Вікіпедія:Пісочниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Вікіпедія:Sandbox)
Перейти до: навігація, пошук

==Смисл== – суть або призначення якогось явища. Вживання поняття смислу пов’язано з двома ситуаціями, які задають два основні значення цього терміну <ref name="Жовтянська В.В. Трансформації смислу в соціокультурному просторі. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. – 256 с.">. Вживання терміну в першому значенні передбачає, що деяке явище може бути розглянуте як вираження певного змісту, суті. В такому ракурсі найчастіше говорять про смисл знака, текста, художнього твору. Вживання терміну у другому значенні передбачає, що деяке явище має цільове або ціннісне призначення. Так, може йтися про смисл творіння, дій, людського життя. В обох варіантах вживання терміну явище розглядається у більш широкому контексті, на основі якого визначаються його сутнісні характеристики.

Оскільки поняття смислу співвідноситься з сутнісними характеристиками феномену, воно є предметом аналізу філософської онтології, гносеології, аксіології, телеології. Як такий, що має стосунок до людського пізнання і життєдіяльності, смисл є предметом дослідження психології. Смисли знаків і текстових повідомлень вивчаються у лінгвістиці, семантиці, герменевитиці.

Широкий спектр трактувань поняття «смисл» представлено у філософських і психологічних концепціях.

Поняття смислу в філософії[ред. код]

У феноменології Е. Гусерля смисл – це результат синтетичної роботи свідомості, яка задає предметність переживанням<ref name="Гусерль Э. Картезианские размышления. – Спб.: Наука, Ювента, 1998. – 316 с.">. Простіше кажучи, це – деякий об’єкт дійсності, так як ми його мислимо або сприймаємо. При цьому конституюється він не самою дійсністю, яка, за Гусерлем, залишається для нас трансцендентною, а нашою свідомістю.

Представник аналітичної філософії Г. Фреге називав смислом знака те, що відображає спосіб представлення позначеного даним знаком<ref name="Фреге Г. Смысл и денотат // Семиотика и информатика. – 1977. – Вып.8. – С. 181–210.">. Фреге уперше відокремив денотат знака – об’єкт, який позначений цим знаком, та спосіб, у який ми виділяємо і розрізняємо цей об’єкт, тобто смисл. Так, один і той самий денотат може мати різні смисли. Фреге наводить приклад з поняттями «Вечірня зірка» і «Вранішня зірка», які стосуються одного й того ж об’єкта – планети Венери, але для давніх людей, які цього не знали, ці поняття мали різний смисл. Смислом речення, за Фреге, є судження – виражений зміст думки, який може бути охарактеризований як істина або хиба. Це істиннісне значення речення виступає його денотатом[1].

А.Ф. Лосєв розумів під смислом те, що в об’єктивно ідеалістичних концепціях позначається термінами «ідея» або «ейдос». Це сутність речей і водночас інтелігенція – суб’єктність, яка сама себе пізнає і співвідносить себе з іншим<ref name=”4”>. Категорія смислу у Лосєва також розкривається через поняття виразу, під яким розуміється те, що має внутрішній зміст (смисл) і зовнішню форму, яка цей зміст відображає<ref name=”5”>. При цьому будь-яка річ може бути розглянута як символічний вираз, оскільки будь-яка річ несе в собі і через себе смисл.

Представник постструктуралізму Ж. Дельоз називав смислом те, що знаходить своє вираження в реченні<ref name=”6”>. Водночас це не атрибут речення, а атрибут стану справ, який функціонує на «межі слів і речей». Атрибут стану справ, за Дельозом, ¬¬– це дієслово або подія, яка виражається цим дієсловом. Причому смислом є ідеальна, тобто абстрагована від конкретної матеріальності подія. На думку Дельоза смисл має трансцендентальний (переддосвідний) характер. Хоча в актуалгенезі смисл є результатом («ефектом») конкретного поєднання речей, а як виражене реченням він продукується свідомістю, в онтологічному генезисі він сам лежить в основі як буття, так і свідомості.

Поняття смислу в психології[ред. код]

За Л.С. Виготським, смисл – це висловлюваний за допомогою слова (або слів) зміст думки<ref name=”7”>. Він тісно пов’язаний із значенням слова, але не тотожний йому: думка опосередковується і оформлюється завдяки словесному виразу, але ніколи не дорівнює прямим значенням слів.

О.М. Леонтьєв також визначав поняття смислу у його зв’язку з поняттям значення<ref name=”8”>. Ці конструкти відповідали різним змістовим модусам людської свідомості. Передбачалось, що в значеннях об’єкти дійсності відображуються незалежно від мотивів і потреб індивіда, тобто об’єктивно, а в смислах відображується суб’єктивне ставлення індивіда до об’єктів дійсності. Представлений у людській свідомості смисл Леонтьєв називав особистісним, визначаючи його як «значення для мене». Крім того, аналізуючи еволюційний розвиток психіки, він використовував термін «біологічний смисл», розуміючи під останнім відношення зовнішніх подразників до задоволення біологічних потреб тварини<ref name=”9”>.

В. Франкл розглядав смисл як екзистенційний феномен, а саме як смисл життя, який існує для людини в конкретній ситуації<ref name=”10”>. У пошуку і втіленні такого смислу вбачалась базова мотиваційна спрямованість людини, яка дозволяє їй розкрити власну людську сутність. Франкл виділяв три основні шляхи віднайдення смислу, пов’язані з трьома видами цінностей. Це цінності творчості (те, що людина може дати світові), цінності переживання (те, що пов’язано з значущостями, які людина віднайшла в світі) і цінності ставлення (те, що пов’язано з позицією людини до власної долі).

  • Выготский Л.С. Мышление и речь // Собрание сочинений: В 6 т. – М.: Педагогика, 1982. – Т.2. – 504 с.
  • Гусерль Э. Картезианские размышления. – Спб.: Наука, Ювента, 1998. – 316 с.
  • Дилез Ж. Логика смысла: Пер с франц. – М.: Academia, 1995. – 298 с.
  • Жовтянська В.В. Трансформації смислу в соціокультурному просторі. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. – 256 с.
  • Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.: Политиздат, 1975. – 304 с.
  • Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 584 с.
  • Лосев А.Ф. Диалектика мифа // Из ранних произведений. – М.: Правда, 1990. – С.395–647.
  • Лосев А.Ф. Диалектика художественной формы // Форма. Стиль. Выражение. – М.: Мысль, 1995. – С. 3–150.
  • Франкл В. Человек в поисках смысла. – М.: Прогресс, 1990. – 368 с.
  • Фреге Г. Смысл и денотат // Семиотика и информатика. – 1977. – Вып.8. – С. 181–210.
    • Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок .D0.A4.D1.80.D0.B5.D0.B3.D0.B5_.D0.93._.D0.A1.D0.BC.D1.8B.D1.81.D0.BB_.D0.B8_.D0.B4.D0.B5.D0.BD.D0.BE.D1.82.D0.B0.D1.82_.2F.2F_.D0.A1.D0.B5.D0.BC.D0.B8.D0.BE.D1.82.D0.B8.D0.BA.D0.B0_.D0.B8_.D0.B8.D0.BD.D1.84.D0.BE.D1.80.D0.BC.D0.B0.D1.82.D0.B8.D0.BA.D0.B0._.E2.80.93_1977._.E2.80.93_.D0.92.D1.8B.D0.BF.8._.E2.80.93_.D0.A1._181.E2.80.93210. не вказаний текст