ГЕС Тонстад
| ГЕС Тонстад | |
|---|---|
 | |
| 58°39′ пн. ш. 6°43′ сх. д. / 58.650° пн. ш. 6.717° сх. д.Координати: 58°39′ пн. ш. 6°43′ сх. д. / 58.650° пн. ш. 6.717° сх. д. | |
| Країна |  Норвегія |
| Адмінодиниця | Sirdal Municipalityd[1] |
| Стан | діюча |
| Річка | Сіра та її притоки, Квіна |
| Каскад | гідровузол Сіра-Квіна |
| В експлуатації з | 1968[2][3] |
| Роки введення першого та останнього гідроагрегатів | 1968 – 1988 |
| Основні характеристики | |
| Установлена потужність | 960 МВт |
| Середнє річне виробництво | 3800 млн кВт·год |
| Тип ГЕС | дериваційна |
| Розрахований напір | 442 м |
| Характеристики обладнання | |
| Тип турбін | Френсіс |
| Кількість та марка турбін | 5 |
| Витрата через турбіни | 2х85 + 1х80 м³/с |
| Кількість та марка гідрогенераторів | 4х190 МВА + 1х360 МВА |
| Потужність гідроагрегатів | 4х160 + 1х320 МВт |
| Основні споруди | |
| ЛЕП | 300 |
| Власник | Sira Kvina Kraftselskap |
| Оператор | Sira-Kvina Power Companyd[3] |
  ГЕС Тонстад | |
| Мапа | |
 | |
ГЕС Тонстад – гідроелектростанція на півдні Норвегії, за шість десятків кілометрів на південний схід від Ставангеру. Знаходячись між ГЕС Tjørhom та ГЕС Solhom з одного боку і ГЕС Åna-Sira з іншого боку, входить до складу гідровузла Сіра-Квіна. Останній використовує ресурс із двох річок, які течуть у південному напрямку паралельно одна одній до впадіння у Північне море – Квіни (впадає до затоки Fedafjorden за сім десятків кілометрів на захід від Крістіансанна) та Сіри (має устя західніше від Квіни, за вісім десятків кілометрів на південний схід від Ставангеру).
Знаходячись в місці сходження двох верхніх гілок гідровузла, станція Тонстад отримує ресурс через дві дериваційні системи. Одна з них, що прямує з півночі по лівобережжю Сіри, починається у створеному на цій річці сховищі Tjorhomvatn. Цей резервуар охопив два природні озера – власне Tjorhomvatn та Handelandsvatn – і має припустиме коливання рівня поверхні між позначками 492 та 498 метрів НРМ, що відповідає корисному об’єму у 3 млн м3. До нього надходить ресурс, відпрацьований на ГЕС Tjørhom, а також проміжний сток Сіри після водозабору зазначеної станції.[4][5]
Від Tjorhomvatn на південний схід прокладено тунель до сховища Ousdalsvatn, створеного на лівій притоці Сіри річці Ausdalsani. Цей маршрут має довжину 2,5 км та перетин 65 м2,[6] при цьому максимальний рівень у з’єднаних тунелем водоймах однаковий. Мінімальний же рівень в Ousdalsvatn (яке поглинуло також ще одне природне озеро Myrstølstjønn) дещо нижчий та становить 482 метри НРМ. Що дозволяє отримати корисний об’єм у 12 млн м3.[7][8]
Можливо відзначити, що такі незначні показники цих двох резервуарів компенсуються існуючими вище по системі сховищами, головним з яких є Свартеватн (працює на ГЕС Duge).
Від Ousdalsvatn на південь прокладено тунель довжиною 18 км з перетином 65 м2[6], яки по дорозі отримує додатковий ресурс з водозаборів на:
- озері Midtstolvatn, котре дренується ліворуч до Сіри через Elv fra Lundedalen;
- лівій притоці Сіри річці Lilandsani;
- озері Indre Rosstolstjorna, розташованому у течії лівої притоки тільки що згаданої Lilandsani річки Elv fra Stolstjornene. В притоку ж останньої за допомогою короткого тунелю скидається вода зі сховища Skardsvatnet, створеного на Elv I Guddalsdalen (так само впадає ліворуч до Lilandsani).
Дериваційна система з долини Квіни починається у створеному на ній сховищі Oyulvsvatnet/Homstolvatn, куди потрапляє відпрацьована на ГЕС Solhom вода. Цей резервуар має припустиме коливання рівня поверхні між позначками 471 та 498 метрів НРМ (максимальний показник такий саме, як і у двох північних водойм), що забезпечує корисний об’єм у 55 млн м3.[9]
Окрім природного притоку, до Homstolvatn за допомогою двох коротких тунелів перекидається вода з притоків Ксані – лівої Austola та правої Oyevatnani (мають устя нижче за греблю сховища).
Від резервуару на захід через водорозділ з долиною Сіри прямує тунель довжиною 7,5 км з перетином 55 м2[6], який має лише один додатковий водозабір на Gjosa (ліва притока Сіри).
Після того, як на лівобережжі Сіри північний та східний тунелі зустрічаються, починається об’єднана траса довжиною 6 км та перетином 100 м2,[6] котра прямує далі в південно-західному напрямку. Сюди у 2010 році підключили ще одну водозбірну систему довжиною біля 7 км, яка прямує в зустрічному напрямку на північ та подає ресурс з водозаборів на:
- озері Marevatn, котре відноситься до течії річки Marana, лівої притоки Asmundsani (ліва притока Yksnedalsani, котра впадає так само ліворуч до Сіри на ділянці озера Сірдалсватнет);
- згаданій тільки що Asmundsani;
- озері Ovedalsvatn у течії Yksnedalsani;
- озері Forevatn на тій самій Yksnedalsani, але вище по течії (від нього прокладено короткий тунель-відгалуження для здреновування до південної водозбірної системи);
- озері Ersvatn, котре лежить на Ertsbekken, лівій притоці Сіри. Рівень води тут піднято греблею, а скидання ресурсу організовано через канал до сточища Yksnedalsani вище за зазаначене перед цим озеро Forevatn.
На завершальному етапі об’єднаний дериваційний тунель пеереходить у прокладені в скелі три напірні водоводи довжиною по 0,6 км – два діаметром по 3,6 метра[6] та один більший з показником у 4,8 метра.
Машинний зал облаштований у підземному виконанні та має розміри 110х18х30 метрів, а доступ до нього персоналу здійснюється через тунель довжиною 0,75 км. Основне обладнання станції встановили у три етапи. Спершу в 1968 році разом з дериваційною системою Квіни запрацювали дві турбіни типу Френсіс потужністю по 160 МВт. За три роки разом з північною дериваційною системою ввели в експлуатацію ще два такі ж агрегати. А в 1988 запустили п’яту турбіну потужністю 320 МВт (варто відзначити, що поява цього найбільшого в країні гідроагрегату мала на меті не збільшення загальної виробітки, а підвищення пікової потужності). Обладнання працює з напором у 442 метри.
Відпрацьована вода транспортується у Сіру по відвідному тунелю довжиною 0,8 км з перетином 100 м2.[6]
З річною продуктивністю біля 3,8 млрд кВт-год електроенергії станція Тонстад виробляє більше, аніж шість інших ГЕС гідровузла Сіра-Квіна разом узяті. Також за цим показником вона обходить розташовану дещо північніше найпотужнішу станцію країни – ГЕС Kvilldal зі складу гідровузла Улла-Форре (до речі, основне водосховище останнього Blasjoen може скидати надлишкову воду через тунель у верхів’я Сіри).
Видача продукції відбувається по ЛЕП, розрахованій на роботу під напругою 300 кВ.[6][10][11][12]
- ↑ NVE's database of hydroelectric power plants — Norwegian Water Resources and Energy Directorate.
- ↑ Tonstad kraftverk — Sira-Kvina Power Company.
- ↑ а б Tonstad vannkraftverk — Norwegian Water Resources and Energy Directorate.
- ↑ Tjørhomvatn. Sira-Kvina kraftselskap (no-NO) . Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 17 вересня 2018.
- ↑ Tjørhomvatn. Sira-Kvina kraftselskap (no-NO) . Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 17 вересня 2018.
- ↑ а б в г д е ж OPPRUSTING OG UTVIDELSE AV VANNKRAFTVERK Erfaringer fra effektutvidelse ved Tonstad kraftverk (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 червня 2017.
- ↑ Ousdalsvatn. Sira-Kvina kraftselskap (no-NO) . Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 17 вересня 2018.
- ↑ Ousdalsvatn. Sira-Kvina kraftselskap (no-NO) . Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 17 вересня 2018.
- ↑ Homstølvatn. Sira-Kvina kraftselskap (no-NO) . Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 17 вересня 2018.
- ↑ OPPRUSTING OG UTVIDELSE AV VANNKRAFTVERK Utnyttelse av minstevannføring til kraftproduksjon i Sira-Kvinavassdragene (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 7 червня 2017.
- ↑ Tonstad kraftverk. Sira-Kvina kraftselskap (no-NO) . Архів оригіналу за 17 вересня 2018. Процитовано 17 вересня 2018.
- ↑ Anders Korvald og I Torodd Jensen (red.) OPPRUSTING OG UTVIDELSE AV VANNKRAFTVERK (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 серпня 2020.