Етнічна група

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Етнічна група, етнос, народ (запозичено з грецької мови через латинську (старолатинське: ethnicus); грецьке ἐθνικός «племінний; народний; язичницький» є похідним від грец. ἔθνος — «громада; плем'я, народ», етимологічно «група своїх людей») — історично сформована на визначеній території стійка сукупність людей, що має єдину мову, спільні риси й стабільні особливості культури і психології.[1] Етнос характеризується окремою етнічною територією (батьківщиною), своєрідною мовою, культурою, власною самосвідомістю, характером, специфічними нормами господарського життя. Етнографія — запозичення з західноєвропейських мов; нім. Ethnographie, фр. ethnographie утвоено з основи грец. ἔθνος «плем'я, народ» і компонента -γράφια, вживаного тільки в складних іменниках і пов'язаного з грецьким γράφω «пишу».[1]

Різні напрямки в етнології включають в ці ознаки походження, мову, культуру, територію проживання, самосвідомість тощо.

Походження терміну[ред.ред. код]

Цей термін вперше використаний американськими вченими-євгенологами. Згодом закріплений в етнічній антропології, замінивши колоніальну термінологію всеобщинності. Нині термін «етнос» став науковим поняттям, котрий не є еквівалентом «демосу» (народу) у значенні специфічної міжпоколінної історико-культурної і природньої, усвідомленої людьми спільноти. Частина публіцистів поняття «етнос» вживає як науковий термін для означення всіх історичних типів етнічних спільнот від племен до сучасних націй[2].

В найширшому розумінні, поняття означає весь еволюційний ланцюжок виникнення і становлення етносу. Якнайповніше еволюційний ланцюжок можна зобразити так: рідплем'я → союз племен → народністьнароднація.

Рід, плем'я, союз племен, народність, нація — це історичні типи етнічних спільнот; стадії етносу; людська спільність; це соціокультурні утворення історичних спільнот людей. Нація — результат еволюційного процесу етносу, вінець еволюції етносу, соціо-культурне оформлення етносу.

Часто етнос визначають як міжпоколінну групу людей, об'єднану тривалим спільним проживанням на певній території, спільною мовою, культурою і самосвідомістю. Поняття етносу як категорії, що узагальнює ознаки етнічних спільнот на всіх етапах історії людства, розроблялося переважно в російській, радянській і пострадянській етнографії. У російській етнології термін «етнос» уживається майже в усіх випадках, коли мова йде про народ і навіть націю.

Питання етносів (мов) в давнину[ред.ред. код]

Поняття «язик», «плем'я», «народ» (грецьк. «етнос», лат. «gentes», староєвр. «гой») відноситься до досить давніх понять, створених людством у процесі свого розвитку. В найдавніших письмових документах різних земель і народів, які дійшли до нашого часу — релігійних, історичних і юридичних текстах згадуються різні держави і племена, стосунки між ними. Досить згадати Римську імперію, де, окрім римського права, для іноземців існувало так зване «право народів» (jus gentium), аналог сучасного міжнародного права, яке регулювало відносини з людьми племен, які не входили до Римської держави.

Також саме в часи Риму і Греції з'являється поняття «язичник» — людина, яка вірить у богів свого племені, на відміну від людей, які вірять у Всевишнього Бога, єдиного для всіх людей, незалежно від племені. Це поняття потім отримало подальший розвиток у часи християнства.

Вживання поняття «етнос» у Західній Європі зменшується після появи християнських держав і пов'язаного з ними поняття «націй» (nationes).

Наукові підходи розуміння етнічного походження[ред.ред. код]

Різноманітні підходи до розуміння етнічного походження були використані різними вченими,  які намагалися зрозуміти природу етнічної приналежності в якості  важливого фактора в житті людини і суспільства. Прикладами таких підходів є: примордіалізм, есенціалізм,конструктивізм, модернізм і інструменталізм.

"Примордіалізм" — термін, який походить від англійського слова — споконвічний. Прихильники примордіалізму відстоюють ідею про те, що етнос і нація існували з давніх давен. Суть цієї теорії викладена у працях англійського етнолога Ентоні Сміта, американця Гуннара Нільссона, радянських учених Юлія Бромлея та Льва Гумільова. Прихильниками її є більшість українських вчених, наприклад, історик Ярослав Дашкевич. Вони розглядають етнос як своєрідний історико-біологічний феномен, що ґрунтується на неусвідомленій, "природній", афективній прив'язаності людей до свого народу, а виникнення нації пов'язують із певним етапом у розвитку етносу [3].

"Есенціалістський примордіалізм" стверджує, що етнічна приналежність є апріорним фактом людського існування. Ця теорія розглядає етнічні групи як природнє угрупування, а не тільки як історичне. Вона також розглядає проблеми, пов'язаних з наслідками змішаних шлюбів, міграцій та колонізацій у сучасному світі [4].

Конструктивізм представляє етнос як конструкт, який створюється за допомогою інтелектуального впливу окремих особистостей (культурних і владних еліт). Аргументація конструктивістів заснована на широкому спектрі фактів штучного створення і впровадження етнічних традицій. Б. Андерсон висловив ідею, що етноси являють собою символічні ресурси, що дозволяють співтовариству існувати, в той час як «члени навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості своїх побратимів по нації, не матимуть змоги зустрічатися з ними або навіть чути про них, проте в той час як в умах кожного з них живе образ їхньої спільності »[5].

Модерністичний напрям  підтримує ідею виникнення поняття "етнос"  з появою національних держав, починаючи з раннього сучасного періоду. Прихильники цієї теорії, такі як Ерік Хобсбаум, стверджують, що етнічна приналежність і уявлення про національну гордість, такі як націоналізм, є чисто сучасні винаходи, що з'явилися тільки в сучасний період світової історії. Вони вважають, що до цього етнічна однорідність не вважалося ідеальним і необхідним фактором в створенні великих соціальних груп [6].

В інструменталізмі етнічність визнається інструментом, за допомогою якого люди досягають тих чи інших цілей. Етнічна ідентичність, як вважають інструменталісти, - це ситуативна роль, її свідомий вибір, який робить людина або група осіб для досягнення політичної влади або цілей економічного характеру. Основними представниками цієї теорії в етнології є Д. Белл, Г. Вулпе, Н. Глейзер, Д. Мойніхен. У західній етнологічної літературі інструменталізу часто називають "ситуаціонізмом", оскільки прихильники цієї концепції розглядають етнічність як продукт впливу соціальної ситуації [7].

Основи сучасної теорії етносу були закладені в 1920-х С. М. Широкогоровим. Він розглядав етнос як основну форму існування локальних груп людства, а основними ознаками його вважав «єдність походження, звичаїв, мови й укладу життя». У 60-80-і концепція Широкогорова була розвинута радянськими етнографами. Найпослідовнішою її марксистською інтерпретацією стала теорія Ю. В. Бромлея. Він пропонував розрізняти етнікоси (етнос у вузькому значенні слова) як сукупності людей, об'єднаних спільною мовою, культурою і самосвідомістю, і етносоціальні організми (етнос у широкому значенні слова) як етнос, сполучені з територіально-політичними спільнотами. Останні, за Бромлеєм, являють собою самостійні макроодиниці суспільного розвитку. У залежності від приналежності до певної суспільно-економічної формації етносоціальні організми виступають у формі племені, народності (рабовласницької або феодальної), нації (буржуазної або соціалістичної). Значне місце в теорії Бромлея займала деталізована класифікація етнічних процесів — змін етносу, проінтерпретована щодо різних епох прогресу людства.

У роботах представників іншого теоретичного напряму А. С. Арутюнова і Н. Н. Чебоксарова етнос розглянутий у контексті теорії комунікації. Етноси представлялися як ареали підвищеної щільності інформації. Особлива увага була звернута на міжпоколінну трансляцію інформації, що забезпечує наступність і стабільність етнічної системи в часі. Стадіальні типи етнічних спільнот — племена, народності і нації розглядалися як три різних типи інформаційної щільності. Концепція Арутюнова і Чебоксарова стала найпродуктивнішим в інструментальному і прикладному відношенні варіантом теорії етносу.

Послідовно немарксистський підхід до феномена етносу відрізняє роботи Гумільова. У них етносом представлені як елементи етносфери — особливої біосоціальної реальності, що розвивається за своїми унікальними законами. Етнос, за Гумільовим, може перебувати в «персистентному» (циклічному) і «динамічному» стані. Перехід в останній обумовлений свого роду мутаціями — пасіонарними поштовхами. За Гумільовим, етнос проходить ряд стадій розвитку, і, подібно живому організмові, помирає. Завдяки відвертому нонконформізмові концепція Гумільова набула надзвичайну популярність, особливо за межами професійної аудиторії. При всіх розходженнях концепції етносу мають ряд спільних недоліків. Опора на поняття, обсяг яких сам собою є предметом дискусії (мова, культура, територія), робить побудову теорії і самого визначення етносу вкрай утрудненим. Поняття етносу відбиває повною мірою лише властивості етнічних спільнот індустріальної епохи — націй. Стосовно донаціональних стадій розвитку, з характерними для них культурно-лінгвістичною варіативністю і позаетнічними формами самосвідомості, поняття етносу виявилося непродуктивним (наприклад, категорія «народність»).

У західній соціально-культурній антропології поняття етносу уживається порівняно рідко, а побудова його теорії не вважається актуальним. Уживанішим є поняття «етнічність», що відбиває приналежність до певної нації або етнічної групи. Дотепер зберігає свою значимість дане Максом Вебером визначення етнічної групи: це така група, члени якої «мають суб'єктивну віру в своє спільне походження через схожість фізичного вигляду або звичаїв, або того й другого разом, або ж через спільну пам'ять про колонізацію і міграцію». Важливу роль у створенні теоретичної основи для вивчення етнічності відіграли роботи норвезького вченого Ф. Барта з проблеми співвідношення етнічних і соціальних границь. Цей учений звернув увагу, що характеристики, використовувані для визначення етнічних груп, не можуть зводитися до суми культурного матеріалу, що міститься в межах етнічних границь. Етнічні групи (або етноси) визначаються насамперед за тим характеристиками, що самі члени групи вважають для себе значимими і які лежать в основі самосвідомості.

Етногенез[ред.ред. код]

Основні умови виникнення етносу - спільність території і мови - згодом виступають в якості його основних ознак. При цьому етнос може формуватися і з різномовних елементів, складатися і закріплюватися на різних територіях в процесі міграцій. В умовах ранніх далеких міграцій Homo Sapiens з Африки і сучасної глобалізації все більшого значення набувають етноси як культурно-мовні спільноти, що вільно переміщаються на всій території планети.

Додатковими умовами складання етнічної спільності можуть служити спільність релігії, близькість компонентів етносу в расовому відношенні або наявність значних метисних (перехідних) груп.

В ході етногенезу, під впливом особливостей господарської діяльності в певних природних умовах і через інші причини, формуються специфічні для даного етносу риси матеріальної і духовної культури, побуту, групових психологічних характеристик. У членів етносу з'являється загальна самосвідомість, чільне місце в якій посідає уявлення про спільність їх походження. Зовнішнім проявом цієї самосвідомості є наявність спільної самоназви - етноніма.

Сформована етнічна спільність виступає як соціальний організм, що самовідтворюється шляхом переважно етнічно однорідних шлюбів і передачі новому поколінню мови, культури, традицій, етнічної орієнтації і т. п.

Етнос і нація[ред.ред. код]

Нація, на відміну від етносу, має більш широке поняття, а також вважається більш складнішою формою. Це вища форма етносу, що прийшла на зміну народності. Якщо існування етносів простежується в ході всієї світової історії, то періодом формування націй став Новий і навіть Новітній час. Нація, як правило, включає в себе відразу кілька етносів, зведених один з одним історичною долею. Наприклад, російська, французька, швейцарська нації є поліетнічними, американці ж зовсім не володіють яскраво вираженою етнічною приналежністю.

На думку численних дослідників, походження понять «нація» і «етнос» має різну природу. Якщо для етносу характерна стійкість і повторюваність культурних зразків, то для нації важливий процес самоусвідомлення за допомогою з’єднання нових і традиційних елементів. Таким чином, головною цінністю етносу є приналежність до стійкої групи, тоді як нація прагне вийти на новий рівень розвитку [8].

Етнос і раса[ред.ред. код]

Наука визнає розбіжність расового та етнічного поділу людства: члени одного етносу можуть належати як до однієї, так і до різних рас (расових типів) і, навпаки, представники однієї раси (расового типу) можуть належати до різних етносів і т. д.

Досить поширеним є хибне твердження, що виражається в змішанні понять «етнос» і «раса», через що вживаються помилкові поняття.

Етнічна ідентичність[ред.ред. код]

Етнічна ідентичність - складова частина соціальної ідентичності особистості, усвідомлення своєї приналежності до певної етнічної спільності. В її структурі зазвичай виділяють два основних компоненти - когнітивний (знання, уявлення про особливості власної групи і усвідомлення себе як її члена на основі певних характеристик) і афективний (оцінка якостей власної групи, ставлення до членства в ній, значимість цього членства).

Виділяють наступні види етнічної ідентичності:

  • моноетнічна ідентичність зі своєю етнічною групою, коли у людини переважає позитивний образ своєї етнічної групи при позитивному ставленні до інших етносів;
  • змінена етнічна ідентичність людини, що живе в поліетнічному середовищі, коли чужа етнічна група розцінюється як та, що має більш високий статус (економічний, соціальний і т. д.), ніж своя. Це характерно для багатьох представників національних меншин, для іммігрантів в другому поколінні;
  • біетнічна ідентичність, коли людина, що живе в поліетнічному середовищі, володіє обома культурами і усвідомлює їх як однаково позитивні;
  • маргінальна етнічна ідентичність, коли людина, що живе в поліетнічному середовищі, не володіє в достатній мірі жодною з культур, що призводить до внутрішньоособистісних конфліктів (відчуття невдачі, безглуздості існування, агресивність і т д.);
  • слабка (або навіть нульова) етнічна ідентичність, коли людина не відносить себе до будь-якого етносу, а декларує космополітичну (я - азіат, я - європеєць, я - громадянин світу) або громадянську (я - демократ, я - комуніст) ідентичність [9].

Етнічна група[ред.ред. код]

Група етнічна (мовно-етнічна) — Територіальна частина певного етносу, якій притаманні особливості в культурі, побуті, мові (наявність діалекту, говору, говірки), а також особлива самосвідомість і, звичайно, самоназва;

Етнографічна група — Невелика частина певного етносу, яка територіально відійшла від нього в результаті міграції, але зберегла попередню етнічну свідомість, мову, особливості культури й побуту (наприклад, українці в Казахстані, Канаді тощо)[10].

Термін «етнічна група» часто вживається як синонім термінів «етнічність»' та «етнічна ідентичність», «нація», «національна група», «етнічна» та «національна меншина» тощо. Втім, значна частина західних вчених взагалі не вважає за потрібне займатись питаннями визначень[11]. У міжнародному праві терміни «етнічність», «етноси», «етнічна група» та деякі близькі їм — відсутні[11], замість них вживаються терміни «нація», «народ» та 'національна меншина". На думку деяких українських науковців[11], без таких визначень не завжди зрозуміло, про що конкретно йдеться, тим більш, що за кожним із цих термінів стоять далеко не однакові феномени. Проблема визначення поняття «етнічна група» ускладнюються тим, що колишні радянські вчені зловживали соціологічними категоріями, а західні — психологічними[11].

За твердженням західних вчених, характерною рисою етнонаціональних груп є те, що, по-перше, у країнах свого проживання, вони, як правило, не мають власної національної державності, а по-друге, «вони мають свою історію (англ. history), але не мають своєї' історичності (англ. historicity), тобто виявляють себе у сфері культури і не є активними історичними суб'єктами»[11].

Етнічні групи по континентам[ред.ред. код]

Африка[ред.ред. код]

Етнічних груп Африки більше 6000. За лінгвістичними ознаками вони поділяються на афразійську, індоєвропейську, койсанську, нігеро-конгську і ніло-сахарську підгрупи.

В Африці співіснують всі відомі види етнічних спільнот: від багатомільйонних етносів до невеликих (кілька сотень або десятків чоловік) племен бродячих збирачів і мисливців, що зберігають найархаїчні форми соціальних відносин. Багато народів знаходяться на різних щаблях культурного розвитку, на різних стадіях розвитку етнічних спільнот. Це особливо помітно в Тропічній Африці. Етносоціальні процеси останніх десятиліть стимулювали там бурхливий процес формування етнічної свідомості, за чим послідувало розвиток процесів етнічної консолідації (тобто поява великих спільнот на основі близьких по мові та культурі груп населення) та інтеграції (згуртування різних по мові і культурі народів даної країни, зміцнення їх самосвідомості) .

Найбільші етнічні групи: люби (бл. 15 млн осіб), монго (бл. 15 млн осіб), канури (бл. 10 млн осіб) - в Центральній Африці; ором (бл. 30 млн осіб), амхара ( бл. 25 млн осіб), сомалі (бл. 16-19 млн осіб), тигре (бл. 10 млн осіб), афар (бл 5 млн осіб) - в Східній Африці; єгиптяни (бл. 91 млн осіб), копти (бл. 15 млн осіб), бербери (бл. 30 млн осіб) - в Північній Африці; зулу (бл. 10 млн. осіб), сото (бл. 6,5 млн осіб) - в Південній Африці; йоруба (бл. 40 млн осіб), хауса (бл. 35 млн осіб), ігбо (бл. 32 млн осіб), манді (бл. 30 млн осіб), акан (бл. 20 млн осіб) , фюле (бл. 20 млн осіб) - в Західній Африці [12] [13].

Азія[ред.ред. код]

У Азії проживає більше тисячі народів, що говорять на мовах різних сімей, що знаходяться на різних стадіях етнічного розвитку і істотно розрізняються за чисельністю. Загальна риса більшості держав - багатонаціональна. У цьому регіоні проживають найбільші етноси світу з чисельністю більше 100 млн осіб. По національному складу і характеру етнічних взаємин усі країни регіону діляться на наступні групи: однонаціональні - основний етнос складає більше 95 % усього населення (Японія, Корея, Бангладеш, більшість арабських країн); країни, де основний етнос складає 70-95 % (Вьентам, Камбоджа, Туреччина, Сирія та ін.); країни, де основний етнос складає близько 50 % (Іран, Афганістан, Пакистан, Малайзія, Лаос); країни, населені багатьма великими народами, жоден з яких не переважає (Індія, Індонезія, Філіппіни). Південно-західна Азія представляє досить складну етнічну територію, своєрідний міст між Європою і Африкою, Африкою і Азією, через який йшло і йде пересування етносів. У цьому мезорегіоне спостерігаються три історичні етнічні нашарування: древні іранські і романські групи, древньофракійскі племена, та тюркські. У Південній Азії проживаютьпереважає індоарійська група індоєвропейської сім'ї і дравидійської сім'ї, що відносяться до найбільших етносів світу (хінді, бенгальці, маратхі, таміли, телугу та ін.). Етноси Східної Азії відносяться до сино-тібетской, алтайської сім'ї, сім'ї мяо-яо. Південно-Східна Азія представлена етносами паратайської, австроазіатської, австронезійскої сім'ями. Крім того, в Азії проживають іранські етноси, греки, вірмени, що відносяться до індоєвропейської сім'ї [14].

Європа[ред.ред. код]

Європа є регіоном з переважанням етносів індоєвропейської сім'ї, при цьому в центрі і на півночі живуть німецькі, на півдні і заході - романські, на сході і частково півдні - слов'янські. Відособлено від основного романського ареалу проживають румуни і молдавани. Вкрапленнями інших сімей на карті регіону є угорці і фінни. Представлена в регіоні тюркська група алтайської сім'ї - це турки, зосереджені в європейській частині Туреччини і в деяких інших країнах Південно-Східної Європи. У північній частині Піренейського півострова, в Іспанії, і частково у Франції проживають баски, що відносяться до прадавнього населення Європи і говорять на ізольованій мові. Особливе місце в етнічному складі регіону займають німецькі євреї, а також цигани, кочівні народи індоарійської групи індоєвропейської сім'ї. Більшість етносів Європи сформувалися як нації до середини ХІХ ст [15].

Америка[ред.ред. код]

Етнічна карта Америки відносно молода за віком і сформована за рахунок міграцій. За винятком індіанських народів, які представлені 7 сім'ями, жоден етнос Америки не має споконвічно етнічної (історичної) території проживання. Етнічний склад регіону дуже змішаний, тут представлені практично усі сім'ї народів світу. Саме тому більшість країн Америки нині багатонаціональні, в населенні яких виділяються наступні групи: основний етнос; дуже нечисленні корінні народи (індійці, ескімоси та ін.), що збереглися; перехідні народи (іммігранти або їх нащадки; національні меншини. На території регіону живуть два етноси з чисельністю більш ніж 100 млн осіб (американці США, бразильці). В найближчому майбутньому цей поріг переступлять мексиканці, чисельність яких складає 91,05 млн осіб[16].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий (Д-Копці) / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1985. (сторінка:173)
  2. Історико-психологічна реконструкція психологічної думки в етнокультурному просторі України: монографія / В. Т. Куєвда, В. М. Лєтцев, В.Ф Литовський, А. М. Маслюк, Ю. Т. Рождєственський, В. В. Турбан, М.-Л. А. Чепа, В. В. Шусть. — Кіровоград, 2012. — 258 с. ISBN 978-966-189-135-6.
  3. Administrator. Методологічні підходи до вивчення етнічних спільнот, Примордіалістський підхід до визначення етносу і нації. - Соціологія - Навчальні матеріали онлайн. pidruchniki.com. Процитовано 2016-05-08. 
  4. Ethnic group. Wikipedia, the free encyclopedia (en). 2016-05-05. Процитовано 2016-05-08. 
  5. Андерсон Б. Воображаемые сообщества - Электронная Библиотека социологии. www.gumer.info. Процитовано 2016-05-08. 
  6. Smith, Anthony D. (1999). "Myths and memories of the Nation". Oxford University Press. 
  7. Barbashin, Maksim (2005-01-01). Современные Социологические Подходы в Изучении Этничности (Main Sociological Theories in Ethnic Studies). Social Science Research Network. Процитовано 2016-05-08. 
  8. Чим нація відрізняється від етносу. moyaosvita.com.ua. Процитовано 2016-05-08. 
  9. Етнічна ідентичність. 
  10. Ф. С. Бацевич. Словник термінів міжкультурної комунікації
  11. а б в г д Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник. Розділ 2. Етнос та етнонаціональна група § 4. Етнічна група / О. В. Картунов. — К. — 1999. — 300 с
  12. isbn:076147160X - Поиск в Google. www.google.com.ua. Процитовано 2016-05-08. 
  13. Africa. Ethnologue. Процитовано 2016-05-08. 
  14. Етнічні особливості регіонів світу. studopedia.su. Процитовано 2016-05-08. 
  15. Етнічні особливості регіонів світу. studopedia.su. Процитовано 2016-05-08. 
  16. Етнічні особливості регіонів світу. studopedia.su. Процитовано 2016-05-08. 

Література[ред.ред. код]

  1. (рос.) Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. — М., 1983.
  2. (рос.) Зеленин Д. К. Восточнославянская этнография. — М., 1991.
  3. (рос.) Лурье С. В. Историческая этнология: Учебное пособие для вузов. — М., 1998.
  4. (рос.) Хрисанфонова Е. Н., Перевозчиков И. В. Антропология. — М., 1991.
  5. (рос.) Чебоксаров Н. Н., Чебоксарова И. А. Народы, расы, культуры. — М., 1971.


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.