ГЕС Енцингербоден

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ГЕС Енцингербоден
Водосховища Вайссзеє (зліва) та Тауернмоосзеє (справа)
47°10′10″ пн. ш. 12°37′35″ сх. д. / 47.16956000002777216° пн. ш. 12.62660000002777672° сх. д. / 47.16956000002777216; 12.62660000002777672Координати: 47°10′10″ пн. ш. 12°37′35″ сх. д. / 47.16956000002777216° пн. ш. 12.62660000002777672° сх. д. / 47.16956000002777216; 12.62660000002777672
Країна Австрія Австрія
Адмінодиниця Уттендорф
Стан діюча
Річка струмки басейну Штубаху, деривація з Амербахом та Ландеггбахом
Каскад гідровузол Штубахталь
Початок будівництва 1921
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів 19291966
Основні характеристики
Установлена потужність 80  МВт
Тип ГЕС дериваційна
Характеристики обладнання
Тип турбін Пелтон
Кількість та марка турбін 4 Voith
Витрата через турбіни 17,6  м³/с
Кількість та марка гідрогенераторів 4 Voith
Потужність гідроагрегатів 1х20, 2х15, 1х30  МВт
Основні споруди
Тип греблі гравітаційні
Висота греблі 53 (Тауернмоосзеє)  м
Довжина греблі 1100 (Тауернмоосзеє)  м
Власник ÖBB
ГЕС Енцингербоден. Карта розташування: Австрія
ГЕС Енцингербоден
ГЕС Енцингербоден
Мапа
Мапа

ГЕС Енцингербоден (нім. Enzingerboden) — гідроелектростанція в Австрії, в федеральной землі Зальбург. Споруджена у складі гідровузла Штубахталь, який використовує ресурс центральної частини хребта Високий Тауерн.

Основні споруди гідровузла пов'язані з верхів'ями річки Штубах (права притока Зальцаху, яка дренує північний схил хребта). У південній частині сточища її правого витоку Шрабаху на двох струмках, що течуть у паралельних долинах, створено водосховища Тауернмоосзеє та Вайссзеє. Перше утримує гравітаційна гребля висотою 53 метри та довжиною 1100 метрів[1], друге — так само гравітаційна, проте значно менша гребля — 5 метрів висоти та 64 метри довжини[2].

До Вайссзеє через водозбірний тунель Норд довжиною 6 км подається ресурс із двох інших водосховищ на північному схилі Високого Тауерну:

  • Зальцплаттензеє (нім. Salzplattensee), утвореного гравітаційною греблею висотою 17 метрів та довжиною 88 метрів[3] в долині струмка, що є притокою Йодбаху (лівий виток згаданого вище Шрабаху);
  • Амерталь (нім. Amertal), яке утворилось на річці Амербах (притока Зальцаху, долина якої пролягає західніше басейну Штубаху) внаслідок будівництва гравітаційної греблі висотою 30 метрів та довжиною 162 метри.[4]

Із Вайссзеє накопичений ресурс подається тунелем до Тауернмоосзеє, при цьому перепад висот у 220 метрів не використовується для виробництва електроенергії. Враховуючи зростаючий попит на балансуючі потужності на тлі розвитку відновлюваної енергетики, у другій половині 2010-х років планують збудувати тут нову ГАЕС Тауернмоосзе потужністю 130 МВт.

Ще одним шляхом подачі ресурсу до Тауернмоосзе є дериваційна система Зюд, яку прокладено з протилежного, південного схилу хребта Високий Тауерн. Вона включає насосну станцію, що забезпечує підйом на 80 метрів, і тунель довжиною 8 км від сховища Баймзеє (нім. Beimsee) в басейні річки Ландеггбах (ліва притока Ізелю, який в свою чергу впадає у Драву). На своєму шляху тунель також приймає воду з притоки Ландеггбаху Зеєторльбаху (нім. Seetorlbach), самого Ландеггбаху (2 пункти забору) та Моосбаху.[5]

Накопичена в Тауернмоосзеє вода подається до машинного залу станції Енцингербоден, розташованого біля злиття струмків, у верхів'ях яких знаходяться Вайссзеє та Тауернмоосзеє.

Будівництво ГЕС Енцингербоден розпочалось ще у 1921 році, а в 1929-му тут ввели в експлуатацію одну турбіну потужністю 20 МВт. Особливістю гідровузла була його належність до системи австрійських залізниць, для тягового складу яких він виробляє однофазний струм 16,7 Гц. Після Другої світової війни водозбір гідровузла суттєво розширили — саме тоді з'явились греблі Вайссзеє (1952), Зальцплаттензеє та Амерталь (1958). До 1973-го також наростили греблю Тауернмоосзеє, збільшивши об'єм зберігання з 21 до 55 млн м³ води. Тоді ж, на тлі зростаючого попиту на залізничні перевезення, провели роботи з суттєвої модернізації основного обладнання, збільшивши його кількість до чотирьох гідроагрегатів із турбінами типу Пелтон загальною потужністю 80 МВт.

Відпрацьована на станції Енцингербоден вода потрапляє до однойменного водосховища, звідки подається на ГЕС Шнайдерау (середній ступінь гідровузла), а з 1991 року також на нижній ступінь ГЕС Уттендорф[6][7][8].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Tauernmoossee Dam (Uttendorf, 1973) | Structurae. Structurae (англ.). Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 27 червня 2017.
  2. Weißsee Ost Dam (Uttendorf, 1952) | Structurae. Structurae (англ.). Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 27 червня 2017.
  3. Salzplattensee Dam (Uttendorf, 1958) | Structurae. Structurae (англ.). Архів оригіналу за 8 листопада 2017. Процитовано 27 червня 2017.
  4. Amertal Dam (Mittersill, 1958) | Structurae. Structurae (англ.). Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 27 червня 2017.
  5. Wasserbuch-Auszug. portal.tirol.gv.at. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 27 червня 2017.
  6. ÖBB Infrastruktur AG: Werksgruppe Mitte. www.oebb.at. Архів оригіналу за 18 серпня 2017. Процитовано 27 червня 2017.
  7. Geocaching. Bahnstrom - KW Enzingerboden🔌 (англ.). Архів оригіналу за 16 лютого 2018. Процитовано 27 червня 2017.
  8. hydro-austria-sbg. www.industcards.com. Процитовано 27 червня 2017.[недоступне посилання]