Ель-Хаджарський металургійний комбінат
| 36°47′46″ пн. ш. 7°42′26″ сх. д. / 36.7961111111387780° пн. ш. 7.70722222224997822° сх. д.Координати: 36°47′46″ пн. ш. 7°42′26″ сх. д. / 36.7961111111387780° пн. ш. 7.70722222224997822° сх. д. | |
| Тип | фабрика |
|---|---|
| Галузь | чорна металургія |
| Штаб-квартира |
Sidi Amard Алжир |
| Продукція | сталь |
| Співробітники | 4500 осіб (2018)[1] |
 | |
 Ель-Хаджарський металургійний комбінат у Вікісховищі | |
Ель-Хаджарський металургійний комбінат (араб. مركب الحجار) — металургійний комбінат в Алжирі у місті Ель-Хаджар, що лежить одразу на південь від Аннаби. Тривалий час був найбільшим підприємством чорної металургії країни.
Створення комбінату[ред. | ред. код]
Проект спорудження комбінату почав просувати наприкінці 1950-х французький президент Шарль де Голль, що діяв в межах задуму отримати підтримку місцевого населення шляхом економічного розвитку та створення опори у соціально-захищених верствах населення. Для реалізації проекту в 1960-му (коли вже почались перемовини між французьким урядом та алжирськими повстанцями) створили компанію Société bônoise de sidérurgie, до участі в якій залучили 43 компанії французької металургійної галузі. Останні не мали особливого потягу до Ель-Хаджарського проекту, тому вже у 1963-му (на наступний рік після надбання Алжиром незалежності) роботи припинились.
З 1964-го проект передали алжирській державній Société nationale de sidérurgie (SNS). У підсумку фінансування робіт перебрала на себе французька держава, що дозволило в 1969-му ввести в дію доменну піч продуктивністю 400 тисяч тон чавуну на рік. Перший період існування підприємства воно не мало інших переділів, тому чавун експортували (а необхідний для виробництва кокс імпортували). В 1972-му майданчик запустив електродугову піч від германської компанії DEMAG та машину безперервного виливу заготовки[2] потужністю 0,4 млн тон сталі на рік, а також прокатний стан. При цьому з 1969-го діяло виробництво спірально-зварних труб для нафтогазової промисловості, а в 1977-му ввели в дію лінію нержавіючих труб (станом на початок 2000-х їх річна потужність становила 70 тисяч тон та 128 тисяч тон відповідно).[3][4]
З початком роботи комбінату виробництво сталі в Алжирі збільшилося з 30 тис. т у 1969-му до 186 тис. т в 1973-му, а сталевого прокату — з 69 тис. т до 113 тис. т.[5] 1974 року на комбінаті працювало 6 тис. людей.[6] Для забезпечення комбінату електрикою за участі СРСР було побудовано ТЕЦ Аннаба 3 потужністю 55 тис. кВт.
Наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років на комбінаті зводилися доменна піч, аглофабрика, сталеплавильний, коксохімічний і дротовий цехи. Передбачалося, що після завершення робіт загальна кількість зайнятих перевищить 20 тис. осіб. В цей час завод споживав 900 тис. т залізної руди родовища Уензи, при цьому планувалося збільшення споживання руди у 4 рази після закінчення другої черги комбінату.[5] В 1980-му запустили доменну піч №2, здатну щорічно видавати 1,4 млн тон чавуну, та три кисневі конвертери, так що загальна потужність майданчику по сталі досягнула 1,8 млн тон на рік.
Прокатні потужності складались із стану гарячої прокатки річною потужністю 1,32 млн тон, стану для випуску будівельної арматури та котанки, спроможного випускати 0,54 млн тон, та стану холодної прокатки потужністю 0,7 млн тон.
Сучасний стан[ред. | ред. код]
В першій половині 1980-х SNS розділили на 18 компаній, при цьому основні потужності ель-хаджарського майданчику отримала Sider.
В 1985-му вдалось вийти на рекордний рівень виробництва за всю історію підприємства — 1,5 млн тон сталі, втім, через початок в 1986-му економічної кризи та проблеми з іноземною технічною допомогою вже у 1988-му цей показник скоротився до 0,7 млн тон.
З 2001-го основним власником з часткою 70% стала компанія LNM Group, що невдовзі була перейменована на ArcelorMittal Algeria. В 2006-му фактичне виробництво майданчику досягнуло 1,15 млн тон сталі, а у 2007-му склало 1,28 млн тон. Втім, невдовзі через посилення конкуренції після укладення Алжиром договору про асоціацію з ЄС відбулось падіння виробництва, яке в 2008-му становило 0,6 млн тон, а в 2011 — 2012 трималось біля 0,5 млн тон. В 2014-му показник скоротився до 0,2 млн тон.[7][4]
У 2013-му уряд провів часткову націоналізацію, збільшивши частку Sider до 51%, тоді як за ArcelorMittal залишилось 49%.[8] На цей час на комбінаті працювало 5200 осіб, його потужність становила 1 млн т сталі на рік.[9] В 2015-му ArcelorMittal відмовилась від комбінату та передала свої акції державі.[10]
В 2022-му почався демонтаж першої доменної печі, яка була зупинена ще в 2009-му.[3]
Література[ред. | ред. код]
- Князев О. Высоты Эль-Хаджара. — Известия, 1981, 8 июня, Московский вечерний выпуск. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ https://www.algerie360.com/annaba-complexe-del-hadjar-remise-en-service-du-haut-fourneau/
- ↑ EOIJ16000183 (PDF).
- ↑ а б Sereni, Jean-Pierre (25 липня 2022). At El-Hadjar Algeria’s Hopes of Building a Steel Industry Have Gone Up in Smoke. Orient XXI (англ.). Процитовано 9 квітня 2024.
- ↑ а б Emerging_Innovation_Hub_in_the_Steel_Sector_in_Algeria.
- ↑ а б Ю. Дмитревский. Территориальная структура хозяйства современной Африки. — М.: Наука, 1980. С. 119. (рос.)
- ↑ Рабочий класс стран Африки: справочник. — М.: Наука, 1983. С. 16. (рос.)
- ↑ ArcelorMittal уходит из Алжира - Союз-Литье. lityo.com.ua (ru-ru) . Процитовано 9 квітня 2024.
- ↑ ArcelorMittal уходит из Алжира - Союз-Литье. lityo.com.ua (ru-ru) . Процитовано 9 квітня 2024.
- ↑ Strategic Agreement between ArcelorMittal and Sider finalized for US$763m investment in Algeria. Сайт компанії ArcelorMittal http://corporate.arcelormittal.com. 29 вересня 2013. Архів оригіналу за 26 січня 2016. Процитовано січень 2016. (англ.)
- ↑ Biesheuvel, Thomas (7 жовтня 2015). ArcelorMittal exits Algeria by handing over stakes to govt. mint (англ.). Процитовано 9 квітня 2024.
 | На цю статтю не посилаються інші статті Вікіпедії. Будь ласка розставте посилання відповідно до прийнятих рекомендацій. |