі. Під орними землями зайнято трохи більше 1% всієї площі країни. Скотарство і землеробство (крім узбережних р-нів) мають екстенсивний напрям. Тваринництво — провідна галузь с. г.—дає бл. 2/3 вартості с.-г. продукції. За поголів'ям овець (149,3 млн. у 1958) А. С. посідає 1-е місце в світі. В окре-

мі роки А. С. дає більше 1/4 світового виробн. вовни. Концентрація вівчарства в руках великих власників винятково висока. У 1950 1,6% всіх г-в концентрували у себе бл. 1/3 всього поголів'я (по 100 000 і більше овець кожне). Настриг вовни у 1958/59 — 662 тис. т. Вівчарство зосереджене в шт. Новий Пд. Уельс (46% поголів'я), Вікторія (18%). Розводиться велика рогата худоба (16,9 млн. голів у 1958). А. С.— значний виробник м'ясо-молочних продуктів, мороженого м'яса, масла, сиру, консервованого молока. Найважливіші р-ни молочного тваринництва — пд.-сх. узбережжя, м'ясного — Квінсленд. В землеробстві провідне місце належить виробн. пшениці. Збір—2,6 млн. т (1958). Посіви її зосереджено в шт. Новий Пд. Уельс, Вікторія, Пд. Австралія і Зх. Австралія (94% посівної пл.). Менше значення мають посіви кукурудзи (Квіисленд). Невеликі площі зайняті посівами рису, тютюну, бавовнику.

Вирощують цукрову тростину, банани, ананаси, земляний горіх (переважно в шт. Квінсленд), цитрусові (Пд. Австралія, Вікторія, Новий Пд. Уельс). В здійсненні міжрайонних зв'язків провідна роль належить залізнич. транспорту. Заг. довжина з-ць —42,4 тис. км. Майже всі з-ці державні. Найбільш забезпечені з-цями пд.-сх. і частково пд.-зх. р-ни А. С. Автошляхів — понад 200 тис. км, переважна більшість їх зосереджена у пд.-сх. ч, країни. Тоннаж торг. флоту — 541 тис. т. Найгол, порти: Сідней, Мельбурн, Аделаїда, Брісбен, Порт-Огаста, Фрімантл. Повітряний зв'язок здійснюється літаками великих національних та іноземних коипаній. Продукти сільського господарства становлять бл. 85% вартості експорту. Значна стаття експорту— поліметали. В невеликій кількості вивозяться чорні метали, устаткування. Основні статті імпорту: нафтопродукти, транспортні засоби, верстати, текстиль, каучук та ін. Частка Англії в імпорті А. С. у 1957—58 становила 41,8%, в експорті — 28,0%. В експорті А. С. значна питома вага Японії, Франції, ФРН, в імпорті — США. Грошова одиниця — австралійський фунт стерлінгів (1,25 австрал. ф. ст. дорівнює і англ. ф. ст.).

Освіта. Система держ. освіти в усіх штатах А. С. була створена лише в кін. 19 ст. У 1956 було 7 тис. поч. шкіл і 471 серед. школа. В держ. школах навчалося 1354 тис. учнів, в приватних (платних), більшість яких належить релігійним, гол. чин. католицьким, орг-ціям, — 431 тис. учнів. В 10 університетах 1956 навчалось 34,5 тис. студентів. Б-ки: публічні в Мельбурні, Сіднеї та ін. Музеї: Австралійський в Сіднеї, Нац. галереї в Сіднеї, Мельбурні, Аделаїді та ін.

Медико-санітарний стан. В 1956 було 1659 лікарень на 100 515 ліжок (10,6 ліжка на і тис. ж.); псих, лікарень 38 на 29 840 ліжок. Лікарів було 10 100 (1 лікар на 933 ж.), зубних лікарів — 3649. Акушерок в 1952 було 12 760, фармацевтів — 3340. Народжуваність в 1958—22,6 на 1 тис. чол., смертність—8,5 на 1 тис, дитяча смертність(1957)—21,4 на 1 тис. народжених. Найбільшу смертність дають захворювання органів кровообігу (24,7%) та злоякісні пухлини. Мед. службу очолює федеральне м-во охорони здоров'я (м. Канберра). Підготовка лікарів провадиться на мед. факультетах при 4 університетах. Більшість лікарів займається приватною практикою.

Література А. С. — це л-ра англ. мовою (аборигени писемності не мають). В 1-й пол. 19 ст. л-ра А. С. розвивалась під впливом л-ри метрополії. Нац. реалістична л-ра, пройнята гуманізмом і бойовим революц. духом, народилась в атмосфері суспільно-політ. піднесення 90-х рр. її засновниками були Т. Коллінз, Г. Лоусон та ін. Події першої світової війни, успіхи робітн. руху, вплив ідей Великого Жовтня зумовили новий етап в розвитку австрал. л-ри. Набирав сили реалістич. соціальний роман, в якому викривається капіталістич. визиск, звучить протест проти фашизму, змальовується трагедія аборигенів: «Робочі воли» (1926), «Кунарду» (1929) К.-С. Прічард; «Доля Річарда Мегоні» (1917— 29) Г.-Х. Річардсон; «Переправа» (1930), «Легенда про Сандерсова» (1937) В. Палмера; «Тібурон» (1935) К. Теннант; «Загарбники» (1934), «Спадкоємці» (1936) Б. Пентона; «Цук-

ровий рай» (1936) Д. Девенні; «Каприкорнія» (1938) К. Герберта та ін. В 40—50 рр. виникав л-ра, яка відображає життя з позицій революц. пролетаріату: трилогія найстарішої письменниці К.-С. Прічард — «Дев'яності роки» (1946), «Золоті милі» (1948), «Крилате насіння» (1950), в якій узагальнюється істор. шлях австрал. народу; роман Ф. Гарді «Влада без слави» (1950) та ін. Тема критики бурж. суспільства і боротьби австрал. трудящих за соціальні права, нац. незалежність і мир розкрита в прозі А. Маршалла (зб. оповід. «Як тобі там, Енді?», повість «Я навчився стрибати через калюжі», 1956) і Дж. Моррісона (роман «Порт призначення», 1950; зб. «Чорний вантаж» та інші оповідання, 1955), в поезії Б. Адамсона і М. Гілмор, в п'єсах М. Бренд 50-х рр. («Чужі», «Під нашим небом») і Д. К'юсек («Тихоокеанський рай», 1958) та ін.

Образотворче мистецтво. Корінне населення Австралії здавна знало мистецтво гравірування, різьблення і розпису (на Пд. і в центр. частині А. С. — геометричний криволінійний, на Зх.—прямолінійний орнамент). Прикрашали побутові й культові предмети, зброю, розписували фарбами тіло в обличчя. На Пн. зустрічаються сюжетні наскельні розписи: монохромні лінійні зображення людей (здебільшого міфологічних істот), що відзначаються динамікою та енергією малюнка, і поліхромні живописні зображення тварин, птахів, риб, плазунів. Знайдено також дерев'яні пластичні фігури і вирізьблені на камені рельєфні зображення. Нове мистецтво Австралії розвивається з кінця 18 ст. під впливом англ. мистецтва. В 19 ст. стали відомими аквареліст К. Мартене, графік-реаліст С. Г. Гілл, живописець-пейзажист Б. Л. Бювелот і його послідовники: Т. Робертс, А. Стрітон, Ф. МакКаббін та ін., що визначили національне обличчя мистецтва країни. Наприкінці 19 — на початку 20 ст. поширюються напрями, вв'язані з академізмом (Дж. Ламберт) і модернізмом (брати Н. та Л. Ліндсі). В 30—40-х рр. 20 ст. стали відомими талановиті місцеві художники, що засвоїли техніку зх.-європ. живопису. Серед них Альберт Наматьїра (академік живопису), який створив низку яскравих, пройнятих любов'ю до рідної країни пейзажів. Він організував групу художників-аборигенів. Останнім часом в А. С. проникають модні зх.-європ. формалістичні течії (кубізм, сюрреалізм, абстракціонізм). Для передового, зв'язаного з життям австралійського мистецтва 1940—50-х рр. характерна сповнена експресії творчість У. Добелла, Н. Куніхана та ін.

Архітектура. Розвиток монументального будівництва в А. С. почався в кінці 18 ст. і перебував під впливом англ. класицизму і неоготики (див. Готика). В 2-й пол. 19— поч. 20 ст. розгорнулась інтенсивна забудова міст Сіднея, Мельбурна, Брісбена і Аделаїди. Для цього періоду характерним в еклектичний напрям в архітектурі (будинок головного поштамту в Сіднеї на вул. Мартінплейс у формах ранньо-ренесанського палацу та ін.). З 20-х рр. 20 ст. в архітектурі А. С. поширюються нові течії, в основному конструктивізм (урядові будинки в Канберрі, Сіднеї, Мельбурні та ін.). Іл. див на окремому аркуші с. 40—41.

Літ.: Маркс К. Капітал, т. 1 [розд. 25]. К., 1954; Ленін В. І. В Австралії. Твори. Вид. 4, г. 19; Конституции буржуазных стран, т. 4. М.—Л., 1936; Андреева В. М. Австралия. М., 1956;

Вікіпедія:УРЕ/Том 1/А - АВСТРАЛІЙСЬКИЙ СОЮЗ/Тексти

Навігаційне меню

Пошук