Екофіск (нафтогазове родовище)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Екофіск — гігантське нафтогазове родовище у норвезькому секторі Північного моря, у 300 км на південний захід від Ставангеру. Станом на кінець 2015 року п'яте за розміром початкових видобувних запасів газу та друге за початковими видобувними запасами нафти родовище Норвегії.

Родовище було відкрите у 1969 році в районі з глибинами моря 70-75 метрів. Поклади вуглеводнів знайдено у відкладеннях палеоцену та пізнього крейдового періоду. Товщина продуктивного інтервалу, розташованого на глибині 2900-3250 метрів нижче морського дна, складає більш ніж 300 метрів.[1]

Розробка розпочалась у 1971-му[2], причому до спорудження у 1973-му постійного резервуара відвантаження продукції відбувалось прямо у танкери. На першому етапі тут встановили три бурові/видобувні платформи (Ekofisk A, Ekofisk B, Ekofisk C), доповнені в межах проекту Ekofisk II ще двома буровими/видобувними платформами Ekofisk X (1996) та Ekofisk M (2005), а також платформою для розташування обладнання з підготовки вуглеводнів Ekofisk J (1998). Зберігання нафти організували на платформі Ekofisk T, а для розміщення персоналу спорудили об'єкти Ekofisk H та Ekofisk Q.

З метою підвищення вилучення ресурсів, починаючи з 1987 року розпочали впровадження системи підтримки пластового тиску шляхом закачування в резервуар води. Для цього були встановлені платформи Ekofisk K та Ekofisk W (1989). Останню у 2009 році замінили на підводну установку Ekofisk VA. Без впровадження заводнення коефіцієнт вилучення геологічних запасів повинен був скласти 17 %. Вже в процесі нагнітання встановили, що воно дає кращі результати навіть аніж планувалось, що повинне дозволити довести коефіцієнт вилучення до 50 %.

У 2011 році розпочались роботи по залученню до розробки покладів у південній частині родовища, для чого додали виробничу платформу Ekofisk Z та підводну установку для нагнітання води Ekofisk VB, введені в експлуатацію у 2013-му. Серед інших змін у 21 столітті можна вказати на виведення у консервацію після 39 років роботи виробничої платформи Ekofisk A і заміну платформ для персоналу Ekofisk H та Ekofisk Q на нову Ekofisk L (2014). Ці роботи провадяться із розрахунку продовження експлуатації родовища ще на кілька десятиліть.[3]

Разом з Екофіском розроблялись менші родовища Albuskjell, Cod, Edda, Eldfisk, Embla, Hod, Tommeliten, Tor, Ula, Valhall, West Ekofisk. Більшість з них були під'єднані через платформу-хаб Ekofisk R.[4]

Початкові видобувні запаси Екофіску оцінюються у 159 млрд м³ газу, 15 млн тонн зріджених вуглеводневих газів та 546 млн м³ нафти. Станом на кінець 2015 року залишкові видобувні запаси складали 14 млрд м³ газу, 1 млн тонн зріджених вуглеводневих газів та 87 млн м³ нафти й конденсату. Пік видобутку газ досягли у 1981 році з показником 6,5 млрд м³. Видобуток нафти мав пік 16,2 млн м³ у 1976-му, після чого впав до 4,0 млн м³ у 1987-му, але з початком заводнення та проекту Ekofisk II досяг у 2002 році нового пікового значення у 17,2 млн м³. Станом на 2016 рік очікується виробництво 6,5 млн м³ нафти та 1 млрд м³ газу (всі дані без урахування родовищ-сателітів).[5]

Для транспортування продукції Екофіску спорудили нафтопровід до британського Teesside та платформу з насосною станцією Ekofisk P. Видача газу на експорт відбувається через газопровід Norpipe, що веде до району Емден у Німеччині. 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Field - FactPages - Norwegian Petroleum Directorate. factpages.npd.no. Процитовано 2016-12-24. 
  2. Ekofisk Complex | ConocoPhillips Norway. www.conocophillips.no. Процитовано 2016-12-24. 
  3. Field - FactPages - Norwegian Petroleum Directorate. factpages.npd.no. Процитовано 2016-12-24. 
  4. Ekofisk | Norsk Oljemuseum. www.norskolje.museum.no. Процитовано 2016-12-24. 
  5. Field - FactPages - Norwegian Petroleum Directorate. factpages.npd.no. Процитовано 2016-12-24.