Канбаук – Міянггалай – Янгон
Канбаук – Міянггалай – Янгон – газопровідна система у М'янмі, яка наразі забезпечує подачу споживачам блакитного палива з офшорних родовищ.
У середині 1980-х почалась подача до столичного Янгону природного газу з родовищ у долині Іраваді. За кілька років, у 1988-му, проклали газопровід від Янгону на північний схід до Сітаунга, де працював целюлозно-паперовий комбінат. Він мав довжину 108 км та був майже повністю виконаний в діаметрі 250 мм, за виключенням ділянки довжиною 15 км з діаметром 200 мм.
В 1994-му проклали наступну ділянку системи довжиною 140 км від Сітаунга до Міянггалай. Більше половини її траси також мало діаметр 250 мм, 36 км виконали в діаметрі 200 мм, а завершальний відтинок між Татхоун та Міянггалай довжиною 27 км мав показник у 150 мм. Серед споживачів, які отримали завдяки цьому доступ до блакитного палива, можливо вказати на ТЕС Татхоун і цементні заводи у Татхоун та Міянггалай (останній в 1990-х якраз пройшов розширення зі збільшенням потужності у 4 рази). Враховуючи збільшення обсягів транспортування, в 1998-му ділянку Янгон – Сітаунг підсилили за рахунок другої нитки завдовжки 105 км з діаметром 250 мм (хоча на 9 км використали труби діаметром 350 мм).
Наприкінці 1990-х років у Андаманському морі почалась розробка двох офшорних родовищ, газопроводи від яких виходили на суходіл в районі Канбаук та далі прямували до таїландського кордону. Хоча сусідня країна розглядалась як основний споживач ресурсу, проте певну частину блакитного палива виділили для внутрішніх користувачів. Задля цього в 2001 році ввели в дію трубопровід від Канбаук до Міянггалай довжиною 290 км та діаметром 500 мм. Враховуючи незначний діаметр старого газопроводу від Міянггалай у 2002-му проклали перемичку Міянггалай – Татхоун довжиною 23 км та діаметром 350 мм,[1] а в подальшому спорудили ділянку Міянггалай – Янгон в діаметрі 500мм.
Вже на початку 2010-х років 500-мм газопровід Канбаук – Янгон потребував серйозного ремонту. Ситуація не змінилась і станом на 2017-й, коли пропускна здатність цієї нитки не перевищувала 0,7 млн м3 на добу, тоді як відновлювальні роботи через нестачу фінансування тривали зі швидкістю від 16 до 48 км на рік.[2] Втім, можливо відзначити, що у 2010-му став до ладу газопровід Ядана – Янгон, який напряму подав до столиці ресурс одного з офшорних родовищ.
В Янгоні блакитне паливо передусім необхідне об’єктам електроенергетики, як державним (ТЕС Ахлон, ТЕС Хлавга, ТЕС Йвама, ТЕС Такета), так і приватним (ТЕС Ахлон від Toyo Thai, ТЕС Такета від U-Energy та інші).
Що стосується інших споживачів, можливо відзначити, що в 2014-су стала до ладу ТЕС Молам'яйн, а в 2019-му потужність ТЕС Татхоун суттєво зросла завдяки запуску нового блоку. Водночас, не працюють цементний завод у Татхоун (з 2016-го[3]) та целюлозно-паперовий комбінат у Сіттаунг (з 2017-го[4]), тоді як цементний завод у Міянггалай з 2018-го перевів свою електростанцію на вугілля.[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ye Phone Hlaing (29 червня 2012). Domestic and trans national oil & gas u tun thwe. Архів оригіналу за 21 січня 2023. Процитовано 29 березня 2023.
- ↑ Technical Assistance on Liquefied Natural Gas Options for Myanmar Phase 1: Additional Analysis: Location 5 (Selection # 1216215) Final Report Location 5 Kanbauk (PDF).
- ↑ PROPOSALS INVITATION: TO CONDUCT JOINT VENTURE FOR LARGE-SCALE FACTORIES.
- ↑ Korean, Chinese companies eye investment in Sittaung paper mill. Burma News International (англ.). Процитовано 29 березня 2023.
- ↑ Конвертация из Мили в Километры. www.metric-conversions.org. Процитовано 29 березня 2023.