Користувачка:Танічка1995

МАКАРЕНКО Антон Семенович (01.03.1888, м. Білопілля Харківської губ. – 01.04.1939, ст. Голіцино, Московської обл.) – видатний педагог і письменник ХХ століття..

Здійснив переворот у сфері педагогіки виховання. Відкрив трудову колонію ім.М.Горького (з 1920-1928 під Полтавою,з 1926 року в Куряжі поблизу Харкова,і в дитячій комуні імені Ф.Е Дзержинського з 1927-1935 в передмісті Харкова).Довів усьому світові,що із звичайних шибеників,можна зробити зовсім інших людей,головне вкладати в них багато любові та праці.Велику увагу віддавав колективу,говорив що саме колектив формує людину.Зараз Макаренком цікавляться та захоплюються усім світом,адже ця людина зробила неможливе.Педагогіка Антона Семеновича це не минуле це теперішнє і майбутнє.

"В это время я пришел к тезису, который исповедую и сейчас, каким бы парадоксальным он ни казался. Нормальные дети или дети, приведенные в нормальное состояние, являются наиболее трудным обьектом воспитания. У них тоньше натуры, сложнее запросы, глубже культура, разнообразнее отношения. Они требуют от вас не широких размахов воли и не бьющей в глаза эмоции, а сложнейшей тактики".^[1]

Родина

Народився у Білопіллі, заштатному містечку Харківської губернії (нині районний центр Сумщини) у сім’ї маляра залізничних майстерень, де крім Антона народилося ще четверо дітей: старші за нього – Серафіма (пішла з життя ще немовлям) і Олександра та молодші – Наталія (померла у дитинстві) і Віталій. Мати, до заміжжя Дергачова, походила із збіднілої дворянської родини.

Освіта

Початкову освіту отримував спочатку у білопільському 2-х класному залізничному училищі, а згодом, після переїзду родини до Крюкова (1900), тодішнього посаду Кременчука, у Кременчуцькому чотирикласному міському училищі, яке закінчив у 1904. При цьому ж закладі отримав і першу педагогічну освіту – на однорічних педагогічних курсах, по закінченню яких був призначений учителем до двокласного залізничного училища у тому ж Крюкові. Через конфлікт з новим завідувачем училища у 1911 перевівся учителем до залізничного училища станції Долинська Херсонської губернії. Після трьохрічної роботи в ньому 1914 року вступив до щойно відкритого Полтавського учительського інституту, де не лише успішно навчався, але і привернув до себе увагу як надзвичайно обдарована, ерудована і працелюбна людина (згаданий інститут не був вищим навчальним закладом, тому, вважається, А. С. Макаренко прагнув використати навчання у ньому і відповідний диплом як необхідну умову для подальшої університетської освіти). У 1917 році, блискуче закінчує навчання.

Робота

У 1917 році, блискуче закінчивши навчання, перерване на нетривалий час призовом до війська, отримав місце учителя у міському зразковому училищі при інституті, а також обійняв посаду діловода в останньому. З початком Громадянської війни повернувся до рідного Крюкова на посаду інспектора (сучасною мовою директора) Крюківського двокласного залізничного училища, де колись починав свій педагогічний шлях, і яке незабаром за його безпосередньої участі реорганізувалося на об’єднане залізничне вище початкове і початкове училище. У закладі сприяв створенню низки інноваційних форм позакласного виховання учнів (учнівський кооператив, трудова дружина, військовий стрій, оркестр, прапор тощо). Після захоплення Крюкова Добровольчою армією Денікіна несподівано залишив місто і переїхав до губернського центру, Полтави, (ще раніше зайнятої Денікіним), де на пропозицію Міської управи очолив 2-ге нижче міське початкове училище імені Куракіна (вересень 1919), залишаючись на цій посаді впродовж навчального року. До осені 1920 короткий час працював заступником начальника відділу трудових колоній Полтавської губнаросвіти. У вересні 1920 на пропозицію губнаросвіти організував і очолив виховну колонію для неповнолітніх злочинців під Полтавою, яка згодом увійшла в історію педагогіки як Полтавська трудова колонія ім. М. Горького – безпрецедентно ефективний інноваційний виховний заклад. З огляду на педагогічні успіхи колонії 08.08.1925 звернувся до Головного управління соціального виховання НКО УСРР з пропозицією об’єднання вихованців дитячих будинків і колоній України у єдиний трудовий колектив на засадах педагогічної системи колонії імені М. Горького. В наслідок цього у травні 1926 за підтримки НКО перевів колонію імені М. Горького на базу більш численної, але вкрай педагогічно занедбаної трудової колонії імені 7 Листопада біля Харкова, крім того, разом з завідуванням колонією, погодився очолити (літо 1927 – лютий 1928) щойно утворене Управління дитячими установами Харківського округу (об’єднало всі виховні заклади для безпритульних – близько 6000 осіб). Оскільки з бюрократичних і кадрових причин очікуваного розповсюдження ефективної “горьківської” виховної системи не відбувається, у лютому 1928 місцевою владою звільнений з посади завідуючого Управлінням (під формальним приводом “безпартійності”). З кінця 1927, не залишаючи колонії ім. Горького, взяв на себе завідування створеною на кошти працівників НКВС УСРР зразкової Дитячої трудової комуни імені Ф. Дзержинського. На початку 1928 пережив гострий ідейний конфлікт з представниками офіційної педагогічної науки, керівними органами освіти, профспілок та ЛКСМУ; виховна система колонії імені Горького піддається тотальній критиці, до якої залучаються найвпливовіші діячі тогочасної радянської освіти – Н. Крупська, А. Луначарський, пізніше М. Скрипник. Під впливом цього вирішив кинути Горьківську колонію, але на прохання керівників окружної освіти залишився на своїй посаді до очікуваного приїзду в колонію письменника М. Горького (липень 1928). У наступні 7 років пов’язав свою діяльність із комуною імені Ф. Дзержинського, в якій працював до 1932 завідуючим, а наступні три роки начальником лише педагогічної частини.

Колектив і його результати

Згуртувавши дитячий колектив, зробив ставку на велике сучасне виробництво як провідний фактор виховання – комуна відкрила власні заводи, що виробляли надзвичайно ліквідну продукцію, яка до того ввозилася з-за кордону, – перший у країні ручний електроінструмент та плівкові фотоапарати (славетна марка ФЕД). Даючи державі мільйонні прибутки, перевів комуну на повну самооплатність. Потужний виховний потенціал комуни імені Ф. Дзержинського, що не мав аналогів, стрункість і блиск колективу дітей зробили її відомою навіть далеко за межами СРСР. В ті роки її гостями були екс-прем’єр-міністр Франції Е. Ерріо, письменник Ю. Фучик та інші відомі особи (сучасними спадкоємцями комуни є два потужних харківських підприємства – “ФЕД” і “Комунар”).

Письменник

Протягом 1932–1935 заявив про себе як досить зрілий письменник, за підтримки М. Горького видав низку творів, які засобами художнього слова передають драматичну історію педагогічних пошуків, узагальнюють безцінний досвід. Особливу увагу читачів привернув книгами “Педагогічна поема” і “Марш 30 року”. У 1934 був прийнятий до Спілки письменників СРСР. Влітку 1935 терміновим наказом переведений до Києва помічником начальника Відділу трудових колоній НКВС УСРР (дослідники вважають це призначення намаганням керівництва комуни усунути Макаренка, який усіляко перешкоджав еволюції блискучого виховного закладу на звичайне промислове підприємство). Значно потерпаючи від незвичної «паперової» роботи, знайшов у Києві можливість для власної виховної практики – за сумісництвом взяв на себе керівництво колонією неповнолітніх правопорушників № 5 у м. Броварах і перетворив педагогічно занедбану установу на ефективний виховний заклад з міцним дитячим колективом.

Останні роки педагога

Після настійних намагань на початку 1937 звільнився з органів НКВС, переїхав із сім’єю до Москви і присвятив себе виключно літературній і громадсько-політичній діяльності. За наступні два роки опублікував низку художніх і публіцистичних творів (“Прапори на баштах”, “Книга для батьків”, нариси, рецензії, статті тощо), активно виступав перед читачами, педагогічною громадськістю, студентами, вів велике листування, брав участь у роботі Президії Спілки письменників СРСР та багатьох політичних акціях. 30.01.1939 “за видатні успіхи і досягнення у галузі розвитку радянської художньої літератури” нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Несподівано, 01.04.1939, сідаючи у потяг на підмосковній станції Голіцино помер від серцевого нападу. Похований в Москві на Новодівочому цвинтарі. Внесок А. С. Макаренка в теорію і практику педагогіки: 1) розробка засад наукової концепції мети виховання; 2) розробка наукової теорії виховного колективу як основи цілісної системи формування особистості; 3) розкриття основних положень відносин між колективом і особистістю як об’єктів педагогічної роботи; 4) наукове і раціональне вирішення проблеми поєднання виховання і навчання із суспільно корисною і виробничою працею; 5) концептуальне вирішення проблеми сутності і шляхів формування професійної майстерності педагога; 6) розкриття нових аспектів сімейного виховання, визначення його принципів, змісту і логіки, орієнтованих на формування педагогічної культури батьків; 7) розкриття сутності взаємодії ідеології і технології в педагогічній науці; 8) реконструкція існуючої в педагогічній теорії і практиці моделі взаємодії свідомості і поведінки; 9) обґрунтування нового вчення про специфічні функції, критерії та методи управління виховним процесом тощо. Досягнення А. С. Макаренка в педагогіці і літературі визнані світовою спільнотою, його досвід вивчається в багатьох країнах, а книги видані всіма світовими мовами. На початку 2000 Німецьке товариство наукової педагогіки внесло його “Педагогічну поему” до списку 10 найвизначніших педагогічних книг ХХ століття.

Джерела та література

1)Кривонос І. Ф. Педагогічні відкриття А. С. Макаренка в трудовій колонії ім. М. Горького / І. Ф. Кривонос // Антон Макаренко :

2)Харківська трудова колонія ім. М. Горького (в документах і матеріалах 1926–1928 рр.) / авт.-уклад. :

3)І. Ф. Кривонос, Н. М. Тарасевич, А. В. Ткаченко; за ред. дійсного члена АПН України І. А. Зязюна. – К. : Педагогічна думка, 2008. – С. 52–59; Нежинский Н. П. А. С. Макаренко и педагогика школы / Н. П. Нежинский. – К. : Рад. шк., 1976. – 362 с.;

4)Ткаченко А. В. Професійний розвиток особистості в практиці А. С. Макаренка : історико-педагогічний аспект (1920–1935 рр.) : монографія / А. В. Ткаченко. – Полтава : ПНПУ імені В. Г. Короленка, 2013. – 342 с.;

5) Фролов А. А. А. С. Макаренко в СССР, России и мире: историография освоения и разработки его наследия (1939–2005 гг., критический анализ) / А. А. Фролов. – Н. Новгород : Изд-во Волго-Вятской академии государственной службы, 2006. – 417 с.;

6)Хиллиг Г. В поисках истинного Макаренко. Русскоязычные публикации (1976–2014) / Г. Хиллиг ; Полтав. нац. пед. ун-т имени В. Г. Короленка. – Полтава, 2014. – 778 с.

А. В. Ткаченко