Користувачка:Іра завойовська

Громадянська війна в Греції (1946-1949)

Із закінченням Другої світової війни розста­новка сил на міжнародній арені суттєво змінилася. У нових умовах Балкани по суті були розділені на дві сфери військово-політичного впливу. Одна з них обіймала країни, звільнені Червоною армією, - Угорщину, Румунію, Болгарію. Велика Британія залишала за собою Грецію. Югославія в цій схемі залишалася суб'єктом спільних радянських та британських інте­ресів, де вплив обох союзників по антигітлерівській коаліції ви­значався як 50 на 50 %. В умовах, що складалися на Балканах, особливо важливого значення для конкретної країни набувало співвідношення внутрішнього та зовнішнього факторів. Для Греції така розстановка сил на півострові виключала можливість чисельним лівим силам, зосередженим комуністами в НВФГ-НВАГ, розраховувати на прорив до влади. Відверта підтримка уряду Великою Британією була обумовлена праг­ненням В. Черчіла будь-що забезпечити національні інтереси у середньоземноморському та близькосхідному регіонах. Політична ситуація в Греції характеризувалася наступом пра­вих сил на своїх опонентів з комуністичного табору. Тому наприкінці 1945 р. КПГ зробила спробу перетворити НВФГ на широку політичну коаліцію лівої орієнтації - «Союз народної демократії», до якого увійшли також Аграрна, Соціалістична, Демократично-радикальна та Єдина соціалістична партії. 29 травня на батьківщину з Німеччини на британському війсь­ковому літаку повернувся лідер компартії Н. Захаріадіс. Із 1941 р. його утримували німці в концентраційному таборі Дахау.

Уже навесні 1945 р. протистояння між крайньо правими та лівими в ряді випадків стало набувати силових форм: чинились терористичні акти, пограбування та захоплення заручників. До кінця року в Греції відбувався процес поляризації громадсь­ко-політичних сил навколо лівого та правого центрів. Антико­муністичні сили при активній британській підтримці робили спроби реформувати існуючий державно-політичний устрій у вигідному для себе напрямку. Так, під час візиту архієпископа Дамаскіноса до Лондона було досягнуто домовленості про першочергове проведення парламентських виборів, а потім -плебісциту з «королівського питання», що було відвертим по­рушенням попередніх домовленостей. Праві промонархістські сили намагалися розколоти опозицію, ізолювати КПГ та ство­рити політичний блок із центристами. У свою чергу британська дипломатія прагнула досягти в Греції стабільності, спираючись на відверто антикомуністичні сили. У жовтні 1945 р. вісімдеся­тирічний лідер Ліберальної партії Ф. Софуліс був затверджений головою уряду. Він оголосив, що 31 березня 1946 р. відбудуть­ся спочатку парламентські вибори, а вже потім плебісцит із «королівського питання».

На липневому (1945) пленумі ЦК КПГ, який відбувався в Афінах у нелегальних умовах, зазначалося, що «Греція зали­шається єдиною країною в Європі з табору переможців, де фашистські посібники разом з окупантами та зрадниками про­довжують руйнувати демократію». КПГ пропонувала негайно створити представницький уряд «з усіх партій, що не співробітничали з окупантами», який відновить «політичні та профспілкові свободи, демократичний порядок та спокій». Компартія визначила політичну лінію, виходячи з державно-стратегічних інтересів: зовнішня політика країни мала бути рівновіддаленою від двох полюсів: Великої Британії та СРСР.

Улітку 1945 р. грецькі правлячі кола зрозуміли загрозу для себе з боку сильної лівої опозиції в країні та з боку проко­муністичних режимів на Балканах - в Албанії, Болгарії та Югосла­вії. Так, 27 вересня в столиці відбулася понад 250-тисячна демон­страція, присвячена черговій річниці створення НВФГ. Усе це спонукало подальшу радикалізацію установок, які отримали роз­виток на VII з'їзді КПГ (жовтень 1945) в Афінах. У оцінках, що лунали з трибуни, домінуючою була концепція двополюсного світу та протистояння протилежних «таборів»: «плутократії» та «світу народної демократії». Заяви про невіддільність буржуазно-демо­кратичного етапу «народної революції» від соціалістичного засвідчували конкретну орієнтацію керівництва КПГ та можливі практичні кроки в цьому напрямі. І хоча «справжня національна» зовнішньополітична орієнтація Греції з погляду компартії поля­гала у встановленні взаєморозуміння з Великою Британією і СРСР та в співробітництві з «великими демократіями США і Франції», свої сподівання в КПГ стали пов'язувати з Радянським Союзом. З вересня 1945 р. СРСР робив спроби втручання в ситуацію в Греції, вимагаючи скликати термінове засідання Ради міністрів закордонних справ країн антигітлерівської коаліції для обговорення внутрішньополітичного становища в країні.

До кінця 1945 р. в правлячих політичних силах відбувався процес перегрупування, а за подіями в Греції уважно стежили в столицях зацікавлених держав. Так, кремлівське керівництво не пропускало нагоди порушити «грецьке питання» як контр­аргумент на звинувачення західних союзників стосовно «ак­тивізації» зовнішньополітичного втручання до країн Східної Європи. З іншого боку, зважаючи на «відсутність гарантій віль­ного волевиявлення», відмовилося надіслати до Греції своїх спостерігачів на парламентські вибори.

КПГ на лютневому (1946) пленумі ЦК відмовилася від участі у парламентських виборах, результати яких оголосила зазда­легідь сфальсифікованими. На таємному засіданні керівництва компартії 15 лютого була розглянута перспектива переходу до збройного опору. Водночас Москва не рекомендувала бойкотувати вибори компартіям Франції та Італії, вкрай негатив­но ставилася до перспективи застосування КПГ силових ме­тодів. Однак конфронтаційний характер міжнародних відносин навесні 1946 р. посилював сподівання керівників КПГ щодо можливості отримати збройну допомогу ззовні, а перші постріли громадянської війни пролунали в день голосування на виборах - 31 березня 1946 р. Підсумки березневих (1946) виборів засвідчили перемогу коаліції правих партій, монархістів та лібералів (206 місць із 354). На вересневому (1946) плебісциті з «королівського питан­ня» 68 % виборців висловилися за відновлення монархії. Оскільки Георгіос II у квітні 1947 р. помер, королем став його брат Павлос І. Результати плебісциту фактично позбавляли КПГ та НВФГ будь-яких шансів на досягнення компромісу з владою, яка взяла курс на придушення комуністичних сил. Водночас уряд виступив з територіальними претензіями до Албанії, Італії та Болгарії. Так Греція поступово стала перетворюватися на зону неста­більності на Балканах.

Восени 1946 р. в країні почав розгортатися партизанський рух, учасниками якого ставали комуністи або бійці НВАГ. На те­риторії Югославії було організовано військово-тренувальні центри для грецьких повстанців, яким КПЮ надавала всебічну політичну підтримку. Зі свого боку грецький уряд засуджував Югославію та Албанію за втручання у внутрішні справи країни. Наприкінці жовтня 1946 р. було створено головне коман­дування Демократичної армії Греції (ДАГ), яке очолив член ЦК КПГ М. Ваф'ядіс (генерал «Маркое»). Тепер позиція Кремля у «грецькому питанні» полягала в тому, щоб запобігти підштов­хуванню компартії Греції до широкомасштабних партизанських дій. Міжнародні умови (причетність Великої Британії та США до «грецьких справ») не дозволяли Й. Сталіну допустити втягування СРСР у конфлікт у Європі, де для нього головним було форму­вання в східному регіоні «народно-демократичних режимів».

Протягом 1947 р. громадянська війна охопила всю північ Греції. Особливе значення для подальшого розгортання гро­мадянської війни мали стосунки опозиції з Албанією, Болгарією та Югославією. Щоб запобігти розширенню зони впливу сил опозиції, правлячі кола застосовували репресії проти членів компартії та чистки в армії.

Зміцнення позицій комуністичних повстанців у Греції, зрос­таюче протистояння між компартією та Гомінданом у Китаї, розгортання збройного руху прокомуністичної орієнтації в Північному Ірані, посилення впливу СРСР у країнах Централь-но-Східної Європи розглядалося правлячими колами США та Великої Британії як виникнення своєрідної «дуги нестабільності», що пролягала від Далекого Сходу до Балкан та Апеннін у Європі. Але Велика Британія була вже не в змозі здійснювати контроль над своїми традиційними сферами «життєвих інтересів». Тому 12 березня 1947 р. стало днем «зміни караулів», коли президент США Г. Трумен заявив про необхідність надання військової до­помоги Греції та Туреччині, а держсекретар США Дж. Маршал 5 червня запропонував програму післявоєнного економічного розвитку європейських країн за американської допомоги.

Надзвичайно гостре ідеологічне протистояння у стосунках Сходу і Заходу в умовах розпочатої «холодної війни» пояснюєть­ся в першу чергу геостратегічними інтересами Вашингтона і Москви, які перетиналися у гарячих точках Європи та Азії. Апеляції до політиків США й СРСР щодо таких понять, як демо­кратія і свобода, були лише формою прикриття втручання у справи третіх країн. Саме в цих умовах 20 червня 1947 р. була підписана американсько-грецька угода про допомогу, згідно з якою Греції виділялося 300 млн доларів. «Доктрина Трумена» передбачала придушення комуністичного повстання.

Стратегічний план КПГ на початковому етапі громадянської війни полягав у тому, щоб примусити уряд відстоювати отри­мання американської фінансової та військової допомоги, яка надходила до Греції через «Американську місію допомоги». До грецької армії були відряджені американські військові радники, які організовували та спрямовували антипартизанські акції. У листопаді 1947 р. був створений Об'єднаний грецько-амери­канський генеральний штаб, а в лютому 1948 р. в країну прибув американський генерал В. Фліт, який очолив «Об'єднану групу радників та планування». У середині квітня 1947 р. позиція КПГ значно радикалізува-лася: головною метою визначалося встановлення «народно-де­мократичного ладу» та досягнення «національної незалежності». Комуністи взяли під контроль не лише гірську місцевість, а й інші регіони. Одним з важливих завдань було визначено захоп­лення Македонії та «північної столиці» - Салонік. Саме після цього планувалося проголошення та утворення «народно-де­мократичної влади». У свою чергу грецький уряд у травні 1947 р. наказав коман­дуванню збройними силами провести операцію «Термініус» з метою оточення та знищення підрозділів ДАГ в центральній Греції. Крім того, проводилися арешти активістів Комуністичної, Аграрної та Соціалістичної партій.

У відповідь керівництво КПГ в липні 1947 р. продовжувало курс на «створення вільної демократичної Греції з власним урядом та власним державним устроєм». Водночас висунута комуністами пропозиція щодо створення «тимчасового демократичного уря­ду» підтверджувала прагнення КПГ отримати «свою частку» вла­ди. А всі спроби уряду вести переговори з повстанцями з метою припинення громадянської війни закінчилися безрезультатно. У цих умовах грецький уряд, декларуючи прихильність до прин­ципів демократії та народовладдя, підтвердив принцип недотор­канності приватної власності та необхідність відновлення рес­публіки, прийняв рішення про здійснення аграрної реформи.

Улітку 1947 р. операції урядових військ досягли широких масштабів, але завдяки вдалому маневруванню ДАГ уникла оточення в районі Грантоса й перебазувалася до Південного Епіру. Невдача урядових військ надихнула керівництво КПГ до форсування процесу оформлення «народно-демократичного режиму». На початку серпня 1947 р. командування ДАГ оголо­сило на контрольованих нею територіях чинність закону «Про введення народної влади», за яким владні повноваження пере­бирали новоутворені органи до створення «тимчасового демо­кратичного уряду». Та насправді в районах, контрольованих ДАГ, стали здійснюватися реформи східноєвропейського зразка, була фактично встановлена диктатура КПГ, яка через свої організаційні структури здійснювала репресивні акції проти тих, хто залишався на принципах неподільності країни та визнання єдиним законним урядом афінський.

У листопаді 1947 р. урядові війська провели каральні опе­рації в гірських районах Віці та Граммос, і хоча завдати нищівної поразки підрозділам ДАГ не вдалося, протистояння ворогуючих сторін досягло апогею. Сили повстанців (18,5 тис. бійців) були вкрай виснажені, їм катастрофічно не вистачало озброєння та амуніції, що робило їх заручниками амбіційних планів керівництва КПГ. Урядові війська були значно краще озброєні і нараховували 180 тис.

Неспроможність оволодіти Салоніками спонукала керівницт­во ДАГ спрямувати свої зусилля на захоплення прикордонного з Албанією міста Коніки. В грудні 1947 р. напередодні вирішаль­них боїв радіостанція «Вільна Греція», яка вела передачі з Бел­града, повідомила про створення «тимчасового демократичного уряду». Однак після поразки повстанців під Конікою афінський уряд 27 грудня прийняв закон «Про заходи по забезпеченню безпеки держави, державного ладу та захисту громадянських свобод», згідно з яким КПГ і НВФГ оголошувалися поза законом. Прагнення керівництва КПГ інтенсифікувати партизанський рух призвело до розігрування «етнічної карти» - втягування в конфлікт слов'янського населення Егейської Македонії. Але через хворобливе ставлення в грецькому суспільстві до «маке­донського питання» спроба компартії розіграти «етнічну карту» тільки відштовхнула від партизанського руху багатьох з тих, хто був або нейтрально налаштований, або співчував йому.

На початку 1948 р. було зроблено спробу перетворити загони повстанців на регулярну армію та відмовитися від пар­тизанських методів ведення війни. Чисельність ДАГ у цей період досягла 26 тис. бійців, тоді як у лавах урядових військ було 350 тис. солдатів і офіцерів.

Міжнародні аспекти громадянської війни в Греції в 1948 р. відігравали дедалі важливішу роль. Присутність на Балканах США, безпосередньо залучених до внутрішньополітичного конфлікту в Греції, ослаблювало позиції СРСР у цьому регіоні. Нескінченна громадянська війна перетворювалась на негатив­ний фактор для радянської політики. Тому Й. Сталін рекомен­дував «грецьким товаришам» по суті скласти зброю. До того ж становище на Балканах до середини 1948 р. суттєво змінилося. Гюловним фактором цих змін став конфлікт Сталіна й Тіто. Керівництво КПГ у цьому конфлікті підтримало Й. Сталіна, хоча уряд Югославії надавав левову частку допомоги повстанцям. Улітку 1948 р. грецький генеральний штаб разом з амери­канськими радниками розробив операцію «Короніс» («Верши­на»), яка мала завдати нищівного удару повстанцям спочатку в Егейській Македонії, а восени - на Пелопоннесі та в інших регіонах. Однак здійснити план так і не вдалося. І вже в середині липня 1948 р. урядові війська припинили операцію. На нараді компартій і урядів «країн народної демократії» у Варшаві (вере­сень 1948) з керівництвом КПГ обговорювалися питання військо­во-політичної допомоги грецьким партизанам. Однак за умов розпочатої «холодної війни» здійснення поставок зброї до Греції ускладнювалося. На східноєвропейські країни здійснювався тиск з боку Заходу, а кремлівське керівництво виявляло явне неба­жання поширювати конфлікт на Балканах у той час, коли Юго­славія опинилася поза кордонами «народних демократій».

З січня 1949 р. почалася нова операція по знищенню ДАГ у районах Мореї, Фессалії, Егейської Македонії та Південного Епіру. Повстанці фактично були заблоковані в горах. Однак, незважаючи на це, керівництво КПГ й далі оцінювало перспек­тиви боротьби досить оптимістично. Так, на січневому (1949) пле­нумі ЦК було схвалено курс «на розгром монархо-фашизму».

Важливим фактором, що визначав стан та перспективи партизанського руху в Греції, стало погіршення стосунків між КПГ та Югославією. Намагаючись спертися на слов'янське населення Егейської Македонії, керівництво КПГ через радіо­станцію «Вільна Греція» оголосило про визнання «проголоше­ної незалежності Македонії». Керівництво КПЮ такий крок КПГ сприйняло як відверто ворожий, оскільки Югославія ви­знавала тільки одну Македонію - Народну республіку Македонія у складі НФРЮ, а всі інші частини цієї колишньої османської провінції мали бути приєднані до існуючої республіки. У Греції ж проголошення Егейської Македонії незалежною державою більшість греків сприйняла як «акт національної зради». Все це вело до втрати КПГ і ДАГ впливу в суспільстві.

Уже наприкінці квітня 1949 р. військово-політичне становище в країні складалося на користь афінських властей. Співвідношення ворогуючих сил явно було на боці урядових військ: 20-ти тисячам бійців ДАГ протистояла 300-тисячна урядова армія. Концентрація повстанців у гірських районах Граммос та Віці загрожувала їм новою блокадою, оточенням і знищенням. До того ж керівництво КПГ перетворилося на заручників конфлікту між ВКП(б) і КПЮ. Стурбовані загрозою розроблених США та Великою Бри­танією планів повалення режиму Е. Годжі в Албанії, в Кремлі прагнули надійно захистити радянські позиції в країнах Східної Європи. Так, у квітні 1949 р. Кремль зажадав від керівництва КПГ терміново домогтися припинення громадянської війни. Для цього радянські дипломати робили певні кроки в межах ООН.

Однак намагання компромісним шляхом завершити грома­дянський конфлікт у Греції були безуспішними, оскільки керів­ництво США і Великої Британії розраховувало на силовий варіант ліквідації партизанів. Уряди Югославії та Албанії під тиском Заходу закрили кордони з Грецією. Внаслідок конфлікту в Комінформі 1948-1949 pp. Югославія була «виключена з лав країн народної демократії», а Й. Тіто, затиснутий між Заходом і Сходом, приймав рішення, які відповідали новим реаліям.

У серпні 1949 р. урядові війська розпочали наступ на ос­танній укріплений район партизанів у Північно-Західній Греції. Через три дні після закінчення «битви за Граммос» - 13 серп­ня - урядові війська вмілим маневром захопили Віці. Наступні атаки на Граммос та перехід урядових військ до фронтального наступу були спрямовані на те, щоб відрізати партизанів від рятівного для них грецько-албанського кордону. Загроза потрапи­ти в оточення примусила керівництво КПГ прийняти рішення про припинення опору. Для більш ніж 57 тис. бійців ДАГ та членів їхніх родин розпочалися роки еміграції в Албанії та Югославії. Поразка компартії Греції в громадянській війні змінила розстановку сил на Балканах, посилила позиції США та Великої Британії в регіоні. Комуністичні режими в країнах Східної Європи разом з СРСР були поставлені перед очевидною і досить неприємною для них реальністю: західноєвропейські держави на чолі із США приступили до створення військово-політичного союзу держав - НАТО, спрямованого проти роз­повсюдження комунізму.