Користувач:Джулі
Стрілецький Олександр Миколайович народився в мальовничому місті Богуслав, що на Київщині. Де і провів все своє життя, значну частину якого присвятив допомозі людям.
Його історія боротьби за життя розпочалася осінню 1998 року, з першим снігом. Коли на слизькій дорозі він підштовхнув плечем свій автомобіль і в той же час відчув різкий біль у поясниці. Деякий час ще не звертався до лікарів, але коли біль став нестерпним звернувся за допомогою. Діагностували міжхребцеву грижу, яку вправили, і на деякий час біль відступив. Та згодом почав тривожити біль в нозі. Вона стала блідою і холодною на дотик. Амбулаторне лікування не дало результату. Ходити ставало все тяжче з кожним днем. Вже в стаціонарі хірург повідомив, що у мене облітеруючий ендартеріїт, який дуже стрімко прогресує. Це серйозне хронічне захворювання кровоносних артерій.
Обстеження в столичному Інституті судинної хірургії показали, що кровообіг в кінцівках практично нульовий – ось-ось могла розпочатися гангрена. Висновок спеціалістів був шокуючим. Шанси на одужання мізерні, ампутація правої кінцівки. Ще тоді зробивши припущення, що всі біди пов’язані з спиною, а саме зміщенням дисків ,було зроблене МРТ спини. І справді виявили грижу, але це ніяк не зв’язали з його хворобою. Було проведено операцію – симпатектомію, яка полягає в розтині симпатичних нервів для запобігання спазму артерій нейрогенної етіології. Після такої операції біль трохи відступив, кров почала надходити до ступні, але повноцінно Олександр не міг на неї ступати, шкутильгав.
Йому дали другу групу інвалідності пов’язавши цю недугу з Чорнобильською катастрофою. Нога боліла, дуже важко було спускатися та підніматися по сходах. Минуло пів року. Тепер вже обидві ноги стали білі, мерзли, синіли пальці. У лютому 2000 року хворого поклали в районну лікарню. Медики робили все можливе, та полегшення не було. Знову відвезли Олександра в обласну лікарню. Фахівці обстежили і дійшли висновку: ампутувати обидві ноги вже не можливо, бо відбулося порушення кровообігу вище стегон. Вирішили встановити штучні судини від центральної аорти на обидві ноги.
Операцію хірурги розпочали. Зазвичай така операція продовжується 4-6 годин, але Олександра Миколайовича привезли до палати вже за півтори години. Чіпляти пластик було просто ні до чого – стан судин був критичним. Звернувшись в Інститут Шалімова теж отримали відмову, там сказали, що таких хворих не беруть і не можуть нічого зробити. Знову перевели в обласну лікарню.
Рідним повідомили , що потрібна терапія дефіцитним, на той час, препаратом вазопростаном. Його виготовляють в Німеччині. Одна ампула коштує 140 гривень, для курсу потрібно 90 ампул, але повної гарантії, що ці ліки допоможуть, немає. Процес хвороби зупинився. Почалася вегето-судинна дистонія. Біль в ногах був нестерпний, і цілий місяць кололи морфій, потім перевели на трамадол.
На щоденному вживанні ліків минуло півроку, як Олександр Миколайович не вставав з ліжка. Від довготривалого лежання міжхребцева грижа зменшилася, і він почав поступово підніматися на милицях. На весні 2001 знову погіршилося самопочуття. Тепер боліли не тільки ноги а і руки. Потрапивши в стаціонар неможливо було поставити навіть капельницю: під голкою на руках здувалися шишки. Рідним обережно повідомили , що навряд чи Олександр дотягне до осені.
З цього моменту 36 річний молодий чоловік взяв в руки медичну літературу, тому, що не збирався здаватися. Читав все підряд, починаючи з анатомічного атласу, хірургію і травматологію, вивчав свої аналізи, описи обстежень, спеціальну літературу і т. д. І переконувався: хребет дійсно відповідальний за всі органи. Значить, справжня причина всіх бід - міжхребцева грижа, яка порушила кровообіг в ногах, тому судинні препарати не допомагали. І перше завдання від неї позбутися. Чоловік читав про всілякі нехірургічні методи лікування міжхребцевих гриж.
В уяві Олександра виник макет пристосування, яке допоможе в цьому. Як фахівець механік сам зробив потрібні креслення. З допомогою рідних виготовили деталі, та спільними силами зібрали пристрій своєрідний стіл для глибокого масажу хребта. Треба було випробувати цей пристрій.
Спочатку Олександр займався тричі на день. Але це було занадто тяжко, тому прийшлося обмежитися двома заняттями. Лікування проходило повільно, результати були майже не помітні, але він вперто продовжував тренування. На 15-й день відчув ніби ноги одночасно вкололи тисячі голок, шкіра почервоніла. Ошелешений побаченим і не усвідомлюючи своїх дій встав і повільно пішов - , в двір, потім, відкрив хвіртку і вийшов за ворота… Пройшовши сотню метрів, сів в парку на лавку і оглянувся, вірячи і не вірячи в те, що сталося.
Олександр Миколайович розробив і виготовив пристрій глибокого масажу хребта та методику тільки для себе. Він і гадки не мав , що на ньому буде допомагати людям.
Свій винахід та метод Стрілецький Олександр Миколайович запатентував в грудні 2002 року.
Все час Олександр Миколайович робив благородну справу допомагав іншим. Життя якого, на жаль, раптово обірвалася, 3червня 2007 року, у нього розвинулося тяжке захворювання підшлункової залози - панкреонекроз.
В останній місяць він ніби хотів встигнути зробити все, що намітив. Разом з сином працював над апаратом, удосконалив його, зробив напівавтоматичним.
Сьогодні справу допомоги іншим, розпочату Олександром Миколайовичем, продовжують його дружина Ніна Іванівна та син Олег Олександрович Стрілецькі. Однак вони не зупиняються на досягнутому і, враховуючи набутий практичний досвід спостереження за пацієнтами і новітні дослідження в медичній сфері, постійно вдосконалюють методику лікування.