Користувач:Дроздовський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

І сказано в Писанні від Іоанна, що Слово – це Бог...


Все народилося зі слова... Здавалось би, що в цей техногенний час ця істина втратила свій сенс? Ну про яке протослово може йти мова! Слово – це набір звуків, який у нашій уяві через певні асоціативні зв’язки формує образ. Зі слів людина створює словосполучення. Далі – речення, далі – надфразові синтаксичні єдності (тобто текст) тощо. Мова – явище, яке породжується соціумом і поза соціумом існувати не може. Про якого ж тоді Бога може йти мова? Ні, слово – річ соціальна, а не божественна. Тоді ж мова ніякого відношення до позачуттєвого, неземного не має взагалі. Над цим питанням вже впродовж століть замислювалися великі вчені-мовознавці, які намагалися пізнати Таїну Слова. Ми й досі начебто не заперечуємо, що мова – явище космічне (Олекса Різниченко), мову даровано Богом (Олександр Пономарів), проте довести цю метафору ми ще не спромоглися. Може, тільки розумом ми не зможемо зазирнути за ті лаштунки, за якими знаходиться щось неземне, надзвичайне? На жаль, ми ще не вдавались до аналізу цього питання, використовуючи сучасні досягнення в математиці та біохімії. А це, я в цьому переконаний, може багато в чому допомогти при вивченні феномена мови взагалі. Мова зародилася із появою людини. Я свідомий того, що мову первісних людей важко назвати мовою в тому розумінні, в якому слово “мова” постає у нас сьогодні. Добре, назвімо тоді це протомовою протолюдини. Відомо ж, що Homo Sapiens тоді іще не з’явилися. Проте, звідки взагалі виникла Людина? За Дарвіном, у ході еволюційних перетворень... від мавп. Чому я поставив три крапки: напевно, тому, що під поняттям “еволюція” ми розуміємо велику кількість факторів, взаємообумовлених, взаємопов’язаних, які врешті і призвели до формування Людини... Та чи можна назвати таку “Людину” Homo Sapiens? Нехай поки що це питання залишиться на якийсь час без відповіді... Якщо існує особливий тип мавп – протолюдей, то, значить, вже мову мавп ми, беззаперечно, можемо вважати протомовою. Себто мова первісних людей уже не є протомовою, а, відповідно до еволюційної теорії, це вже мова. Значить, із розвитком людини (і відповідно, мінливістю, спадковістю та природним добором) еволюціонувала і мова. Чи могла мова зародитися не в суспільстві (хіба зграю мавп можна віднести до протосуспільства...)? Тобто, якщо ми кажемо, що мова – явище, запрограмоване у наших генах, то і у первісних мавп, з яких утворилися люди, вже були зачатки генів, які врешті під впливом генотипічних змін, фенотипу та природних умов, будуть обумовлювати здатність людини продукувати мову в тому розумінні, в якому це є сьогодні. І тоді de profundis ми повертаємося до системи ген-мова. Значить, протомовою є гени (напевно, якісь алелі, напевно, рецесивні, оскільки саме вони мають здатність варіювати під впливом середовища...). Тоді повернімося до витоків сучасної теорії еволюції. На якомусь історичному етапі і люди, і мавпи (ссавці), і птахи, і плазуни мали спільного предка. Тобто, за мільярди років в генотип істот, які утворилися на цій планеті, було закладено можливість індукувати мову. Але ж повернімося до тієї ж еволюції: ще раніше тварини і рослини були єдиним цілим (на це вказують спільні ознаки на клітинному, хімічному рівнях тощо), то і у рослин була можливість утворити свою мову... А тепер ще цікавіше... Первісні коацервати (протобіологічні форми життя (за Опариним-Вірховим) вже мали “задатки мови”. Тобто ми можемо стверджувати, що необхідність обміну речовиною і енергією у коацерватів регулювалася хімічними речовинами, які і слугували протомовою. Тобто обмін хімічних елементів – це своєрідна розмова, рекомбінація генів ДНК – це теж проторозмова на вже більш розвинутому рівні. Тобто можна стверджувати, що спочатку мова зародилася внутрішньо, а закріпившись на генетичному рівні, почала створювати свою зовнішню оболонку. Фонетичну оболонку... Тоді ми приходимо до того, що феномен мови обумовлений самим життям. Життя без мови неможливе ні на якому рівні (від хімічно-клітинного до популяційного). Тоді цікавим здається те, що у рослин, у тварин і досі зберігаються задатки мови на генетичному рівні, але під впливом середовища вони не розвинулись. Мова рослин, мова тварин (такі терміни існують в англомовній мовознавчій літературі) і є тими редукованими мовними системами. Відбулася редукція. Прогрес же наявний тільки у тварин, зокрема в особливого типу мавп – протолюдей. Але той факт, що в основі життя лежить мінливість, спадковість, які пов’язані з рекомбінацією генів (а ці структури ми теж можемо схарактеризувати як певні слова, оскільки в них вкарбовано відповідний “генетичний” смисл), то все ж таки спочатку було Слово! Але ж і “Слово було Бог!”. Те, що слово – основа життя (вдаючись до певних умовностей, із цим можна погодитися) я дуже коротко охарактеризував. Сподіваюсь, мені вдасться продовжити це дослідження в інших статтях. А от що робити із тим, що “Слово – Бог”? Тобто a priori був Бог, який ототожнюється зі Словом. Відповідно до сучасних біологічних досліджень, провідні вчені погоджуються, що спочатку була ентропія, була енергія, була критична маса, а от, щоб був Бог. Цього наука не визнає... Водночас ніхто і дотепер не досліджував появу та еволюцію мови. Всі одностайно погоджуються, що мова зародилася із появою людина? А звідки, хотілося б спитати мені?.. Невже мова сама по собі зародилася із ентропічного хаосу енергії та маси? Якщо ми прийшли до того, що світ можна визначити через слово, тобто гени (назвімо поки що це так), то звідки виникла програма, за якою повинні об’єднуватись гени, щоб відбувалася еволюція? Еволюціонувала природа через конвергентні і дивергентні змішування... Але хто був Тим, Хто прописав ці опції? І де взагалі вони були прописані? Невже по-іншому бути не могло?.. Невже ентропія за мільярди років повинна була перетворитися на організований мікро- і макрокосм (єдність природи, людини, Галактики). А якщо ця програма не була першою?.. Якщо n-часу тому наад вже були відповідні утворення у просторі і все повторюється із відповідною частотою... Тоді слово існує в позавимірному контексті. Слово існує поза часом, поза простором. Слово – атрибут життя (простору і часу, Галактики і людини). Слово – це енергія, слово – це хаос, слово – це ніщо... Що ж тоді Бог: це те, що є вічним (на жаль, людина поки що (а може, і взагалі ніколи) не зможе осягнути сутність Божу, оскільки a priori вона залишається Людиною, а не Богом), що не піддається плину часу... тоді і все породилося зі Слова (щоб зрозуміти останню фразу, доведеться дуже сильно абстрагуватися від будь-яких умовностей). Що таке Слово? Це набір знаків... В основі слова лежить сем... А чи може слово не мати значення? А що таке взагалі “значення”? Це образ, який ми створюємо за допомогою нашої уяви. А що таке образ? Це відповідна реакція (хімічна, біохімічна, психофізіологічна)... Тобто слово провокує зміну. Щоб створити нове значення, мозок постійно працює. Навіть уві сні мозок продовжує працювати, завдяки чому ми і бачимо сни. Тобто у нашому мозку постійно відбуваються енергетичні циркуляції. Образ породжує енергія. Слово викликає образ. Слово – енергія. Доти, доки відбуваються переміщення енергії в людині, доти вона живе. І тоді ми приходимо до того, що Слово – джерело життя. Хто ж може породити життя у світі? Бог... Слово... Отже, і слово є Богом тільки не в тому розумінні, в яке намагаємося ми втілити цю фразу. Наш мозок не може абстрагуватися через забобони, через стереотипність мислення. Ми – в’язні власного світу, а тому і не можемо зрозуміти, що таке Слово в істинному розумінні, оскільки намагаємося “одягти” його в людське вбрання. А Слово ж – це Бог!..


©Дмитро Дроздовський