Користувач:Безпала К.І/Чернетка
Перекопсько-Чонгарська операція — це наступальна операція військ південного фронту під командування М.В.Фрунзе,під час Громадянськой війни проти російської армії генерала П.Н.Врангеля з ціллю прориву на Перкопському перешийці та Сиваші, та заняття Криму. Цими бойовими дівими закінчило\ась Громадянська війна в Росії.
У жовтні 1920 р. армія П. Врангеля зазнала остаточної поразки в боях під Каховкою і на Донбасі, її поріділі частини відійшли в Крим, де закріпилися за лініями укріплень. Перед червоним командуванням стояло непросте завдання — не допустити ще однієї важкої зимівлі для своїх частин і перепочинку для білих, які ще мали певні шанси затягнути війну навіть попри відмову в допомозі з боку Великобританії та Франції і втрату майже всіх територій, де розпочалася Громадянська війна. Ці обставини, а також укладення миру Радянської Росії з Польщею, підштов-хнули до прийняття плану рішучого штурму Перекопсько-Чон-гарських позицій пізньої осені 1920 р. силами Південного фронту М. Фрунзе (у складі 1-ї та 2-ї Кінних армій, 4-ї, 6-ї та 13-ї армій,а також Кримської групи махновців, усього, за радянськими да ними, 146,4 тисяч піхоти, 40,2 тисяч кінноти; 985 гармат, 4435 кулеметів, 57 панцерних автомобілів, 17 бронепотягів і 45 літаків). Махновські частини, кинуті в бій за домовленістю «батька» з більшовиками, налічували, за різними даними, від 6 до 10 тисяч людей піхоти і кінноти, а також кулеметний полк (до 500 кулеметних тачанок).
Червоним протистояла чисельно слабка біла армія Врангеля і Кутєпова, що нараховувала 22—23 тисячі людей піхоти, 10—12 тисяч кінноти (з яких 6—8 тисяч не були задіяні в боях, бовоювали з партизанами чи охороняли різні важливі об’єкти), близько 200 гармат, до 750 кулеметів, 45 танків та панцерних автомобілів, 14 бронепотягів і 42 літаки. Найслабшою чисельно була еліта білої армії — так звані кольорові полки (корніловці, мар-ковці, дроздовці, олексіївці), що сильно постраждали під час попередніх боїв у Північній Таврії. Барон Врангель не надто розраховував на кінцеву перемогу— рештки Чорноморського фло ту, що підтримували оборонців Криму вогнем, були готові до евакуації армії та десятків тисяч біженців з мирного населення,що потікало до Криму з більшовицького «раю» в попередні місяці та роки. Але для їхнього порятунку був потрібен час.
Радянські мемуаристи та історики зробили все, аби змалювати Перекопські та Чонгарські укріплення як надпотужні, оснаще ні за останім словом тогочасної військової науки та техніки фортифікаційні споруди з мінами, дотами тощо. Насправді бе тоновані бліндажі, важкі гарматні батареї існували в невеликій кількості на Чонгарських позиціях, де були до 3 ліній окопів та дроту, на Турецькому валу, що перерізав Перекопський перешийок, були дерев’яно-земляні бліндажі, окопи, те саме стосується Ішунських позицій — другої лінії білої оборони у 20—25 км на південь від Турецького валу (не обшиті дефіцит ними в Криму дошками 5—6 ліній окопів, колючий дріт). Найслабшою була лінія оборони на Литовському півострові одна лінія окопів з колючим дротом. Відзначимо активне використання обома сторонами кінноти як останнього козиря в затяжних боях, кулеметних тачанок махновців, обмежено — бронемашин, активні дії білої ескадри. Дії червоних (Блюхера) наперекопському напрямку були навдивовижу негнучкими, натомість обхідні дії через обмілілий Сиваш у напрямку на слабко захищений Литовський півострів були успішнішими.
У жовтні 1920 року в степах Південної України точилися важкі бої. Російська Армія барона Врангеля щосили намагалася утримати свої позиції у Таврійськой губернії. Червона армія під командуванням Фрунзе всіляко намагалася їй перешкодити, витісняючи білогвардійські загони до Чорного моря. Легендарний анархіст Нестор Махно в цьому протистоянні виступав на боці революційної Червоної армії: на допомогу союзникам «батько» привів 12 тисяч бійців з 500 кулеметами і 10 гарматами. Сили супротивників були дуже нерівними: у першій половині жовтня 1920 року війська Південного фронту Червоної армії нараховували 140 тисяч багнетів і шабель, 500 гармат, 17 бронепотягів, 31 броньовик і 29 літаків. Врангелівці ж могли розраховувати лише на 37 тисяч солдатів, 213 гармат, 6 бронепотягів, 20 броньовиків, 25 танків (!) і 42 літаки. Незважаючи на подібне співвідношення сил, штаб білогвардійців спочатку не планував відводити війська на Кримський півострів, збираючись дати рішучий бій червоним у степах Північної Таврії. План Фрунзе з ліквідації врангелівського угруповання був простий: головне завдання полягало у тому, щоб відрізати їй шлях для відступу до Криму. При цьому білогвардійців планувалося взяти в лещата з подальшим розчленуванням елітних Марковської, Дроздовської і Корніловської дивізій. Кровопролитні бої тривали з 20 до 31 жовтня 1921 року. Битися супротивникам доводилося в умовах морозів, що рано почалися. Обидві армії, що вступили в кампанію ще влітку, виявилися не готовими до такої різкої зміни клімату; у багатьох солдатів не було шинелей, зростала кількість обморожень. Проте на фронті ні на день не припинялися кровопролитні бої. Частини 1-ї Кінної армії червоних вийшли в тил білогвардійцям і дійшли аж до Чонгара. Кримська група Махно захопила Мелітополь, 51-ша дивізія Блюхера підійшла до самого Турецького валу, за яким уже починався Крим. Але й опір білих був відчайдушним: донські та кубанські козаки сильно пошарпали 2-гу Кінну армію. Мобілізовані мешканці Криму і загони добровольців зупинили наступ червоних біля Перекопу, а 30 і 31 жовтня частини Російської Армії, що відступали, відкинули кавалеристів Будьонного далеко від Чонгара, притиснувши їх до Сивашу. Ще недавно звитяжна 1-ша Кінна сама раптом опинилася під загрозою оточення. Протягом двох днів було розгромлено 6, 11 і 14-ту кавалерійські дивізії червоних. Через проломи, що утворилися, Російська Армія 1—2 листопада 1920 року змогла безперешкодно відступити до Криму. Врангель не дозволив більшовикам знищити свою армію, проте все одно втратив Північну Таврію. Крім того, за тиждень боїв сили білогвардійців зменшилися вдвічі, дуже багато солдатів потрапили в полон. Червоні розстрілювали тільки офіцерів, із солдатів же зривали погони і відправляли знову в бій, але вже під своїми прапорами.
Сам півострів потрібно було штурмувати щонайшвидше, поки супротивник не встиг там достатньо зміцнитися. Крига, що рано з’явилася, скувала дії радянської Азовської флотилії, на підтримку якої сильно розраховував Фрунзе. У результаті було ухвалено рішення негайно атакувати через Перекоп і солоне озеро Сиваш, для цієї мети залучалися частини 6-ї армії, 2-ї Кінної і махновці. Щоб відвернути увагу супротивника, сили 4-ї армії і 3-го Кінного корпусу завдавали ударів на Чонгарі і на Арабатській стрілці. Третього листопада 1920 року було зроблено першу атаку Перекопського перешийка: на 20 тисяч його захисників наступали 133 тисячі червоноармійців і 5 тисяч махновців. Жодних бетонних укріплень там не виявилося. Головним захистом для тих, що оборонялися, був зведений ще в античні часи вал, який простягнувся на 8 кілометрів. Висота його на різних ділянках становила 6—8 метрів, а ширина — 10 метрів. Перед валом був рів завглибшки 10 метрів і завширшки 20 метрів. Білогвардійські інженери лише відновили ці стародавні укріплення, прорили на них траншеї і встановили чотири лінії дротяних загороджень. Назвати врангелівську оборонну систему неприступною було б великим перебільшенням. Перша лінія оборони білих проходила Турецьким валом, її утримували 3300 людей; друга лінія розташовувалася на відстані 20 кілометрів від першої і проходила біля станції Юшунь. Загальну ж оборону підтримували потужні суднові гармати Чорноморського флоту.
Зазнавши поразки у першому лобовому штурмі перекопських укріплень, радянське командування вирішило обійти укріплення, розташовані на Турецькому валу, через мілководе озеро Сиваш, що розтягнулося на 7 кілометрів. Погода зробила більшовикам приємний сюрприз: 6 листопада вітер, що змінився, вигнав усю сиваську воду в море і з’явилася можливість пройти його вбрід під прикриттям туману. Восьмого листопада 20-тисячний десант червоних форсував Сиваш, зайшовши в тил частинам, що обороняли Турецький вал. Так само у квітні 1918 року зробили німецькі війська, що штурмували Крим. Проте несподівано вода у Сиваші, що піднялася, блокувала червоноармійців на Литовському півострові. Відрізані від своїх, десантники мужньо чинили опір марковцям і дроздовцям, що насідали на них. У цей же час черговий лобовий штурм Турецького валу здійснили сили 51-ї дивізії червоних. Нова атака військ Фрунзе знову захлинулася. Проте і білі були сильно виснажені; дізнавшись, що до них у тил проник значний більшовицький десант, захисники Турецького валу вночі проти 9 листопада залишили свої укріплення і поспіхом відступили на другу лінію оборони. Наступного дня почалася битва за Юшунь, у якій особливо відзначився кінний корпус генерала Бобровича. 10 листопада 1920 року його війська розгромили чотири дивізії червоних, поставивши під велике питання наступ у цілому. Проте, захопившись переслідуванням, білокозаки зіткнулися з махновцями, і ті з успіхом застосували проти них одвічну тактику степових кочівників. Спочатку повстанці удали, що тікають, а потім, різко розвернувшись, зустріли ворога кулеметним вогнем з 250 тачанок. Контрнаступ білих, що так добре почався, після цього повністю захлинувся. Подальші спроби контратакувати, зроблені генералом Кутеповим, не дали жодного результату.
11 листопада солдати більшовицьких 51-ї і Латиської дивізій подолали третю лінію оборони і захопили станцію Юшунь. Після цього долю Російської армії в Криму було визначено наперед. Не чекаючи повного розгрому, білогвардійські частини спішно відійшли в глиб півострова. Наступного дня червоні прорвали і чонгарську укріплену лінію. Вирвавшись на оперативний простір, червоні і махновці розвернули масований наступ на Сімферополь, Феодосію і Керч. Незабаром здалися без бою Севастополь і Євпаторія. 16 листопада 1920 року бої в Криму завершилися, ознаменувавши тим самим завершення Громадянської війни. Переможені білогвардійці встигли евакуювати з Криму протягом 12 —16 листопада близько 150 тисяч військових і цивільних біженців. Багато тисяч «контрреволюціонерів», які залишилися на батьківщині, було безжально знищено переможцями. Не обминула ця доля і тимчасових більшовицьких союзників — махновців. За особистим наказом Фрунзе багато кого з них, як ворожих елементів і бандитів, червоноармійці роззброїли і згодом розстріляли.
Втрати білих частин були чималими — кілька тисяч людей вбитими і полоненими втратили оборонці Перекопу, Литовського півострова, Ішунських позицій, полягла значна частина корпусу Барбовича, якусь кількість білих бійців взяли в полон підДжанкоєм та іншими містами Криму, проте переважна більшість полонених були біженцями, зокрема колишніми військовими, котрі не перебували на службі в російській армії П. Врангеля. За зізнанням М. Фрунзе, втрати його частин в операції становили до 10 тисяч (незрозуміло, вбитими чи разом із пораненими), значними були втрати махновців (решту яких, крім кількох сотень дивом уцілілих, винищили колишні союзники наприкінці листопада того ж року). Внаслідок грамотно проведеної Врангелем евакуації з Криму було вивезено 145 693 людей (з них до 15 тисяч козаків, 12 тисяч бойових офіцерів, 4—5 тисяч солдат регулярних частин, понад 30 тисяч офіцерів і чиновників тилових частин, що не брали участі в боях, 10 тисяч юнкерів, реш та — цивільні особи). Перестав існувати останній великий бастіон організованого білого руху на території колишньої Російської імперії. Кримом прокотилася чи не найбільша хвиля червоного терору, жертвами котрого стали десятки чи навіть сотні тисяч людей.
- И. С. Коротков. Разгром Врангеля. — М.: Воениздат, 1939. ; переизд. 1948, 1955.