Користувачка:Новаковська/Чернетка
Історія життя Булки Бориса Дементійовича.
Віддано 35 років відновленню, розвитку сіл( Красносілка, Маньківка, Шумилів,Крушинівка,Шляхова) на Бершадчені, нині Гайсинський район, Вінницької області.
Булка Борис Дементійович народився в 1935 році, селі Серебрія, Бершадського району, Вінницької області в сімї колгоспника.
Батько - Булка Дементій Павлович (1908-1976р.) - учасник бойових дій у німецько-радянській війні, а післявоєнні роки відроджував село.
Мати-Булка Ольга Юхимівна (1909-1984р.) домогосподарка.
В 1944році Булка Борис пішов у перший клас Тернівської середньої школи, яку закінчив в 1954році. Після десятирічки призваний до лав Радянської Армії. У 1957році, як звільнився в запас, вступив до Одеського сільськогосподарського інституту на зоотехнічний факультет. Закінчив 1962 році і почав трудову діяльність на посаді головного зоотехніка в селі Шляхова. За сумлінну працю на цій посаді нагороджений орденом Леніна №336676 від 22 березня 1966 року Указ Президії Верховної Ради СРСР. У 1967 році колгосп, єдиний із всього Радянського Союзу, представляв сільське господарство на всесвітній виставці "Експо-67" у канадському місці Монреаль, готував єкспонати Булка.
19 лютого 1969 року зборами колгоспників Булку Бориса Дементійовича обрали головою колгоспу “12 річчя Жовтня” с.Маньківка, рішення затверджено Постановою бюро Вінницького обкому Компартії України від 23.05.1969р., протокол №18.
У Маньківці на той час, коли Булку обрали головою не було ні контори, ні будинку культури, сільради. Залишились у спадок розвалені двохрядні твариницькі приміщення. В примітивній хаті знаходився дитсадок, збудована до революції церковна школа з примітивними добудовами, яка не вміщала всіх учнів. Проблем було чимало, а коштів обмаль. Та будувати навіть при відсутності будівельних матеріалі , які в основному йшли в міста, вдавалось не легко.( книга,З ярмарку, стр.114, О.Жорницький)
Створивши кваліфіковані будівельні бригади і побудувавши цегельний завод в селі Красносілка, який випалював по три мільйона штук цегли за рік Булка розгорнув реконструкцію та нове будівництво твариницьких ферм із врахуванням нових технологій. За великі трудові заслуги в галузі виробництва сільськогосподрської продукції Булку нагородили орденом Трудового Червоного Прапора №597870 від 8 квітня 1971року Указ Президії Верховної Ради СРСР.
В березні 1972року село Шумилів відділився від Чернятки і обєднався з Маньківкою в один колгосп “12 річчя Жовтня”. Під час правління Булки Б.Д. в селі Шумилів збудовано чотири корпуса для корів, дві силосні ями, майстерню в тракторній бригаді, кузню, будинок відпочинок для трактористів, столову. При школі для трудівників села було відкрито заочне відділеня, де вони без відриву від виробництва здобували середню освіту. На належном рівні запрацювали клуб, бібліотека, дитячий садок, кімната побутового обслуговування, медпункт.
В 1976році Булка отримав орден Жовтневої революції № 57026 від 24 грудня 1976році Указ Призидії Верховної Ради СРСР за високі досягнення в сільському господарстві.
В 1980 в селі Шумилів було збудовано ЗАВ-20 для очищення зерна двохповерховий будинок з банею і контора. В селі працювала швейна майстерня по обслуговуванню населення і так в кожному селі Маньківка, Красносілка, Крушинівка.
В 1986році з інціативи Булки та підтримки обласної профспілки працівників сільського господарства було вирішено реанімувати маєток Ліпковського, щоб відкрити санаторій для колгоспників. Адже місце в селі Красносілка ідеальне - і приміщення, і парк, і річка. Перекрили покрівю, будівлю одягли в “шубу”, здійснили ремонт кімнат і коридорів, встановили систему опалення, але у 1990році село Красносілка вийшла з колгоспу “12річчя Жовтня” і план зазнав краху, дуже швидко все розікралось, вивезлось, розвалилось.(книга Красне село на березі Бугу ріки, стр.227, 349, А.Джус)
В 1987році Булку Б.Д. нагородили срібною медалью ВСХВ-ВДНГ СРСР і грошовою премією за активну участь в будівництві обєктів в селі Маньківка, а саме:
- будинка культури на 600 місць;
- адміністративного будинку (контора);
- автомобільного моста через річку Південий буг;
- благоустрій центра села
та високий рівень інженерно технічного забезбечення будівельних робіт, економії та якості будматеріалів.(Постанова № 289 від 15.05.1987р. Головного комітету виставки ДНГСРСР)
Не тільки голова займався будівництвом він інтенсивно розвивав тваринництво, особливу увагу було приділено утриманню та годівлі худоби, виробництво молока та мяса. Якщо у восмій пятирічці щороку збирали в середньому близько 69 тисяч хліба, то в девятій і десятій- сто і більше. Цукрових буряків відповідно 267 тисяч і 418 тисяч центнерів. Грошові надходження збільшились з 2 мільйонів 417 тисяч карбованців до 5 мільйонів 147 тисяч.(книга Красносілка красне село на березі Бугу ріки,стр.223, А.Джус)
У 1973, 1976, 1977, 1979, 1982, 1983 роках за успішне виконання соціалістичних зобовязань колгоспом “12 річчя Жовтня” його голова- Булка був занесений на районну Дошку пошани. В цей ж період його неодноразово обирали членом Бершадського райкому КП України.
Булка не забував і за молодь. В 1988 році побудував стрілецько-стендовий комплекс поміж селами Маньківка і Шумилово. Не пошкодував голова коштів на придбання найсучаснішого на той час обладнання. Все було облаштовано на такому рівні, що провела свій навчально-тринувальний збір збірна команда УРСР перед участю в Олімпіаді в Сеулі.
І знову будівництво у селах Маньківка, Красносілка виросли школа десятирічка, будинок побуту, майстерні, технічний комплекс по відгодівлі великої рогатої худоби на чотири тисячі голів, 18 різних тваринницьких приміщень, лікарня одна з найкращих в Україні. Прокладено 15 кілометрів доріг з твердим покриттям.
Після виходу села Красносілка з колгоспу “ 12 річчя Жовтня” Булка не переймався, він будує цегельний завод в селі Маньківка, щоб продовжувати будувати та невдовзі в 1992 році змінює назву колгоспу на ТОВ “ Лан”.
Булка належав до людей творчого пошуку, вміру амбіційний і гарячий, любив і вмів експериментувати, але лише у випадках впевненості в позитивний кінцевий результат. Його відвертість, а особливо невміння приховувати свою думку, коли вона розходилась з поглядом інших, навіть шкодила йому. Тому багатьом було незрозумілим, що при успіхах у виробництві та започаткуваннях, які підтримували не тільки в області, а й в Україні, відзнаки зверху були обмеженні в порівняні з проведеною на високому рівні роботою.(книга З ярмарку,Олександр Жорницький,стр.102)
Головне в роботі Булки правильно підібрати, розставити кадри, повсякденна вимогливість до підлеглих і до себе.
Робота з людьми забирала всі сили, але Булка поповнював їх спілкуючись з природою. Полювання було його хоббі. Він був талановитим мисливцем завдяки глибоким знанням природи, особливо нюансів полювання. Сам заряджав патрони, комбінував розміри картеч. Він знав поведінку всієї звірини, що мешкала у нашій місцевості, організовував виготовлення годівниць для тварин лісу, збору жолудів та каштанів, заготівлю сіна в холодні сніжні зими. Він був справедливим мисливцем і скрупульозно дотримувався всіх правил полювання.( спогади друга О.Жорницького)
Опорою та прихистом для Булки був дім, сімья, а надійним другом дружина Валентина, десять літ навчався в одному класі, кілька років сиділи за одною партою. Вона змалечку залишилась круглою сиротою. “ Борис завжди роботу придумував, йому хотілось більше зробити для трудівників села, він не знав радості відпочинку, робота з людьми для людей,”- говорила дружина.
Великим подарунком для Бориса було народження сина Олега. Певне посіяне Булкою зернятко дало свої результати, син взяв все найкраще, що було у діда Булки Дементія Павловича та батька. Навчався на відмінно в школі, інститут закінчив з відзнакою, спеціальність” Промислове та цивільне будівництво.” Трудова діяльність Олега будівництво - це ферми, школи, будинки, елеватори, майстерні та інші споруди. Продовження роду внуки- Сергій та Олександр.
Початок розпаювання колгоспів негативно вплинув на Бориса Дементійовича.
У 1997 році Булка пішов на заслужений відпочинок, але не до відпочинку, всі свої знання, напрацювання передавав молодим спеціалістам до кінця свого життя.
Булка Борис Дементійович любив свій край, людей які працюють на землі. Вічна йому память.