Палац Харитоненка
| Кияницький палац (Палац Харитоненка) | |
|---|---|
 | |
| 51°4′21″ пн. ш. 34°54′26″ сх. д. / 51.07250° пн. ш. 34.90722° сх. д. | |
| Країна |  Україна |
| Розташування | Сумська область Сумський район, селище Кияниця |
| Дата закінчення спорудження | 1890 |
| Стиль | класицизм |
| Адреса | селище Кияниця, Сумський район, Сумська область |
  Кияницький палац (Палац Харитоненка) Кияницький палац (Палац Харитоненка) (Україна)  | |
 Кияницький палац(Палац Харитоненка) у Вікісховищі | |
Кияни́цький пала́ц (Пала́ц Харито́ненка, Сади́ба Ліщи́нських) — маєток, садиба-палац підприємця і філантропа Івана Герасимовича Харитоненка. Розташований у селищі Кияниці (Сумський район, Сумська область).
Палац двоповерховий, з оригінальною триповерховою вежею, прибудованою з тильного боку палацу. Головний фасад прикрашений ризалітом і вхідним портиком.
У 1866 р. найбагатіший мешканець Сум — підприємець Іван Харитоненко — купив собі землю в околиці села (тоді ще хутора) Кияниця, що за 30 км на північ від міста Суми, і 20 км від російсько-українського кордону. На ній він звів маєток та заклав парк (див. Кияницький парк). Палац збудований 1890 р. у класичному стилі; розташований він у західній частині Кияниці, на березі ставка, що на річці Олешні. Палац у Кияниці будувався на кошти Харитоненка, але після смерті Івана Герасимовича він перейшов до його племінниці. «Благоприобретенное имение мое Кияницу, доставшееся мне от разных лиц, со всеми пахотными и сенокосными землями, со свеклосахарным заводом, завещаю в полную собственность племяннице моей Марии Матвеевне Лещинской»[1] — так було написано у заповіті Харитоненка.
Так Ліщинські стали власниками не лише маєтку з розкішним палацом, а й великого цукрового заводу, який колись був першим у цукровій імперії Харитоненків, адже саме цим підприємством у 1866 році Іван Герасимович Харитоненко розпочав будівництво серії великих буряко-цукрових заводів. В радянські часи завод було націоналізовано. Він пропрацював ще понад сім десятків років, але бурхливі 1990-ті стали роковими для цієї споруди. Тепер він повністю знищений і розібраний на будматеріали. Унікальна суперміцна цегла, виготовлена на заводі Асмолових, пішла на будівництво заміських будинків та дач. Але більше вражає не сам факт руйнації заводу, а те, що хтось із можновладців дозволив це варварське дійство — відкрите неприховане руйнування пам'ятки архітектури, що повинна охоронятись державою.
Парк, закладений наприкінці XIX ст, має площу 56 га. У ньому зростає понад 70 видів дерев та чагарників, серед яких є екзотичні (наприклад гінкго білоба). А також у парку в ті далекі часи між селами Кияниця та Нова Січ було побудовано цегляний міст, що й понині зберігся, але є в аварійному стані і потребує негайного ремонту. Свого часу було зроблено ремонт флігеля, на березі ставка збудовано альтанку.
У радянські часи в маєтку розміщувалась туристична база.
Нині парк і маєток перебувають у підпорядкуванні Сумського національного аграрного університету.
Споруди палацу перебувають у дещо запущеному стані та поступово руйнуються. Кияницький палац потребує ремонту і реставрації.
-
Фасад -
Боковий фасад з вежею -
Вигляд з парку
- ↑ Марія Матвіївна Харитоненко (Ліщинська) (нар. біля 1856 року) — дочка Матвія Герасимовича Харитоненка, рідного брата.
Наталія Максимівна Ліщинська (1829—1904) — дружина Івана Герасимовича Харитоненка (1822—1891). Її рідний брат Йосип Максимович Ліщинський,
його син Микола Йосипович (нар. біля 1846) чоловік Марії. Сумський купець другої / першої гільдії.
Дід Герасим Омелянович Харитоненко (1784—1851). - ↑ ... отделаны интерьеры особняка А. П. Харитоненко на Софийской набережной[ru], см. Шехтель, Фёдор Осипович
- ↑ К востоку от механического завода находился особняк сахарозаводчика Харитоненко с готическими интерьерами Федора Шехтеля и большой галереей русского искусства // Юрий Слёзкин[en]. Дом правительства. Сага о русской революции. Рисунки на обложке Франческо Бонджорни (Artwork by Francesco Bongiorni). Дизайн суперобложки Крис Ферранте (Jacket design by Chris Ferrante). Фотографии предоставлены Музеем Дома на набережной за указанными в подписях исключениями © Yuri Slezkine, 2017 © Ю. Слёзкин, перевод на русский язык, 2019 © А. Бондаренко, макет, 2019 © ООО “Издательство АСТ”, 2019 Издательство CORPUS ®
