Кайсяку

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Фото церемонії сеппуку кінця періоду Едо. Кайсякунін стоїть позаду з піднятим мечем, готовий обезголовити особу, що здійснює сепуку.

Кайшя́ку (яп. 介錯) або кайшя́кунін (яп. 介錯人) — помічник при здійсненні обряду сепуку. Кайшяку повинен був у визначений момент відрубати голову того, хто коїть самогубство, щоб запобігти передсмертній агонії. У ролі помічника зазвичай виступав бойовий побратим, воїн, рівний за рангом, або хтось із підлеглих (якщо поруч не було спеціальної людини, призначеної владою).[1]

Спочатку термін «кайшяку» застосовувався до охоронців панів або до осіб, що надавали яку-небудь допомогу іншим. Починаючи з XVII ст., точніше з періоду Емпо (1673 — 1681), присутність кайшяку при сепуку, що проводиться за вироком суду, стає вже обов'язковим.

Кайшяку повинен був відрубати голову засудженому, який унаслідок духовної слабкости або боязні розпорював живіт лише для видимости, або самураю, який просто не міг довести харакірі до кінця, не маючи на це фізичних сил, оскільки втрачав свідомість.
Самурай, запрошений на обряд сепуку як кайшяку, мав виразити готовність бути корисним в цій справі, але у жодному випадку не зображати печалі на обличчі: це було рівносильно відмові, причиною якої було недостатнє мистецтво володіння мечем, що розглядалося як ганьба для воїна. Кайшяку, вибраний засудженим, був зобов'язаний подякувати йому за надану довіру та високу честь. Кайшяку не повинен був користуватися власним мечем в ході здійснення сепуку, а брав його в засудженого, якщо той про це просив, або у свого даймьо, оскільки у разі невдалого удару провина за це лягала на меч власника. Окрім кайшяку, засудженому, як правило, допомагали ще одна-дві людини. Перший подавав засудженому на білому підносі малий самурайський меч — знаряддя здійснення сепуку, в обов'язки другого входило підношення свідкам відрубаної голови для опізнання.

Вважалося, що виконувати обов'язки кайшяку не обіцяло нічого доброго. Від нього вимагалося завдати удар особливо акуратно: так, щоб голова, здійснюючого сепуку, повисла на шматку шкіри. Занадто сильний удар міг відкинути відрубану голову в бік, що було б крайньою неповагою до померлого, а надто слабкий — лише посилити його муки замість їх припинення. У «Хагакуре» про це говориться так:

« З давнини для самурая вважалося нещастям бути запрошеним на роль помічника при самогубстві. Бо якщо він виконає своє призначення, це не додасть йому слави, якщо ж з якоїсь випадковості помилиться, це буде вважатися найголовнішою помилкою його життя »

У період Едо, коли обряд сепуку остаточно сформувався, роль кайшяку теж була регламентована. Обезголовлювання в цьому випадку стало звичайною практикою. Так, якщо це була добровільно-примусова кара, голову красиво укладали на дощечку або витончено згорнуту тканину і показували журі. Згодом кайшяку перетворився на формального ката, який часто зносив з плечей голову, навіть не чекаючи, поки жертва сама завдасть собі перший удар.[1]

Останнім кайшяку 20-го століття був Хіроясу Кога, який відтяв голову письменника Юкіо Місіму в процесі його сепуку.

Дивіться також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Ратти О., Уэстбрук А. Тайны древних цивилизаций. Самураи. — М.: Эксмо, 2006. — 640 с.