Клака

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Клака (фр. claque) — організація власного сурогатного успіху або провалу чужого виступу групою підставних глядачів — клакерів, найнятих антрепренером, провідним актором, драматургом, оратором, політиком тощо[1].

Як явище клака зародилася у Стародавньому Римі під назвою theatrales operae або fautore. У добу Відродження клака поширювалася у країнах Європи, насамперед у музичному театрі Італії. У XVІІ ст. по всій Європі зародилася професіональна клака, яка для забезпечення ілюзії успіху вистави, аплодувала на замовлення постановників вистави у наперед вибраних місцях. Вони ж могли на замовлення провалити виставу конкурента.

У 1820-х роках у країнах Європи клака остаточно набрала професійного статусу, створювалися товариства які мали мету організацію успіху п'єси або вистави. Так у Парижі, наприклад, була створена «Організація страхування драматичних успіхів». У 1830-х роках термін клака був зафіксований у французькій мові.

Члени клаки мали свою роль під час вистави. Так у паризькій клаці були прості «ляскальщики», інші сміялися в комічних місцях вистави, «знавці» під час спектаклю «тонко» коментували гру акторів, «плакальники» плакали у зворушливих місцях, а жінки могли «непритомніти» в драматичні моменти. Керівник клаки на генеральній репетиції визначав клакерам їх реакцію по ходу спектаклю. Це вимагало від нього доброго знання театру. Для того щоб вистава або актори не мали успіху, клакери під час спектаклю робили несхвальні зауваження, шипіли, свистіли, тупали ногами[2]

Клакери працювали не тільки в театрі. Спеціальні клакери вели розмови про театр, прем'єри в модних місцях — кафе, на бульварах.

Клака на початку ХХ ст. для підтримки акторів вимагала від них 25-50 рублів за виставу, інакше могли його освистати.[3]

Діяльність клаки була найбільш поширена тоді, коли театральна діяльність давала значний прибуток. З часом їх діяльність зійшла практично нанівець. На початку ХХІ століття відзначали вплив клаки на спектаклі в московському Большому театрі.[4]

У сучасному театрі клака може маскуватися під театральну критику, журналістику, громадськість, журі. Приховані форми оплати можуть бути різними.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Клековкін Олександр. THEATRICA : Лексикон. — К. : Фенікс, 2012. — С. 276-278.
  2. Ситник О.Г. Маркетинг театральної діяльності: історико-культурний аспект // Культура України : зб. наук. пр. / М-во культури України, Харків. держ. акад. культури.. — 2011. — Вип. 35. — С. 201-207.
  3. Гроші на сцену. Цікавий Київ. Процитовано 21 вересня 2019. 
  4. Клакеры Большого театра открылись зарубежным СМИ. Театрал. 16.08.2013. Процитовано 21 вересня 2019. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Клековкін Олександр. THEATRICA : Лексикон. — К. : Фенікс, 2012. — С. 276-278. — ISBN 978-966-136-036-4.